Богоспілкування в часи пандемії: духовна суть та медичні аспекти – стосовно участі в богослужінні.

12.03.2020 20:38 0

Упродовж кількох останніх днів в інформаційному просторі з’явилось багато звернень до вірних та відповідних дискусій – як поводити себе у храмах та на богослужінні в новій, неординарній ситуації пандемії. Адже християни всіх конфесій не стикалися з таким десь, мабуть, не менш, ніж століття. Багато є Звернень офіційних, від архипастирів Помісних Церков, а також текстів від авторитетних і популярних авторів – богословів та публіцистів. Як їх сприймати?

Жодним чином не претендую на те, що позиція, яку тут висловлюю, має щось оригінально цінне (відносно авторитетних, мудрих і зважених позицій, які є на даний час). Водночас у більшості з текстів і суджень, коментарів, які мені потрапляли на очі, мені дещо не вистачає важливого: пріоритету погляду на ситуацію «очима віри».

Головне питання, що стало зараз спотиканням для багатьох православних – чи є у ситуації пандемії, що походить від надзвичайно заразного короновіруса, правильним той спосіб причащання, який повсюди практикується у Православній Церкві, а саме причащанням із євхаристичної Чаші однією євхаристичною ложкою (лжицею)? Іншим, також важливим є питання: чи не є небезпечним для вірянина участь у Службі Божій (Літургії) як у євхаристичному зібранні достатньо значної церковної громади, якщо серед учасників (десятків людей або й більше) можуть бути люди, що здатні поширювати вірус? При тому, що молитва-зібрання може відбуватися у такому приміщенні, в якому передача вірусу є дуже легкою? Але, на мій погляд, ці питання є все ж похідними від ГОЛОВНОГО: що для нас є богоспілкування?

Висловлюю тут судження, які склалися внаслідок мого релігійного (суб’єктивного) досвіду, більш ніж 30 років постійного літургійного життя та 25 років священства.

Перш за все: наш прихід у храм для участі у Службі Божій – це прихід у Дім Отця. Саме ради любові Отця, благодатного Дару від Сина і спілкування у Святому Дусі – ми, співучасники Вечері, стаємо тут, у храмі, у спільній молитві Благодарення, новим Народом Божим.

Повнота участі у Божественній Трапезі досягається через Богоспілкування та Богоєднання – святе Причастя, єднання з Богочоловіком, Архиєреєм і Спасителем є даром, вираженням щонайбільшої вдячності (благодарення), плодом цього спілкування. При тому це благодарення переживається як наше спільне, нашої спільноти («Отче НАШ», а не «Отче мій»).

Це – для мене альфа і омега. Це основа моїх релігійних переживань в Літургії. Про це можна ще говорити дуже багато, хоча ці переживання сокровенні, інтимні, і потреба у збереженні сокровенного (у «внутрішній кліті», ταμειον, Мв 6:6) не стимулює тут бути дуже відвертим. Скажу лише, що кожна Літургія – неповторна і нова…

Зовнішня, обрядова форма богослужіння є похідною від цього основного, хоча не можна вважати її цілком другорядною.

Мій емпіричний досвід переживання Літургії включає усвідомлення власної малості перед незаслуженою милістю Божою. Ось такі деталі. Так складається, що священнику – якщо він єдиний або сильно необхідний в недільний день на парафії – хворіти в неділю грипом, простудою, ОРЗ не випадає. Тому й намагаємося не хворіти). Усе ж за всі роки служіння було декілька разів так, що мусив їхати на службу або з недомаганням, або навіть із температурою. Але – було яскраве переживання Божої підтримки і полегкості після служби – так що хворобливий стан «як рукою знімало».

Це не лише мій власний досвід, але і неодноразове свідчення багатьох людей, яких мені, як лікарняному священнику, доводилось причащати. Я приймаю, що цей досвід суб’єктивний (може діяти і самонастрой, самонавіювання віруючої людини). Але – якщо ми приймаємо цей досвід «очима віри», ми довіряємо Господу і певні в Його (незаслуженій нами!) милості.

Звісно, тут зазначу, я прекрасно розумію, що причащання – не заміна необхідного хворому лікування. Зокрема, для хворих хронічними хворобами. У хворому організмі відбуваються фізіологічні процеси, які є наслідком об’єктивних, невблаганних біологічних, біохімічних законів. Саме знання цих законів медиками допомагає хворому завдяки застосуванню препаратів та апробованих методів. Але тіло пов’язане з душею, і душа до певної міри може на тіло впливати. А оскільки Господь є Богом і Людиною, то ми єднаємося з Ним у св. Причасті душею й тілом. І це дає плоди – по вірі нашій, звісно.

Отже: основою нашої участі у Літургії є: усвідомлення перебування в Домі Отця як чад (дітей) Божих і Єднання із Отцем через Сина у Св. Дусі. Саме така основа дозволяє правильно ставитися до зовнішньої сторони – як доцільно брати участь у богослужінні в часи пандемії.

РАЦІОНАЛЬНО-МЕДИЧНА СТОРОНА ПИТАННЯ.

З одного боку, міркую так. Провидіння часто оберігає вірних там, де з раціонального погляду, нецілковите дотримання санітарних норм може привести до шкоди. Лікарняному священнику доводиться причащати (запасними Дарами, не на службі) і хворих, що перебувають у інфекційних боксах, і хворих туберкульозом (це з особистого досвіду). Крім того, я за все своє життя не чув жодного разу, щоб хтось поскаржився: був у храмі і від когось заразився – це і щодо дітей, і щодо дорослих. Хоча це зовсім не означає, що таке неможливо…

Але – з іншого боку. Церква (зокрема, Американська діоцезія Конст. патріархату) застерігає: зараз треба бути особливо уважним, особливо до «вразливих» (vulnerable). https://www.goarch.org/-/2020-03-06-covid-19-news-release?fbclid=IwAR11j_QoMT1aCTv_xJ_xwo5PisCnsOk5wMnTPCAq9uSFC0zds0I-GwXelx4 Священники знають, що навіть у звичайні дні до Чаші, буває, підходять люди, які практикують Причастя зрідка – і у них може бути острах, що їх причащають тою ж ложечкою, що й усіх (в тому числі перед ними причащали і людей, не дуже охайних і чистих ззовні). Вони, наприклад, відповідним чином беруть губами частку св. Тіла, щоб не торкатися лжиці. Священник має зуміти їх заспокоїти і підбадьорити.

Тим більше, міркую, доцільно заспокоїти усіх причасників, якщо (не приведи, Господи, звісно, але і в нас це цілком можливо незабаром через неминучі природні закони), короновірусна інфекція увійде тут, в Україні, у силу.

Отже, уникаючи недоцільного і недушекорисного, вважаю, розмірковування про те, в якому місці служби Божої може «вистрибнути» короновірус, слід убезпечити від критики та нерозуміння і з боку «вразливих у вірі», і санітарних служб. Або, як каже апостол, «не давати приводу тим, хто шукає приводу» (2 Кор., 11:12).

Для цього: парафія може забезпечити себе набором звичайних (естетичних) ложечок, наприклад, із нержавійки. Священник їх має освятити, як частину євхаристичного посуду. Причащають кожного із чистої ложечки, наприклад, 5 або 10 чоловік (за кількістю ложок), а потім всіх їх омивають в окропі та спиртовому розчині (в якому короновірус відразу гине). В такому разі – і згідно з медичною логікою – через Чашу нічого інфекційного не передається.

Така форма, на мій погляд, більш естетична, ніж використання одноразових ложечок, які (у продажі вони є лише з пластика) треба буде щоразу палити. Утім, і використання одноразового посуду – не суперечить по суті тому змісту, який нам дає Літургія.

Чи є участь у службі з такою формою причащання гарантією убезпечення від зараження? На жаль, ні. В інтернет-мережі є приклади, коли короновірус передавався за кілька метрів від однієї людини до іншої. Тобто, безпосередній контакт того, хто причащає і причасника – може привести до зараження одного від іншого. Але тут – мирянин має запитати себе: що мені важливіше – бути сьогодні з Господом, чи поки утриматися від богослужіння із санітарних причин? Відповідь може бути і такою, і такою, і не треба осуджувати людину, якщо вона утримається від участі в богослужінні. А, з іншого боку – вважаю, священник має духовний, моральний імператив-зобов’язання: надати св. Причастя тому, хто його потребує. За канонами – якщо треба терміново причастити хворого – можна навіть зупиняти хід Літургії… Тому – священник не може відмінити Трапезу Любові – навіть, якщо деякі, чи більшість, члени громади присутні на ній віртуально.

Наскільки я чув із недавніх розповідей – в Італії на православній парафії практикували таке. Люди стоять біля храму надворі, на безпечній (в ідеалі) відстані один від одного, можливо, і в масках. Богослужіння транслюється на вулицю, а у храмі нікого, крім священника та прислужників – такі вимоги санітарної служби, щоб не збиратися у приміщенні. У храм заходять під час служби по одному, для сповіді, і виходять. На Причастя – теж заходять по одному. Це, вважаю, певна форма, яка може убезпечити. Але, звичайно, не на 100 %.

Наприкінці хочу звернутися до богонатхненних і, вважаю, певною мірою пророчих для нас, слів святого апостола (Перше послання до Коринтян). Він застерігає, що і належність до «народу Божого», і прийняття св. Причастя – це зовсім не гарантія від згуби. Навіть навпаки – недостойні можуть постраждати. А оскільки всі (чи майже всі, «від них же перший є я») недостойні – кожна участь у Святій Трапезі – це випробовування. «Зі страхом Божим, вірою і любов’ю – приступіте»…

Зверніть особливо увагу на стихи 5- 6, 12-13. Дуже актуально!

1 до Коринтян 10:1-13

¹ Не хочу я, браття, щоб ви не знали, що під хмарою всі отці наші були, і всі перейшли через море,

² і всі охристилися в хмарі та в морі в Мойсея, ³ і всі їли ту саму поживу духовну, ⁴ і пили всі той самий духовний напій, бо пили від духовної скелі, що йшла вслід за ними, а та скеля був Христос! ⁵ Але їх багатьох не вподобав був Бог, бо понищив Він їх у пустині. ⁶ А це були приклади нам, щоб ми були похітливі на зле, як були похітливі й вони.

... ⁹ Ані не випробовуймо Христа, як деякі з них випробовували, та й від зміїв загинули. ¹⁰ Ані не нарікайте, як деякі з них нарікали, і загинули від погубителя. ¹¹ Усе це трапилось з ними, як приклади, а написане нам на науку, бо за нашого часу кінець віку прийшов. ¹² Тому то, хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти! ¹³ Вас спіткала спокуса не інша, тільки людська; але вірний Бог, Який не допустить, щоб ви були спокушувані понад сили, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її.

А також:

1 до Коринтян 11:22-33. Особливо 29-30 і 33. Ту «чекайте» - можна розуміти, як «приймайте з любов’ю!».

²³ Бо прийняв я від Господа, що й вам передав, що Господь Ісус ночі тієї, як виданий був, узяв хліб,

²⁴ і, подякувавши, переломив і сказав: Прийміть, споживайте, це тіло Моє, що за вас ламається. Це робіть на спомин про Мене!

²⁵ Так само і чашу взяв Він по Вечері й сказав: Ця чаша Новий Завіт у Моїй крові. Це робіть, коли тільки будете пити, на спомин про Мене! ²⁶ Бо кожного разу, як будете їсти цей хліб та чашу цю пити, смерть Господню звіщаєте, аж доки Він прийде.

²⁷ Тому то, хто їстиме хліб цей чи питиме чашу Господню негідно, буде винний супроти тіла та крови Господньої. ²⁸ Нехай же людина випробовує себе, і так нехай хліб їсть і з чаші хай п'є. ²⁹ Бо хто їсть і п'є негідно, не розважаючи про тіло, той суд собі їсть і п'є. ³⁰ Через це поміж вами багато недужих та хворих, та немало помирає.

³¹ Бо коли б ми самі судили себе, то засуджені ми не були б. ³² А, будучи судимі, наставляємося від Господа, щоб не бути осудженими зі світом. ³³ Ось тому, мої браття, збираючись на Вечерю, чекайте один одного!

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/79247/

Следующая новость
Предыдущая новость

История и первые «шаги» телешоу Дом 2 Покупка и установка памятников из гранита Экспресс займ быстро и выгодно Развлечения и заработок на ведущем игорном ресурсе Сифоны для душевых

Публикации