54
4 грудня (21 листопада за старим стилем) християни Візантійського обряду – православні та греко-католики – святкують Введення у Храм Божої Матері, одне з двонадесятих свят церковного року.
Свято виникло, можливо, у зв’язку з будівництвом візантійським імператором Юстиніаном у 543 році на руїнах єрусалимського храму величезної церкви, яка була названа «Новою» та присвячена Богородиці. Найдавніші згадки про свято Введення сягають восьмого століття. Статус свята поступово збільшувався. До числа двонадесятих свято увійшло тільки після XIV століття. Тепер у візантійській традиції Введення має один день передсвята та чотири дні післясвята. Проте у Католицькій Церкві це свято вважається малим та святкується один день.
Початкова ідея свята, скоріш за все, була пов’язана з жертовним ритуалом очищення жінки після народження дівчинки, про що згадується у книзі Левіт 12:5 і далі. Жертвоприношення мало звершуватися не раніше ніж через 80 днів після пологів. В цьому контексті показові латинські назви свята: praesentatio, тобто представлення, чи oblatio, тобто принесення Марії. Оскільки дата Різдва Богородиці не була жодним чином підтверджена, вісімдесят днів лічили не від цього свята, а від церковного новоліття (1 вересня за старим стилем).
Свято пов’язано з християнським апокрифом «Протоєвангеліє Якова», який відомий з другого сторіччя. У сьомій главі цього апокрифу розповідається про те, як трирічна Діва Марія буда приведена батьками Йоакимом та Анною до Єрусалима на сповнення їхньої обітниці присвятити свою дочку Богові. В Єрусалимі вони ввели маленьку Марію до Храму, доручивши її піклуванню первосвященика. Марія виховувалася при Храмі до досягнення дванадцяти років.
В сучасному церковному переданні широко поширена уява про те, що дівчинка Марія нібито була введена до Святого Святих – найбільш шанованого місця Старозавітного Храму, куди мав право входити тільки первосвященик раз на рік. Втім, у самому «Протоєвангелії Якова» не говориться про те, що Марії було дозволено увійти до Святого Святих. Єдина згадка про це міститься у главі 13 апокрифу, де в уста Йосифа вкладаються слова про те, що його дружина «виросла у Святому Святих».
На сьогодні історична достовірність розповіді про Введення у Храм Богородиці багатьма дослідниками ставиться під сумнів. Її вважають радше плодом багатої фантазії автора, який написав свій текст за взірцем розповіді Першої книги Царств про народження та дитинство пророка Самуїла. Ані Закон Мойсеєв, ані ранньоюдейська традиція нічого не знають про посвячення дівчат на служіння в Єрусалимському храмі. Крім того, манера опису введення Марії до Храму нагадує ритуал інавгурації жриць богині Вести у Римі. Під час цього ритуалу спеціально підібрані дівчата віком 6-10 років вводилися до храму богині Вести у Римі та посвячувалися на служіння, при цьому верховним понтифіком, тобто первосвящеником Риму, вони звільнялися від влади батька та родини і брали на себе обітницю невинності на тридцять років. Щось подібне, за розповіддю «Протоєвангелія Якова», відбувається і з Марією, яка, крім іншого, бере на себе обітницю завжди залишатися дівою – не на тридцять років, а на все життя. Такі обітниці для жінок не мають жодних підтверджень серед юдеїв того часу, в тому числі і у авторів канонічних Євангелій, які розповідають про те, що звістка про непорочне зачаття стає для Діви Марії повною несподіванкою, та у жодному випадку не натякають на якусь обітницю не брати шлюбу. Таким чином, автор «Протоєвангелія Якова», скоріш за все, хотів висловити ідею повного присвячення Діви Марії Богові та зробив це через посередництво елементів відомого читачам того часу римського ритуалу.
На думку дослідників, мета автору «Протоєвангелія» була не в тому, щоби заповнити біографічну лакуну про дитячі та юнацькі роки Богородиці, а щоби дати обґрунтування невинного зачаття Ісуса Христа, а в особі Діви Марії дати приклад невинного способу життя для тих, хто бажав не вступати в шлюб. До того ж, у розповіді автора апокрифу жінки-християнки, уособлені у Діві Марії, поставляються на одну ступінь із чоловіками через приписування виключно чоловічих прерогатив (посвячення Богові, входження до Святого Святих, перебування у невинності за обітницею).
Для християн вже з часів першої єрусалимської громади, за свідченням апостола Павла, сама Церква, новий народ Божий, сприймається як есхатологічний Храм. Про це говориться і у Посланні до Євреїв, де Святе Святих та усе, що пов’язане із ним – це хресна смерть Ісуса Христа та слава, яку Він отримав через Воскресіння. Тому цілком вірогідно, що автор «Протоєвангелія Якова» мав бажання зосередити увагу читачів не тільки на фізичному входженні Марії до Храму, а й показати, що Бог, не дивлячись на стать, вік та походження, Сам обирає Собі справжніх служителів та сприяє їхньому зростанню у богопізнанні та єдності із Ним. Як зауважує у гомілії на Введення святитель Григорій Палама: «Вона (Богородиця) жила мовби у раю та вибраному місці на землі, краще ж сказати – мовби у небесних місцях, тому що ті святіші місця служили їхнім прообразом». Таким чином, історичність чи матеріальний бік «події» стають на другий план, і Введення Богородиці у Храм осмислюється все більше як знак чи символ духовної значущості життя та покликання Пресвятої Діви Марії в історії спасіння.
Видатний православний проповідник другої половини ХХ століття митрополит Сурозький Антоній (Блум) називав свято Введення «іконою, яка говорить про певну внутрішню подію, навіть якщо історичні обставини не з’ясовані». На його думку, свято «повідомляє нам щось біль важливе про Божу Матір, ніж фізичне її входження до Святого Святих, що було заборонено навіть первосвященику» (крім одного дня на рік), тому входження Марії до Святого Святих краще розуміти як вступ Богородиці до тієї глибини спілкування з Богом, яку зображав собою Храм.
