Бути суб’єктом змін, а не спостерігачем: перше інтерв’ю з Оленою Богдан після перемоги в конкурсі на голову Держетнополітики

19.02.2020 9:08 30

Бути суб’єктом змін, а не спостерігачем: перше інтерв’ю з Оленою Богдан після перемоги в конкурсі на голову Держетнополітики

Розмовляла Тетяна Калениченко

Нещодавно стало відомо, що серед чотирьох фіналістів конкурсу на посаду Голови Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Кабінет Міністрів визначив переможцем соціологиню, доцентку Києво-Могилянської академії Олену Богдан. Конкурс супроводжували неабиякі емоції та інформаційні сплески. Редакція РІСУ мала нагоду поспілкуватись з пані Оленою про процедури конкурсу та плани на цій посаді.

̶ Пані Олено, як Ви вирішили взяти участь у конкурсі на посаду? Лунали чутки, що Ви «чиясь» людина, як це виглядало з Вашої сторони?

̶ Зараз небезпечні часи для нашої країни, але водночас часи великих можливостей. Реформи проходять дуже швидкими темпами й у цій атмосфері маєш вирішити, чи ти візьмеш на себе відповідальність бути суб’єктом змін, чи обереш більш спокійну роль спостерігача.

Рішення для мене було складним і ретельно обміркованим. Я бачила, що відбулось з першим конкурсом. Коли оголосили повторний, то зрозуміла, що принципово важливо податися. Я понад півтора роки співпрацювала з Міністерством культури, молоді та спорту (МКМС) щодо питань методології моніторингових досліджень. Відповідно знала людей з нової команди МКМС і мені було очевидно, що на цій посаді воліють бачити людину максимально незалежну, яка схильна керуватися даними досліджень і не піддаватися емоціям у прийнятті рішень, яка здатна спілкуватися з людьми дуже різних поглядів, яка спрямовуватиме роботу Служби в напрямку виваженої експертності та намагатиметься мінімізувати її політизованість, яка має суттєвий міжнародний досвід, вільно володіє англійською. Це резонні преференції.

Я мала нагоду запитати в МКМС, чи можна сподіватися на незалежну роботу цієї Служби, без режиму «телефонного права», і відповідь була ствердною ‒ для мого рішення подаватися це було принципово важливо.

‒ А чому не подалися на перший ‒ лише на повторний?

‒ Першого разу було оманливе враження, що конкурс номінальний і переможець відомий наперед. У моєму колі спілкування перший конкурс вважали організаційною трансформацією Департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури без особливих кадрових змін. І хоча траплялася інформація, що заохочують подаватися на посаду Голови, тоді її не сприйняла всерйоз.

Я була занурена в роботу над докторською дисертацією і не цікавилася новими професійними викликами. Оголошення повторного конкурсу стало очевидним сигналом, що бажають бачити більшу варіативність кандидатур. Водночас МКМС стало докладати більше зусиль для поширення інформації серед експертів, що важливо подаватися й що особливо важливо мати кандидатури, які відповідають згаданим критеріям. Тоді я серйозно задумалася і зрештою наважилася.

‒ Чому вагалися?

‒ Питання етнополітики та релігії – це дуже чутливі питання, величезна відповідальність. Державна служба – це радикальна зміна стилю життя. Це шанс творити позитивні зміни, але й водночас значно менший ступінь свободи, перенасичений порядок денний. У незалежному експертному середовищі ти значною мірою можеш вибирати, над чим, коли та з ким працювати.

‒ Наскільки пригадую, бали кандидатів з першого конкурсу почасти переносили до повторного конкурсу, а потім три іспити були призначені на один день і навколо цього теж було багато чуток. Розкажіть, будь ласка, як, усе ж, відбувався відбір?

‒ Була б рада і вдячна розповісти якомога докладніше. Важливо, щоб більше людей знали про конкурсні процедури: завдяки цьому буде менше вразливості до маніпуляцій громадською думкою і більше сильних кандидатур у конкурсах. Переможця конкурсу визначає Кабінет Міністрів ‒ саме Кабмін є суб’єктом призначення. Кабмін, своєю чергою, спирається на подання профільного міністра, який є представником суб’єкта призначення та проводить співбесіди з фіналістами конкурсу. Міністр і Кабмін вибирають не серед усіх кандидатур, які взяли участь у конкурсі (у нас таких було 20), а лише серед тих, які подає їм на розгляд Комісія з питань вищого корпусу державної служби, яка діє при Національному агентстві з питань державної служби (НАДС). Комісія має право подати на розгляд суб’єкта призначення до 5 кандидатур (у нашому конкурсі подали 4).

Отже, є два основні етапи конкурсу: процедури НАДС і вибір суб’єкта призначення. Функція НАДС полягає в тому, щоб звузити вибір профільного міністра та Кабміну до 5 кандидатур. Тепер про процедури НАДС. Спершу подаєш документи до НАДС в електронній системі career.gov.ua. Подання виключно онлайн із використанням електронного цифрового підпису. Допущені до конкурсу учасники складають кваліфікаційні іспити НАДС та проходять співбесіду з Комісією. На кожному етапі, щоб перейти до наступного іспиту чи співбесіди, потрібно набрати прохідний бал. У нашому конкурсі було так: спершу складали іспит з права, потім тест на абстрактне мислення і насамкінець англійську. Ті, хто складали такі іспити раніше, могли зарахувати попередній результат іспитів з права та англійської. Нові учасники складали всі три іспити. Якщо набираєш прохідний бал за кожен із трьох іспитів, запрошують на співбесіду НАДС.

‒ І ваші іспити відбувались в один день, всі три?

‒ Так, і це був сюрприз. Насправді три іспити в один день складати дуже зручно, але важливо знати про це завчасно. Право 40 хвилин, абстрактне мислення 25 хвилин, англійська 2 години. Тобто проблема була не в тому, що три в один день, як це позиціонували в деяких матеріалах, а в несподіваності.

‒ Лунали думки, що це робили спеціально.

‒ Імовірно, це був побічний ефект пошуку шляхів оптимізації процедур і перевантаженості НАДС. Однак, які б не були причини, це був об’єктивний ризик для нових учасників. Про три іспити в один день я та низка інших учасників довідалися менше ніж за добу до їх початку. Очікували, що в той день буде лише англійська. Отже, в інтенсивному режимі мусиш доопрацювати право, а потім після ночі роботи з законодавством далеко не на свіжу голову складаєш три іспити, серед яких абстрактне мислення. Я навіть подала письмові пропозиції до НАДС, зазначивши, чому вкрай важливо попереджати завчасно про розклад іспитів і співбесід. Мені здається, зараз у НАДС намагаються поліпшити процедури і є зацікавленість у зворотному зв’язку. У січні відвідувала інформаційну зустріч з конкурсантами: приємно здивувало, що Олександр Стародубцев, нещодавно призначений Голова НАДС, вивів на слайд свою електронну адресу та номер мобільного.

‒ Як визначають, хто проходить співбесіду? І що це за рейтингові бали – яка їхня функція? Вочевидь, Кабмін у своєму рішенні спирався не на них.

‒ Було б навіть абсурдно на них спиратися. У нашому конкурсі було так. Максимум 2 бали за право, 2 за абстрактне мислення і 8 за 10-хвилинну співбесіду. Відповідно разом 12. Якби фіналістів з прохідними балами було понад 5, то Комісія з питань вищого корпусу державної служби на основі суми цих балів звузила б перелік кандидатур до 5. Але в нашому конкурсі прохідні бали на всіх етапах набрали лише четверо, тобто сума балів не мала практичного значення. Однак, її використали з метою інформаційних маніпуляцій.

‒ Як можливо оцінити кандидатуру на посаду за 10 хвилин?

‒ Я працювала в низці комісій; мені звичні 20-30 хв. на людину. Можливо, виходять із того, що на практиці на етапі співбесіди залишається стільки кандидатів, що часто немає проблеми вибору максимум п’яти. Наприклад, у нашому конкурсі з шести кандидатів тільки четверо мали суттєвий релевантний досвід, тому, маючи перед очима CV та спілкуючись із кандидатом 10 хв., реалістично визначитися, чи є сенс подавати цю кандидатуру на розгляд міністра. Можливо, за інших обставин співбесіда мала б більшу тривалість. Усі співбесіди НАДС викладає онлайн – бачила, що інколи тривалість довша.

‒ Тобто міністр обирає серед кандидатур, які передала йому Комісія, і далі пропонує свій вибір Кабміну?

‒ Так, бали НАДС виконали функцію до співбесіди з міністром – звузили кількість кандидатур до 5. У нашому конкурсі відмінність у балах чотирьох фіналістів виникла саме за результатами 10-хвилинної співбесіди з Комісією. Ми всі мали 2 бали за право та 1 бал за абстрактне мислення. Бали перед співбесідою оприлюднювали на сайті НАДС, тож усі охочі можуть пересвідчитися, що це точна інформація. Профільний міністр спирається на власну співбесіду та критерії, а не бали експрес-співбесіди Комісії, яка оцінює кандидатів на всі можливі служби – від рибного господарства до релігії.

‒ Вашу перемогу в конкурсі та потенційне призначення часто називають нейтральною фігурою поряд з кандидатурами Юрія Решетнікова та Андрія Юраша. Що б Ви могли на це сказати, враховуючи й закиди в тому, що Вас називали ставленицею різних груп та осіб, і це все якось швидко та цікаво мінялось?

‒ Не знаю, чи доречний термін «нейтральна», думаю, радше «незалежна». Я є людиною, у якої немає жодних зобов’язань перед жодною групою впливу – політичною, релігійною чи будь-якою іншою.

У певному сенсі мені легко прийняти присягу державного службовця: дотримуватися принципу нейтральності на виконання норм Конституції та законів України. Разом із тим, у Конституції нині закріплено євроінтеграційний і євроатлантичний курс України. Це визначений державний курс, а не нейтральність. Відповідно важливо, щоб на цій посаді працювала людина, для якої цінністю є європейське майбутнє України.

Термін нейтральності ніби передбачає, що для тебе будь-який шлях є рівноцінним – натомість у нашій ситуації ідеться про відсутність зобов’язань перед будь-якою групою впливу. Бачила приписування свого імені до різних сил, але не хотіла б зупинятися докладніше, щоб не тиражувати фейки.

‒ Просто цікаво, як відбувається цей рух між штампами агентів різних сил?

‒ Коли успішно склала три іспити, пішов матеріал, що я – «креатура Банкової». Коли завершили співбесіди з міністром, з’явився матеріал про ставленицю агентів Москви. Тобто під час наближення до фіналу підвищувався градус звинувачень та негативу. Мене в цих публікаціях хвилювало порушення меж етики та аналітики, і те, що низка людей цього не помічають. Розумію, що в країні, де йде війна, є підвищена чутливість та емоційність. Але, все ж таки, коли публікують звинувачення, але при цьому навіть не намагаються взяти коментар у людини, то навряд чи це спосіб розібратись у ситуації. Якби це було зроблено, дуже швидко можна було б помітити певні червоні прапорці дезінформації та маніпуляції, уникнути штучного ажіотажу. Стурбованість викликає те, що послуговувались мовою ворожнечі – те, в якій формі подеколи подавали матеріал, не є формою спілкування в суспільстві, де ми ставимось з повагою одне до одного і намагаємося виходити на конструктивні рішення.

Під час конкурсу знову й знову йшлось про «одного справжнього» кандидата, а всі інші – або представники табору «ворогів України», або пішаки, якими керують вороги України. І чим ближче до фіналу, тим більше тебе так маркують та протиставляють. Дуже важливо, щоб на керівних посадах виконавчої гілки влади працювали люди, для яких застосування мови ворожнечі – це етична межа. Вони мають прагнути бути взірцями коректного дискурсу.

‒ Дуже часто в публічному просторі Вас називали кандидатурою на пост голови Служби на противагу Андрію Юрашу. Як би Ви це прокоментували? І як Ви оцінюєте його попередню діяльність?

‒ Воліла б не коментувати його діяльність. Ми навряд чи були основними конкурентами одне для одного, але чітко розумію, як і звідки з’явився цей дискурс. Ситуація нашого повторного конкурсу спрацювала як лакмусовий папірець. Для мене стали очевидними деякі сумні аспекти. Не думаю, що варто публічно зараз все це проговорювати.

‒ Юраш публікував стратегію своїх дій на посаді. Чому цього не зробили інші фіналісти? Чи могли б Ви зараз окреслити основні напрямки роботи?

‒ Процедури конкурсу не передбачали розробку програми. Гадаю, це було б дивною вимогою, адже будь-яка державна служба працює на виконання законодавства України. Це не політика, де виборцям пропонують програми. Бачила згадану Вами програму – це переважно дуже загальні тези, які віддзеркалюють те, що задекларовано в міжнародних зобов’язаннях України і нашому законодавстві: прагнення певного ідеалу миру в плюральності та забезпечення прав людини. Це апріорі зрозуміло.

Якщо ж спробувати сфокусуватися на конкретиці, нині маємо таку ситуацію. МКМС неодноразово зазначало, що спробують розмежувати формування та реалізацію політики. Служби, афілійовані з міністерством, будуть зосереджені на реалізації державної політики, а міністерство ‒ на її формуванні. Це спроба забезпечити максимально аполітичну, експертну роботу таких служб.

Наразі бачу чотири основі напрями роботи. Моніторингова складова (зокрема для того, щоб допомагати міністерству формувати політику). Просвітницька складова: на жаль, зараз бракує елементарної важливої інформації. Сприяння розвитку майданчиків для діалогу: у цієї Служби є функція медіації і вона має працювати на те, щоб сприяти єдності в розмаїтті. І дуже складний на сьогодні напрямок роботи – функція реєстрації релігійних організацій. Реєстрацію і перереєстрацію потрібно адекватно спростити, зробити максимально прозорою і зрозумілою. Причому проблема не лише в напрузі довкола переходів громад православних церков, про що часто чуємо. Наприклад, нещодавно одна нехристиянська релігійна організація, дуже добре відома експертам, абсолютно аполітична, не змогла пройти перереєстрацію в облдержадміністрації протягом півроку. Як розповіли представники цієї релігійної спільноти, через півроку документи повернули з відмовою та ще й у такому загальному формулюванні, що їм важко зрозуміти, які правки потрібні.

Реєстрація і перереєстрація не мають бути виснажливими випробуваннями, джерелом стресів чи розчарувань. Спробуємо розв’язати ці проблеми. Задача державного органу – сприяти реалізації прав вірян, а не випробовувати їхню наполегливість і стресостійкість.

‒ Але все ж таки питання реєстрації та перереєстрації гостро стосується православних громад, зокрема УПЦ МП та ПЦУ. Якщо враховувати характер цих конфліктів, чи може держава виступати посередником? І якщо врахувати історію судової тяганини УПЦ з Департаментом Мінкультури, що можливо зробити?

‒ Треба робити реалістичні кроки. Стосовно всіх процедур – це прозорість та зрозумілість критеріїв, адекватність термінів розгляду. Якщо громада подала належні документи, то функція державного органу – у максимально стислий термін допомогти вірянам реалізувати їхнє право на самовизначення.

Що стосується судових позовів, то це задача юристів. Сумніваюсь, що їх можливо зовсім уникнути в майбутньому, якими б прозорими та зрозумілими не були процедури, адже йдеться не лише про самовизначення вірян, а й майнові права.

‒ Іноді це призводило до публічних конфліктів навколо переходу громад, з залученням інших людей, провокаціями, навіть фізичним насильством. Що можливо зробити в такому випадку?

‒ Завдяки спілкуванню зі священниками та експертами маю доволі панорамну картину причин, через які юридична зміна підпорядкування не відбувається, попри те, що був задекларований намір зміни. З еклезіологічного (тобто церковного) погляду важливі не записи в юридичних документах і навіть не назва на вході, а те, кого з очільників Церков згадують під час Літургії ‒ якого саме митрополита чи патріарха. Саме це і є сутнісною ознакою того, до якої Церкви належить певна парафія. Нині низка громад, які здійснили зміну підпорядкування з еклезіологічного погляду, не пройшли юридичну процедуру. Серед причин, на превеликий жаль, і складність юридичних процедур, і фінансові фактори, і ситуації погроз та фізичного насилля. Останнє можливо вирішити лише в разі ефективної роботи поліції та СБУ: саме правоохоронні органи мають повноваження захистити громадян. Держетнополітики в цій складній ситуації може допомогти моніторингом: організувати комфортний спосіб подання інформації про ці проблеми, обробляти та передавати до правоохоронних органів інформацію. Зайве казати, у вільній країні з верховенством права люди не мають потерпати від насилля через своє волевиявлення.

‒ Важливе питання стосунків з Ватиканом. Під час візиту до Папи Франциска, президент Володимир Зеленський запросив його приїхати до України. Чи могли б це прокоментувати?

‒ У візиті Папи Римського є великий потенціал, який виходить за межі символічних статусних актів – хто, з ким і в якому порядку зустрівся. Папа Франциск зараз дуже популярний серед католиків: він ставить акценти, які співзвучні занепокоєнням багатьох людей.

Він говорить про місію релігії, яким має бути лідерство, як ставитись до іншого поруч – ці сенси важливі для нашого суспільства. Релігійні організації існують не заради змагань у кількості парафій чи престижі, а задля духовного розвитку людей. Мені здається, що стиль спілкування Папи якраз зміщує акцент на сприяння якості життя та духовного розвитку суспільства. Мені хотілося б опинитись у тому дні, коли релігійні спільноти України та світу облишили занепокоєння про престиж, майнові права та статистичні показники, і максимум зусиль спрямували на духовний розвиток людей. Можливо, це програми для підтримки щасливого тривалого шлюбу чи для трансформації гніву та болю у світлу силу в житті людини, попри всі трагічні виклики; тобто певне бачення, як ми можемо зростати над собою. Якби його візит став поштовхом у такому напрямку, це було б дуже важливим.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/interview/78946/

Следующая новость
Предыдущая новость

Объявлен кастинг участников мюзикла «Лютер», который состоится в Украине Фонд “Папа для України” надав 500 тисяч євро на проекти відбудови Донбасу та соціального захисту переселенців Берите автомобили во временное пользование Кредит онлайн на карту мгновенно Поисковое продвижение интернет магазинов

Публикации