Митрополит Шептицький та звання «Праведник народів світу»

13.02.2020 8:49 0

Ліліана Гентош

"ZAXID.net", 11 лютого 2020

Час відмовитися від міфів та стереотипів щодо Шептицького

Митрополит Андрей Шептицький особисто та греко-католицькі монахи, монахині, священники та миряни врятували близько 150 євреїв. Ця цифра не є точною, але найчастіше фігурує в науковій та науково-популярній літературі. Деякі імена врятованих нам відомі – це, наприклад, діти рабина Кальмана Хамейдеса – Герберт та Леон, а також Одед Амарант, Цецилія Штерн, Лілі Штерн-Польман, Курт Левін, Натан Левін, равин Давид Кагане та його дружина Нехама Кагане і їхня донька Руф Кагане, Юзеф Подошин з родиною. Це прізвища осіб, про котрих відомо, що вони безпосередньо та особисто від митрополита отримали допомогу і порятунок. Цим особам за наказом Шептицького виготовили фальшиві документи, тобто греко-католицькі метрики, і надали прихисток.

Декого з них ховали безпосередньо в митрополичому комплексі на горі св. Юра. Багатьох дітей на прохання Шептицького – в різних греко-католицьких монастирях. Переховування в митрополичих палатах чи монастирях ставило під загрозу життя всіх його мешканців. У цій частині Європи застосовувалася кара смерті на місці для всіх, хто рятував євреїв. До слова, у Західній Європі не було аж таких суворих покарань. У католицьких же монастирях Італії євреїв, що там перебували, записували до гостьової книги, і тому тепер ми точно знаємо кількість та імена врятованих.

Митрополит Шептицький рятував єврейських дітей та дорослих суто з гуманітарних міркувань. Він дав обіцянку рабину Єзекіїлю Левіну, що діти, передані йому під опіку, не будуть охрещеними і не стануть християнами. Діти, однак, аби вижити, повинні були вивчити українську мову та молитви й церковні обряди. На це він спрямовував кошти не тільки церкви, але й свої. Митрополит наполягав на тому, щоб діти, які переховувалися в монастирях, згодом були повернуті у свої родини або єврейським допомоговим організаціям. Тобто ні про яке місіонерство, а тим паче душехватство, користаючись лихоліттям, взагалі не йшлося.

Комісія Яд Вашему, котра розглядала справу Шептицького в 1970–1980-х роках, 1991 року прийняла негативну ухвалу. Найважливішими були закиди в колабораціонізмі з німецьким окупаційним режимом та «благословення» для дивізії Ваффен СС «Галичина». Наступні закиди – Шептицький був незаперечним політичним лідером української спільноти, а отже відповідає за неморальну поведінку українців загалом. А також, що нібито Шептицький ніколи публічно не висловився проти заглади єврейського народу, а також не зупинив українців від участі в антиєврейських погромах на початку липня 1941-го.

Серед закидів комісії Яд Вашему, котрі унеможливили визнання Шептицького Праведником, є такі, що можуть стосуватися радше політика, а не духовної особи. Чи був Шептицький настільки впливовою фігурою, чи мав у той момент важелі впливу і владу, щоб скеровувати дії більшості українського суспільства? Простіше, чи міг він як душпастир дати наказ, обов’язковий до виконання всіма українцями? Українське суспільство вже давно було не таким традиційним, щоб слово священника більше важило від наказів/закликів політичних лідерів. А після радянської окупації 1939–1941 рр. та насильної атеїзації моральні орієнтири були ще більше захитані.

До всього, митрополит Шептицький у 1932–1934 рр. перебував у конфронтації з ОУН, котра в 1930-ті дедалі більше ставала впливовою політичною силою, особливо серед молодшого покоління. Це протистояння не зникло і в роки війни.

Дії Шептицького варто розглядати з погляду його духовної посади. Передусім він відчував відповідальність за свою паству і церкву як інституцію, котрі намагався захистити і зберегти. Тому контакти з представниками навіть таких режимів, як сталінський чи гітлерівський, у його розумінні були потрібними для виживання.

Власне, Шептицький насамперед діяв як глава українців греко-католиків, захищати яких, на його думку, було доручено Богом. Як душпастир він звертався до тих, хто готовий був його почути за допомогою пастирських послань. Його пастирські слова були сміливими і зрозумілими пастві. Маємо про це свідчення різних священників.

Чи ми можемо пояснити, чому його пастирські послання та розпорядження про задержання відпущення гріхів людиновбивцям не мали впливу на значну частину українців греко-католиків? Це питання, як питання політичного впливу митрополита, стосується радше стану українського греко-католицького суспільства в 1939–1944 рр.

Довший час розгляд справи митрополита Шептицького підтримувався та лобіювався заходами врятованих митрополитом людей: Курт Левін, Давид Кагане, Одед Амарант, Адам Даніель Ротфельд, Лілі Штерн-Польман та невеликого кола однодумців, наприклад, професор Шимон Редліх. Останнім часом інтерес до цієї справи дедалі більше проявляється в Україні. Насамперед у представників єврейської громади та в середовищі Української греко-католицької церкви. Створена в Канаді 2008-го Ukrainian-Jewish Encounter (UJE) уже кілька років докладає зусиль для представлення діяльності митрополита Шептицького як Рятівника.

Наприкінці 2019-го – на початку 2020-го було зроблено кілька важливих кроків у цій справі. У листопаді 2019 року колективний лист до Яд Вашем підписали священники УГКЦ та представники української громадськості. Головний рабин України Моше Реувен Асман 21 січня 2020 року, напередодні Міжнародного Дня пам’яті жертв Голокосту і 75-річчя визволення табору смерті Аушвіц, звернувся з листом до керівництва ізраїльського інституту Яд Вашем з проханням присвоїти митрополитові УГКЦ Андрею Шептицькому почесне звання «Праведника народів світу».

Президент України, перебуваючи в Польщі під час відзначення 75-ліття визволення концтабору Аушвіц, підтримав звернення головного равина України і також звернувся до Яд Вашем з проханням «задля встановлення історичної справедливості» визнати митрополита Шептицького Праведником народів світу. Ці звернення виникли радше спонтанно і не були спеціально зорганізовані.

На звернення української інтелігенції керівник відділу Яд Вашем Катя Гусарова відповіла, що не має принципових заперечень стосовно нового розгляду цієї справи. Однак для цього треба представити нові історичні документи та матеріали, котрі могли б спростувати звинувачення митрополита в колабораціонізмі з фашизмом.

Власне, ця вимога є слушною й обґрунтованою. У часи попередніх слухань справи багато історичних документів, у вузькому значенні цього терміна, не було залучено з різних причин, об’єктивного і суб’єктивного характеру. Українські архівні документи ще потребують глибоко вивчення й аналізу. Ватиканські архіви років Другої світової війни будуть відкриті 2020 року. Власне, там є цікаві і важливі листи Шептицького до різних осіб та конгрегацій Римської курії, що проливають світло на його ставлення до німецького окупаційного режиму. Окрім цих важливих ще не залучених документів, є й інші, що потребують вивчення. Тобто тепер історики мають набагато кращий доступ до документів, які є важливими для аналізу й аргументації.

До розгляду комісії Яд Вашему не були залучені, наприклад, дуже важливі тексти послань митрополита Шептицького, такі як «Про Милосердя» (червень 1942), а також «Ідеалом нашого національного життя» (грудень 1941). Важливі думки Шептицького з послання «Про Милосердя» стосуються якнайширшого розуміння поняття «ближнього», а також там міститься дуже важлива теза про єдність людства, що заперечувала нацистську расову теорію. Друге послання допомагає зрозуміти, яким Шептицький бачив український народ та українську державність, а саме демократичною і християнською.

Аби зрозуміти, що Шептицький думав і про що говорив священникам Львівської архієпархії на засіданнях Соборів, важливо залучити протоколи цих Соборів.

Це тільки короткий перелік документів, які не були представлені до розгляду комісії Яд Вашем. Серед документів, котрі циркулювали раніше, деякі потребують ретельного вивчення на предмет автентичності, з огляду на їх можливе фальсифікування. Йдеться не тільки про фальсифікати радянського часу і радянських спецслужб. Тут ідеться про лист митрополита до Адольфа Гітлера від 23 вересня 1941 року. Вивчаючи документи митрополита в архіві Конгрегації для Східних церков Римської курії, я виявила там фотокопію оригіналу колективного листа до Адольфа Гітлера від 14 січня 1942 року. Під цим документом не стоїть власноручного підпису митрополита, який довго і важко хворів, тому не міг чітко підписуватися.

У час Другої світової війни циркулювали документи від імені митрополита, котрі не були ним ні писані, ні підписані. Наприклад, газети «Краківські вісті» та «Українські щоденні вісті», як вдалося мені дослідити, надрукували два сфальшовані документи, які назвали зверненнями митрополита Шептицького.

І тепер українська сторона, котра готуватиме подання, повинна буде дуже серйозно вивчити й аргументувати саме ці моменти діяльності Шептицького, які викликають контроверсії і негативні судження в комісії Яд Вашему та негативні емоції в ширшої публіки в Ізраїлі.

Власне, залучення історичних документів та вузьких історичних досліджень може спростувати закиди щодо колаборації митрополита. Наприклад, закид у благословенні влітку 1943 року дивізії Ваффен СС «Галичина» потребує прискіпливого документального вивчення. Саме в цій справі дуже важливо вияснити контекстуальні моменти. Ідеться, зокрема, про те, що митрополит скерував капеланів для служіння в дивізії. Останнє потребує пояснення з погляду його душпастирських обов’язків – забезпечення духовної опіки в час безпосередньої загрози втрати життя.

Важливим також є розуміння характеру поведінки і діяльності Шептицького. Шептицький фактично був тією особою, яка скеровувала та координувала справу порятунку євреїв, яку практично реалізовували інші люди. Він своєю позицією надихнув на дії людей зі свого найближчого оточення. Кілька представників греко-католицького духовенства, котрі рятували євреїв на прохання митрополита і під його керівництвом, уже отримали звання Праведників. Передусім це рідний брат митрополита протоігумен Климентій Шептицький, а також о. Марко Стек, настоятелька Осипа Вітер, о. Даниїл Тимчина.

Певну роль у такому ставленні до справи Шептицького можуть відігравати упередження, пов’язані з міфологемами радянської пропаганди, навіть за межами України. Дуже слушно на це явище звернув увагу головний рабин України Моше Реувен Асман у листі до голови правління Меморіального комплексу Яд Вашем Авнеру Шалеву. Він, зокрема, вважає, «...що сучасному Ізраїлю та єврейським громадам діаспори потрібно відмовитися від цих міфів», маючи на увазі «міфи та стереотипи радянської пропаганди про Шептицького».

Також від своїх міфів та стереотипів стосовно Шептицького мають відмовитися й українці. Тут маю на увазі міф про Шептицького як українського полум’яного націоналіста, який полягає у свідомому перекрученні ставлення митрополита до радикального націоналізму та ОУН/УПА. Зміна погляду на митрополита Шептицького насамперед як на священника, єпископа допоможе краще зрозуміти його мислення та дії.

Справа визнання діяльності митрополита Яд Вашемом каталізувала зацікавлення українців до Голокосту та до діяльності Шептицького. У той сам час виглядає, що справу визнання заслуг Андрея Шептицького поступово переймають українці і євреї молодшого покоління, що може обіцяти легше і скоріше подолання недовіри один до одного та віднайдення порозуміння.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/78875/

Следующая новость
Предыдущая новость

Емейл-рассылки - эффективная реклама в сети Президент Украины поручил подготовиться к 1030-летию крещения Руси Как же обнаружить неисправность топливного бака Политеизм как побочный продукт древней глобализации Купить зажигалку зиппо на bird.in.ua

Публикации