15
Все, що ви хотіли знати про Архиєрейський Собор РПЦ, але боялись спитати. Хронологія подій, реакції сторін, оцінки експертів. Як розганялись інформаційні цунамі та хто їх гасив.
Архиєрейський собор Російської Православної Церкви, який відбувався протягом 29 листопада – 2 грудня 2017 року у Москві, спричинив справжнє інформаційне цунамі не тільки в середовищі експертів-релігієзнавців, а й загалом серед населення України та Росії. В мережі було опубліковано напрочуд багато аналітичних матеріалів, знято безліч сюжетів для телеканалів, фейсбучні баталії захлинались від активності їхніх учасників. В цьому матеріалі ми вирішили подати хронологію основних подій, реакції сторін та оцінки експертів.
Про Архирейський собор РПЦ було відомо завчасно. Не є секретом, що в ньому мають брати участь архиєреї з УПЦ (МП), яка хоч і всіляко протестує проти того, щоби її називали Церквою Московського Патріархату, проте активно бере участь у засіданнях всіх керівних органів РПЦ, будь то Священний Синод, Архиєрейський чи Помісний Собор. Для віруючих УПЦ (МП) участь їхніх архиєреїв в Соборі під головуванням патр. Кирила, який не тільки жодного разу не засудив, а навпаки підтримував антиукраїнські пропагандистські тези Кремля, є, м’яко кажучи, не зрозумілою. Першими підлили олії у вогонь такого делікатного питання у Москві. За два дні до Собору, на прес-конфренції прот. Микола Балашов заявив, що всі українські архиєреї підтвердили свою участь, окрім одного. Проте він не уточнив, хто саме відмовився приїздити. Інформаційним простором тут же почали ширитись чутки. Серед основних претендентів на роль д’Артаньяна було троє прихильників автокефалії УПЦ: митрополити Переяслав-Хмельницький Олександр (Драбинко), Вінницький Симеон (Шостацький) та Черкаський Софроній (Дмитрук). Інтрига трималась рівно добу, і вже наступного дня в мережі з’явився лист митр. Олександра, що він не братиме участь у Соборі, оскільки останній проходитиме на території Росії.
Інтрига з неучастю одного архиєрея вірогідно дала імпульс з’ясувати, хто ж ще наважиться на демарш. За день до офіційного відкриття Собору журналістка Укрінформу Лана Самохвалова вирішила обдзвонити єпархії УПЦ (МП) та дізнатись, чи поїдуть преосвященні владики на Собор до Москви. Проте чітких відповідей отримано не було, і всім не байдужим прийшлось самим займатися розслідуванням на основі відкритих джерел. Так, завдяки фотографіям з офіційного сайту Патріархії було ідентифіковано 28 архиєреїв (список тут) з України. Пізніше на прес-конференції за результатами Собору голова Інформаційного синодального відділу УПЦ (МП) архиєп. Климент (Вечеря) заявив, що з 85 архиєреїв в соборі брало участь 56.
Пікантності участі єпископату УПЦ (МП) в Соборі надавали чутки про участь в одному із засідань президента РФ Володимира Путіна. Всі російські медіа поширили інформацію, що Путін братиме участь у Соборі. Причому патріарші медійники з цього зробили новину про «безпрецедентний характер візиту», прямо вказуючи на унікальність події – «перший раз в історії взаємин Російської Церкви і влади» – на що досвідчені експерти навели контр-приклади участі того ж Путіна в попередніх Соборах РПЦ.
29 листопада в рамках Собору ні чим не запам’яталось. Це був направду день формальностей. Відбулося урочисте відкриття, прийняття регламенту та порядку денного Собору. Цікаво, що в останньому не було пункту щодо заслуховування листа від патр. Філарета. Виходить, що це питання було включено до порядку денного «з голосу» за ініціативою патр. Кирила. Також були зачитані вітальні телеграми від президентів Росії, Білорусі, Казахстану та Молдови. Мандатна комісія підрахувала, що на соборі були присутні 347 з 386 архиєреїв. Також було заслухано інформацію про події, що відбулись після останнього Собору [у 2013 році – прим. ред.].
Патріарх Кирил виступив з програмною доповіддю. Він оголосив статистичну інформацію щодо РПЦ. Керівник Московського Патріархату, зокрема, закликав консолідувати представників козацтва навколо православних парафій. Детально про таку «консолідацію» можна прочитати в розслідуваннях Тетяни Деркач. В доповіді патріарха також було призначено багато місця для характеристики відносин з владою країн, в яких діє РПЦ. Загалом позитивно було оцінено співпрацю з Таджикистаном, Узбекистаном, Казахстаном, Киргизією, Молдовою, Білоруссю, Азербайджаном та країнами Балтії. Щодо України, то очільник РПЦ вважає, що УПЦ (МП) - єдина сила, що об’єднує країну і в цьому він вбачає патріотизм цієї Церкви. Проте експерти мають цілком іншу думку. Український релігієзнавець Юрій Чорноморець стверджує, що скрізь УПЦ (МП) як раз таки роз’єднує Україну. А теза про єднання є ні чим іншим, як переспівом політтехнологічної агітації часів Януковича, яку придумала Ганна Герман, наче б то Партія Регіонів об’єднує всю Україну, бо всюди має свої осередки. Нагадали УПЦ (МП) також і антиукраїнську діяльність на зовнішньополітичній арені. Так, народний депутат Віктор Єленський стверджує, що у 2016 р. коли ВРЦіРО їздила до Нідерландів переконувати ратифікувати Угоду про асоціацію, в той же час делегація УПЦ (МП) розповідала про релігійні переслідування і закликала владу Нідерландів не ратифіковувати угоду. Експерт вважає, що попри показову нейтральну позицію, вчинки УПЦ (МП) завжди на боці агресора.
30 листопада на Соборі з програмною доповіддю виступав Предстоятель УПЦ (МП) митр. Онуфрій. Він навів деякі статичні данні, розповів про Хресну ходу, перебільшивши кількість її учасників, розповів про намагання УПЦ (МП) співпрацювати з ЗСУ та розкритикував релігійні законопроекти українського Парламенту. На розсуд Архиєрейського Собору митрополит представив прохання про виокремлення в самостійний розділ положень, що стосуються Української Православної Церкви. Собор підтримав це рішення і сформував в статуті РПЦ новий розділ «Українська Православна Церква». Російські та проросійські українські ЗМІ, з подачі Моспатріархії, охрестили ці зміни «розширенням прав УПЦ». Проте українські оглядачі назвали ці правки косметичними та такими, що не розширюють, а ще більше звужують права УПЦ (МП). Порівнюючи стару і нову редакції статутів РПЦ богослов Ілля Бей приходить до висновку, що частина пунктів залишилася без змін, а чотири (пункти 8, 10, 11 та 12 розділу Х статуту РПЦ) направлені на звуження прав УПЦ в рамках Московського Патріархату.
У самій же УПЦ (МП) реакція не однозначна. Так, наприклад, голова юридичного відділу УПЦ (МП) прот. Олександр Бахов заявляє, що тепер в статуті РПЦ закріпили статус незалежності та самостійності УПЦ. Однак митр. Олександр (Драбинко) стверджує, що насправді ж ніякої незалежності від Московського Патріархату УПЦ (МП) не отримала. А теперішні статутні зміни – це напрацювання Москви часів статутних скандалів в УПЦ (МП). Тоді митр. Володимир (Сабодан) намагався розширити права Церкви, максимально широко втілюючи положення Благословенної Грамоти патріарха Алексія II. Також митр. Олександр вказує на непомічене іншими питання мироваріння, як один з аспектів церковної незалежності. Київ, в супереч історичній традиції, отримує та отримуватиме св. миро й надалі з Москви.
Цікаво, що окрім змін в статуті на Соборі ухвалили канонічну новелу «Центр управління Української Православної Церкви знаходиться в місті Києві». Експерти в Україні відразу ж заговорили про нові проблеми з таким пунктом. Вважається, що таким чином РПЦ вберігає свою «доньку» від дій законопроекту № 4511 (про особливий статус для конфесії з центром в країні-агресорі) та № 5309 (про назву конфесії з центром в країні-агресорі). З першим ситуація складна, Президент Петро Порошенко натякнув парламентарям, що навіть в разі його ухвалення не підпише документ. А от в другого з/п доля цікава. Як видно із самого тексту проекту закону він встановлює вичерпний перелік характеристик «входження релігійної організації до релігійного об’єднання». Всього їх три: вказівки на закордонний центр в статуті самої релігійної організації, що діє в Україні; вказівки в статуті закордонного релігійного центру, що до нього входять релігійні організації в Україні; входження українських представників до керівного органу в закордонному релігійному центрі. Поки що, незважаючи на зміну статуту РПЦ, всі ці характеристики наявні для УПЦ (МП).
Новина про «новий, особливий» статус УПЦ (МП) відразу ж спричинила інформаційну бучу в інтернет просторі. Почались коментарі як фахових релігієзнавців, так і експертів зі «всього», а фейсбучні батли розвивались з геометричної прогресією. Однак не встиг настати штиль, як Собор породив ще один вулкан новин – «лист від Філарета».
Під вечір четверга, 30 листопада, на сайті патріархії з’являється повідомлення, що Собор отримав листа від «колишнього митрополита Київського і всієї України Філарета». В повідомленні наводяться окремі цитати з листа, що містять прохання простити та прощають адресатів від імені автора листа. Завдяки тому, що лист з’явився як грім посеред ясного неба – його не було в порядку денному – а також не був опублікований повністю (наведено лише кілька цитат), то інтрига була забезпечена. Першою розірваною міною став російський Інтерфакс. Вони оприлюднили матеріал під заголовком «Лідер «Київського Патріархату» Філарет просить патріарха Кирила простити його та повернути до лона канонічної Церкви». Відразу ж з’явилось спростування з боку УПЦ КП. Прес-секретар Київського Патріархату архиєп. Євстратій (Зоря) заявив, що «патр. Філарет не звертався до патр. Кирила та до єпископату Російської Православної Церкви з проханням помилувати його та повернути до Церкви». Проте на певний час створилось враження начебто спікер УПЦ КП взагалі спростовує наявність будь-якого листа до єпископату РПЦ. Ясність вніс сам вл. Євстратій, написавши на своїй сторінці у Фейсбук наступне: «єдиний діалог, який Патріарх і УПЦ КП хочуть і готові вести з РПЦ – діалог про визнання Москвою автокефалії Української Церкви. Ні про яке покаяння перед РПЦ чи тим більше повернення до її складу не може бути й мови». Він також оголосив, що наступного дня – в п’ятницю 1 грудня – відбудеться прес-конференція патр. Філарета стосовно цього листа. Пізніше було оприлюднено і сам лист, а прес-служба УПЦ КП поширила офіційну заяву, в якій зазначено, що питання діалогу з РПЦ буде розглянуто на найближчому засіданні Синоду. Також у заяві стверджується, що питання діалогу полягає виключно у визнанні автокефалії УПЦ КП, але ніяк не у входженні до складу РПЦ.
Пізно ввечері, в четвер 30 листопада, в Московський Патріархії заявили, що ЗМІ неграмотно передали суть листа. Митрополит Іларіон (Алфєєв), голова ВЗЦЗ, зробив зауваження Інтерфаксу за некоректну подачу матеріалу. Він закликав ЗМІ ґрунтуватися тільки на тих повідомленнях, що з’являються на офіційних церковних сайтах.
Попри те, що головною темою третього дня засідань Собору мав стати виступ Президента Росії перед єпископатом РПЦ, в історії цей день запам’ятається обговоренням листа патр. Філарета. Ця подія медійно повністю перекрила візит Володимира Путіна до храму Христа Спасителя.
В п’ятницю, 1 грудня, о 14:00 у Києві розпочалась прес-конференція патр. Філарета. Він заявив, що ні він, ні його паства в рабство до Москви не піде, спростовуючи перекручення ЗМІ про начебто прохання увійти до складу РПЦ. Очільник УПЦ КП також зауважив, що ініціатива примирення виходила з боку Московської Патріархії. Вони звернулись до Київського Патріархату через РПЦЗ з проханням написати листа, який буде підставою розглянути це питання на архиєрейському Соборі. Патріарх Філарет стверджує, що мова йшла про визнання РПЦ автокефалії УПЦ КП та відновлення євхаристійного спілкування.
Глава УПЦ КП також долучився до дискусії про зміни статуту РПЦ. Він закликав духовенство Московського Патріархату не обманювати народ і українську владу заявами про те, що керівний центр УПЦ (МП) знаходиться в Києві.
Після цього в Москві в кулуарах Собору, голова ВЗЦЗ митр. Іларіон (Алфєєв) разом із прес-секретарем патріарха Кирила св. Олександром Волковим та головою Інформаційного синодального відділу УПЦ (МП) архиєп. Климентом (Вечерею) провели брифінг щодо листа патр. Філарета. Митрополит Іларіон заявив, що попри заяви Філарета ініціатива виходила від останнього. Представник РПЦ вдруге зробив зауваження Інтерфаксу за їхнє непрофесійне та некоректне викладення матеріалу, що «спровокувало дуже обурену реакцію в Україні».
Протягом цього ж дня речник Київського Патріархату арх. Євстратій (Зоря) дав два інтерв’ю. В першому він детально і ґрунтовно розповів, як на священиків УПЦ КП вийшли представники РПЦ. Як патр. Філарет вагався щодо доцільності листа, як лист потрапив до Москви та хто його відвозив. Розповів про дипломатичні тонкощі самого тексту та чому саме в такій формі він був підписаний. Також він поділився думками щодо складу комісії по діалогу. У другому інтерв’ю спікер УПЦ КП розповів про майбутню роботу комісії та місця, де вона може зустрічатися.
Попри інформаційне цунамі навколо листа патр. Філарета, в цей день ще відбувалась зустріч президента Росії з отцями Собору. Очільник держави підкреслив роль РПЦ у збереженні національного характеру росіян, а також подякував за душпастирську опіку над російськими військовослужбовцями. Президент РФ особливо звернув увагу, що місія РПЦ не має кордонів, а Московський Патріархат підтримує співвітчизників за кордоном. Натомість патріарх Кирил від імені Собору побажав Путіну Божої допомоги в реалізації його місії.
Формально побажання було від імені Архиєрейського Собору, тобто і від імені українських єпископів, що приїхали до Москви. Проте джерела в УПЦ (МП) та в Москві повідомляють, що українські архиєреї все ж таки не брали участь у зустрічі з Путіним. Пізніше цю інформацію на прес-конференції підтвердив архиєп. Климент (Вечеря). На питання журналістів, чи протестував єпископат УПЦ (МП) проти війни перед Путіним, як це було у випадку відмови єпископату УПЦ (МП) встати в Парламенті під час вшанування загиблих українських військовослужбовцями, речник митрополії зазначив, що українські архиєреї не брали участі у цій зустрічі. На уточнення, чи значить, що єпископат УПЦ (МП) мав можливість виступити з протестом перед російським президентом, проте цієї можливості не використав, архиєпископ Климент назвав це «некоректним питанням».
На третій день Архиєрейського Собору РПЦ до Москви почали прибувати глави та делегації помісних Православних Церков. Так, зокрема, 1 грудня до столиці Росії приїхали Єрусалимський, Олександрійський та Сербський Патріархи, а також предстоятелі Американської, Чеської та Кіпрської Церков.
В останній день роботи собору єпископат РПЦ прийняв низку офіційних документів. Зокрема, «Положення про чернецтво та ченців», «Про загальноцерковне прославлення низки місцевих святих», зміни до Статуту РПЦ, «Про обрання членів загальноцерковного суду РПЦ», «Про звернення колишнього митрополита Київського і всієї України Філарета», «Про канонічні аспекти церковного шлюбу», Постанову та Послання Архиєрейського Собору. Документ про чернецтво вже викликав невдоволення з боку окремих монахів, а в положенні про шлюб зафіксували заборону на вінчання православних з єретиками.
Також в цей день до Москви прибули предстоятелі Албанської, Польської, Румунської, Антіохійської Православний Церков. Представники делегацій помісних Православних Церков взяли участь у заключному засіданні Собору. Всього у Москві були присутні очільники 10 з 14 помісних Православних Церков, а також делегації від Болгарського та Грузинського Патріархатів. Жодним чином не були представлені тільки Грецька та Константинопольська Церкви.
Однак український інформаційний простір не помітив останнього дня Собору, вся увага була прикута до листа патр. Філарета і коментарів експертів щодо нього. Проте після всіх заяв, в Московському Патріархаті попри все, все ж таки сподіваються на початок діалогу з УПЦ КП.
Участь українських архиєреїв в Соборі у Москві, виступ Путіна перед єпископатом, переформатування статуту РПЦ в частині УПЦ (МП), лист патр. Філарета, - всі ці теми створювали інформаційний сніжний ком, який вибухнув численними аналітичними матеріалами релігієзнавців, експертів та релігійних публіцистів.
Журналіст «ТСН.Тиждень» Сергій Гальченко висуває три гіпотези того, що сталося між Церквами. Перша – боротьба в середині РПЦ. Підтримуваний спецслужбами прот. Микола Балашов пішов проти волі патр. Кирила та «злив» інформацію в Інтерфакс, на який має вплив. Друга – це спецоперація Московського Патріархату з підриву єдності Патріархату Київського. Третя – підкорення митр. Онуфрія. РПЦ після звуження прав УПЦ (МП) потрібно було медійно перекрити цю тему, для чого запустили новину про лист Філарета.
Богослов, архим. Кирило (Говорун) вважає, що подібними діями РПЦ хоче показати, що тримає руку на пульсі в подіях в Україні. І може собі дозволити діяти вільніше ніж Кремль. На його думку, більш реалістичним буде варіант, коли в Україні існуватиме дві паралельних загальновизнаних юрисдикції. Проте релігієзнавець Олександр Саган стверджує, що шансів більше все ж у варіанту об’єднання УПЦ (МП) з УПЦ КП.
Розсекретив інтригу Собору екс-головний редактор Журналу Московської Патріархії Сергій Чапнін. Він звернув увагу, що лист від патр. Філарета датований 16 листопада, тобто за 13 днів до відкриття Собору, проте офіційно не був включений до порядку денного. Пояснюється це схильністю патр. Кирила засекречувати буквально усе. Чапнін вважає, що іноді потрібно робити витоки інформації для розуміння, яка буде реакція. Також Чапнін підтвердив, що українська делегація на Соборі не брала участь у зустрічі з Путіним. Його джерела на Соборі повідомляють, що в програмі українського єпископату замість зустрічі з президентом РФ була графа «Чай».
Редактор порталу Кредо.ру Олександр Солдатов зауважує, що патр. Філарет медійно витиснув з порядку денного виступ Путіна на Соборі. Він розповідає про різні табори як в російській політичній, так і церковній еліті. Саме цим пояснюються різні підходи до «українського питання», які озвучують митр. Іларіон (Алфєєв) та, наприклад, редакція наближеного до РПЦ Інтерфаксу. Він також підозрює, що митрополит може мати іншу думку, ніж патріарх, та намагатися «грати свою гру», звичайно, не без підтримки влади. Він також підмітив і певні консервативні тенденції, наприклад, репліки на Соборі щодо виходу РПЦ з Всесвітньої Ради Церков. Подейкують, що ці заяви лунали від українського єпископату. Можна припустити, що це було озвучено архиєреями, пов’язаними з Почаївською лаврою. Оскільки нещодавно братія останньої закликала керівництво Церкви вийти з ВРЦ.
Священик УПЦ КП о. Олександр Дедухін вважає, що Московська Патріархія відмовилась зважати на інтереси українських вірян, а простягнута рука дружби була з огидою відкинута. Він вбачає в цьому сигнал для суспільства і влади розпочати будувати незалежну Помісну Церкву, без озирання на Москву.
В редакція інтернет-порталу «Петр и Мазепа» вказують на певні проблеми із комунікацією в середині УПЦ КП. Журналісти вважають, що маніпуляцію з боку Москви можна було передбачити і завчасно до неї підготуватись. Проте зазначають, що в УПЦ КП все ж таки встигли виправитись та провести важливу прес-конференцію. В матеріалі зазначається, що попри намагання РПЦ показати, що вони «переграли» УПЦ КП, на російських порталах панує впевненість, що обвели навколо пальця як раз таки Московський Патріархат.
Дійсно російські юзери настільки були налякані «зрадою» національних інтересів, що релігієзнавцю Роману Лункіну прийшлось навіть пояснювати, що УПЦ (МП) не дали ніякої незалежності, а по-факту ще більше прив’язали до РПЦ. Також він мусив заспокоювати тамтешніх зрадофілів, що УПЦ КП «втрачає вплив, а її глава намагається йти на перемовини з РПЦ, щоби якось зберегти свою Церкву».
Релігійний публіцист Тетяна Деркач вказує на велику мужність патр. Філарета в цій всій кампанії. Попри надпис на трансформаторі «Не входи – вб’є», він все ж наважився на діалог з РПЦ. Вона пише, що протягом двох днів Собору, що сколихнули громадськість, з багатьох представників РПЦ та УПЦ (МП) зникла лицемірна маска, а за нею показалися людські обличчя.
Багато експертів вважають, що цей заявлений діалог є тільки ілюзією примирення, проте справжнього зближення двох патріархатів скоріш за все не буде. Попри втому обох сторін від суспільно-релігійних конфліктів, навряд чи хтось готовий піти на поступки – так вважає директор РІСУ Тарас Антошевський. Він також скаржиться, що ця ситуація показала неможливість частини вірян Київського Патріархату фільтрувати повідомлення російських медіа. Богослов Ілля Бей вважає ці події елементом підготовки до президентської кампанії Володимира Путіна. Він також вказує на зміну риторики представників РПЦ щодо патр. Філарета від «колишній монах Михайло Денисенко» до «колишній митрополит Філарет». Факт того, що спочатку була опублікована новина з вирваною з контексту фразою Філарета про пробачення, а не публікація документу цілком, свідчить про намагання Москви посіяти сумніви щодо патріотичності Київського Патріархату. Після всіх дезавуацій в свідомості росіян залишиться первинний меседж: Москва пішла на поступку Києву, однак поганий Філарет відмовився.
Журналіст Віталій Портніков зазначає, що реакція Московського Патріархату є визнанням УПЦ КП Церквою, а не «раскольницькою групою». Той факт, що комісію з діалогу очолив представник саме РПЦ, а не УПЦ (МП), вказує на то, хто є дійсно самостійною Церквою, а хто лише підрозділ у складі інституції. Відомо, що в православних кордони Церкви повторюють кордони держави. Не бажання Московського Патріархату давати автокефалію Києву свідчить про їхню надію, що державний кордон між Україною та Росією щезне і тому не буде необхідності для незалежної Української Церкви. Спроби налагодити діалог між Київським та Московським Патріархатами свідчить про примарність та ілюзорність цієї надії. Проте журналіст убезпечує від зашвидких висновків, бо навіть реальна незалежна, об’єднана Православна Церква не буде позбавлена духовенства, які душею, думками та поглядами будуть із Москвою.
Публіцист Катерина Щоткіна не вважає, що істинною метою всієї кампанії з боку Москви була дискредитація патр. Філарета, бо сила вкладена в удар, не відповідає результатові. Вона зазначає, що медійний розголос цієї події перш за все був спричинений руйнуванням шаблону непримиренної боротьби «української церкви» з «московськими попами». Експерт нагадує, що церковні зв’язки завжди слугували каналами комунікації між урядами конфліктуючих сторін. Раніше УПЦ КП не розглядався в якості «екстреного зв’язку», проте через дискредитацію УПЦ (МП) самої себе, в РПЦ не лишилось альтернативи. А от увага Філарета до Третього, а не до Другого Риму, опосередковано свідчить про наявні суперечки між Пушкінською та Фанаром. Для Константинополя Філарет складна фігура, яка занадто велика для входження в патріархат, але й сам Філарет не готовий відмовитись від куколя.
Катерина Щоткіна також зазначає, що «українське питання» було дуже необхідним передовсім самому патріарху Кирилу. На фоні охолодження відносин останнього з Путіним, про що пишуть російські ЗМІ, очільнику Церкви треба було показати, що на відміну від свого візаві він не втратив Україну. Навіть ту її частину, яка «стала під бандерівським прапором». Керівнику РПЦ потрібна була маленька перемога, нехай не безумовна, проте перемога. Педалювати власні досягнення на геополітичній арені – підписання Гаванської декларації – в умовах консервативно налаштованого єпископату, патр. Кирил не став. Оглядачка прогнозує, що вся ця ситуація може бути неформальним пактом про ненапад. Москва перестає блокувати міжправославне визнання УПЦ КП, а патр. Філарет забезпечує з боку Київського Патріархату та української влади недоторканність УПЦ (МП). Проте, якщо в Росії симбіоз Церкви з владою є і Кремль тримає Чистий провулок під ковпаком, то в Україні ситуація геть інша. Ні Пушкінська не звіряє годинник з Банковою, ні остання не має виключного впливу на першу. Цікаво, що ритуальні танці навколо «особливого статусу» УПЦ (МП), дарованого Собором, публіцистка характеризує як «церковний Мінск».
Колегу підтримує і релігієзнавець Дмитро Горєвой. Він порівнює лист патр. Філарета з Мінськими угодами, тобто документом такого штибу, що дозволяє обом сторонам зійтись на обговоренні одного сценарію, при тому наполягаючи на істинності власного розуміння його суті та хронології реалізації.
Президент Молодіжної асоціації релігієзнавців Руслан Халіков вказує, що вся ця ситуація має два виміри: публічний та кулуарний. Це зумовлює певні правила, там де є публічність є шаблони, а от в кулуарах спілкування може бути більш спокійнішим. На жаль, православні інституції до сих пір лишаються «церквами єрархів», а думка вірян при прийнятті важливих рішень не враховується. Серед позитиву він зазначає, що попри медійний тиск з обох боків, жодна зі сторін не відступилась від ідеї діалогу, а громадськість отримала щеплення від тотальної довіри ЗМІ. Треба пам’ятати, що за публічною грою ховається гра досвідчених дипломатів.
Експерти аналітичного порталу MediaSapens розглядають роль ЗМІ в ситуації навколо Собору. Так, вони дійшли висновку, що телеканали «Інтер» та 1+1, замість того, щоби неупереджено висвітлювати війну церков самі беруть в ній участь. Перший на боці УПЦ (МП), а другий — на боці УПЦ КП. «Інтер» бачить позитив у зміні статуту щодо УПЦ (МП) та заявляє про покаяння Філарета. На 1+1 навпаки говорять лише про звуження прав УПЦ (МП) та спробу Москви обдурити УПЦ КП.
Як анонсувалось раніше, Київський Патріархат на найближчому засіданні Священного Синоду 13 грудня розглянув питання щодо діалогу з РПЦ. Архиєреї наголосили, що примирення між Церквами є важливим, проте воно не має відбуватися за рахунок входження Київського Патріархату до структури Московського. Синодали також окреслили мету діалогу: скасування рішень РПЦ (прещеній), відновлення молитовного спілкування та врешті-решт визнання автокефалії УПЦ КП. В який спосіб буде відбуватися комунікація двох Церков поки не зрозуміло, адже в Киїському Патріархаті ще не сформували відповідну комісію.
Користуючись нагодою, в Київському Патріархаті висловили жаль з приводу зменшення прав УПЦ (МП), які вона отримала ще за часів предстоятельства митр. Філарета, теперішнього очільника УПЦ КП. Синодали також вважають введенням в оману народу і вірних пунктом про "керівний центр в Києві". В Київському Патріархаті наголошують, що головний керівний центр УПЦ (МП) і надалі знаходиться в Росії, яка є країною-агресором.
Сподіваємось, що на основі представленого аналізу читач зможе самостійно сформувати власне бачення ситуації, а ми ж і надалі триматимемо руку на пульсі подій.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/exclusive/review/69367/
