2018: НАСЛІДКИ РОКУ У РЕЛІГІЙНО-ПОЛІТИЧНОМУ ВИМІРІ

01.01.2019 4:48 21

Якщо мене запитають, що найважливіше відбувалося в Україні і навколо неї у 2018 році, то відповідь не буде оригінальною: продовження напруженої боротьби за майбутнє країни на багатомірній шаховій дошці, в якій фігури кількох ґатунків: ідеологічного, дипломатичного, економічного, звійсно військового і , особливо зараз виразно - релігійного виміру. Якщо розглянути український простір сам по собі - маємо реалізовані на "задовільно з мінусиком" деякі державні програми, а деякі нереалізовані через неефективні методи управління та відповідні якості чиновників і політиків (і лише такими вони можуть бути у бідній країні, де маємо до того ж спровоковані сусідом агресію та зневіру). Якщо ж подивитися ззовні на напружену партію, у якій Україна є суб'єктом - побачимо такі собі гібридні шахи. При тому, що це не інтелектуальна гра, а змагання за право жити - з противником, який грає без правил, в будь-який момент перетворює шахи на "Чапаєва" і має мету: змести з дошки геть усі фігури опонента і його самого. Тому ключова подія на церковному полі - початок життя Православної Церкви в Україні - зараз більше подія релігійно-політична. Хоча, звичайно, тим, хто вважає, що найперше для релігійної спільноти - необхідність шукати для неї життя у Христі і християнського культурного і морального змісту (так вважаю і я) та, в перспективі, проростання у суспільстві засіяних у наш час християнських цінностей та ідеалів - може здатися, що релігійно-політичне забарвлення цих подій значно переважає інші виміри. Але є очевидним: не ми обирали такий формат релігійної палітри. Не українські церковні лідери, і не Константинополь обрали мову ультиматумів і релігійної війни. В цьому плані релігійні фігури тої сторони - які претендують на світову першість у православ'ї! - виявилися легкими фігурками в шаховій армії Гібридовождя ;( . Фігурками, які слухняно і охоче слідують помахам його натренованих пальців наперсточника. Неприємною несподіванкою для багатьох виявилося те, що серед нашої, найправильнішої, найканонічнішої української церкви (спікери якої зараз так щиро б'ють себе в українські груди!) виявилося багато тих, які злагоджено дріботять за цими помахами пальців і обирають амплуа навіть не легких фігурок, а пішачків... При тому - найпростодушніші обирають амплуа пішакової масовки з наївною вірою, що так відстоюють Істину... (( . Поправді, єдине насправді видатне досягнення кількавікової потьомкінсько-сталінсько-сусловсько-путінської цивілізації - це здатність маніпулювати свідомістю. Тут їм немає рівних! (Ну, хіба що велика цивілізація чучхе ; ) ). Два кита цього вибору - це наріжні камені третьоримського віросповідання: 1) віра у ВИКЛЮЧНУ істинність свого сповідання православ'я, усе інше православ'я або другого ґатунку, або "розкольницьке", що робить "розкольників" у їхніх очах гидкіше, аморальніше за яких-небудь мормонів, ієговістів чи комуністів (своїх, рідних); "розкольники" для такого світогляду -гірше Іуди; і 2) СТРАХ. "Шаг вправо, шаг влево - приравнивается к (побегу) вечной гибели души". Одна із основних проявів цього страху - страх "выпасть из строя". Недайбоже мати власну незалежну думку! Ми в послушанії у старців і начальствующих "аскетів-молитвеників". Уже навіть у пострадянському православ'ї не одне покоління навчене: віддай відповідальність за себе, за свої рішення духовному авторитету! І тоді стає просто і зрозуміло, як ходити строєм. В мене серце обливалось, коли бачив, як милі, наївні люди навіть після 14-го року їздили в паломництва в Росію (деякі - на два тижні! віддавали купу грошей) і приїжджали звідти з олов'яними очима і русміровськими "речьовками". Тому й вигляд, вираз очей русміровських православних (в Росії, Україні та ще деінде) - це страх, придавленість, несвобода. А у православних (і не тільки!) християн, які обходяться без цих двох "китів" - в очах свобода, відкритість і приязнь. А з цим - шлях до християнської любові. Зрештою, додам ще два посилання на розумних українського і російського авторів, політичну оцінку ситуації яких я поважаю. Євген Головаха: https://apostrophe.ua/ua/article/politics/elections/2018-12-29/nastroeniya-ukrainskogo-obschestva-plohie---izvestnyiy-sotsiolog/22990 Ілля Мільштейн, опозиціонер: https://graniru.org/opinion/milshtein/m.274524.html Тим не менше - ми цей рік прожили! Віримо, що у прийдешньому буде краще ) . Отож, маємо установку: постійні, ретельні зусилля з готовністю терпіти - дають плід у свій час. Хочеться сподіватися, що політичні турбулентності (вибори одні й інші) не зможуть радикально змінити тренди руху креативної частини української спільности. З Божою поміччю ). Тому ключова подія на церковному полі - початок життя Православної Церкви в Україні - зараз більше подія релігійно-політична. Хоча, звичайно, тим, хто вважає, що найперше для релігійної спільноти - необхідність шукати для церковної спільноти життя у Христі і християнського культурного і морального змісту (так вважаю і я) та, в перспективі, проростання засіяних у наш час християнських цінностей та ідеалів - може здатися, що релігійно-політичне забарвлення цих подій значно переважає інші виміри. Але є очевидним: не ми обирали такий формат релігійної палітри. Не українські церковні лідери, і не Константинополь обрали мову ультиматумів і релігійної війни. В цьому плані релігійні фігури тої сторони - які претендують на світову першість у православї! - виявилися легкими фігурками в шаховій армії Гібридовождя ;(. Фігурками, які слухняно і охоче слідують помахам його натренованих пальців наперсточника. Неприємною несподіванкою для багатьох виявилося те, що серед нашої, найправильнішої, найканонічнішої української церкви (спікери якої зараз так щиро б'ють себе в українські груди!) виявилося багато тих, які злагоджено дріботять за цими помахами пальців і обирають амплуа навіть не легких фігурок, а пішачків... При тому - найпростодушніші обирають амплуа пішакової масовки з наївною вірою, що так відстоюють Істину... (( . Поправді, єдине насправді видатне досягнення кількавікової потьомкінсько-сталінсько-сусловсько-путінської цивілізації - це здатність маніпулювати свідомістю. Тут їм немає рівних! (Ну, хіба що велика цивілізація чучхе ; ) ). Два кита цього вибору - це наріжні камені третьоримського віросповідання: 1) віра у ВИКЛЮЧНУ істинність свого сповідання православя, усе інше православя або другого гатунку, або "розкольницьке", що робить "розкольників" у їхніх очах гидкіше, аморальніше за яких-небудь мормонів, ієговістів чи комуністів (своїх, рідних); "розкольники" для такого світогляду -гірше Іуди; і 2) СТРАХ. "Шаг вправо, шаг влево - приравнивается к (побегу) вечной гибели души". Одна із основних проявів цього страху - страх "выпасть из строя". Недайбоже мати власну незалежну думку! Ми в послушанії у старців і начальствующих "аскетів-молитвеників". Уже навіть у пострадянському православї не одне покоління навчене: віддай відповідальність за себе, за свої рішення духовному авторитету! І тоді стає просто і зрозуміло, як ходити строєм. В мене серце обливалось, коли бачив, як милі, наївні люди навіть після 14-го року їздили в паломництва в Росію (деякі - на два тижні! віддавали купу грошей) і приїжджали звідти з оловяними очима і русміровськими "речьовками". Тому й вигляд, вираз очей русміровських православних (в Росії, Україні та ще деінде) - це страх, придавленість, несвобода. А у православних (і не тільки!) християн, які обходяться без цих двох "китів" - в очах свобода, відкритість і приязнь. А з цим - шлях до християнської любові. Зрештою, додам ще два посилання на розумних українського і російського авторів, політичну оцінку ситуації яких я поважаю. Тим не менше - ми цей рік прожили! Віримо, що у прийдешньому буде краще ) . Отож, маємо установку: постійні, ретельні зусилля з готовністю терпіти - дають плід у свій час.Хочеться сподіватися, що політичні турбулентності (вибори одні й інші) не зможуть радикально змінити тренди руху креативної частини української спільности. З Божою поміччю ).Якщо мене запитають, що найважливіше відбувалося в Україні і навколо неї у 2018 році, то відповідь не буде оригінальною: продовження напруженої боротьби за майбутнє країни на багатомірній шаховій дошці, в якій фігури кількох ґатунків: ідеологічного, дипломатичного, економічного, звійсно військового і , особливо зараз виразно - релігійного виміру. Якщо розглянути український простір сам по собі - маємо реалізовані на "задовільно з мінусиком" деякі державні програми, а деякі нереалізовані через неефективні методи управління та відповідні якості чиновників і політиків (і лише такими вони можуть бути у бідній країні, де маємо до того ж спровокані ззовні агресію та зневіру). Якщо ж подивитися ззовні на напружену партію, у якій Україна є субєктом - побачимо такі собі гібридні шахи. При тому, що це не інтелектуальна гра, а змагання за право жити - з противником, який грає без правил, в будь-який момент перетворює шахи на "Чапаєва" і має мету: змести з дошки геть усі фігури опонента і його самого. Тому ключова подія на церковному полі - початок життя Православної Церкви в Україні - зараз більше подія релігійно-політична. Хоча, звичайно, тим, хто вважає, що найперше для релігійної спільноти - необхідність шукати для церковної спільноти життя у Христі і християнського культурного і морального змісту (так вважаю і я) та, в перспективі, проростання засіяних у наш час християнських цінностей та ідеалів - може здатися, що релігійно-політичне забарвлення цих подій значно переважає інші виміри. Але є очевидним: не ми обирали такий формат релігійної палітри. Не українські церковні лідери, і не Константинополь обрали мову ультиматумів і релігійної війни. В цьому плані релігійні фігури тої сторони - які претендують на світову першість у православї! - виявилися легкими фігурками в шаховій армії Гібридовождя ;(. Фігурками, які слухняно і охоче слідують помахам його натренованих пальців наперсточника. Неприємною несподіванкою для багатьох виявилося те, що серед нашої, найправильнішої, найканонічнішої української церкви (спікери якої зараз так щиро б'ють себе в українські груди!) виявилося багато тих, які злагоджено дріботять за цими помахами пальців і обирають амплуа навіть не легких фігурок, а пішачків... При тому - найпростодушніші обирають амплуа пішакової масовки з наївною вірою, що так відстоюють Істину... (( . Поправді, єдине насправді видатне досягнення кількавікової потьомкінсько-сталінсько-сусловсько-путінської цивілізації - це здатність маніпулювати свідомістю. Тут їм немає рівних! (Ну, хіба що велика цивілізація чучхе ; ) ). Два кита цього вибору - це наріжні камені третьоримського віросповідання: 1) віра у ВИКЛЮЧНУ істинність свого сповідання православя, усе інше православя або другого гатунку, або "розкольницьке", що робить "розкольників" у їхніх очах гидкіше, аморальніше за яких-небудь мормонів, ієговістів чи комуністів (своїх, рідних); "розкольники" для такого світогляду -гірше Іуди; і 2) СТРАХ. "Шаг вправо, шаг влево - приравнивается к (побегу) вечной гибели души". Одна із основних проявів цього страху - страх "выпасть из строя". Недайбоже мати власну незалежну думку! Ми в послушанії у старців і начальствующих "аскетів-молитвеників". Уже навіть у пострадянському православї не одне покоління навчене: віддай відповідальність за себе, за свої рішення духовному авторитету! І тоді стає просто і зрозуміло, як ходити строєм. В мене серце обливалось, коли бачив, як милі, наївні люди навіть після 14-го року їздили в паломництва в Росію (деякі - на два тижні! віддавали купу грошей) і приїжджали звідти з оловяними очима і русміровськими "речьовками". Тому й вигляд, вираз очей русміровських православних (в Росії, Україні та ще деінде) - це страх, придавленість, несвобода. А у православних (і не тільки!) християн, які обходяться без цих двох "китів" - в очах свобода, відкритість і приязнь. А з цим - шлях до християнської любові. Зрештою, додам ще два посилання на розумних українського і російського авторів, політичну оцінку ситуації яких я поважаю. Тим не менше - ми цей рік прожили! Віримо, що у прийдешньому буде краще ) . Отож, маємо установку: постійні, ретельні зусилля з готовністю терпіти - дають плід у свій час.Хочеться сподіватися, що політичні турбулентності (вибори одні й інші) не зможуть радикально змінити тренди руху креативної частини української спільности. З Божою поміччю ).

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/74118/

Следующая новость
Предыдущая новость

Тысячи люстр на одном сайте Игорь Янковский - известный меценат и бизнесмен Волонтери передали Святогірській лаврі 10 тон гуманітарної допомоги для переселенців Онлайн кредитование от компании Shvidkokredit УПЦ предостерегает от новой ереси — культа архимандрита Рафаила (Бараника)

Публикации