3
Звертаючись до присутніх на молитві, архієрей поділився своїми спогадами про Любомира: “Я мав благодать жити разом з Блаженнішим Любомиром у селі Княжичі, біля Києва, упродовж неповних трьох років. Повертаючись з різних богослужінь чи зустрічей, він, виснажений працею, завжди казав: «Богові дякувати і це вже позаду нас!» Спогад за нами, а майбутність – надія! В усіх розмовах покійного Блаженнішого Любомира проявлялася глибока мудрість, симпатія, лагідність, спокій, батьківська любов, їх пронизував здоровий гумор. Він мав ваду зору, проте втішався проникливим світлом мудрості, пам’яті та віри; віри чистої, щирої, відкритої, прозорої. Одне слово, був батько, що любить своїх дітей”.
Споминаючи історію життя архієпископа Любомира, владика Діонісій наголосив у своїй проповіді: “Блаженніший Любомир провадив цю новітню історії нашої Церкви на основі Ісуса Христа і Його Святого Євангелія; одночасно і на основі патріархів, пророків, апостолів, проповідників, мучеників, ісповідників, посників... Він провадив її на основі Традиції, яка дихає двома легенями, в євхаристійному сопричасті з католицьким заходом, а будучи східними – у пошуку єдності з братами у Володимировому Хрещенні”.
