3Сьогодні Президент України на зустрічі з керівниками фракцій Парламенту оголосив про намір звернутися до Вселенського патріарха з проханням надати автокефальний статус Україні. Петро Порошенко продемонстрував документи з підписами всіх єпископів УПЦ КП та УАПЦ під проханням до Вселенської патріархії надати церковну незалежність Україні. Голова Держави також звернувся до депутатів з проханням підтримати його ініціативу та ухвалити відповідну Постанову. З різних джерел надходить інформація, що сам процес надання автокефалії планується провести у над короткий термін – до 28 липня, коли святкуватимуть 1030-річчя Хрещення Київської Русі.
Президент натякає, що «зараз є унікальний шанс» для досягнення мрії багатьох українців і «Україна як ніколи близька до цього». Нещодавно, на Великдень, Порошенко зустрічався з Вселенським патріархом та за власним зізнанням «зустріч тривала понад 7 годин». Забагато для протокольного візиту, схоже на реальні переговори щодо конкретних спільних дій.
І Порошенко і його радники не повідомляють ніяких деталей щодо майбутніх перемовин, аргументуючи це загрозою справі. Зараз відомо лише про звернення Президента до Вселенського патріарха, яке Порошенко просить підтримати в Парламенті. Також відомо, що окрім держави є підтримка і від двох православних юрисдикцій – Київського патріархату та автокефальної церкви. Президент продемонстрував присутнім листи з підписами єпископату обох церков.
Скоріш за все Петро Порошенко вірить в успіх справи. В протилежному випадку він би не починав гру. Уявіть собі який це спричинить ефект, якщо не дай Боже, справа прогорить. В населення і так невелика довіра до влади, а це їх вкрай роздратує. І це за рік до виборів. Це буде політичне самогубство. Порошенко не настільки наївний, щоби цього не розуміти. А отже він впевнений в перемозі на церковному фронті. Більше того, я думаю, що його кроки на релігійному напрямку можна вважати заявкою на другий термін. Якщо він вирішить церковне питання то переобрання йому забезпечено. Виникає логічне питання чому Петро Олексійович такий впевнений в успіху церковного гамбіту?
Відповідь надає сам Гарант – це патріарх Варфоломій. А точніше його готовність задовільнити прохання про автокефалію, якщо таке матиме місце. Опосередковано на підримку цієї версії свідчить офіційна заява Київського патріархату, де йдеться про вдалий історичний момент та готовність Фанару вирішити справу.
Однак чому саме зараз? Чому це питання не вирішувалось раніше? Наразі достовірних відповідей на ці питання немає. Не факт, що публіка їх взагалі коли-небудь отримає. Можна лише припускати.
По-перше, після Всеправославного собору на Криті (2016) у Вселенського патріарха реально розв'язані руки. В нього є простір для маневру. Чого не було, скажімо у 2008, коли визнання не сталось. Тоді Москва шантажувала Фанар неучастю у Всеправославному Соборі. А він був ідеєю-фікс Вселенського патріарха. Він мріяв увійти в історію, як патріарх, що очолив перший собор за останні 13 столітть. І поки Собор не стався в РПЦ був козир. Після Собору вже такого стримувача в Москві не мають. Тому Фанар тепер і може діяти без огляду на Москву.
По-друге, після Гаванської зустрічі з Папою Римським і після згаданого Собору на Криті патріарх Кирило почав стрімко набирати вагу на міжправославній арені. І чесно кажучи завдав немалих церковно-дипломатичних ударів по Вселенському патріархатові. Останній з яких стався в грудні минулого року. Річ не тільки у листі патріарха Філарета, але і в тому, що до Москви на Собор приїхали очільники 11 з 14 Помісних Церков. Патріарх Кирило продемонстрував своєму візаві, що він може зібрати навколо себе майже всю повноту православного світу. Він навіть дав зрозуміти, що питання невизнаних церков також в його полі зору. Про це свідчить і скандал з листом Філарета, і не зрозумілі речі навколо листа (чи його підробки) від Макарія. Більше того – РПЦ опосередковано намагається впливати на статус невизнаної Македонської церкви. Річ у тім, що остання зараз знаходиться у підвішаному стані між Белградом і Софією. А Москва має тісні контакти, як з Сербією так і з Болгарією. Вселенському патріарху тепер треба відповідати, і схоже окрім як вирішити «українську проблему» в нього інших варіантів немає. Склалась ситуація коли розв’язання церковного питання стало конче необхідно відразу деяким ключовим акторам.
Окрім мотивів та контексту хотілося би зрозуміти сам механізм цього процесу. Наскільки відомо з публічних заяв для цієї автокефалії потрібні листи від церков з підписами єпископату (вже є), звернення від Президента (вже є проект) та звернення від Парламенту (планують 18 квітня зареєструвати, а 19 ухвалити). Після отримання всіх документів Вселенською патріархією збирається її Священний Синод та розглядає це питання. За результатами обговорення Синод може ухвалити рішення про надання автокефалії. Основне питання полягає в тому кому буде надана автокефалія? Українському народу чи якійсь конкретній церкві? Поки більш вірогідний перший варіант. Оскільки церков, що звернулись до Константинополя декілька, і вони не в єдності, більше того вони три роки тому провалили спробу єднання.
При наданні автокефалії українському народу знімається питання фаворитизації якоїсь одної структури, а також лишається відкритою можливість у інших акторів, що не брали участі у зверненні долучитись до здобутків. Таким чином вже після визнання до лав нової церкви зможуть приєднатись вірні УПЦ МП. При тому Президент наголосив, що ті, хто захоче лишитись в лоні церкви в єдності з Москвою зможуть це зробити і ніхто нікого не заставлятиме нікуди переходити. Цілком європейський підхід.
Після оголошення Константинопольського Синоду автокефалії м’яч буде на полі України. І вже церквам прийдеться визначати як жити далі. Кого обирати керівником, за яким регламентом проводити Собор та в яких пропорціях будуть представлені церкви. Так що на нас ще чекають попереду цікаві сюжети та хитрі інтриги навколо майбутньої автокефальної української церкви. Більше того, нас ще чекають безкомпромісні холівари щодо назви цієї нової структури, адже в українських реаліях вже багато цікавих назв зайняті. Проте це природній процес, який проходили численні суспільства на шляху побудови державності, ми ж в цей історичний момент маємо змогу спостерігати за епохальними зрушеннями у режимі реального часу, таке собі націєтворення онлайн.
P.S. Проте не слід забувати, що Росія загалом та Московський патріархат зокрема докладатимуть усіх можливих та неможливих зусиль для того аби зірвати цей процес. Для них це не вперше.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/70835/
