Щедрий вечір

16.01.2019 23:41 6

Щедрий вечір

Михайло Стельмах

"Ukrainian People", 25 грудня 2018

Заклопотана i варінням, i мастінням, i прибиранням, мати ткнула батьковi й менi шапки в руки, очима показала спочатку на коцюбу, а потiм на дверi й витурила нас iз хати:

– Iдiть, помiчники, i до першої зiроньки не приходьте менi!

– Оце маю пошану вiд рiдної жiнки, – удавано зiтхнув батько, натягаючи на вуха велику, мов стiжок, заячу шапку. Вона стає дуже гарною, коли з нею зустрiчаються сонце й вiтер: сонце надає їй полиску, а вiтер мiнить i мiнить на нiй кольори.

Коляда. Ольга Пілюгіна

Ми з татом виходимо в клуню, де пахне примороженими снопами i сiном; бiля засторонкiв, наче вiйсько, в два ряди стоять золотi околоти, над ними з бантин звисають кетяги горобу, а над бантинами бавляться горобцi, їм зовсiм добре у нас – i їсти є що, i холод не страшний: як припече морозець, влiтають у бовдур i вигрiваються, скiльки їм заманеться. Там на радощах живкуни так вмащуються у сажу, що потiм, коли вилiтають на подвiр’я, навiть коти розгублюються: яка це птиця з’явилася взимку?

– То як, сину? – косує батько на полицю, де лежать пилка i сокира.

– Еге ж! – кажу я весело, бо тато страшенно не любить нi кислiїв, нi кислого слова.

– Хай пила замiнить ковзанку?

– Хай! – безтурботно кажу, зиркаю на бiльшу галiфину й чавлю у собi посмiшку.

– Молодця! – хвалить тато й наводить на мене очi…

От i вечiрня зiронька стрепенулась за сусiдським двором, де поскрипує i поскрипує над криницею журавель. Над хатами влягаються пахучi дими, на вулицях стає гомiн i шарудiння саней, а снiгами до кожної оселi бредуть фiолети. З хатини в святешнiй хустцi й сачку виходить мати, на її обличчi уляглись урочистiсть, злагода i очiкування казки.

– Де ви, господарi? – стиха, ласкаво гукає тата й мене i на пiврозкритих устах тримає любов.

– А нащо ми тобi? – нiби дивуючись, озивається вiд дровiтнi тато.

– Просимо, дорогий муже, i тебе, сину, до хати, – з таким усмiхом, з такою добротою вклоняється нам мама, що хочеться пiдбiгти до неї i поцiлувати руку.

– Кажеш: дорогий муже? А хто нещодавно страхав нас коцюбою? – удавано строго допитується тато.

– Це ж люблячи вас! А кого любиш – навiть коцюби не пожалiєш, – грає мати розквiтлими очима i дає нам дорогу.

– Ти диви! – похитує батько головою i, йдучи до хатини, чогось затримує материну руку в своїй. Чуднi цi дорослi.

Щедрий вечір

Ілюстрація до повісті Миколи Гоголя. Кость Лавро

Хоч убога-убога наша хатина, та в цей вечiр i вона покращала, побагатшала. Її бiднiсть скрасили i вишитi рушники, i кетяги калини, i запашне сiно на покутi, й свят-вечiрнiй стiл. На ньому зараз лежать три хлiбини, грудка солi, височiє стос гречаних млинцiв i стоять з рiзними пiсними стравами тi святешнi мальованi полумиски, що бажають добрим людям i здоров’я, i щастя, i червоного цвiту.

Батько перший заходить за стiл, оглядає всi страви, вiд кутi з маком до миски з бобом, i поглядом дякує матерi за її старання… А який вiн поважний стає, навiть не посмiхнеться, коли виносить корiвчинi покуштувати кожної страви, зготованої на свят-вечiр. Ось вiн i бобу взяв у жменю та й з подивом сказав:

– Прямо не бiб, а срiбнi карбованцi.

Глянув я на миску, – i справдi лежав у нiй бiб срiбними монетами.

Та найбiльш урочиста хвилина прийшла тодi, як тато з бичем вiд цiпа став на порозi пiд гiллям ясенiв, на якi позлiталися зорi. Ось вiн поглянув у заснiжену далечiнь, що горбилась за селом, i тихо покликав мороза:

– Морозе, морозе, iди до нас кутю їсти!

Я застигаю бiля тата i не вiрю, але трохи й вiрю, що на дорозi, висвiчуючи туманом бороди, може об’явитися з мiшком за плечима Дiд Мороз i пiдiйти до нас. А навколо так тихо, що чути, як у ясеновому гiллi ворушаться зорi й обтрушують та й обтрушують срiбну паморозь.

– Морозе, морозе, iди до нас кутю їсти! – вже голоснiше покликав тато.

Але й пiсля цього нi на вулицi, нi на городах не обiзвалися кроки дiдугана. Батько ще й втретє покликав його, та вiн, мабуть, забарився на якiйсь лiсовiй чи степовiй дорозi. I тодi тато уже грiзно наказав йому:
– А не йдеш, морозе, то й не йди до нас, i не йди на жито-пшеницю, усяку пашницю: iди краще на крутi гори, на моря, на лiси, нам шкоди не роби!

Щедрий вечір

Різдво Христове. Софія Панчишин

Далi батько кликав сiрого вовка. Вiн теж не поспiшав, маючи свiй клопiт у лiсах. Не квапились на кутю чорнi бурi та злi вiтри. I тато заклинав їх:

– А не йдете, чорнi бурi i злi вiтри, на вечерю, то йдiть собi в безвiсть, хлiба не здувайте, полукiпкiв не валяйте, стрiх не зривайте!

Потiм тато навстiж вiдчиняє нашi скрипливi ворота: а може, приб’ється яка добра людина з дороги, то й погрiє душу теплою стравою. I тiльки пiсля цього ми йдемо вечеряти.

Тепер за столом я й не писну, прислухаючись до мови-сподiвання батькiв. Отi великi надiї на хлiб новий, на рiй золотий, на щастя у дворi, на рогову й дрiбну худобу в оборi сходяться i сходяться в нашiй хатинi, що й справдi починаєш вiрити: настане той час, коли господар на току буде зорi вiяти, господиня в хатi золото прясти, а сивi срiбнорогi воли потягнуть за собою срiбнi плуги.

Аж ось на вулицi обiзвалися колядники. Я перший вибiгаю надвiр. Колядники вже пiдiйшли до хати тiтки Дарки – звiздоноша, “береза” й мiхоноша попереду, а “коза” й “дiд” у страшнiй машкарi позаду. I чого тiльки не виробляють ота “коза” й вертлявий “дiд”, лякаючи дорослих i дiтей. Та ось задзвонив дзвонар – i всi притихли, з’юрмилися бiля вiкон, а зеленкуватими й синiми снiгами, скiльки свiту видно, покотилися, задзвенiли молодi голоси, проганяючи недолю з вдовиної оселi:

А чи вдома, вдома та бiдна вдова?
Нема вдома – пiшла до бога,
Бога благати – щастя прохати:
– Ой дай, боже, два лани жита,
Два лани жита ще й лан пшеницi,
Лан пшеницi – на паляницi.
А ще гречки – на варенички…

Яка не є убога наша хатинка, а i їй колядники наспiвали щастя, наспiвали, що в нашому дворi будуть стояти i мiсяць, i ясна зоря…

Гай-гай, куди вiдiйшли тi далекi роки? Вже одних колядникiв забрали войни, других – сира земля, третi стали дiдами, а й досi вiриться, що в твоєму дворi, бiля тебе, стояли з одного боку мiсяць, з другого – ясна зоря…

По всьому селi порозходились колядники, до кожної хати звiздоносцi прихиляли мальоване сонце, нагадуючи людям, що вже справжнє сонце змилостивилось над землею.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/religious_digest/74329/

Следующая новость
Предыдущая новость

Оригинальные подарки девушкам на 8 марта Игровой слот Bananas Лактацид – как применять гель для интимной гигиены - советы от Filzor.ru Техническое обследование зданий и сооружений Бесплатный сайт Igra Slot - игровой ассортимент, с которым можно познакомиться в бесплатном формате

Публикации