"Ставаймо спільнотою людей, що змагаються за правду…": основні ідеї вебінару

30.04.2020 13:19 0

Ярослава Музиченко

Нещодавно у мережі оприлюднено документ «Туга за Правдою, яка визволяє», в якому викладені міркування з приводу проблеми правди і «постправди» у сучасному суспільстві. Ця проблема є особливо актуальною для України в час потужної інформаційної війни з боку Кремля. Як повідомляла РІСУ, над документом тривалий час працювала ініціативна група священників та мирян різних християнських конфесій, підписали його віряни Православної Церкви України, Української Греко-Католицької Церкви, Римо-Католицької Церкви в Україні, Асоціації місіонерських Церков євангельських християн України та Собору Незалежних Євангельських Церков України. Збір підписів триває. Документ опубліковано також англійською мовою.

28 квітня на онлайн-платформі Zoom відбулася відеоконференція, організована Інститутом релігії та суспільства УКУ, де творці документа презентували його перед широким загалом та відповіли на питання учасників. Пропонуємо вашій увазі огляд основних питань відеоконференції.

Правда Безпеки

Один з розділів документа називається «Пастка безпеки». Там ідеться, що чимало західних політиків розуміють: нехтування цінностями людяності негативно впливає на міцність світового порядку. Однак вони не мають рішучості обстоювати ці цінності, побоюючись війни, яку міг би спричинити конфлікт із порушниками міжнародного права. Та чи не обманюються таким чином політики? Чи можливо знайти основу для тривалої співпраці, порозуміння і діалогу в умовах «постправди», яка означає повну байдужість до істини? У документі наведені слова екс-мера Нью-Йорка Майкла Блумберга про те, що багато з тих, хто перебуває зараз на вершинах влади, «сприймають правду як загрозу, бояться її, заперечують, атакують і опиняються в безкінечному частоколі брехні». «Часом і церковні громади остерігаються засуджувати авторитарні режими, які чинять зло, побоюючись, що це обернеться більшими переслідуваннями їхніх одновірців. У цьому випадку Церква говорить не всю правду, яку знає, щоб не роздратувати диктаторів. Часом це обертається такими поступками диктаторам, які, по суті, входять у конфлікт із християнським вченням», — йдеться в тексті. «Відновити міжнародний порядок неможливо у співпраці з тими, хто його порушує» — нагадують ініціатори «Туги за правдою».

«Розрізнення між правдою, напівправдою, псевдоправдою є надзвичайно складним на всіх рівнях. Це велика робота. Ми наголошуємо, що саме це питання є ключовим і для безпеки, і для свободи, для цінностей нас як європейців», — каже учений-філософ та громадський діяч, директор Центру Європейських гуманітарних досліджень Костянтин Сігов. Він нагадує, що для нас, як носіїв слов’янської мови, «постправда» означає також «пост-право», тобто, беззаконня.

Ще одне питання для обговорення — «діалог за всяку ціну». Зазвичай за таких умов ціною стає правда. «Справжній діалог можливий лише в правді», — нагадує правозахисник, публіцист, віце-ректор Українського Католицького Університету Мирослав Маринович. Творці документу наголошують, що в світовій політиці слід змінити правила гри – аби зберегти справжню, а не показову безпеку. І для цього агресію і насилля слід назвати своїми іменами. «Не докоряти Кремлю за інформаційну агресію — або ж докоряти, висловлюючи лише свою «глибоку стурбованість», — означає взяти на себе його гріх, тобто розділити з ним відповідальність за цей злочин» — волає «Туга за правдою».

Самотність перед світом несправедливо скривджених – також незагойна поки що рана людства. «Ми зараз усі на карантині, і самотність для багатьох є реальною проблемою. Але людина, яку засудили несправедливо, відчуває її гостріше за нас. І це не тільки особисте питання. Чи є Україна під час війни самотньою в цьому світі? Ми продовжуємо наполягати на правді, щоб подолати відчуття самотності», — каже Костянтин Сігов. Бо через нього і людина, і держава може втрачати силу для існування. Ми прагнемо вийти з пострадянського полону, з ізольованості. І ключове питання після карантину буде: чи ми виходитимемо у вільний світ, чи в світ, у якому свободи забракне?

Ресурс для змін: справедливість чи милість?

«Ми як християни, очікуємо, що Бог буде до нас милостивий, а не справедливий. Бо якщо судитиме нас по справедливості – то горе нам. Ми самі маємо судити про себе по правді, а не по милості – щоб Бог був до нас милостивим», — нагадує один з ініціаторів «Туги за правдою» богослов, доктор філософії, архимандрит Кирило Говорун. Він міркує, як перенести вирішення цієї дилеми з індивідуального на суспільно-політичний рівень. Адже кожна наступна влада вдосконалює принцип: «друзям — все, а ворогам – закон». Є суперечки, хто першим цю тезу висловив – чи то президент Перу, чи Бразилії, десь на початку ХХ століття. «Досвід Латинської Америки, що пережила багато диктатур та злочинів проти людяності, перегукується з нашим досвідом, де є Майдан, завдяки якому ми подолали диктатуру за Януковича. Цей досвід свідчить, що країни, які долають наслідки диктатур і при цьому не застосовують правду й справедливість стосовно винних – до цього часу лихоманить. Україну буде ще довго лихоманити, поки ми не віднайдемо формулу правди, справедливості, поки не будуть покарані винуватці диктатури і люди, які стали причиною вбивств на Майдані», — каже о. Кирило.

Християни, по ідеї, покликані бути «світлом для світу», «сіллю землі», «закваскою» і першими свідчити правду. Чи так завжди є? І чи завжди правда – зцілює? «Якщо правда буде для нас лише доброю ідеєю, то в запалі проти злих вона стане ідеологією та інструментом переслідування. А таким чином ми не осягнемо перемоги правди. Потрібно завжди розуміти правду як особу, Якою для християн є Ісус Христос, наш Бог», — говорить отець Михайло Димид. Він нагадує, що варто зайти в інтернет – і там знайдемо підтвердження усіх своїх можливих тез. І наш противник так само знайде аргументи на свої твердження. Вибір дозволяє надати легітимності будь-якій точці зору. Як дати собі раду в такому випадку? Через етичну оцінку правди і брехні – пропонують творці документу. Правда є такою лише тоді, коли одночасно є і Шляхом, і Життям. Правда, яка перестає бути наслідком любові і справедливості, стає спустошеною і перетворюється на неправду.

Духовні проблеми засліплюють людей і не дають бачити правдивий стан речей. Богослов Кирило Говорун зазначає, що часто саме люди віри є найбільш вразливими до постправди. Вона поширюється в певних релігійних колах. Як цього уникнути? «Маємо бути справедливими до себе і милостивими до інших — переконаний архімандрит Кирило. — Я себе вловлюю часом на тому, що намагаюся маніпулювати іншими. Треба визнати, що в релігійному середовищі серед церковних людей є чимало маніпуляторів. І вони часто мають добрі наміри».

Правда, яка… непотрібна?

Релігія може стати ідеологією, системою обрядів, – наголошує митрополит Філадельфійський УГКЦ Борис Ґудзяк. І тоді відбувається боротьба ідеологій та ідей. Переконаність у власній правоті живить сліпу фанатичну віру. «Правду слід стверджувати мовою любові, — переконаний Мирослав Маринович. — Бо лише тоді вона визволяє. Якщо правда – це меч, тоді осуджувана людина закривається від нього і вибудовує для себе захисні мури. Для прощення і справжнього примирення потрібні правда і любов».

«Наш документ і власне, туга за правдою не є «тугою за минулим», — наголошує Костянтин Сігов. — Треба долати поширений, на превеликий жаль, у традиціоналістських колах, стереотип, що наш час є «концентрацією неправди» і що її зараз більше, ніж будь-коли». Утім, хоча неправди нині стільки ж, як і завжди, виглядає, що людям зараз дуже хочеться бути обманутими. «Мене вразило речення з пророка Єремії: «Жахливе й страшне сталось у цім краї. Пророки пророкують іменем неправди… Народ же мій це любить!». Ніби сказано про наш час. Бо якщо народ починає любити неправду, то під цей запит з’являються політичні лідери, — говорить Мирослав Маринович. — Хтось каже: народ не винен, це політики його накручують, а народ насправді мудрий і добрий. Однак успіх політика можливий лише тоді, коли він підігрує людським очікуванням. Така закономірність діє на благо, якщо народ вірний духовним цінностям. Але якщо народ втрачає розуміння добра і зла, він хоче бути обманутим. І брехливі політики обов’язково знайдуться».

Бог знищує брехню, однак люди не мають бути пасивними. «Одна з моїх улюблених метафор – це блискавка, що падає з неба, — говорить Мирослав Маринович. — Сповільнена зйомка показала, що перш, ніж зійде потужний стовбур блискавки з неба, має з’явитися невеликий стовбурець із землі вгору, в який і влучає небесна блискавка. Тобто, людські зусилля мають значення. Тому в брехливому світі повинні бути свідки правди, щоб брехню було увиразнено. І щоб люди знову стали розрізняти – де правда і де неправда».

Пан Мирослав переконаний, що Господь для кожної епохи дає певні інструменти розрізнення добра і зла. Але ті інструменти ми маємо відкрити, постійно ставлячи й аналізуючи питання: «Як розрізняти добро і зло?». Отець Михайло Димид нагадує, що чутливість до розрізнення правди і неправди закладається в родині. Саме родина є «лабораторією» людяності.

Свідки правди


Що робити християнам, які спостерігають переможну ходу облуди в цьому світі? «Для мене були відкриттям слова, що приписуються святому Августинові, — зізнається Мирослав Маринович. — Що істина як лев – не треба її захищати; відпустіть її і вона захистить себе сама». Так, у якийсь час брехня, закладена в основу офіційної доктрини Радянського Союзу, стала нестерпною, і він розсипався. Це дає надію і віру, що добро переможе. За словами пана Мирослава, зараз багатьох є відчуття, ніби сатана торжествує в сьогоднішній час, через облуду отримує перемогу за перемогою. І душа зіщулюється. Але власне, вислів «час сатани» нагадує нам про пасхальну жертву Ісуса. Тоді видимість перемоги сатани була безсумнівною: «Уражу пастиря – розпорошиться отара». Але та перемога була позірна. Нам важливо розуміти, що час сатани є не вічним і самим свідчити в світі про правду.

«Чутливість до сприйняття правди може повертатися до людей через тих, кого ми називаємо «свідками правди», — каже Костянтин Сігов. — А це Євген Сверстюк, Михайлина Коцюбинська, Василь Стус – ті, хто створює розрізнення між правдою і облудою». Вони надихають. Утім, як наголошує «Туга за правдою», «кожен, хто у цьому світі свідчить про Христову жертву, тим самим ступає на його шлях жертви. І в цьому проявляється не якась незрозуміла жорстокість Божого ладу, а потреба не уподібнитися грішному — в тому числі й брехливому — світові». Документ не приховує, що нині люди побоюються жертви. Бо асоціюють її з неуспіхом, життєвим програшем. І ховаються від жертовності за ілюзіями земних принад, ще й змагаючись у цьому одне з одним. Засвідчуючи правду серед облуди, християнин, ясна річ, може постраждати. «Тут ідеться не про те, щоб Церква штовхала людей до невиправданого мучеництва, а про те, щоб вона допомагала людині передусім шукати Царство Боже, яке несумісне з неправдою», — наголошується в документі.

Як свідчити про правду? Багато людей повторюють слова: «Пізнайте правду і правда визволить вас». Але мало хто згадує початок фрази: «Коли ви перебуватимете в Моїм слові, ви дійсно будете учнями моїми і пізнаєте правду, і правда визволить вас». Тобто, передумовою пізнання правди є постійне звернення до Ісусового Слова. Мирослав Маринович зазначає, що правду пізнають по правдивості життя людини. Кожен з нас такими чином може свідчити для багатьох. «Ловити людей» у духовному сенсі означає знаходити шлях до їхніх сердець. Тут треба бути творчими. Ініціатори документу запрошують багатьох ставати такими «ловцями», розширювати простір правди та практикувати її в особистому та публічному житті. «Ми маємо перед собою позитивний мотиваційний текст, який нам звіщає, що попереду все буде добре. В тексті це не написано, але причина оптимізму в тому, що Христос воскрес із мертвих», — стверджує отець Михайло Димид. І закликає гуртуватися, «щоб наше свідчення було всім відоме». «Як висновок скажу: героїчно долаймо втому, викликану в нас неправдою, ненавистю і жорстокістю, кожний на своєму рівні, — завершує отець — і тим самим ставаймо “спільнотою людей, що змагаються за правду”, щоб таким чином вплинути на “зміну цінностей і принципів” всіх устроїв — родинного, церковного, “суспільного, політичного, правового” в нашій Україні та у світі».

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/exclusive/reportage/79989/

Следующая новость
Предыдущая новость

Современные услуги печати На Івано-Франківщині мешканці за підтримки духовенства протестують проти відкриття наркологічної клініки Адвентисты провели каникулярную школу в Харькове УГКЦ організувала курс реабілітації для медиків Харківського військового госпіталю Украинское онлайн казино Космолот на 3topora.net

Публикации