Florentine Option

09.07.2019 4:17 0

Florentine Option

Анатолій Бабинський

"Збруч", 06 липня 2019

Цікаво, чи, призначаючи дати нарад єпископів Постійного синоду УГКЦ з Папою і представниками Римської курії на 5–6 липня, ініціатори мали на думці ювілей Ферраро-Флорентійського собору – чи, точніше, дату проголошення булли про поєднання з греками «Laetentur Caeli» (6 липня 1439 року)? Навіть якщо це просто збіг обставин – він символічний. Флорентійська унія, а саме під такою назвою цей Собор, який для Католицької Церкви є XVII вселенським, а для православних «яко не бывший», для української історії має значення своєрідного вододілу.

Florentine Option

Собор 1438–1439 років – це подія з багатьма нюансами та нашаруваннями, тому його можна було б розглядати з дуже різних ракурсів. Вже один факт, що найбільше часу Собор витратив на обговорення питання походження Святого Духа – яке сьогодні визнають проблемою радше філологічною, ніж богословською, – і лише побіжно зосередився на питанні примату єпископа Рима у Вселенській Церкві, яке сьогодні є, навпаки, найбільш дискусійним у стосунках Церков Сходу і Заходу, само собою знаковий. Обидві сторони мали свої власні мотивації зустрітися: для латинян Собор проходив у контексті кризи – в цей же час відбувався паралельний Собор у Базелі, який не визнавав Папу Євгенія IV, щойно так-сяк була подолана Велика західна схизма; греки, зі свого боку, відправились у довгу і виснажливу подорож з надією отримати військову підтримку Заходу в боротьбі проти турків, які вже стояли майже біля стін Константинополя. Але це не були єдині рації зустрічі. По обидва боки було чимало людей, які щиро бажали відновити єдність, незважаючи на те, що попередні спроби виявилися невдалими.

Ферраро-Флорентійський собор є останнім прикладом зустрічі, на якій сторони, попри розбіжності, все ще усвідомлюють себе єдиною Церквою і бачать вихід саме у відбутті спільного зібрання, на якому всі суперечності можна вирішити. Далі в історії вже так не буде. Згрубша, починаючи з XV–XVI століття попередньою умовою єдності з обох боків стає лише ультимативна вимога зректися всього неузгодженого. Сьогоднішній католицько-православний діалог, який зав’яз у безконечних дискусіях, страждає на брак сміливості провадити розмову, яка мала б реальні наслідки. Собор 1438–1439 років мав інший характер. Обидві сторони усвідомлювали, що їхні дискусії повинні закінчитися результатом. Хоч греки пізніше відкинули його постанови (1472), проте сам факт нівеляції рішень вищої «інстанції» (вселенського рівня) нижчою (помісного) виглядає, з погляду правової логіки, хитким.

Історія Собору може бути сюжетом захоплюючого фільму чи навіть цілого серіалу. Першим кадром могло б бути пробивання отвору в стіні, через який мусіли непомітно занести імператора. За правилами візантійського двору, порфірородний мусів дістатися свого трону в каплиці, де були засідання, не на своїх «двох», а на коні. Проте імператорові довелося змиритися з тим, що його «транспортуватимуть» палацовими кімнатами слуги. Можливо, цей епізод пізніше пригадався редакторам булли «Laetentur Caeli», яка містить слова про те, що стіна, яка розділяла Східну і Західну Церкву, впала.

Сьогодні Візантія в наших широтах на загал не сприймається як частина Західної цивілізації, а радше як її антипод. Проте, як слушно зазначив о. Олег Гірник, якщо ми хочемо зрозуміти «візантійську культуру й церковну традицію як складову європейського (окцидентального) світу, нам слід подивитися на неї з перспективи Равенни», яка, за словами проф. Омеляна Пріцака, зберегла більше пам’яток візантійського мистецтва і культури, ніж у Константинополі. Тобто не з перспективи умовного «Владіміра-на-Клязьмі», а саме з Равенни. Флорентійський собор же відбувався в часи, коли Візантія асоціювалася саме з Раввеною, а не з умовним «Владіміром».

Для української історії це був вододіл, у результаті якого ми опинилися саме по боці умовної «Равенни». Собор допоміг окреслити контури, які вже проглядалися перед тим, а ще більш явними стануть пізніше. На Собор митрополит Ізидор (його перша академічна біографія побачила світ минулого року – Cardinal Isidore (c.1390–1462): A Late Byzantine Scholar, Warlord, and Prelate), грек з походження, вирушив як очільник просторої Київської митрополії. Делегація стартувала з Москви, куди він прибув напередодні. Після підписання унійного акту, в якому Ізидор фігурував як Metropolita Kioviae et totius Russiae, і перш ніж він рушив у дорогу назад до своєї митрополії, Папа іменував його кардиналом. Перший спротив він зустрів у середовищі польського єпископату, який, висловлюючись сучасними категоріями, був проти «єдності в багатоманітності», а волів радше приєднати східну Церкву без будь-яких уній і визнання паритетності сторін. Проте митрополит таки відправив із дозволу короля Володислава літургію у візантійському обряді у краківській латинській катедрі. Ізидор провів досить часу в Галичині, потім подався до Вільна, а тоді до Києва, де пробув кілька місяців. Князь Олелько видав грамоту, в якій підтверджував права Ізидора, а 5 лютого 1441 року Акт Флорентійської унії було зачитано в київському Соборі святої Софії.

Перебування Ізидора в Москві – історія доволі відома, і закінчилась вона для нього ув’язненням, з якого йому вдалось утекти і через рік дістатися до Італії. Потім він повернувся в Константинополь, на короткий час став Патріархом, брав участь в обороні міста від турків у 1453 році й ледь не загинув. Відтак поїхав до Рима, де й помер.

У відповідь на дії Москви 1458 року, наімовірніше, за порадою того ж таки Ізидора, Київська митрополія була окреслена межами Польського королівства та Великого князівства Литовського. Нового митрополита затвердив Папа Пій ІІ, а висвятив – Константинопольський Патріарх Григорій. Цей акт остаточно провів межу між властиво Київською і Московською Церквами. Греки унію відкинули, проте Київський митрополит Мисаїл навіть у 1476 році надіслав меморіал Папі Сиксту IV, в якому висловив свою шану «вселенському учителеві» та «верховному отцеві православних патріархів» римському єпископу, та писав про необхідність поєднання східної і західної Церков. У 1500 році ще один Київський митрополит – Йосиф І Болгаринович, наслідуючи Мисаїла, звернувся із листом до Папи Олександра VI, в якому визнав свою вірність Флорентійському соборові. Без цієї історії не було б і Унії 1596 року – учасники Берестейського собору мали ясне усвідомлення, що вони продовжують справу Ферраро-Флорентійського собору.

Після звільнення з 18-літнього ув’язнення і приїзду до Рима однією з перших ініціатив Патріарха Йосифа Сліпого стало належне вшанування пам’яті митрополита і кардинала Ізидора. Глава УГКЦ прагнув віднайти Ізидорову могилу, з його ініціативи було видано окреме число журналу «Богословія», присвячене 500-літтю з дня Ізидорової смерті, в храмі Св. Апостолів у Римі відбулися заупокійні богослужіння. Він також відправив панахиду на могилі Константинопольського патріарха Йосифа ІІ, який помер під час собору 1439 року і був похований у Флоренції в монастирі Санта Марія Новелла. Ідею про перепоховання Ізидора в Києві, у Патріаршому соборі Воскресіння Христового, 2013 року озвучив нинішній Глава УГКЦ Святослав Шевчук. Проте наразі місце поховання колишнього митрополита Київського так і не було віднайдене.

Для УГКЦ Фераро-Флорентійський собор та все, що відбулось у Київській митрополії опісля, є суттєвою частиною її ідентичності. Те, що плоди Собору тривають і далі в цій Церкві, є наглядним свідченням того, що не існує єдино правильної моделі продовження візантійської спадщини після Візантії. Існує стереотип, що це продовження можливе лише у вигляді цивілізації, збудованої на протиставленні Заходу – проте, як засвідчує практика, це не єдино можлива опція. Треба лиш змінити фокус і глянути на цю спадщину з перспективи Равенни. І, звісно, Флоренції.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/religious_digest/76423/

Следующая новость
Предыдущая новость

Купить зажигалку зиппо на bird.in.ua Необходимые жидкости для очиски двигателя Доступный и быстрый ремонт компьютеров Детокс процедуры: польза и вред, риски мероприятий при горечи во рту Сайт Casino Tramps подарит удовольствие в бесплатных слотах

Публикации