Про ґендер і ґендерну мову

18.02.2020 3:48 0

Про ґендер і ґендерну мову

Тарас Добко

"Збруч", 14 лютого 2020

У нещодавньому інтерв’ю для Інтерфакс-Україна міністр освіти і науки Ганна Новосад задекларувала однозначну підтримку з боку міністерства практиці антидискримінаційної експертизи шкільних підручників для створення у школі «ґендерно нейтрального середовища», а також висловила жаль про неготовність українського суспільства до впровадження у школі сексуальної освіти, яка би нормалізувала через навчальне середовище поняття ґендерної ідентичності. Як прихильник та учасник більшості освітніх реформ, пропонованих міністерством, дозволю собі поділитися кількома міркуваннями на цю тему, хочу звернути увагу на проблематичність такого підходу, а також пояснити, в чому вона полягає.

Десь півтора року тому на сайті «Нової української школи» з’явилася стаття Зої Звиняцьківської «Я і "воно". Коментарі до тез проти антидискримінаційної експертизи», де авторка намагалася захистити від гострої критики рекомендації проведеної експертизи шкільних підручників, оперуючи поняттям "ґендер". Одного разу воно слугувало їй для наголосу на різних способах бути жінкою або чоловіком, а також важливості уникнення і усунення соціальних чи культурних стереотипів у цій справі. Іншими словами, йшлося про "ґендерну рівність" жінок і чоловіків. І тут дійсно нашому суспільству ще слід над собою багато попрацювати. Та вже іншого разу авторка вживає "ґендер" у значенні суб'єктивної ідентичності особи, для якої значення має лише її особистий вибір без жодного зв'язку з фізичним фактом статевості. Так, ніби людина – це суто свідомість, яка "осідлала" тілесність ("привид у машині") і може робити з нею що забажає безвідносно до значення цієї фізичної реальності. З таким поняттям ґендеру, чию світоглядну генеалогію можна простежити до ідеологій культурного марксизму і лівацького лібералізму, розмивають бінарне розрізнення між статями і зводять його до суто біологічного явища. Це не вперше різні автори та активісти вдаються до підміни понять з "ґендером", щоб поряд із слушним закликом до зміни і розширення поведінкових норм для жінок і чоловіків нишком підкинути ще й ідеологічно забарвлений ґендерний порядок денний з повним знеціненням реальності статі як чогось змістовного.

Тож варто розібратися, що криється за багатозначним словом "ґендер". А також поставити запитання, під чим готові чи не готові підписатися ті, хто вживають "ґендерну мову" для оцінки повідомлень, спрямованих до українських учнів і вчителів.

"Ґендер", "ґендерна ідентичність", "ґендерні стереотипи", "ґендерні студії", "ґендерна політика", "ґендерна рівність", "ґендерна ідеологія" тощо – це ще не повний перелік "ґендерної мови", яка стала не просто інструментом науковців для дослідження й опису явища статі, сексуальної ідентичності і поведінки, її психологічних і соціальних проявів, а й мовою гострих політичних баталій та соціальної інженерії.

До сексуальної революції 60-х років минулого століття на Заході феномен сексуальної ідентичності людини описувався за допомогою поняття статі як біологічної реальності, і статевості (ґендеру) як суспільно-обумовленого вираження і маніфестації цієї тілесної реальності в самосприйнятті, поведінці, взаємодії з іншими, суспільних нормах і звичаях. В основі цього явища лежить нормативне бінарне розрізнення між жінкою і чоловіком, жіночістю і чоловічістю.

Відомо, що біологічна стать людини визначається і проявляється на генотипному (певний набір хромосом) та фенотипному рівні (типовий набір первинних і вторинних тілесних статевих ознак, як-от статеві органи, волосяний покрив тіла, зміни голосу). Ще до оформлення плоду і появи будь-яких статевих ознак людина на генетичному рівні "запрограмована" на певну стать, і це відображається в кожній клітині її організму. З розвитком плоду під впливом відповідних гормонів з'являються видимі ознаки, за допомогою яких можна розрізнити, яку стать має та чи та людська особа. Поняттям ґендеру описувалося психологічне самоусвідомлення людиною власної статевості, яке починається вже з дворічного віку внаслідок взаємодії з іншими дітьми, спостереження статевих відмінностей між ними і віднесення себе до однієї з двох груп. Таке відкриття й усвідомлення власної біологічної статі продовжується зі статевим дозріванням і розвитком статевості, напр. з досвідом вагітності і народження дитини у жінок.

Іншим виміром ґендеру є прояв і вираження жіночості і чоловічості у нашому суспільному житті, де ми як суспільство вибудовуємо цілу низку соціальних практик, норм поведінки і взаємодії, за допомогою яких підкреслюємо диференціацію між двома статями і формуємо соціально прийнятні ролі і стратегії взаємодії між ними. Це дається взнаки у створенні простору з обмеженим доступом для чоловіків і жінок (примірочні в магазинах одягу, туалети тощо); в одязі, який увиразнює статеву різницю і стає одним зі способів комунікації з оточеннем; у танцях, де жінки і чоловіки можуть виконувати різні ролі у спільному виступі; у формах етикету, за допомогою яких відмінності між статями визнаються і потверджуються. Навіть подружжя як певна форма організації взаємин між жінкою і чоловіком може вважатися "ґендерним" у цьому сенсі. Бо окреслює спосіб соціальної взаємодії і практики між двома статями, ціллю і результатом чого є створення перманентного і виключного життєвого союзу задля народження і виховання дітей. У цій концептуальній системі координат біологічна стать і соціальний ґендер не розділялися, а служили двома сторонами однієї медалі людської статевості.

Внаслідок сексуальної революції таку концепцію статевості було піддано критиці з боку феміністичного руху. Під його впливом починає формуватися нове значення поняття ґендеру – як панівної у суспільстві і нав’язаної індивідуальним його членам системи поглядів, якими мають бути чоловіки і жінки.

Зокрема, ця критика намагалася присвоїти і витлумачити на свою користь низку важливих соціологічних спостережень. По-перше, одразу ж впадає в око, наскільки культурно розмаїтими є способи суспільного вираження ґендерної диференціації. Тут не йдеться лише і передусім про невинні форми на кшталт шотландських чоловічих спідниць чи звичаю японських жінок під час трапези тримати вільну руку під їжею, яку вони підносять до рота. Є значно серйозніші відмінності, які годі трактувати лише як прояви різного культурного смаку. Як-от розуміння подружжя як моногамного чи полігамного союзу. Або поблажливе ставлення з боку суспільної думки до чоловіків, які дозволяли собі позашлюбні стосунки, і гостре засудження та остракізм такої поведінки у жінок. Таких прикладів є багато. По-друге, в усталеному суспільстві, з його установками, яка поведінка личить чоловікові чи жінці, а яка – ні, відбувається соціалізація дітей в ґендер як певну наперед визначену соціальну модель. Звідси також беруть початок так звані ґендерні стереотипи: як, напр., уявлення, що не чоловіча це справа – варити їсти, прибирати у квартирі чи глядіти за дітьми, і не жіноча – служити у війську чи пілотувати літак. Не личить хлопцеві пускати сльозу, а дівчині – лазити по деревах. Таких стереотипів, знову ж таки, чимало. По-третє, не всі стереотипи є невинними. Іноді соціалізація перетворюється на індоктринацію, яка, своєю чергою, служить явній або прихованій дискримінації. Іншими словами, ґендер, буває, перетворюють у засіб боротьби за владу і панування одних людей над іншими. Під суспільним тиском жінка стає "другою статтю", яку закони, звичаї, моральні норми ставлять у підпорядковане становище. Такі звичні для нас речі, як право жінок володіти приватною власністю, голосувати на виборах (останнім серед європейських країн, де у 1984 році було запроваджено виборче право для жінок, стало князівство Ліхтенштейн, а у Франції (!) жінки отримали право голосу тільки в 1945 році), здобувати вищу освіту, стали наслідком важкої боротьби за ґендерну рівність чоловіків і жінок. Зараз нам важко повірити, що були часи в європейській цивілізації, коли жінка втрачала правову ідентичність після одруження, коли чоловіка з точки зору права не можна було звинуватити у зґвалтуванні дружини і переслідувати в судовому порядку за його насильницькі дії, тощо. По-четверте, окремі види сексуального відхилення від норми, на кшталт гомосексуальної схильності, не просто суворо засуджувалися з позиції суспільної моралі, а й зазнавали публічного остракізму і за них переслідували аж до ув’язнення та страти через криміналізацію поведінки, яка з них випливала. Наявність гомосексуальної схильності могла призвести до жорсткого булінгу і часами жорстокого побиття в школі, втрати роботи, друзів, суспільного визнання та до інших форм суспільної дискримінації і нерідко, як наслідок, до самогубства. Ці та інші явища стали паливом у двигуні культурного перевороту, де з водою було виплеснуто дитину…

На думку феміністичного руху, щоби позбутися ґендерних стереотипів і усунути ґендерну дискримінацію жінок чоловіками, встановити ґендерну рівність і створити для жінок умови для вільного розвитку їхнього потенціалу, замало займатися вдосконаленням правової системи і виправленням недолугих соціальних практик дискримінації. Слід, мовляв, здійснити культурну революцію і знищити штучний, на їхню думку, "ґендерний режим", який ґрунтується на бінарному розрізненні між чоловіком і жінкою, чоловічістю і жіночістю.

Головним інструментом цієї культурної революції проголошується курс на відокремлення ґендеру від біологічної статі. Бо, мовляв, культурно і політично патріархальний світ з його ґендерним режимом узалежнення жінки від чоловіка ґрунтується на біологічному есенціалізмі, за яким "різні суспільні ролі жінок і чоловіків закорінені в статевій біології і психологічних схильностях, похідних з їх відмінної статевості". Як наслідок, "жінок сприймають як більш пасивних і турботливих, менш агресивних і войовничих, більш скромних і перебірливих у статевих зв’язках", більш зацікавлених людськими стосунками, а не фізичними об’єктами, тощо. Якщо ж ґендер не є чимось даним і природним, і його можна конструювати, то, мовляв, його можна і треба деконструювати в ім’я автономії людини і досягнення нею більшої креативності в питаннях формування особистої ідентичності. Завдання цієї програми соціальної інженерії – в підсумку створити суспільство, де людина зможе вільно визначати свою ідентичність безвідносно до своєї тілесності. Світ "світлого майбутнього" – це світ поза ґендером і без ґендеру.

Феміністичний рух цієї "другої хвилі" – на відміну від руху "першої хвилі", спрямованого на досягнення ґендерної рівності у суспільстві через відстоювання соціальних прав й усунення дискримінації жінок, – заперечує, що стабільна статева ідентичність якось пов’язана з нашою тілесністю. На їхню думку, уявлення про наявність такого зв’язку прив’язує жінку до сімейного життя і робить її залежною від більш незалежного чоловіка. Материнство і сім’ю проголошують штучними ролями, які в ім’я біологічного есенціалізму патріархальне суспільство нав’язує жінці, щоб утримувати її в підпорядкованому становищі. Аби подолати "ярмо ґендеру" і настійливо спонукати жінок робити докорінно інший життєвий вибір на противагу материнству і сімейному життю, адепти феміністичного руху вважають за потрібне не просто поставити під сумнів природність і шляхетність материнства і сім’ї. Симона де Бовуар проголошує, що "сім’ї слід позбутися". Бо, мовляв, "вивищення материнства утверджує ґендерний розподіл праці між чоловіком і жінкою, слугує для чоловіка прикриттям, щоб займатися цікавим кар’єрним ростом, а жінку приковує до догляду за домом" – нудної, нецікавої, рутинної і непосильної роботи, яка пригнічує жінку як творчу особистість.

"Якщо для біологічних есенціалістів ґендер повністю розчиняється в статі, для феміністок «другої хвилі» не існує жодної природної статі, жодної природної жінки чи чоловіка, жодної змістовної біологічної відмінності між статями". Відмінність у статі нічого не означає і нікого ні до чого не зобов’язує. "Жінка" і "чоловік" є соціальними винаходами або суцільним ґендером – від початку і до кінця". "Вільна людина" творить себе сама, незалежно від суспільних ґендерних ролей, природи і навіть статі. Здорова людська ідентичність жінки має, мовляв, формуватися незалежно від панівних у суспільстві уявлень про ґендер і ґендерну ідентичність.

Наступним кроком у перетлумаченні і ще більшій політизації поняття ґендеру стала "третя хвиля" сексуальної революції, яка розгортається на наших очах на Заході під впливом руху за права сексуальних меншин і трансґендерних осіб. Поняття ґендеру починає вживатися не лише для позначення нав’язаної суспільством штучної суспільної ролі, а й для окреслення вільно і самостійно обраної сексуальної ідентичності людини. Ґендерна самоідентифікація є тим, що сама людина думає і вважає про себе як суб’єкта сексуальних взаємин. Ґендерна ідентичність не просто не є бінарною – чоловічою чи жіночою. Вона, мовляв, навіть не є дискретною. Її проголошують плинною, допускаючи потенційно незліченну кількість сексуального експериментування. Адепти "третьої хвилі" нараховують більше 50 різновидів ґендерної ідентичності. В Нью-Йорку офіційно визнано 31. Фейсбук пропонує користувачам список з 58, а соціальна мережа Тамблер – аж 112 опцій для самоідентифікації. У цій системі координат ґендерну ідентичність вважають психологічним самоусвідомленням і суспільним виявом "сексуальної орієнтації" – новітнього уявлення про статевий фундамент людини, яким намагаються підмінити поняття біологічної статі як чогось заданого наперед і поза контролем людини.

Згідно з цією теорією, мовляв, "немає ніякого природного ґендеру, а також природного і питомого вираження людської сексуальності. Ґендер і сексуальність є «перформансом» індивідуальної особи у її взаємодії з іншими людьми". На думку активістів "третьої хвилі", треба створити такий політичний режим, який дозволить будь-якій людині безперешкодно фантазувати і винаходити свою ґендерну ідентичність. І так виконувати різні ґендерні спектаклі, розкриваючи в публічному просторі плинні можливості нової дійсності. Людська ідентичність тут не визначається біологією, генами чи вихованням. Вона є наслідком того, як людина сама про себе думає і ким себе вважає. Люди, мовляв, є нестатевими істотами, ув’язненими в тілі тієї чи іншої статі, тієї чи іншої сексуальної орієнтації. І вони не зобов’язані слідувати наперед заданим ґендерним сценаріям. Ґендерна ідентичність у цьому сенсі не має безпосереднього стосунку до вродженої статі. І як вишенька на торті, останнім трендом є проголошення тези, що біологічної статі як такої не існує, що стать є тим же ґендером, який залежить від особистого рішення людини, а тому її можна змінювати на власний розсуд залежно від того, яким ґендерним проявам, якостям, поведінці чи ролі людина віддає перевагу.

Немає більш винахідливого способу завершити діло сексуальної революції, ніж взяти і скасувати поділ на жінок і чоловіків. Але чи це той світ, у якому ми хочемо жити і який хочемо передати наступному поколінню? Чи вимагає гідна і самовіддана праця над усуненням штучних і шкідливих ґендерних стереотипів, потвердженням гідності жінки, викоріненням дискримінаційних соціальних практик і інститутів, переосмисленням ролі чоловіка в родині, розширенням можливостей творчої самореалізації жінки в суспільному житті – прийняття ліворадикальної програми соціальної інженерії?

Cтать не є іграшкою в руках безтілесного духу, з якою можна робити все, що завгодно. Людська особа є втіленою істотою, а не ув’язненим у тілі духом. Стать є одним з ключових способів нашого воплочення. Людська тілесність і стать мають значення, яке важливе для формування здорової людської ідентичності і щастя людської особи. Стать – це дар і змістовна реальність (а не просто "сирий факт") у людському житті. Завдяки цьому дару людина здатна у подружжі створювати унікальну всеохопну єдність з іншою особою протилежної статі і відповідально передавати дар життя далі.

На мою думку, потрібно визнати, здавалося б, очевидну річ – полярність "жінка-чоловік" відображає реальність, а не людську вигадку. Ця відмінність є втіленою як у фізичній полярності статей, так і за межами біології. Це не означає, що треба піддатися "біологічному есенціалізму" і стверджувати неповноцінність людини, яка не вписується в один чи декілька ґендерних стереотипів. Таких традиціоналістів, на щастя, стає дедалі менше. Слід визнати, що реальні чоловіки і жінки можуть відрізнятися досить широко, як вони виявляють свої чоловічі чи жіночі якості, поведінку і ролі – без ризику бути звинуваченими у заступі на чужу "ґендерну територію".

Спектр воплочень ґендерних ознак у людській статевості є дуже широким – як індивідуально, так і в рамках культури. Тому не слід дивуватися, що завжди є щось "жіноче в чоловічому" і навпаки. Та це не значить, що все плинне і немає нічого сталого. Можливо, багато чи навіть більшість ґендерних характеристик, поведінкових моделей і ролей є справді суспільно сконструйованими, а отже можуть і навіть повинні частково змінюватися. Однак слід також визнати, що такі конструкти не завжди бувають геть випадковими і несправедливими, а окремі з них можуть мати вагоме чи навіть ключове значення для щастя людської особи саме залежно від її статі.

Показовою у цьому сенсі є дискусія про т.зв. "парадокс ґендерної рівності". Існують різні формулювання і тлумачення цього явища. Зокрема, встановлено, що в країнах, які вважаються більш успішними у впровадженні ґендерної рівності, відсоток жінок, які здобувають вищу освіту з природничих, математичних, технічних та інженерних спеціальностей, є нижчим, ніж у країнах, які не можуть похвалитися вирівнюванням правил гри для обидвох статей. Більш універсальне спостереження полягає в тому, що чим багатшими і ґендерно нейтральнішими стають країни, тим яскравіше проявляється в них різниця між жінками і чоловіками – наприклад, щодо схильності обирати певний тип професії. Річ у тому, що відмінність між статями є наслідком як біологічних, так і суспільно-культурних факторів. Що більше умови життя людей стають незалежними від впливу ґендеру як певного колективного уявлення про суспільні ролі чоловіків і жінок, то дужче про себе дає знати біологія. На людину та її ідентичність мають вплив як біологія, так і культура. Як слушно наголошує Джордан Пітерсон, хоча назагал жінки і чоловіки є більше подібними, ніж відмінними, вони відрізняються достатньо, щоб можна було говорити про певні питомі для протилежних статей поведінкові чи соціальні моделі, закорінені в їхній біологічній полярності. Знову ж таки, це не означає, що середньостатистичний чоловік буде менш привітним і більш агресивним, ніж середньостатистична жінка. Якщо взяти навмання жінку і чоловіка із загального масиву людей, це припущення не підтвердиться аж зі 40% ймовірністю. Але якщо відібрати найбільш агресивну сотню людей – наприклад, тих, хто вже вдавався до насильства, – виявиться, що понад 90% з них становитимуть чоловіки. Відмінність між статями таки має значення, навіть якщо найяскравіше вона проявляється на крайніх полях спектру.

Розмова про стать і статеву ідентичність складна. Зокрема, з викладених вище причин. Поняття "ґендер" не є нейтральним! Здебільшого воно заряджене певним уявленням про людину, зв’язок її ідентичності зі статевістю, взаємодію між статями. Це зобов’язує нас всіх, особливо вчителів і викладачів, а також тих, від кого залежать рішення державної ваги і хто повинен дбати про загальне благо, до більшої обережності, відповідальності і дисципліни при вжитку "ґендерної мови" для опису, аналізу, критики і трансформації суспільної дійсності. Передусім треба навчитися розрізняти і не плутати смисли, носієм яких роблять слово "ґендер". І пам’ятати, що слова мають значення…

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/religious_digest/78926/

Следующая новость
Предыдущая новость

Глава УГКЦ: "Коли переможемо гріх... переможемо несправедливого агресора" Переваги теплових насосів Митрополит Павел просит у Президента защиты от журналистов и политиков Все о криптовалюте на одном портале Вулкан игровые автоматы на деньги — только для смелых

Публикации