ЦЕРКВА – ТІЛО ХРИСТОВЕ У ПОСЛАННЯХ АПОСТОЛА ПАВЛА ТА АВТОКЕФАЛІЯ

25.04.2018 0:55 9

ЦЕРКВА – ТІЛО ХРИСТОВЕ У ПОСЛАННЯХ АПОСТОЛА ПАВЛА ТА АВТОКЕФАЛІЯ

Коли якась Східна Церква прагне бути автокефальною – це добре. Головне, щоб пам’ятати при цьому, що автокефалія не є самодостатньою для буття Церквою, і тому не повинна бути остаточною ціллю, але важливим етапом у будівництві Церкви Христової. Про це нагадав Патріарх Варфоломій перед Всеправославним Собором на Криті 2016 року зібраним представникам Автокефальних Церков. Він наголосив, що згідно Апостола Павла, Церква – це Тіло Христа, а отже щось цілісне і єдине, натомість кожна окрема Церква в цьому Тілі – це якби окремий член Тіла. Звідси, не може такий окремий член почуватися самодостатнім і тішитися «буттям собою», лише повинен мати видимий зв’язок з повнотою Тіла. Патріарх зацитував Апостола Павла, докоряючи, що деякі Автокефальні Церкви поводять себе так, як би не потребували інших: «Тіло бо складається не з одного тільки члена, а з багатьох. Коли б нога сказала: «Я не рука, отже не входжу у склад тіла», – то хіба через те не належала б до тіла? І коли б вухо сказало: «Я не око, отже не входжу у склад тіла», – то хіба через те воно не належало б до тіла? Якби все тіло було оком, де ж тоді був би слух? Якби все воно було вухом, де був би нюх? Таж Бог розподілив члени – кожного з них – у тілі, як хотів. Якби все було одним членом, де було б тіло? Тепер же членів є багато, але одне лиш тіло. Не може око руці сказати: «Ти мені непотрібна!» Чи голова ногам: «Ви мені непотрібні!» (1 Кор 12, 14-21).

Так, теологічно у кожній окремій Автокефальній Церкві знаходиться повнота благодаті, служаться всі Таїнства, вона має запевнені засоби спасіння. І парадоксально, саме ці наявні умови часто є причиною гордині і погорди до інших братів: «Ви нам не потрібні до спасіння!». Зовсім не так, якщо розглядати Таємницю Церкви у її цілості. І Христос питатиме кожну Церкву не про те, чи була істинно Автокефальною, визнаною іншими Церквами, чи має дійсні Таїнства, але чи мала любов братерську, чи становила в Тілі Христа інтегральну ЧАСТИНУ цього Тіла, чи однак сама прагнула бути цим цілим Тілом. Варто про це постійно пам’ятати, навіть будучи істинною Автокефальною Церквою. Тому декілька моментів з Послань Апостола Павла, як він розумів метафору «Тіло Христа» і як це має перекладатися на життя Церкви.

***

Послання Апостолів, особливо Апостола Павла – це вже досить зрілий богословський аналіз, що таке Церква. Апостол Павло стикався з різними питаннями, що виникали у різних спільнотах і з одного боку відповідав на ці питання, вносячи певні корективи та представляючи відповідну еклезіологію, а з другого боку – ці життєві конфлікти у перших християнських спільнотах змушували Павла давати такі а не інші відповіді на виниклі труднощі, формуючи таким чином його еклезіологію. Тобто, вплив теорії і практики одна на одну був взаємним.

У Посланнях Апостола Павла поняття «ekklesia» з’являється більше, ніж у всіх інших книгах Нового Завіту разом взятих – десь понад 60 разів, з чого лише в Першому та Другому Посланнях до Коринтян – принаймні 30 разів. Крім того, належить пам’ятати, що Павло, подібно як і інші автори Нового Завіту, вживає також інші терміни для означення «Церкви». Перш за все, це знамените метафоричне визначення спільноти християн як «Тіла Христового», а також як «Храм Божий».

Апостол Павло використовує поняття «Церква» у різних значеннях, але в основному для означення якоїсь локальної Церкви, або тієї, що знаходиться в якомусь місті, наприклад «Церква в Кенхреях» (Рим 16, 1), або тієї, що є в якомусь регіоні, наприклад «Церкви Галатії» (Гал 1, 2), чи «Церкви Азії» (1 Кор 16, 19). Також часто використовує вираз «всі Церкви» з додатками: «у Христі», «поган», «святих», або деколи без додатку. Також чийсь дім, тобто родина, може бути «домашньою Церквою», наприклад дім Прискилли та Акили (Рим 16, 3.5). Крім того, декілька разів Павло розуміє під поняттям «Церква» власне зібрання вірних, часто літургійне (пор. 1 Кор 11, 18; 14, 23.28). У всякому разі, «Церква» у Апостола Павла означає скоріше зібрання, перебування разом «Божих святих», аніж якесь місце чи якусь організацію. Тобто, Церква – це локальне зібрання під керівництвом старших, в якому діє Святий Дух, який розділяє кожному свої дари власне для розбудови цієї місцевої Церкви (пор. 1 Кор 14, 4.5.12).

Іноді, хоча і досить рідко, Апостол Павло говорить про «Церкву» в універсальному значенні, маючи на увазі цілу Церкву Христову, а не лише якусь одну локальну. Наприклад, коли говорить, що «деяких поставив Бог у Церкві: по-перше – апостолів, по-друге – пророків, по-третє – учителів…» (1 Кор 12, 28). Або коли згадує, як переслідував «Божу Церкву»: «Ви чули про мою поведінку колись у юдействі, про те, як я несамовито гонив Божу Церкву та руйнував її» (Гал 1, 13). Особливо часто таке вживання терміну «Церква» в універсальному значенні бачимо в Посланнях до Колосян та Ефесян[1].

Також Павло вживає слово «ekklesia», коли говорить про літургійні зібрання: «Якщо, отже, зійдеться уся Церква разом і всі заходяться говорити мовами» (1 Кор 14, 23). Або, коли наказує мовчати жінкам «у церкві», тобто на літургійних зібраннях (пор. 1 Кор 14, 28).

Можна зробити висновок, що хоча у Павла термін «ekklesia» у більшості випадків має локальне значення і відноситься до якоїсь місцевої Церкви, проте не виключають його Послання і універсальне значення цього терміну, коли він вживає його в однині для означення цілої спільноти християн по всій землі. А отже, «ekklesia» у Апостола Павла має місцеве, регіональне та універсальне значення, а також літургійне.

Власне, в Посланнях до Колосян та Ефесян, в яких найчастіше поняття «ekklesia» має універсальне значення, також найчастіше з’являється метафора, що «Церква – це Тіло Христове». В інших Посланнях ця метафора з’являється лише два рази: раз в 1 Посланні до Коринтян, і другий раз в Посланні до Римлян[2]. Варто подати тут ці цитати Апостола Павла. «Ви ж – Христове тіло, і члени кожний зокрема» (1 Кор 12, 27). «Бо як в одному тілі маємо багато членів і всі члени не виконують ту саму роботу, отак і ми: численні – одне в Христі тіло, кожен один одному член» (Рим 12, 4-5).

Важливо ще раз підкреслити, що метафора «Тіло Христове» з’являється там, де є мова про Церкву в універсальному значенні, а не локальному. Павло бачив в локальній християнській спільноті істинну Церкву Христову, проте всі локальні Церкви разом входять до Єдиної Церкви, як члени до єдиного тіла. Всі локальні Церкви є справжніми Церквами Христовими, проте вони виникли на протязі історії, коли вже Церква Христова – Тіло Христа – існувала. Також кожен окремий член цього Тіла долучився до нього, або став його членом у якийсь момент свого життя, коли вже саме Тіло існувало. Тому не випадково Павло майже ніколи не вживає метафори «Тіло Христа» по відношенню до локальної Церкви, лише до цілої, універсальної Церкви[3].

Беручи до уваги контекст Павлових Послань, а саме христологію, де Христос – це завжди Христос розіп’ятий і потім воскреслий для нашого спасіння, та воскреслий третього дня, можна припустити, що говорячи про Церкву, що вона «Тіло Христа», Апостол має на увазі розіп’яте і врешті воскресле тіло Христа. Наприклад, коли говорить: «Так само й ви, мої брати, умерли для закону тілом Христовим, щоб належати іншому, воскреслому з мертвих, щоб приносити плід Богові» (Рим 7, 4). Але також можливо, що мається на увазі євхаристійне Тіло Христа: «Тому, що один хліб, – нас багато становить одне тіло, бо всі ми беремо участь у одному хлібі» (1 Кор 10, 17). Тут дуже важливо побачити, що Церква є живим Тілом Христовим, і ми перестанемо бути членами цього Тіла, не беручи участі в Євхаристії. Церква стає живим Тілом Христа, коли ми причащаємося Його Тіла і Крові.

У Посланнях до Колосян та Ефесян, як було сказано, наступає розвиток метафори «Церква – Тіло Христа». З’являється таке поняття, як «kephale», тобто «Голова» цього Тіла. Цей новий образ більш виразно представляє відношення між Христом і його Церквою. Також ця композиція «Голова – Тіло» більш подібна до євангельського образу «Виноградна лоза – вітки» (див. Йн 15, 1-11). Павло пише, що Голова має принципове значення для Церкви, бо від голови «все тіло, – суглобами та зв'язями об'єднане і зміцнене, – яке росте Божим зростанням» (Кол 2, 19). Тобто тіло живе завдяки голові, а тому Церква є Церквою, поки її Головою є Христос.

Головне ж завдання для Тіла, тобто для Церкви, щоб мати постійний зв’язок з Головою, тобто з Христом – це зростати і перебувати в любові: «Але будемо жити по правді та в любові, в усьому зростаючи в того, хто є головою – у Христа. Кожне тіло, складене та споєне всякою в'яззю допомоги, згідно з відповідним діянням кожного члена, від нього бере зріст на будування самого себе в любові» (Еф 4, 15-16). Крім того, Христос пов’язаний зі своєю Церквою, як Голова зі своїм Тілом, узами любові. І тому Павло порівнює взаємовідношення у родині між чоловіком і жінкою до взаємовідношення між Христом і Церквою: «… бо чоловік голова жінки, як і Христос голова Церкви, свого тіла, якого він Спаситель. А як Церква кориться Христові, так у всьому й жінки – своїм чоловікам. Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву й видав себе за неї, щоб її освятити, очистивши купіллю води зі словом, щоб явити собі Церкву славну, без плями чи зморшки або чогось подібного, але щоб була свята й непорочна.» (Еф 5, 23-27). Покора Церкви Христу-Голові порівнюється до покори жінки чоловікові-голові, але це покора в любові, причому в такій, коли чоловік готовий віддати своє життя заради жінки, подібно як це зробив Христос заради Церкви.

Тіло Христа – Церква – єдине, членами цього Тіла є як окремі християни, так і окремі, тобто локальні, християнські спільноти. Всі разом становлять одну Церкву, одне Тіло, і для всіх є одна Голова – Христос. Христос є повнотою Церкви, повнотою кожного вірного і кожної християнської спільноти. «І він усе підкорив під його ноги й вивищив його понад усе, як Голову Церкви, яка є його тілом, повнотою того, що виповнює все в усіх» (Еф 1, 22-23). Церква, яка є Тілом Христа – це справді «нове створіння». Якщо раніше лише один вибраний народ отримував особливі благодаті від Бога, то тепер у Христі явилося світу те, що було «приховане від віків», тобто, що Бог любить однаково всіх людей, і що за всіх Син Божий віддав своє життя на хресті. Тепер погани після увірування і навернення мають доступ до тих самих обітниць, до тієї самої благодаті, до якої мав Ізраїль. А отже, мають теж доступ до Церкви – Тіла Христового, і стають його повноправними членами. Павло говорить: «…я маю розуміння тієї Христової тайни. Вона бо не була відкрита синам людським у минулих поколіннях, як то вона тепер відкрита через Духа святим апостолам його і пророкам, а саме: що погани мають доступ до такої самої спадщини, і вони члени того самого тіла й мають участь у тій самій обітниці в Христі Ісусі, через Євангеліє» (Еф 3, 4-6).

[1] Див. Еф 1, 22; 3, 10.21; 5, 23.24.25.27.29.32; Кол 1, 18.24.

[2] Багато біблеїстів вважає, що Послання до Колосян та Ефесян написані не самим Апостолом Павлом, але його учнями під його іменем. У всякому разі, метафора «Тіло Христове» з’являється в безперечних Павлових Посланнях, тобто в 1 Кор та в Рим.

[3] Одним з небагатьох винятків може бути вже цитований вірш з Послання до Коринтян, див. 1 Кор 12, 27, що скоріше за все відноситься в першу чергу до членів Церкви в Коринфі, хоча в ширшому розумінні – і до цілої Церкви.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/70929/

Следующая новость
Предыдущая новость

Футбольна команда "Архангели" стала у Хмельницькому чемпіоном римо-католицької єпархії Торговое оборудование Финансовая помощь тем, кому это необходимо: кредиты онлайн Соответствие цены качеству У парафії УАПЦ на Львівщині одразу 60 дітей приступили до першої сповіді

Публикации