Страсний тиждень під час епідемії

14.04.2020 22:59 0

Страсний тиждень під час епідемії

Katolicka Agencja Informacyjna / Переклад укр. "Патріярхат"

Страсний тиждень, який доводиться переживати в період епідемії, став для християн особливим часом, щоби дати щире свідчення досвіду Христа розп’ятого і воскреслого – пише для КАІ о. Юзеф Августин, ТІ, відомий душпастир і реколекціоніст. Він звертає увагу на те, що не йдеться про свідчення словом, а передусім ділом, на яке вказує Христос: молитва, піст і милостиня.

«Як можна вихвалятися власними успіхами чи дати звести себе зі шляху, (…) якщо терпіння, які зносимо у земному житті, є спрівпрацею з Богом? (…) Нехай же Бог переведе нас милостиво через цей період, але передусім нехай веде нас до Себе» Дітріх Бонгьофер.

Теперішня драматична ситуація, в якій ми опинилися, це чималий виклик і випробування. Сьогодні, в час епідемії, не можемо служити вірним так, як це робили святі далекого минулого, які, незважаючи на небезпеки, опікувалися хворими, і за це часто розплачувалися життям.

Тож як сьогодні можемо служити ближнім і допомагати їм? Нема однієї відповіді для всіх. Посилена уважність до того, що діється довкола нас, в родинах, лікарнях та суспільстві разом з витривалою молитвою про світло Духа Святого можуть нам підказати, що ми, як спільнота Церкви, а також конкретно «я» як священник, богопосвячена особа, мирянин, міг би зробити.

В соціальних мережах можемо натрапити на добрі зразки для наслідування. Один парох за кошти, зібрані на придбання нових сповідальниць, закупив для лікарні засоби захисту. Інший, не маючи змоги відвідувати хворих, телефонує їм, щоб таким чином підтримати, підбадьорити. Багато парафій почали транслювати богослужіння онлайн. Одна з архиєпархій започаткувала інформаційну лінію «Священник на зв’язку». Деякі реколекційні будинки проводять духовні вправи онлайн. Це кілька прикладів з посеред багатьох інших.

1. Відчуваємо загрозу, переживаємо за своє майбутнє і за майбутнє своїх рідних, переживаємо за майбутнє наших справ і проєктів, які ми вибудовували нераз ціною самозречень, жертв і посвят. Тому наші побоювання і відчуття небезпеки не складно зрозуміти. Проте, не можемо їм піддатися. Потребуємо свідомого, зробленого у повній свободі, акту віри, що Христос, наш Господь і Жених, піддає випробуванню нашу вірність і нашу любов; даруючи нам «годину милосердя», щоб ми могли очистити наші серця, поглибити нашу мотивацію любові й служіння і Йому, і людям. Це особливий час благодаті, завдяки якому ми можемо побачити «на що ми здатні і як далеко просунемося у служінні Йому і прославі» (св. Ігнатій Лойола, Духовні вправи, № 322), в інших, значно важчих обставинах, ніж дотепер. Це Його великий виклик для нас. Сьогодні Ісус чекає від нас ширшої участі людської і духовної, сильнішої та щедрішої любові, любові більш творчої. Обмеження, які на нас накладено необхідністю зоставатися вдома, як для священників, так і для богопосвячених осіб і мирян, це не «вільний час», не час відпочинку, який дозволяє зосередитися на особистих справах. Наші апостольські, душпастирські, місійні обов’язки не поставлено на паузу на час карантину. Чи ми, як люди віруючі, маємо право пасивно спостерігати за жертовною, відданою працею медичних служб, стараннями і зусиллями безлічі чиновників – всіх, чия праця є необхідною для нашого щоденного функціонування в період епідемії? Ніхто не міг передбачити такого драматичного розвитку ситуації, тому ніхто до неї завчасно не міг приготуватися. Треба зрозуміти, що маємо озброїтися терпеливістю і розумінням щодо якихось недопрацювань і тимчасових недоліків. Епідемія, яка – як кажуть особи компетентні – може тривати кілька місяців, вимагає від усіх нас виняткової солідарності. Ми повинні співпрацювати з тими, котрі ведуть боротьбу на першій лінії фронту. Слід піднятися понад усіма світоглядними, релігійними, політичними і суспільними поділами.

2. Дехто порівнює ситуацію, спричинену короновірусом, з воєнним часом. Відкрито заявляє: «Ми на війні». Війна – це час небезпеки для життя, час ненависті і вбивств, вона виводить на яв і вивільняє не тільки те, що в душах найкраще, а й те, що найгірше. Теперішня епідемія – час великого випробування і спокуси. Запрошення до більшої любові завжди пов’язане з сильнішою атакою злого духа. Так було в житті вибраного народу, його пророків, царів, так було в житті Ісуса, Його учнів; так було в житті безчисленного числа мучеників, пустельників, містиків, святих. Але так було і є в житті кожної віруючої людини, яка нічим не виділяючись у суспільстві, вступала в боротьбу за життя в чистоті сумління та вірності Христові.

До чого ми спокушувані? До того самого, до чого був спокушуваний Ісус: щоб перейматися собою, своїми страхами і хвилюваннями, до негайного заспокоєння голоду нашого тіла, голоду емоційного, голоду нашого «его», яке надто зросло в період успіху і час, коли нам щастить. Хоч сатана спокушає Ісуса так, як і будь-яку іншу людину, однак Ісус переживає спокуси інакше, ніж ми, бо в Ньому нема найменшої прив’язаності до пристрасті. Але й до Нього сатана каже: «Зроби камінь хлібом, втамуй тілесний голод по сорока днях суворого посту. Зроби це негайно: тут і тепер, за будь-яку ціну, без врахування того, ким ти є і до чого зобов’язаний». Як і Христос, ми спокушувані до уникання – будь що – терпінь і хреста: ціною переступу заповідей, наших зобов’язань щодо Церкви, рідних, одне слово, ціною зради сумлінню.

Ісус, чуючи благеньку потіху Петра: «Господи, нехай тобі це (страждання) не станеться» реагує суворим словом: «Геть від мене, сатано!» Бо тільки сатана може дати людині обіцянку, що в її житті не буде терпіння, туги й болю. Вже після Воскресіння Ісус, наче повертаючись до тієї розмови з Петром, пообіцяв йому якраз протилежне: «Страждатимеш. Простягнеш свої руки й інший тебе підпереже та поведе, куди ти не захочеш». Але разом з тим, Ісус обіцяє Петрові, що це буде й час благодаті, наслідування Його хреста, час остаточного з’єднання з Ним навіки.

Епідемія є джерелом величезного страждання для мільйонів людей. Йдеться не тільки про тих, хто бореться з хворобою і тих, хто в безпосередній небезпеці, а й про їхні сім’ї, про всіх, кому як картковий будинок, рухнув їхній світ, що його вони роками зводили, докладаючи великих зусиль: професійна діяльність, життєві плани, кар’єра, мрії.

Щораз більше усвідомлюємо, що після епідемії доведеться нам докласти величезних зусиль, людських і духовних, щоб могти повернутися – якщо Бог дозволить – до нормального життя особистого, сімейного, суспільного, професійного і церковного. Це вимагатиме від нас не тільки відмови від багатьох речей, а передусім глибокої застанови над цивілізацією, з якої не тільки користаємо, а яку безкритично будуємо, приймаючи – нерідко без жодного стримку – все, що вона нам пропонує.

Можливо, необхідність обмеження споживацтва виявиться спасительною для нашого особистого, сімейного, суспільного життя, для країни і для планети, яка вже не здатна перетравити всього цивілізаційного сміття й непотребу?

А як час «після епідемії» вплине на душпастирство в наших парафіях, на апостольство? Це питання відкрите. Карантинні обмеження, які сьогодні унеможливлюють звичне душпастирювання, виявляють те, наскільки сильно наше щоденне життя залежить від довіри, доброзичливості та щедрості вірних. Якщо будемо відкриті на дар розпізнавання і на Духа Святого, потрясіння, якого зазнаємо, може привнести у наші спільноти такі необхідні сьогодні здорову закваску і запал. Слід молитися про глибоку віру в те, що нас провадить Христос, Глава Церкви.

3. Церква є частиною людства і до нього теж послана. Воскреслий Христос, прощаючись з учнями, довіряє їм місію, посилає їх на увесь світ: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи». Сьогоднішній час страждання людства для учнів Христа – особливий час для навчання всіх народів. Цю епідемію людство переживає тоді, коли христиняни урочисто спогадують страждання, смерть і воскресіння Ісуса. Це особлива нагода, щоб дати людству, суспільству в якому живемо, а також нашим церковним спільнотам, щире, відкрите і щедре свідоцтво про наш досвід Христа розп’ятого і воскреслого. І не лише словами (їх не бракує у медійному просторі), але перш за все нашими вчинками, на які вказує сам Христос: молитва, піст і милостиня.

На час епідемії нашим першим апостольським обов’язком є щира і щедра молитва: особиста і спільнотна. Вона дає заспокоєння, полегшу, розуміння життя, відкритість на власне життя і життя ближніх. Ми не є господарями життя, ані особистого, ані життя наших ближніх. Воно нам не належить. Кожна його хвилина є справжньою ласкою і даром. Наше життя – в руках Божих, і саме тепер, під час епідемії, починаємо це краще розуміти. Це на молитві, святий Бог, кріпкий і безсмертний, якого призиваємо, вказує нам, якими абсурдними є наші щоденні дрібні страхи, що нас терзають, не даючи нормально працювати, спати, будувати стосунки з іншими. Наші страхи отруюють не лише наше життя, а й життя наших рідних. Особливим чином отруюємо нашими страхами життя наших дітей. Якими ж виразними є слова Псалмопівця: «Вони Господа не призивають, тим і дрижатимуть від страху». Гарний приклад молитви в час епідемії показали нам італійські католики, яких так болісно торкнулося лихо. Вони ініціювали безперервну молитву вервиці. Кожен може долучитися до неї, обираючи конкретну годину. «Ми подумали про зміцнення зв’язків у нашій спільноті, Церкві та державі, Італії, через обійми молитви», – написали організатори.

4. Нарівні з молитвою потребуємо посту, обмеження себе. Це другий вид духовної практики, до якої так наполегливо заохочує Христос. Піст і милостиня роблять нашу молитву вірогідною. Завдяки витривалому практикуванню Христової тріади: молитви, посту і милостині, починаємо розуміти, що істинним джерелом нашої згуби і кривд, яких завдаємо іншим, є не стільки окремий конкретний гріх, скільки прив’язаність до нього, що закорінена в людській «пра-вині» (Герман Гессе), у первородному гріхові. Це ми, священники, особи богопосвячені, миряни заангажовані в релігійне життя, повинні мати глибоку свідомість суті людського гріха та вміти розпізнати «пожежу власного сумління». Бо це вони дають нам справжнє пізнання, що «великого нашого довгу сплатити не зможемо, хіба-що Бог по нашій смерті схоче милосердно поглягнути на нас і прийняти до своєї благодаті» (Герман Гессе). Однією з найбільших проблем нашої цивілізації сьогодні є відмова від метафізики та релігійної моральності. Це призводить до того, що гідність людського життя наче висить у вакуумі, видана в руки тих, хто приймає закони: демократичних політиків або тиранів, залежно від політичного устрою. Без чистого сумління, вірного розуму (recta ratio), людське життя стає ще одним товаром на продаж. Важливим, на сьогодні, різновидом посту є спокійне прийняття усіх зречень, обмежень і терпінь, які накидає нам час епідемії.

5. Третім нашим апостольським ділом є милостиня. Її суть – наша щедра участь у допомозі потребуючим: хворим, їхнім сім’ям, лікарям, медсестрам, усім, хто на першій лінії фронту. Можемо ділитися тим, що маємо. Наша активна діяльність у цей складний період це також сповнене поваги ставлення до всіх: тих, кого зустрічаємо випадково, але перш за все, до наших рідних, з якими в ці дні перебуваємо під одним дахом. Нашої особливої уваги й ніжності потребують діти і молодь, яка позбавлена зустрічей з друзями, можливості вільно бавитися в ці гарні сонячні весняні дні. Це для них важкий час. Наше тепло, ніжність, доброта, щирий інтерес до їхніх справ увійдуть глибоко в їхню пам’ять і серце. Згадуючи – коли стануть дорослими – ці складні часи, вони будуть нам це пам’ятати. Адже друга пізнають у біді.

6. Тепер, підчас Страсного Тижня, який відзначатимемо особливим чином – без фізичної присутності вірних – пригадаймо свідчення віри й любові до Христа розп’ятого пастора Дітріха Бонгьофера, мученика і антигітлерівського діяча*. У в’язниці, перед обличчям смерті, писав: «Люди йдуть до Бога у своїх бідах, благають помочі, просять щастя і хліба, порятунку в хворобі й смерті. Так роблять усі. Люди йдуть до Бога також в Його бідах, знаходять Його, бідного та зганьбленого, без даху й хліба; бачать Його обплутаного гріхом, слабкістю і смертю. Християни йдуть до Бога в Його терпіннях. (…) Християни стоять біля Бога в Його терпіннях і це відрізняє християн від поган».

Йдемо до Бога, бо сьогодні дуже Його потребуємо, як дитина потребує тата й мами. Йдемо до Нього, бо без Його благодаті нічого доброго зробити не можемо. Йдемо до Нього, бо це Він нас кличе, але не для того, щоб нам докоряти, а щоби нас пригорнути, додати відваги, зрозуміти. Йдемо, щоб розповісти Йому про нашу безпорадність, розгубленість, страх, і про наші прагнення, надії та радощі. Йдемо до Бога, щоб відчути Його божественне співчуття. Йдемо до Нього, розп’ятого і воскреслого Господа, який переміг сатану, гріх і смерть.

Але ми також йдемо до Бога у Його Божих муках, у Його приниженні та упокоренні, написаних на обличчі розп’ятого Ісуса, а також на обличчях усіх тих, з ким Ісус ототожнив себе. «Все, що ви вчинили одному з цих найменших, мені вчинили».

Цими днями ми стали свідками болю й страждання всього людства, мученого хворобою, смертю, страхом перед майбутнім. Біда й терпіння кожної людини стають бідою й терпінням самого Бога. Він настільки любить кожну людину, що ідентифікує себе з нею до останку. Радість і щастя, тугу і страждання кожного з нас сприймає як власну. Розп’ятий Ісус бере на себе кожну людську долю. Надмір людських страждань іноді розчавлює життя людини: тіло, психіку, душу: «Бог схотів придавити Його стражданнями», – каже Ісая про Слугу Господнього. Роздумуючи на Страсному Тижні над розчавленим терпіннями тілом Слуги Господнього, можемо добачити в Ньому розчавлене терпіннями обличчя людства. «Бог приходить до всіх людей у їхніх бідах, годує своїм хлібом тіло й душу, помирає на хресті за християн та язичників і прощає провини обом» – писав підчас великої війни, перед лицем власної смерті, великий свідок любові до Ісуса Дітріх Бонгьофер.

* Дітріх Бонгьофер (1906-1945), пастор, харизматичний богослов. 9 квітня повішений у концтаборі Флосенбурґ за особистим наказом Гітлера два тижні до приходу американських військ.

Оригінал статті польською:

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/79719/

Следующая новость
Предыдущая новость

Адвокат по разводам: как правильно выбрать специалиста и не допустить ошибку? Выигрывать легко, удобно и просто Глушилки gps по отличной цене Покупайте серебряные крестики онлайн Вывод из запоя в Москве

Публикации