1030 років Україна шукала і нарешті знайшла своє місце в цивілізованому світі - Филипович

30.07.2018 19:23 6

1030 років Україна шукала і нарешті знайшла своє місце в цивілізованому світі - Филипович

"Прямий", 28 липня 2018

Україна вважається однією із найрелігійніших країн в світі, оскільки біля 80% українців сьогодні заявляють про те, що вони є віруючими. А київське християнство було дуже близьким до європейських взірців і ніколи не вирізнялося замкненістю і хуторянськістю, особливо в часи, коли воно поставало. Попри це святкувати хрещення Русі-України почали відносно недавно.

Про це в інтерв'ю "Прямому" розповіла релігієзнавець, доктор філософських наук, професор, завідувач відділу історії релігії та практичного релігієзнавства відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України Людмила Филипович.

– Хотілося б, щоб ви зі свого боку як науковця охарактеризували сьогоднішні події, які відбуваються в Україні в день відзначення 1030-річчя хрещення Русі-України.

По-перше, я хочу всіх привітати з цим святом. Оскільки 1030 років тому назад Україна, будучи тоді ще Руссю, ввійшла до родини європейських народів. І християнство стало тією ниткою, яка зв’язала всі народи в єдину цю велику родину, яка і досі існує. По-друге, хочу сказати, що це, без сумніву, історичне свято, і це велика дата. Я не знаю, якою ще датою Україна може похвалитися, що сягає аж тисячолітньої сивини.

Ці всі 1030 років Україна шукала і нарешті знайшла своє місце в цивілізованому світі. Без християнства в ті часи це було неможливо. А зараз це є не тільки історичною традицією, а і способом життя, і способом мислення мільйонів людей як в Європі, так і за її межами. І дуже добре, що Україна не знаходиться на узбіччі історичного процесу, а є активним учасником цього процесу.

Якщо би ми порівняли, скажімо, Україну з іншими країнами стосовно її віри, стосовно її християнськості, то, без сумніву, порівнюючи навіть з іншими європейськими країнами, Україна вважається однією із найрелігійніших країн в світі. Оскільки біля 80% українців сьогодні заявляють про те, що вони є віруючими. І з цих 80%, біля 90 – це, власне, є християни. Тому сьогоднішнє свято стосується переважної більшості населення України. І по-різному ми святкуємо всі це свято. Сьогодні вже воно буде завершуватися. Оскільки і протестанти долучилися, і вчора хода пройшла, ми знаємо, представників Української православної церкви Московського патріархату. У всіх храмах греко-католиків, католиків проходять святкові дні. Тобто це, ми можемо сказати, всеукраїнське свято.

– На вашу думку, як змінилося ставлення за останні роки до цієї дати, до самого проведення свята? І що цьому сприяло, якщо це в позитивному плані воно змінилося? Якщо ні – можливо, у вас інша думка.

Бачите, саме свято почали не так давно відзначати, десь у ХІХ столітті. На початках, без сумніву, оскільки частина Україна входила до складу різних імперій, по-різному до цього свята ставилися. Найбільш пишно і найбільш урочисто це святкувалося в тій частині України, яка входила до складу Російської імперії. Але від 1917 року майже ніхто про це не говорив. Лише тільки в 1988 році згадалося, що прийшла велика дата – тисячоліття хрещення Русі. І тоді чи не вперше церква була повернута в публічну сферу.

– А ви не пам’ятаєте, хто згадав цю дату вперше? Це було зі сторони Московії, чи це все-таки у Києві більше згадували?

Наскільки я пам’ятаю, про цю дату згадала не церква, а згадали світські вчені. Зокрема, мені здається, це був Петро Толочко, який дуже багато писав про християнський Київ. І раніше ж неможливо було відзначати без узгодження з партійними органами. І тоді, без сумніву, саме за ініціативи світських діячів, світських істориків підтримала цю ідею церква, і дав згоду на це святкування центральний орган партійний – це ЦК КПРС. І ми пам’ятаємо, тоді теж дуже урочисто відзначили. Чи не вперше тоді в президії цього величезного дійства сиділи поруч представники партійної влади і церковної влади.

І тоді якраз ще митрополит Філарет (Денисенко) прочитав прекрасну абсолютно доповідь, яка була присвячена тисячоліттю християнства на Русі. Блискуча доповідь, яка не втратила своєї актуальності і зараз. І це було першим кроком, який засвідчував, що країна і, зокрема, партія відмовилися від абсолютного негатування церкви, і повертається церква в наше життя. Але дуже і дуже поступово, і маленькими кроками.

І ми знаємо, що 1988 рік не лише для церкви, а й для всього нашого суспільства, став вирішальним. Оскільки від цього почалися ті процеси, з якими ми пов’язуємо події останніх років. А саме – це свято почали використовувати, як і тоді, не тільки як церковне чи релігійне свято, а й, без сумніву, як частина політичних подій. Тобто на сьогодні ми не кажемо, що це лише відзначення тисячоліття хрещення, це не тільки свято віруючих людей, а це свято, яке має яскраво політичний окрас.

– Як відокремлення Московського патріархату від Київської матері-церкви вплинуло на теоретичну богословську, теологічну науку сьогодні в Україні? Як ви можете сьогодні це оцінити?

Вплив дуже серйозний, дуже суттєвий. До речі, не лише тільки українські богослови переосмислюють історію, тобто з’являється фактично нова історія хрещення Русі. І наприкінці ХІХ, на початку ХХ століття про особливу роль Києва у хрещенні говорили навіть російські богослови і російські історики. Тоді, власне, обговорювались ці складні питання: хто власне є матір’ю-церквою, хто став приємницею тієї церковної влади, яку отримав Київ за тисячу років від Константинополя? Постало питання: де корені цієї християнськості?

І тоді з’явилося два поняття – це київське християнство і московське християнство. І активно саме українські богослови і вчені розробляли цю концепцію київського християнства. Виділили навіть характерні речі і характерні особливості, риси цього київського християнства, яке вирізняє сьогодні українські церкви від московської. І серед них дуже важлива характеристика, як соборноправність, як відкритість, як незамкненість на вузьких ритуалістичних традиціях. І це своєрідна, якщо хочете, навіть свобода мислення в рамках цієї християнськості.

Одним словом, київське християнство дуже близьким було до є європейських взірців і ніколи не вирізнялося замкненістю і хуторянськістю, особливо в часи, коли воно поставало. І хотілося би вірити, що воно йде далі, воно буде саме тим, яке наблизить нас до Європи, наблизить нас до цивілізованого

– Тобто воно повинно бути наближеним більше до такої західної концепції теологічної?

Так воно і було. Тому що ми ж приймали християнство ще нерозділене. Тобто ми його отримали від Константинополя. Але це було Х століття. А розділення на дві гілки – на католицизм і православ’я – відбулося лише в середині ХІ століття, в 1054 році. Тобто київське християнство в собі несе дуже великий промінь екуменізму, поєднаності. Фактичності ніби двома легенями київське християнство мислить. І я думаю, що в цьому плані воно є більш перспективним і скоріше, можливо, відкриється для Заходу, для Європи, щоб показати, що українці не заскорузлі у своїй традиції, а готові її розвивати і розширювати.

– В який період із офіційних історико-теологічних джерел щезло це поняття, як ви сказали, київського християнства? Який це період, хто це зробив, в першу чергу? Це в період радянський чи це в дорадянський період, перед царської імперії?

Це було в дорадянський період. І, до речі, дуже прислужилися зникненню слави Києва в хрещенні Русі українські богослови. Я маю на увазі Феофана Прокоповича і Яворського, які запропонували Петру І тоді таку "геніальну" ідею: а хто є "третім Римом"? І вони розробили цю концепцію. І тоді вперше прозвучала ідея, що Москва є спадкоємницею Рима, що два Рима пали. Другий – Константинополь. І вся слава, і вся сила переходить в руки саме "третього Риму" – це Москви.

Вони трошки попрацювали над тим, щоб нібито віддати славу України, що ми є "другим Єрусалимом". Але ви розумієте, що в цій ієрархії цінностей, які панували в середньовічній Європі, зокрема на території Київської митрополії, а потім московської, ось ця ідея, що Москва є утримувачем православних традицій, підважувала і підтримувала Московську патріархію тривалий час. А потім у зв’язку з подіями 1917 року потихеньку зникла ця ідея.

Але от уже від початку, коли Москва знову згадала про свою славу, зараз ми знаємо, що це все перетворилося і трансформувалося в концепцію "русского мира": ті самі ідеї, що центром всесвіту є Москва, що вона єдина, яка може утримати цю традицію православності, яка може дати світло всім народам. І з цією ідеєю, ми бачимо, Москва приходить не лише тільки до України, а й до багатьох інших країн. І в результаті того вторгнення – ідейного, ідеологічного вторгнення – виникають лише тільки конфлікти і непорозуміння.

Як повідомляв "Прямий", президент України Петро Порошенко на урочистостях з нагоди 1030-річчя хрещення Київської Русі-України запевнив, що влада не втручатиметься у суто внутрішні церковні справи, проте й іншим державам не дозволить цього робити.

28 липня під час урочистих заходів з нагоди відзначення 1030-річчя хрещення Київської Русі – України представники делегації Вселенського Патріархату повідомили, що Материнська Церква розпочала процедуру надання автокефалії Українській Православній Церкві.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/72016/

Следующая новость
Предыдущая новость

Качественная и недорогая мебель для вашего дома Необычные люстры с абажуром европейского качества Сім’ї учасників АТО пройшли реабілітацію в монастирі УГКЦ Эко-матрасы ортопедические из сена своими руками Компрессорные станции по ценам производителя

Публикации