Італійські музи на галицьких пагорбах: владика Гжегож Сяноцький на львівській кафедрі

06.04.2020 4:58 0

Італійські музи на галицьких пагорбах: владика Гжегож Сяноцький на львівській кафедрі

Віктор Заславський

У першій половині XV ст. Львівська римо-католицька митрополія вже була стабільною та потужною інституцією. Боротьба «польської» та «німецької» партії львівських католиків, яка тривала більш ніж пів століття, нарешті припинилася. Будівництво львівської Латинської катедри йшло повним ходом, собор вже був освячений, і архидієцезія мала парафії, землі і маєтки по цілій Галичині.

Водночас, доба ранніх конфліктів між православними і католиками минула, доба нових конфліктів ще не почалася. Владислав Ягайло вже передав католикам замкову церкву у Перемишлі, допомагав заснувати чимало православних парафій, відновити (вкотре) окрему києво-галицьку православну митрополію, а митрополит Мисаїл Пструч з королівського дозволу відвідав Констанцький собор і написав знамените «екуменічне» послання до папи Сикста (що інколи називають ранньою унією). При чому, до бурхливих подій Реформації було ще далеко, поляки й русини ще не почали міняти конфесію, і галицькі католики та православні жили фактично у паралельних світах, перетинаючись лише на деяких офіційних заходах. Водночас, римо-католицтво у Галичині, будучи де-факто релігією місцевих поляків, німців та італійців, ще не набуло національного польського забарвлення, і жило німецькою та італійською культурою. Типовим і водночас яскравим сином цього часу був львівський архиєпископ Гжегож з Сянока – вчений, меценат, просвітник, поляк за походженням, італієць у душі.

Народився він у 1406 році у місті Сянок (або перебрався до Сяноку у дитинстві). Батько його ставився до сина досить суворо, і у віці 12 році юний Гжегож тікає з дому. Десять років він мандрував Польщею та Німеччиною і заробляв чим міг – а міг він чимало. Чи то вдома, чи то у мандрах юнак навчився читати й писати, красиво співав і грав на музичних інструментах. У 22 роки Гжегож поступає до Ягелонського університету у Кракові, через 5 років здобуває ступінь бакалавра, стає приватним вчителем та пробує сили у поезії. Писав він латиною – тогочасною мовою «високої» літератури. Один з небагатьох збережених творів Гжегожа Сяноцького – латинська епітафія, яку 28-річний поет склав у пам'ять померлого короля Владислава Ягайла:

Батько правдивий убогих, хворих людей та нещасних.
Ти врятував не одного благочестивим старанням.
Так ти серця їм відкрив, ставши хранителем віри –
Щоб зберігали її з щирим і твердим бажанням.
Прагнучи щоби Христа слава гучніше звучала,
Зводиш для Церкви Його нові величні святині,
Кафедру Вільну ти дав – буде тепер там єпископ,
Дав ти єпископів теж Львову, Перемишлю, Холму.

Італійські музи на галицьких пагорбах: владика Гжегож Сяноцький на львівській кафедрі

А у 1437 році Гжегож на два роки їде до Риму – чи то докінчувати освіту, чи то на заробітки, чи то просто доторкнутись до високої культури, до якої мав смак. Все ж таки, тодішній Рим був найпотужнішим осередком літератури, музики, архітектури, мистецтва – Ренесанс у добу розквіту! Вчений поляк служить при дворі папи Євгенія IV — тішить папський слух музикою та копіює документи. По справах буває у Флоренції, Феррарі, Болоньї, знайомиться з місцевими вченими та митцями, купує книги, а що не може купити, то переписує. І коли приходить час вертатися, додому цей польський заробітчанин привозить непогану бібліотеку.

Італійські музи на галицьких пагорбах: владика Гжегож Сяноцький на львівській кафедрі

Вдома кар’єра Гжегожа йде вгору. У Кракові йому майже одразу дають ступінь магістра за коментування «Буколік» Вергілія. Більше того, на вченого клірика звертає увагу сам король! За рік Гжегож – вже капелан в короля Владислава ІІІ, володаря Польщі та Угорщини, і водночас нотаріус королівської канцелярії. Разом з королем він брав участь у двох походах проти турків: Папа Римський в рамках Флорентійської Унії закликав католицьких королів допомогти православним братам на Сході. В одному з походів король загине. Ну, а його капелан під час турецьких війн заводить дружбу з воєводою Владом ІІ Цепешем, батьком знаменитого Дракули. Потім – служба в Угорщині, при дворі регента (Польща з Угорщиною тоді були в унії), потім – при дворі архиєпископа Яноша Вітеза, у Вараді (зараз Орадя в Румунії), знову дружба з феррарськими інтелектуалами. Аж ось у 1451 році король Казимир IV призначає його архиєпископом у Львів. На цьому місці вчений прослужив решту життя, а це 26 років.

Італійські музи на галицьких пагорбах: владика Гжегож Сяноцький на львівській кафедрі

Владика Гжегож не був ченцем, не мав схильності до аскетизму та молитовних подвигів. Розкіш, тим більше показну, він ненавидів і вважав ворогом усього доброго, але і комфорту не цурався. З природи це був вчений, інтелектуал, творча людина, отже, поняття про комфорт та скромність в нього було специфічне. Любив читати перед сном, і у ліжку його завжди було повно книжок. У спальні його, за спогадами друзів, «не було ані прикрас, ані порядку». Зброя, одяг, ужиткові речі – все було розкидано по підлозі та лавках. Одного разу друзі охайно все розклали по місцях, а єпископ їм на то сказав: «порядок має бути у крамниці – щоб продавець швидко міг дістати що треба продати, а в мене на продаж нічого нема». Їв він не за розкладом, а коли відчував голод. Поститись не любив – мовляв, для омертвлення плоті досить старості, а для смирення – скромного харчування. Харчувався він дійсно скромно як для можновладця (вино лише на сніданок, жодного срібного посуду, а слуг за столом – не більше двох), але зі смаком, і любив казати, що ніщо не потребує такої уваги та настрою як прийняття їжі – адже воно поєднує смертних у спільне життя. Прокидався єпископ з першими променями сонця, молився, а потім читав, що під руку попадеться. Після відправи у костелі любив поговорити вдома чи на вулиці з парафіянами – і чоловіками, і жінками. Це дало привід для численних пліток про любов єпископа до прекрасної статі. Коли єпископові доповідали про ці плітки, він відповідав: «я живу для себе самого, зрештою, злого не поправить добрий приклад, а серць шляхетних не зіпсують злі підступи».

Італійські музи на галицьких пагорбах: владика Гжегож Сяноцький на львівській кафедрі

Що ж, владика Гжегож відчував себе радше вченим та митцем, ніж єпископом. Звісно, до своїх обов’язків він поставився свідомо та відповідально. Він сумлінно виконував свої єпископські обов’язки, саме його стараннями був заснований, наприклад, домініканський монастир у Підкамені, а у Львові осіли ченці бернардини. Ще він оздобив львівський собор красивим різьбленим розп’яттям з Кракова. Він захищав права львів’ян у конфлікті з можновладцями. Не любив бувати на сеймах та займатись політикою – але коли король кликав на засідання, то мусив їхати. Одного разу, коли король спитав його як вчинити з захопленими землями Тевтонського ордену, Гжегож відповів: «Легко підкорити людей зброєю, але значно тяжче правити підкореним народом справедливо».

Але все ж таки Гжегож з Сяноку відчував себе передусім філософом, а потім вже усім іншим. Він розповсюджував у своїй єпархії музичні новинки з Франції та Фландрії. Він взявся за школу при львівському кафедральному соборі – і довів її до такого рівня, що король Казимир надав школі статус філії Краківського університету. А у новозбудованому єпископському замку у Дунаєві Гжегож засновує справжній літературно-філософський гурток у дусі Ренесансу. До речі, у 1474 році цей маєток успішно витримав татарську облогу, а ось до наших днів, на жаль, не зберігся. Сюди часто-густо заїжджали вчені з Італії (такі, як Філіппо Буонакорсі на прізвисько Каллімах, чи Марино Кондульмеро) і разом з єпископом вели філософські бесіди та писали латинські поезії. Саме Каллімах залишив нам життєпис Гжегожа. Там є купа біографічних неточностей, проте характер і щоденний побут свого приятеля він переповідає досить коректно.

Італійські музи на галицьких пагорбах: владика Гжегож Сяноцький на львівській кафедрі

Ідеї Гжегожа та його однодумців багато в чому повторювали думки інших мислителів Ренесансу: він декларував повернення до античної науки та відкидав традиційну середньовічну метафізику, яка поєднувала наукові методи з богословськими і намагалась пояснити закони природи богословськими термінами. Ще єпископ ненавидів алегоричне тлумачення Біблії – мовляв, якщо кожну історію трактувати алегорично, то люди не будуть вірити у правдивість біблійних історій і принижуватимуть їхнє значення. Ще він вчив що релігійні істини мусять мати раціональне обґрунтування, а те, що не спирається на логічне пояснення, є глупотою. Античні джерела слід вивчати в оригіналі, до того ж, відкинувши їхнє тлумаченнями середньовічними богословами. Гжегож любив ренесансне вчення про двоїсту істину, і тому наполягав, що наука і теологія, так само як і світська та церковна влада мають бути відділені одна від одної.

У кращих традиціях ренесансу владика поєднував християнський світогляд з ідеалами стоїків та епікурейців. У стоїків він шанував вчення про душу і вважав, що воно співпадає з Біблією, а в Епікура любив ставлення до речей тілесних – а саме помірна насолода. А ще він вчив, що мета людського життя – досягнення повноти розвитку через самовираження. Завдяки наполегливій праці людина, творець власної долі, крок за кроком позбавляється варварського стану і наближається до Бога. Про наполегливу працю – це єпископ, напевно, мав на увазі і свій життєвий шлях! При чому, праця в кожного може бути своя, і тому купець чи ремісник «приносять своєю працею пожиток суспільству» не гірше за кліриків чи лицарів.

Італійські музи на галицьких пагорбах: владика Гжегож Сяноцький на львівській кафедрі

Гжегож Сяноцький став першим ренесансним філософом та поетом на галицькій землі – і він зробив все, щоб бути не останнім. Засновані ним школи продовжували працювати та розвиватись і після його смерті – а помер він у 1477 році в Рогатині. 71 рік – вік досить поважним, а тим більше у XV столітті! Але пліткарі нашіптували, що єпископа могла отруїти одна з жінок, «з якими він любив спілкуватись».

До наших днів збереглись дві поезії владики Гжегожа – епітафії на честь короля Владислава Ягайла і його дружини Софії Ольшанської «з руського роду княжат, плем’я славетне». Це типові панегірики, у яких автор вихваляє на усі лади благочестя короля та королеви. Цікаво, що він пише про Софію Ольшанську:

Руських княжат знамените плем’я, та більш ніж заслуги
роду, прославити слід власні заслуги людини.
З польським вона королем долю у шлюбі з’єднала,
Підданих же прив’язала вузлом любові до себе…

Італійські музи на галицьких пагорбах: владика Гжегож Сяноцький на львівській кафедрі

Видно, що Гжегож-єпископ радіє розвитку Церкви, а Гжегож-філософ стверджує, що особисті заслуги важливіші, ніж слава предків. Середньовічний князь чи король, для якого престиж роду, династії був найвищою цінністю, мали докласти зусиль, щоб сприйняти цю істину, очевидну для сучасного читача.

Що ж, у ті часи друкарство лише починало набирати силу, та й єпископ писав зазвичай для себе та друзів. Зате любов до латинської поезії та науки єпископ зміг передати своїм учням, а ті – своїм. Так у Львові розвивалось шкільництво, мистецтво, наука – і користала з цього уся Галичина – і польська, і українська.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/studios/studies_of_religions/79541/

Следующая новость
Предыдущая новость

Адвентисти готують наукову конференцію «Журналістика, медіа служіння і медіаосвіта» Развлечения, которые приносят реальную прибыль Кардинал Леонардо Сандрі: «Любов до правди не дозволяє нам прийняти мовчання щодо ситуації в Україні» Єпископ УПЦ КП обговорив питання співпраці з Управлінням охорони здоров’я Житомирської ОДА Ритуальный транспорт в Киеве

Публикации