93Колись о. Гавриїл Костельник у брошурці з дуже промовистою назвою "Нова доба нашої Церкви" критикував Унію з приводу її залежності від політичної ситуації, а уніятських богословів - за нездатність самостійно мислити, за їхнє постійне озирання в кращому випадку на Рим, бо в гіршому випадку москвофіли озирались на Москву. Те саме можна сказати і про актуальне питання автокефалії, про яку сказали своє слово всі: історики, пост-радянські релігієзнавці, соціологи, політологи. І всі вони говорили про автокефалію з перспективи переважно політичної. Не говорили лише богослови. А проблема автокефалії саме богословська. Бо коли автокефалія - це "сам собі голова", тоді це голова, яка здатна самостійно мислити. У кожній помісній Церкві, окрім її містичної глави - Христа, головою, яка самостійно мислить в контексті цієї помісності, є її богословське тіло - себто, окрема богословська школа, яку б сприймали у світі, як вияв спеціифічного життя цієї помісної Церкви. Чи є така богословська школа, чи бодай натяк на неї в сучасному українському православ'ї? Чи можна вважати богословським досягненням патріярха Філарета його переклад російської синодальної Біблії на українську? Звісно, що ні! Навіть не зрозуміло, пощо він це робив. Продемонструвати комплекс меншовартості супроти Москви, нездатність самостійно мислити?
Швидше всього томос буде, але це буде не богословське, а політичне рішення. А з актуального досвіду знаємо: якщо у церковних справах замішана політика - це закінчується духовною катастрофою. Якщо б в Україні існувала самостійна, помісна, якщо хочете "автокефальна" богословська школа, царгородський патріярх сам би просився прийняти з його рук автокефалію. Він би вважав це за велику честь. По суті помісною в Україні буде та Церква, яка випрацює власну богословську школу, яка виходитиме з українського контексту, а у світі її називатимуть так само українською.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/72063/
