Старець Олександр Кілар просто був з Богом. Богові довіряв і тихо про це свідчив.

23.01.2020 1:28 0

Старець Олександр Кілар просто був з Богом. Богові довіряв і тихо про це свідчив.

Ви і я, хоч і був знайомий з братом Олександром 40 років, про нього зовсім мало знаємо.

Чому? Бо він був правдивим монахом-пустельником. Мабуть, він був єдиним справжнім старцем-еремітом на 4-5 мільйонів українських греко-католиків у світі. Це покликання рідкісне, від Бога, неможливо його самому обрати, а якщо намагатися, то неодмінно потрапляєш в халепу.

Приклад брата Олександра показує, наскільки цінне свідчення таких справді боголюбивих людей для Церкви, суспільства, для тих, хто щиро вірить, і тих, хто щиро шукає.

Брат Олександр народився наприкінці грудня 1939 року на Станіславівщині, перша декада життя його позначена війною, переслідуваннями, геноцидами, втечею і скитанням через центральну і західну Європу до Аргентини, де пройшли його підліткові роки.

Опісля його батьки, які належали до галицької інтелігенції, переїхали до Нью-Йорку, і так майбутній монах став американським громадянином.

В Америці він вступив до трапістського монастиря — римо-католицького ордену відомого своїм суворим монашим правилом. Проте його мама — патріотка своєї Церкви — довідавшись про існування отців-студитів, переконала сина спробувати монаше життя в Церкві свого Хрещення. Таким чином 1974 року, перейшовши перший монаший вишкіл у трапістів, брат Олександр переїхав у монастир Студіон в Кастель-Гандольфо біля Рима, патроном якого був патріарх Йосиф, а архімандритом — майбутній Патріарх і Кардинал Любомир Гузар.

Саме в Римі я з ним і познайомився. Наприкінці 70-тих і на початку 80-тих, ми, семінаристи Колегії Святої Софії при УКУ в Римі доволі часто відвідували Студіон. У тих роках брат Олександр вже перебував на пустині, в горах центральної Італії, лиш коротко навідуючись до монастиря. Згодом він повернувся до Америки, щоб опікуватися своєю літньою матір’ю, а також провадив молитовний гурток при церкві святого Юра на Сьомій вулиці в Нью-Йорку і писав богословську працю з христології.

Останніх кільканадцять років свого життя брат Олександр провів в Унівському монастирі у затворі: з понеділка до п’ятниці перебував у своїй кімнаті, в суботу вів духовні бесіди з монахами і монахинями, а в неділю спілкувався з вірними.

Він був лагідним, уважним і заглибленим. Не спішив робити висновки і судити. Коли люди приходили до нього з духовними сумнівами, він не входив у дискусії про існування Бога чи їхню віру, він просто з Богом був і з цього сопричастя ділився з ними своїми інтуїціями.

Власне не у словах полягало його свідчення, а у природному, безпафосному, спокійному і постійному богопочитанні. Ми бачили людину, що спілкується з Богом, ділиться Божою любов’ю і милосердям.

Але і людиною він був нормальною, часом наскрізь звичайною. Наприклад, навіть у затворі любив кока-колу. Дволітрові пляшки часто стояли перед дверима келії. Але це не була прив’язаність, і згодом він пити колу перестав, але щось таке людське у нього було.

Любив він богослов’я, мав музичний талант, вмів вишукано,як соловейко, свистіти. У дечому виглядав наївно, і за це не раз його критикував Патріарх Йосиф.

Брата Олександра не назвеш титаном слова чи комунікатором на тисячі чи мільйони. Він був природним Бого-іскателем. У різних країнах і обставинах.

Тривалий час брат був поза мурами монастиря — чи на пустині, чи в шумному мегаполісі. Часто монахи, що довго перебувають поза своїми обителями, затрачають монаший характер, віддаляються від спільноти, духовно в’януть. З ним такого не відбувалося.

Не можу похвалитися, що був особливо близьким до брата Олександра, але за моїми спорадичними спостереженнями протягом чотирьох десятиліть, можу зробити висновок, що він у своєму духовному житті мав дар особливого зосередження.

На Бога.

Він був з Богом. Богові довіряв, і про це тихо свідчив.

Хто замінить Покійного у ряді старців нашої Церкви?

Всім своє місце: монахам-комунікаторам, ченцям, які грізно метають громи на грішний світ у соціальних мережах, але і тим, які живуть постійною молитвою, які віддають все, щоб бути з Богом, які можуть своїм життям і світлістю своєї душі свідчити про Божу любов.

Лагідність, чіткість і зосередженість брата Олександра є дороговказом і заохотою відкриватися на Бога, хоча б дещо зайве віддавати і відважуватися йти на глибоку воду правдивого духовного життя.

Новий єпископ Степан Сус перед своєю хіторонією підкреслював, що душпастир має представляти вірним обличчя Боже. Життя постійної молитви зробило з брата Олександра людину, яка тихо і непомітно віддзеркалювала Бога, з яким він жив.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/78618/

Следующая новость
Предыдущая новость

Все о ХГЧ, беременности и материнстве Выбираем качественный ламинат на пол Сайт о неопознанном и неизведанном Єпископ УПЦ КП відвідав військових у зоні АТО Ремонтно-соединительная арматура по доступной цене

Публикации