Щастя. Чи є зв'язок між його кількістю в Україні та нашою християнськістю?

20.03.2019 17:23 0

Співробітники відділу ООН з пошуку рішень для стабільного розвитку склали «рейтинґ щастя» більшости країн світу, так званий World Happiness Report 2019. Як цього і варто було чекати, Україна опинилася в нижній частині списку.

На мій погляд, можна дискутувати про міру, яку вносить та чи інша складова у загальний бал. Звичайно, Україна могла би бути і суттєво вище – за такими характеристиками, які вимірюються об’єктивними показниками (сумарно це GDP на душу населення, соціальна підтримка і очікувана тривалість життя) ми мали би бути не на 133 місці, а на 85-му (автор не полінувався порахувати), що додало ми нам трохи самоповаги. Зокрема, за сумою цих трьох показників у Европі ми будемо вище за Грузію, Албанію, Вірменію, Молдову (у яких за сумою всіх показників щастя більше, ніж у нас) і нарівні, наприклад, із Китаєм та В’єтнамом.

Але ми поступаємося переважній більшості націй за іншими показниками, які дають хоч і відносно невеликий, але помітний внесок у загальний індекс. Це «міра свободи вибору майбутнього» і generosity (цей термін можна перекласти як великодушність, душевна повнота, щедрість). Не маю часу дивитись, як їх вираховували, але за свободою вибору ми помітно поступаємось навіть (чомусь) Сомалі, Мозамбіку і Кампучії, а за великодушністю – суттєво М’янмі, Кенії і Таїланду. Хоча й тут ми на рівні з Люксембургом, а країну-переможницю Фінляндію навіть випереджаємо 😉 – це теж означає, що певну долю іронії до всіх таких вимірів щастя треба зберігати ).

Але найбільше ми програємо у тій складовій індексу, яку вимірюють не об’єктивно, а суб’єктивно. Автори називають цю складову дистопією – це міра самовідчуття населенням комфорту життя і його перспектив. Цей показник суттєво впливає на сумарний індекс. Ось тут нас суттєво обганяють не лише матеріяльно багатші країни, а й, наприклад, злиденні Сомалі і Таджикистан, убогі Палестина і Грузія. З близьких до нас країн за рівнем такої безнадії нас випередила лише Болгарія (теж, до речі, як і ми, країна начебто східного християнства, православна).

Чому ж так?

Про цей феномен зневіри у житті можна, звичайно, писати і томи дисертацій. Але важливо, шукаючи відповідь, осмислити й таку проблему: ми пишаємося тим, що майже 80 % населення вірить у Бога і вважають себе християнами. Зневіра ж (ц-слов. униніє) є одним із «смертних» гріхів, по суті – протилежна вірі, бо віра живиться надією на Бога, а відсутність надії ставить під великий сумнів якість нашої віри. Звідки ж береться ця зневіра?

Якщо постаратися відповісти не багатотомником, а коротко, то проста відповідь така: більшості наших співгромадян не вистачає досвіду послідовних маленьких перемог. Перемог над недовірою, байдужістю, роз'єднанням, озлобленням і егоїзмом. Навіть не самими фактами перемог, а долученим до них усвідомленням, що спільні, злагоджені зусилля дають добрі плоди. І тут важлива спільність зусиль – перемога має здобуватися гуртом, толокою. Саме почуття спільної перемоги важливе! Так збільшується взаємна довіра, а з нею – почуття перспективи у спільному майбутньому.

Отже, щоби долати нашу роз’єднаність – і потрібна суттєва переміна нашого церковного життя. Автор дуже хотів би, щоб основні українські Церкви, їхнє керівництво – бачили цей виклик, вчилися би і вчили народ єднатися – і через прощення, і через працю в терпінні, і через великодушність. Шукати для цього організованих форм, яких за тисячоліття Церква виробила достатньо. І перемагати. Спільно, по-християнськи.

А весна крокує. Поспішаймо 🙂 .

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/75143/

Следующая новость
Предыдущая новость

Реализация проектов на основе социального бизнеса Эксклюзивные бонусы для геймеров, которые привыкли рисковать Передайте свою любовь сквозь время и пространство! Цветы курьером в Киеве Онлайн кредитование от компании Shvidkokredit «Грецький» храм у Ніжині знову відкрив двері для парафіян

Публикации