Ще раз про високий стиль у мові Богослужіння

07.03.2018 16:05 6

Ще раз про високий стиль у мові Богослужіння

Андрій Содомора

"Літургія Церкви", 7 березня 2018

Дискусії, викликані змінами у мові Богослужіння та молитви, - це не дозвільні бесіди про особисті смаки чи вподобання. Йдеться про спільне для всіх, об’єктивне - про потужний пласт архаїзмів (отже, й діалектизмів), що впродовж віків активно функціонують у нашій мові, культурі взагалі. Саме він, той пласт, дає нам щасливу змогу відрізняти врочисте від буденного, вічне - від минущого, інформативне - від почуттєвого, поверхове - од глибокого. І то не лише у релігійній сфері, а й на всіх інших рівнях: народної пісні, афористики, обрядовості тощо.

На порозі третього тисячоліття, озираючись (Хто ми? Звідки? Куди йдемо?), маємо зробити вибір: або йти з цим віковим надбанням у подальшу дорогу, або залишити його, як непотрібний тягар, у минулому. Якщо зупинимось на останньому, то неминуче мусимо з’ясувати своє ставлення передусім до «Кобзаря», де згадана диференціація на лексичному рівні особливо виразна; до нашої коляди, що архаїчним словом єднає нас із біблейською давниною, з нашими предками; врешті - до нашої світлиці, де при врочистій хвилині співаємо «Многая літа!..», де віншуємо, пісенним давнім словом закликаємо до згоди в сімействі; до світлиці, яка й відрізняється від безликої модерної квартири своїм світлом - пам’яттю про давнину.

Відомий класичний афоризм «Часи змінюються - змінюємось і ми у тих часах» не можемо приймати без застереження: є незмінні цінності; у плеканні тих цінностей, у розумінні глибини нашого історичного кореня - запорука нашої ідентичності, національної самоповаги та єдності, без чого й незалежність завжди буде під загрозою. Вишиваний рушник, писанка, обрядова пісня, ікона - це архаїчне чи сучасне? І одне, й друге водночас. Це - вічне. Як і слова «отець», «жона», «сімейство», «піснь», «Різдво», «празник», «днесь», «грядущий», «побідний», безліч інших Це те, що протистоїть перелітній моді, залучає нас до вічного, високого, врочистого, примножує струни нашої душі.

Без застереження не можемо також зіставляти церковнослов’янську мову з латинською: остання, ставши незрозумілою для загалу, природно, як чужа мова, уступила місце живій національній мові; церковнослов’янську ж, яка увібрала в себе чимало із розмовної староукраїнської мови, ледве чи можна назвати «незрозумілою» для освіченої церковної громади. Втім, пізнавати витоки рідного слова, відчувати його глибинну снагу — хіба це не означає підніматися східцями духовності й разом із тим поглиблювати свою національну свідомість.

Богослужіння - своєрідне дійство, де всіма можливими засобами проакцентовано власне те, що в’яже нас із глибокою давниною, все те, що творить атмосферу врочистості: сама церква, її інтер’єр, одіяння священика (отця духовного), церковний спів, що захоплює саме небуденністю, піднесеною ритмо-мелодикою. «Очищена» від архаїзмів мова побутового рівня, т.зв. «чиста українська мова» - чи не була б разючим дисонансом у цьому дійстві?..

Чистота мови — не в її очищенні від архаїзмів чи діалектизмів (знаємо, до чого вело таке «очищення» у недавні часи); її чистота - у бездоганній, стилістично вивіреній гармонії поєднаних у фразу слів. Жива сув’язь слів, навіть якщо вони глибоко архаїчні, творить живу, емоційну фразу; і навпаки: цілком сучасні слова, якщо вони поєднані абияк, без урахування стилю, звукопису, мелодії, роблять фразу мертвою. Гармонійна єдність слова з ритмо-мелодикою фрази - це те, що особливо важить у мові Богослужіння, та й молитви. Адже спілкування з Усевишнім - це рівень не стільки раціональний, скільки душевний, почуттєвий: «Плотію уснув...», «Христос Воскрес...» (у традиційному, а не сьогоднішньому озвученні) - хіба це передусім не глибоке зворушення? Хіба саме архаїчне слово не є одним із найвагоміших факторів цього зворушення? І йдеться, повторимо ще раз, не про особисті смаки та вподобання, а про саму суть речей.

«Звільнити» українську мову від архаїзмів (навіть якби це було доцільно) - справа вкрай важка, по суті, неможлива: ткнемося (та й вже зіткнулися) з безліччю сумнівів, труднощів, стилістичних дисонансів, непослідовностей. Відкинемо, приміром, слово «воздвиження»; що ж тоді робити зі словами «подвижник», «подвиг», «здвиг», «двигати»? А коли «каменем спотикання» оте «воз-», то як тоді бути з нашою улюбленою колядою «Возвеселімся всі купно нині» (зауважмо, до речі: саме «нині», «днесь», а не «сьогодні»). Замінивши «піснь» на «пісню» («пісню співаючи...»), маємо пригадати собі: якраз «піснь» - у нашому національному Гімні; і не випадково: архаїзм допомагає відрізнити звичайну пісню від урочистої. Відкинувши «во вишніх», доведеться брати під сумнів і слово «Всевишній». А якщо знову ж таки «разить» оте «во», то як тоді відповідати на «Христос воскрес»? От і звузить уже подекуди «Направду воскрес»... Модернізуючи імена (Євангеліє від Івана...), залишаємо «Михаїл», «Андрей» (Архистратиг Михаїл, Митрополит Андрей)...

Працюючи нині над мовою Богослужіння, мовою Молитви (йдеться, звісно, не про переклад: не з латини ж і не з греки перекладаємо; йдеться про обережне, вдумливе редагування - щось значно важче, аніж переклад), працюючи у тій винятково тонкій і найвідповідальнішій сфері, мусимо якнайпильніше дбати про те, аби не віддалятися од Слова, мусимо пам’ятати і вірити, що ваги йому додає власне давнина - добра енергія нашого народу, енергія, якою те Слово сповнювалося протягом віків. А якщо засумніваємось — повторімо ще раз і ще раз усім нам відоме: «Як много важить слово!..»

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/religious_digest/70351/

Следующая новость
Предыдущая новость

Міністр з питань тимчасово окупованих територій обговорив з архієреями УПЦ КП ситуацію в Криму і Донбасі Стильная одежда Неймара Купить экономную упаковку кофе «Якобс» «Грецький» храм у Ніжині знову відкрив двері для парафіян В Киеве завершается индийский фестиваль с "парадом древних богов"

Публикации