Бути суб’єктом змін, а не спостерігачем: перше інтерв’ю з Оленою Богдан після перемоги в конкурсі на голову Держетнополітики

19.02.2020 9:08 6

Бути суб’єктом змін, а не спостерігачем: перше інтерв’ю з Оленою Богдан після перемоги в конкурсі на голову Держетнополітики

Розмовляла Тетяна Калениченко

Нещодавно стало відомо, що серед чотирьох фіналістів конкурсу на посаду Голови Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Кабінет Міністрів визначив переможцем соціологиню, доцентку Києво-Могилянської академії Олену Богдан. Конкурс супроводжували неабиякі емоції та інформаційні сплески. Редакція РІСУ мала нагоду поспілкуватись з пані Оленою про процедури конкурсу та плани на цій посаді.

̶ Пані Олено, як Ви вирішили взяти участь у конкурсі на посаду? Лунали чутки, що Ви «чиясь» людина, як це виглядало з Вашої сторони?

̶ Зараз небезпечні часи для нашої країни, але водночас часи великих можливостей. Реформи проходять дуже швидкими темпами й у цій атмосфері маєш вирішити, чи ти візьмеш на себе відповідальність бути суб’єктом змін, чи обереш більш спокійну роль спостерігача.

Рішення для мене було складним і ретельно обміркованим. Я бачила, що відбулось з першим конкурсом. Коли оголосили повторний, то зрозуміла, що принципово важливо податися. Я понад півтора роки співпрацювала з Міністерством культури, молоді та спорту (МКМС) щодо питань методології моніторингових досліджень. Відповідно знала людей з нової команди МКМС і мені було очевидно, що на цій посаді воліють бачити людину максимально незалежну, яка схильна керуватися даними досліджень і не піддаватися емоціям у прийнятті рішень, яка здатна спілкуватися з людьми дуже різних поглядів, яка спрямовуватиме роботу Служби в напрямку виваженої експертності та намагатиметься мінімізувати її політизованість, яка має суттєвий міжнародний досвід, вільно володіє англійською. Це резонні преференції.

Я мала нагоду запитати в МКМС, чи можна сподіватися на незалежну роботу цієї Служби, без режиму «телефонного права», і відповідь була ствердною ‒ для мого рішення подаватися це було принципово важливо.

‒ А чому не подалися на перший ‒ лише на повторний?

‒ Першого разу було оманливе враження, що конкурс номінальний і переможець відомий наперед. У моєму колі спілкування перший конкурс вважали організаційною трансформацією Департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури без особливих кадрових змін. І хоча траплялася інформація, що заохочують подаватися на посаду Голови, тоді її не сприйняла всерйоз.

Я була занурена в роботу над докторською дисертацією і не цікавилася новими професійними викликами. Оголошення повторного конкурсу стало очевидним сигналом, що бажають бачити більшу варіативність кандидатур. Водночас МКМС стало докладати більше зусиль для поширення інформації серед експертів, що важливо подаватися й що особливо важливо мати кандидатури, які відповідають згаданим критеріям. Тоді я серйозно задумалася і зрештою наважилася.

‒ Чому вагалися?

‒ Питання етнополітики та релігії – це дуже чутливі питання, величезна відповідальність. Державна служба – це радикальна зміна стилю життя. Це шанс творити позитивні зміни, але й водночас значно менший ступінь свободи, перенасичений порядок денний. У незалежному експертному середовищі ти значною мірою можеш вибирати, над чим, коли та з ким працювати.

‒ Наскільки пригадую, бали кандидатів з першого конкурсу почасти переносили до повторного конкурсу, а потім три іспити були призначені на один день і навколо цього теж було багато чуток. Розкажіть, будь ласка, як, усе ж, відбувався відбір?

‒ Була б рада і вдячна розповісти якомога докладніше. Важливо, щоб більше людей знали про конкурсні процедури: завдяки цьому буде менше вразливості до маніпуляцій громадською думкою і більше сильних кандидатур у конкурсах. Переможця конкурсу визначає Кабінет Міністрів ‒ саме Кабмін є суб’єктом призначення. Кабмін, своєю чергою, спирається на подання профільного міністра, який є представником суб’єкта призначення та проводить співбесіди з фіналістами конкурсу. Міністр і Кабмін вибирають не серед усіх кандидатур, які взяли участь у конкурсі (у нас таких було 20), а лише серед тих, які подає їм на розгляд Комісія з питань вищого корпусу державної служби, яка діє при Національному агентстві з питань державної служби (НАДС). Комісія має право подати на розгляд суб’єкта призначення до 5 кандидатур (у нашому конкурсі подали 4).

Отже, є два основні етапи конкурсу: процедури НАДС і вибір суб’єкта призначення. Функція НАДС полягає в тому, щоб звузити вибір профільного міністра та Кабміну до 5 кандидатур. Тепер про процедури НАДС. Спершу подаєш документи до НАДС в електронній системі career.gov.ua. Подання виключно онлайн із використанням електронного цифрового підпису. Допущені до конкурсу учасники складають кваліфікаційні іспити НАДС та проходять співбесіду з Комісією. На кожному етапі, щоб перейти до наступного іспиту чи співбесіди, потрібно набрати прохідний бал. У нашому конкурсі було так: спершу складали іспит з права, потім тест на абстрактне мислення і насамкінець англійську. Ті, хто складали такі іспити раніше, могли зарахувати попередній результат іспитів з права та англійської. Нові учасники складали всі три іспити. Якщо набираєш прохідний бал за кожен із трьох іспитів, запрошують на співбесіду НАДС.

‒ І ваші іспити відбувались в один день, всі три?

‒ Так, і це був сюрприз. Насправді три іспити в один день складати дуже зручно, але важливо знати про це завчасно. Право 40 хвилин, абстрактне мислення 25 хвилин, англійська 2 години. Тобто проблема була не в тому, що три в один день, як це позиціонували в деяких матеріалах, а в несподіваності.

‒ Лунали думки, що це робили спеціально.

‒ Імовірно, це був побічний ефект пошуку шляхів оптимізації процедур і перевантаженості НАДС. Однак, які б не були причини, це був об’єктивний ризик для нових учасників. Про три іспити в один день я та низка інших учасників довідалися менше ніж за добу до їх початку. Очікували, що в той день буде лише англійська. Отже, в інтенсивному режимі мусиш доопрацювати право, а потім після ночі роботи з законодавством далеко не на свіжу голову складаєш три іспити, серед яких абстрактне мислення. Я навіть подала письмові пропозиції до НАДС, зазначивши, чому вкрай важливо попереджати завчасно про розклад іспитів і співбесід. Мені здається, зараз у НАДС намагаються поліпшити процедури і є зацікавленість у зворотному зв’язку. У січні відвідувала інформаційну зустріч з конкурсантами: приємно здивувало, що Олександр Стародубцев, нещодавно призначений Голова НАДС, вивів на слайд свою електронну адресу та номер мобільного.

‒ Як визначають, хто проходить співбесіду? І що це за рейтингові бали – яка їхня функція? Вочевидь, Кабмін у своєму рішенні спирався не на них.

‒ Було б навіть абсурдно на них спиратися. У нашому конкурсі було так. Максимум 2 бали за право, 2 за абстрактне мислення і 8 за 10-хвилинну співбесіду. Відповідно разом 12. Якби фіналістів з прохідними балами було понад 5, то Комісія з питань вищого корпусу державної служби на основі суми цих балів звузила б перелік кандидатур до 5. Але в нашому конкурсі прохідні бали на всіх етапах набрали лише четверо, тобто сума балів не мала практичного значення. Однак, її використали з метою інформаційних маніпуляцій.

‒ Як можливо оцінити кандидатуру на посаду за 10 хвилин?

‒ Я працювала в низці комісій; мені звичні 20-30 хв. на людину. Можливо, виходять із того, що на практиці на етапі співбесіди залишається стільки кандидатів, що часто немає проблеми вибору максимум п’яти. Наприклад, у нашому конкурсі з шести кандидатів тільки четверо мали суттєвий релевантний досвід, тому, маючи перед очима CV та спілкуючись із кандидатом 10 хв., реалістично визначитися, чи є сенс подавати цю кандидатуру на розгляд міністра. Можливо, за інших обставин співбесіда мала б більшу тривалість. Усі співбесіди НАДС викладає онлайн – бачила, що інколи тривалість довша.

‒ Тобто міністр обирає серед кандидатур, які передала йому Комісія, і далі пропонує свій вибір Кабміну?

‒ Так, бали НАДС виконали функцію до співбесіди з міністром – звузили кількість кандидатур до 5. У нашому конкурсі відмінність у балах чотирьох фіналістів виникла саме за результатами 10-хвилинної співбесіди з Комісією. Ми всі мали 2 бали за право та 1 бал за абстрактне мислення. Бали перед співбесідою оприлюднювали на сайті НАДС, тож усі охочі можуть пересвідчитися, що це точна інформація. Профільний міністр спирається на власну співбесіду та критерії, а не бали експрес-співбесіди Комісії, яка оцінює кандидатів на всі можливі служби – від рибного господарства до релігії.

‒ Вашу перемогу в конкурсі та потенційне призначення часто називають нейтральною фігурою поряд з кандидатурами Юрія Решетнікова та Андрія Юраша. Що б Ви могли на це сказати, враховуючи й закиди в тому, що Вас називали ставленицею різних груп та осіб, і це все якось швидко та цікаво мінялось?

‒ Не знаю, чи доречний термін «нейтральна», думаю, радше «незалежна». Я є людиною, у якої немає жодних зобов’язань перед жодною групою впливу – політичною, релігійною чи будь-якою іншою.

У певному сенсі мені легко прийняти присягу державного службовця: дотримуватися принципу нейтральності на виконання норм Конституції та законів України. Разом із тим, у Конституції нині закріплено євроінтеграційний і євроатлантичний курс України. Це визначений державний курс, а не нейтральність. Відповідно важливо, щоб на цій посаді працювала людина, для якої цінністю є європейське майбутнє України.

Термін нейтральності ніби передбачає, що для тебе будь-який шлях є рівноцінним – натомість у нашій ситуації ідеться про відсутність зобов’язань перед будь-якою групою впливу. Бачила приписування свого імені до різних сил, але не хотіла б зупинятися докладніше, щоб не тиражувати фейки.

‒ Просто цікаво, як відбувається цей рух між штампами агентів різних сил?

‒ Коли успішно склала три іспити, пішов матеріал, що я – «креатура Банкової». Коли завершили співбесіди з міністром, з’явився матеріал про ставленицю агентів Москви. Тобто під час наближення до фіналу підвищувався градус звинувачень та негативу. Мене в цих публікаціях хвилювало порушення меж етики та аналітики, і те, що низка людей цього не помічають. Розумію, що в країні, де йде війна, є підвищена чутливість та емоційність. Але, все ж таки, коли публікують звинувачення, але при цьому навіть не намагаються взяти коментар у людини, то навряд чи це спосіб розібратись у ситуації. Якби це було зроблено, дуже швидко можна було б помітити певні червоні прапорці дезінформації та маніпуляції, уникнути штучного ажіотажу. Стурбованість викликає те, що послуговувались мовою ворожнечі – те, в якій формі подеколи подавали матеріал, не є формою спілкування в суспільстві, де ми ставимось з повагою одне до одного і намагаємося виходити на конструктивні рішення.

Під час конкурсу знову й знову йшлось про «одного справжнього» кандидата, а всі інші – або представники табору «ворогів України», або пішаки, якими керують вороги України. І чим ближче до фіналу, тим більше тебе так маркують та протиставляють. Дуже важливо, щоб на керівних посадах виконавчої гілки влади працювали люди, для яких застосування мови ворожнечі – це етична межа. Вони мають прагнути бути взірцями коректного дискурсу.

‒ Дуже часто в публічному просторі Вас називали кандидатурою на пост голови Служби на противагу Андрію Юрашу. Як би Ви це прокоментували? І як Ви оцінюєте його попередню діяльність?

‒ Воліла б не коментувати його діяльність. Ми навряд чи були основними конкурентами одне для одного, але чітко розумію, як і звідки з’явився цей дискурс. Ситуація нашого повторного конкурсу спрацювала як лакмусовий папірець. Для мене стали очевидними деякі сумні аспекти. Не думаю, що варто публічно зараз все це проговорювати.

‒ Юраш публікував стратегію своїх дій на посаді. Чому цього не зробили інші фіналісти? Чи могли б Ви зараз окреслити основні напрямки роботи?

‒ Процедури конкурсу не передбачали розробку програми. Гадаю, це було б дивною вимогою, адже будь-яка державна служба працює на виконання законодавства України. Це не політика, де виборцям пропонують програми. Бачила згадану Вами програму – це переважно дуже загальні тези, які віддзеркалюють те, що задекларовано в міжнародних зобов’язаннях України і нашому законодавстві: прагнення певного ідеалу миру в плюральності та забезпечення прав людини. Це апріорі зрозуміло.

Якщо ж спробувати сфокусуватися на конкретиці, нині маємо таку ситуацію. МКМС неодноразово зазначало, що спробують розмежувати формування та реалізацію політики. Служби, афілійовані з міністерством, будуть зосереджені на реалізації державної політики, а міністерство ‒ на її формуванні. Це спроба забезпечити максимально аполітичну, експертну роботу таких служб.

Наразі бачу чотири основі напрями роботи. Моніторингова складова (зокрема для того, щоб допомагати міністерству формувати політику). Просвітницька складова: на жаль, зараз бракує елементарної важливої інформації. Сприяння розвитку майданчиків для діалогу: у цієї Служби є функція медіації і вона має працювати на те, щоб сприяти єдності в розмаїтті. І дуже складний на сьогодні напрямок роботи – функція реєстрації релігійних організацій. Реєстрацію і перереєстрацію потрібно адекватно спростити, зробити максимально прозорою і зрозумілою. Причому проблема не лише в напрузі довкола переходів громад православних церков, про що часто чуємо. Наприклад, нещодавно одна нехристиянська релігійна організація, дуже добре відома експертам, абсолютно аполітична, не змогла пройти перереєстрацію в облдержадміністрації протягом півроку. Як розповіли представники цієї релігійної спільноти, через півроку документи повернули з відмовою та ще й у такому загальному формулюванні, що їм важко зрозуміти, які правки потрібні.

Реєстрація і перереєстрація не мають бути виснажливими випробуваннями, джерелом стресів чи розчарувань. Спробуємо розв’язати ці проблеми. Задача державного органу – сприяти реалізації прав вірян, а не випробовувати їхню наполегливість і стресостійкість.

‒ Але все ж таки питання реєстрації та перереєстрації гостро стосується православних громад, зокрема УПЦ МП та ПЦУ. Якщо враховувати характер цих конфліктів, чи може держава виступати посередником? І якщо врахувати історію судової тяганини УПЦ з Департаментом Мінкультури, що можливо зробити?

‒ Треба робити реалістичні кроки. Стосовно всіх процедур – це прозорість та зрозумілість критеріїв, адекватність термінів розгляду. Якщо громада подала належні документи, то функція державного органу – у максимально стислий термін допомогти вірянам реалізувати їхнє право на самовизначення.

Що стосується судових позовів, то це задача юристів. Сумніваюсь, що їх можливо зовсім уникнути в майбутньому, якими б прозорими та зрозумілими не були процедури, адже йдеться не лише про самовизначення вірян, а й майнові права.

‒ Іноді це призводило до публічних конфліктів навколо переходу громад, з залученням інших людей, провокаціями, навіть фізичним насильством. Що можливо зробити в такому випадку?

‒ Завдяки спілкуванню зі священниками та експертами маю доволі панорамну картину причин, через які юридична зміна підпорядкування не відбувається, попри те, що був задекларований намір зміни. З еклезіологічного (тобто церковного) погляду важливі не записи в юридичних документах і навіть не назва на вході, а те, кого з очільників Церков згадують під час Літургії ‒ якого саме митрополита чи патріарха. Саме це і є сутнісною ознакою того, до якої Церкви належить певна парафія. Нині низка громад, які здійснили зміну підпорядкування з еклезіологічного погляду, не пройшли юридичну процедуру. Серед причин, на превеликий жаль, і складність юридичних процедур, і фінансові фактори, і ситуації погроз та фізичного насилля. Останнє можливо вирішити лише в разі ефективної роботи поліції та СБУ: саме правоохоронні органи мають повноваження захистити громадян. Держетнополітики в цій складній ситуації може допомогти моніторингом: організувати комфортний спосіб подання інформації про ці проблеми, обробляти та передавати до правоохоронних органів інформацію. Зайве казати, у вільній країні з верховенством права люди не мають потерпати від насилля через своє волевиявлення.

‒ Важливе питання стосунків з Ватиканом. Під час візиту до Папи Франциска, президент Володимир Зеленський запросив його приїхати до України. Чи могли б це прокоментувати?

‒ У візиті Папи Римського є великий потенціал, який виходить за межі символічних статусних актів – хто, з ким і в якому порядку зустрівся. Папа Франциск зараз дуже популярний серед католиків: він ставить акценти, які співзвучні занепокоєнням багатьох людей.

Він говорить про місію релігії, яким має бути лідерство, як ставитись до іншого поруч – ці сенси важливі для нашого суспільства. Релігійні організації існують не заради змагань у кількості парафій чи престижі, а задля духовного розвитку людей. Мені здається, що стиль спілкування Папи якраз зміщує акцент на сприяння якості життя та духовного розвитку суспільства. Мені хотілося б опинитись у тому дні, коли релігійні спільноти України та світу облишили занепокоєння про престиж, майнові права та статистичні показники, і максимум зусиль спрямували на духовний розвиток людей. Можливо, це програми для підтримки щасливого тривалого шлюбу чи для трансформації гніву та болю у світлу силу в житті людини, попри всі трагічні виклики; тобто певне бачення, як ми можемо зростати над собою. Якби його візит став поштовхом у такому напрямку, це було б дуже важливим.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/interview/78946/

Следующая новость
Предыдущая новость

УАПЦ продала монастир за 382 тисячі гривень В Киеве исламские шейхи вошли в жюри конкурса верстки и графического дизайна Барселона – отражение испанского характера Необходимые жидкости для очиски двигателя Фотообои цветы - флора в декоре интерьера

Публикации