“Довіра – це соціальна цінність, результат її нестачі – війна”, – Наталія Датченко, Valedictor 2020

05.02.2020 7:20 0

“Довіра – це соціальна цінність, результат її нестачі – війна”, – Наталія Датченко, Valedictor 2020

Інформаційна служба УКУ, 03 лютого 2020

Мені 38 років, я народилась і більшу частину свого життя прожила у нині окупованому Луганську. В стінах УКУ я отримала свою четверту освіту. Перші дві, «політологія» та «державне управління», були про бажання керувати людьми та мати вплив. Наступна, «проектний менеджмент», про прагнення отримувати видимі результати та будувати мережі.

Остання, соціальна робота, яку я отримала у стінах УКУ, про стремління служити людям. Цей шлях «від керувати до служити» я розцінюю як шлях особистісного зростання. Не так багато років тому, коли я чула словосполучення «соціальна робота», я представляла найнижчу сходинку кар’єрної драбини, брак самореалізації і багато нещасних людей навколо.

Мені пощастило отримати роботу в Організації Об’єднаних Націй. Я завжди про це мріяла. Саме в ООН я відчула справжній зміст «соціальної роботи» як місії. Працюючи там, я стала повністю фінансово незалежною та професійно реалізованою. Я помилялась у своїх припущеннях відносно меншовартості соціальної роботи, до цього розуміння треба було «дозріти».

Згодом, я відчула, що для подальшого зростання мені бракує знань. А саме глибинного розуміння людської слабкості та потреб, а також здатності місцевих спільнот відповідати на ці потреби. Мені завжди здавалось, що сильні спільноти будуються тоді, коли захищені її найуразливіші члени. Пізніше, я дізналась, що в теорії організацій це називається принципом «слабкої ланки».

На прикладі місцевих громад, в яких усі ми мешкаємо, це можна перефразувати таким чином – громада є лише тоді життєздатною, коли врахована думка та потреби її найуразливіших мешканців.

Усвідомивши яких знань мені не вистачає, я вступила на магістерську програму «Технології та інновації соціальної роботи» Українського Католицького Університету. Згодом УКУ перетворився для мене з «модних стін» у надихаюче середовище. Півтора роки, які я тут провела, закріпили певні розуміння та дозволили згенерувати нові, якими я би хотіла поділитись:

Йдеться про довіру, відкритість, вдячність та зв’язок з Богом, вміння виділяти найголовніше та субсидіарність.

Довіра.

Саме в УКУ, на предметі соціальна психологія, я почала більш глибинно думати та досліджувати тему довіри. Для мене, довіра є тим невидимим фундаментом, який будує міста. Брак довіри чи довіра не до тих починає війни. Довіра – процес інтимний, здатність довіряти формується у ранньому дитинстві, та укріплюється/послаблюється протягом життя. В той самий час, довіра є соціальною цінністю, яка слугує зв’язуючим матеріалом для побудови стійких спільнот.

Відомий американський філософ, Френсіс Фукуяма, таким чином висловлюється про довіру як філософське поняття:

“Довіра – це побічний продукт соціального капіталу. Це здатність людей співпрацювати один з одним. Вона заснована на тому, що вони поділяють одні й ті ж самі цінності. Там де є соціальний капітал, там де є співпраця і є люди які довіряють один одному. Якщо люди не довіряють один одному, то така політична спільнота і сама держава може розвалитися”.

Мені здається це розуміння, має підштовхувати нас не вимагати довіри до себе, а кожного дня працювати над тим, аби ми самі заслуговували довіри – через тримання слова; якість того, що ми робимо; чесність та порядність.

Є дослідження, яке підтверджує, що у Львові найбільше довіряють україномовним українцям, львів’янам та галичанам, і десь у другій половині списку знаходяться російськомовні українці і окремо виділена група ВПО з Донецької та Луганської області. Мені як колишній мешканці Луганська, яка подумки шукає місце, де будувати новий дім – цікавить і турбує цей факт. І я розумію, чому це так. Але можливо, так обмежуючи коло тих людей, кому ми довіряємо – ми обкрадаємо самих себе.

Тому я хочу перейти до наступної важливої цінності, про яку я розмірковувала та укріплювала саме в стінах УКУ.

Відкритість.

Я думаю, багато з присутніх знає про теорію відкритого суспільства Анрі Бергсона та Карла Поппера.

Відкрите суспільство – це суспільство, яке базується на визнанні того факту, що ніхто не має монополії на істину, що різні люди мають різні погляди та інтереси. Основними рисами, що характеризують відкрите суспільство є верховенство права, демократично обрана влада, інститути громадянського суспільства, захист прав меншин.
І хоча є певні обмеження, УКУ для мене став однією з установ, яка вже привносить і ще принесе більше відкритості на терена Західної України через освіту, самопізнання та спільне служіння. Тому я би хотіла перейти, до ще одного ціннісного аспекту, який укріпив у мені саме Українській Католицький Університет.

Щедрість, вдячність та зв’язок з Богом.

Дуже часто, йдучи через Стрийський Парк, писати магістерку у Центрі Шептицького, я відчувала наскільки щедрим до мене є Бог, який надихнув людей, завдяки яким з’явився Український Католицький Університет.

Умови в яких ми навчались, заставляли мене особисто відчувати глибоку вдячність та повагу до людей, які створили цей університет. Зробили його сучасним, охайним та привітним. При цьому без особливої державної підтримки та бюджетних коштів. Мені є з цим порівняти, тому сміливо можу назвати УКУ – українським дивом.

Дуже хочу, аби кожен університет України був у цьому схожим на УКУ.

Вміння пріоритезувати та працювати.

Ця навичка дуже допоміжна на моїй поточній роботі у Дитячому Фонді ООН (ЮНІСЕФ). Без вміння виділяти головне і концентруватись на його досягненні, там просто не вижити. Обсяг інформації іноді накриває з головою, час наших активних дій обмежений, тому критичне мислення, пріоритезування та працелюбство для мене це особисті тренди успішної кар’єри.
Має бути сформована певна інформаційна та освітня база, від якої вже можна потім відштовхнутись та зануритись у вихрі інформаційних потоків, які щедро дарить нам інтернет та сучасний глобальний світ.

Пам’ятаю, що спочатку в мене навіть трохи паморочилось у голові від великої кількості освітніх пропозицій щодо семінарів, цікавих лекцій чи подій в УКУ. Чесно скажу, що в якийсь момент, я перестала читати пошту, аби не втратити фокус того, за чим саме я прийшла в університет. Час в УКУ можна провести по-різному, адже університет дає таку можливість, можна у безкінечних походах по різноманітних заходах, а можна наполегливо працюючи та занурюючись, будувати фундамент.

Субсидіарність.

Це поняття я дізналась, а потім і більш глибинно дослідила на парах з соціальної політики, а також соціального вчення Церкви. Принцип субсидіарності є одним із основоположних у соціальному вченні католицької Церкви. Згідно з цим принципом, невиправданим є переймання спільнотою на себе того, що людина може здійснити самотужки. Мені здається це чудовий принцип, який нарешті дозволить нам позбавитись наслідків патерналістичного устрою, розвинути себе та побудувати сильні громади, які стануть базою для сильної держави.

Саме так живе Український Католицький Університет – будує зміни знизу, вчить кожного з нас брати відповідальність.

“Довіра – це соціальна цінність, результат її нестачі – війна”, – Наталія Датченко, Valedictor 2020

Я поки не знаю, де саме ми з чоловіком побудуємо свій дім і як складеться моє професійне життя. Але я завжди буду пам’ятати, що ніхто з нас не застрахований від слабкості та складних життєвих обставин. І в моменти кризи, хочеться щоб поруч були не тільки класні спеціалісти – соціальні фахівці, психологи, юристи. Але й люди, які вміють співчувати працювати довіряти та надихати.

Думаю, що саме такі люди отримають сьогодні дипломи у стінах Українського Католицького Університету! Люблю і дякую своїм одногрупникам, викладачам, чоловіку, батькам та Богу за ці півтора року у стінах УКУ.

Слава Україні!

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/78777/

Следующая новость
Предыдущая новость

Великолепный каталог продукции для детей и их мам Букет для невесты заказываем в интернет магазине Удобная и надежная тепловая пушка Во Львове студентов программы по экуменизму обучат менеджменту Булгары в Татарстане

Публикации