Храм має бути храмом, або Як врегулювати ситуацію навколо Домініканського костелу в Богородчанах

02.07.2019 5:39 0

Храм має бути храмом, або Як врегулювати ситуацію навколо Домініканського костелу в Богородчанах

Ігор Лазоришин

"Галичина", 27 червня 2019

Була надія, що після того, як Богородчанська РДА продовжила договір оренди і юридично Домініканський костел у селищі Богородчанах перейшов у користування церковної громади ПЦУ, соціальна напруга навколо святині вляжеться. Та ситуація у селищній громаді ще більше загострилася. Тож на тлі тривалого неспокою у громаді через міжконфесійну напругу, збурену невизначеним майбутнім Домініканського костелу, видається конструктивною спроба керівництва району і душпастирства українських церков у селищі зробити перші кроки до міжконфесійного порозуміння у громаді.

Голова РДА Франко ЄЖАК: Керівництво райдержадміністраці і райради, РКЦ та ПЦУ роблять кроки до міжконфесійного миру в Богородчанах

Франко Єжак, який очолює Богородчанську РДА майже три з половиною роки, каже, що за цей час Богородчанщина стала вже йому дуже близькою, і вважає, що своєю увагою не обійшов жоден населений пункт району. Проте для ліпшого розуміння порушеної ним теми керівник району відверто зазначає, що не має намірів брати участь у виборах до Верховної Ради України, до районної, ОТГ, селищної чи обласної рад. Він вважає, що проблем на Богородчанщині дуже багато, та одне з головних його завдань – збереження миру і спокою у районі та його соціально-економічний розвиток, а найактуальніше питання – вирішення долі пам’ятки архітектури державного значення місцевого Домініканського костелу, який донедавна належав УПЦ МП.

– Проблему можна було б уже давно розв’язати, – переконаний голова РДА Франко ЄЖАК, – якби було єднання зусиль керівництва райдержадміністрації, райради і селищної ради. Якщо з керівником районної ради ми все ж таки знайшли спільні точки дотику, то з богородчанським селищним головою, на жаль, ні. А натомість проблему обліпили зусібіч чимало груп людей, які хочуть скористатися цією ситуацію. Адже попереду вибори не лише парламентські, а й місцеві 2020 року. А ще, очевидно, хтось підіграє нашому східному «сусідові» у створенні наочної картинки міжконфесійного розбрату. Мене це болить. Тож дуже хочу розвіяти маніпуляції навколо цих подій і висвітлити свою точку зору щодо ситуації у громаді Богородчан й долі Домініканського костелу.

– Франку Франковичу, конфлікт навколо Домініканського костелу триває не один день і вже має свою історію…

– Ще у 90-х роках райвиконком, правонаступниками якого сьогодні є Богородчанська РДА та райрада, передав римо-католицький костел у Богородчанах УПЦ, яка ще не була розмежована на Московський і Київський патріархати. Тобто проблема костелу, який є пам’яткою архітектури державного значення і має охоронний номер – питання і РДА, й райради, але не селищної ради. Костел є надбанням усього українського народу. Тож розмову про ситуацію навколо Домініканського костелу я б означив так: хронологія, законність передачі костелу ПЦУ і доцільність його використання.

– А що, навіть у цьому немає одностайності?

– Обласна держадміністрація, РДА і райрада мають спільне бачення долі костелу, а селищна рада – своє. При тім, до речі, що райдержадміністрація і райрада представляють семидесятитисячну громаду, яка переконана, що храм має бути і надалі храмом, а селищна рада опирається на сім чи вісім активістів і хоче передати костел селищу для створення там музею чи культурного центру. Розумієте, у всі часи Домініканський костел був місцем богослужінь, і лише радянські богоборці перетворювали святині на склади, музеї, спортивні зали тощо. Отже, деякі люди у Богородчанах – наголошую: не громада, а селищний голова і кілька його прихильників – вирішили, що костел має належати селищу, а не державі. Вони відтак будуть думати, що з ним робити. Дуже багато відбувається підкилимних ігор. Більше того, на сторінці «Богородчанське земляцтво» у Фейсбуці навіть вдалися до особистих образ стосовно мене і моєї родини, за що постануть перед судом.

– То Ви вважаєте, що у костелі мають відправляти богослужіння духівники ПЦУ?

– Коли 2015 року розпочалися важкі процеси забирання костелу від московитів, то чинний голова Богородчанської селищної ради Ростислав Заремба був заступником голови райдержадміністрації. Виглядало, що тоді під шумок селищні активісти хотіли не так відібрати храм у московських попів, як зробити його власністю селищної громади. Мотивація була вагома – руйнують костел. Але й опір московитів був потужний. Тож коли до РДА звернулися активісти, Ростислав Заремба як «досвідчений» чиновник написав, що храм у задовільному стані і утримується в межах норми. Вже будучу селищним головою, він «перекинув» питання про розрив угоди з московським патріархатом на райраду і райдержадміністрацію як правонаступників райвиконкому.

Сесія рекомендувала РДА угоду скасувати, зокрема і з настоятелем костелу – московським попом. Спротив у 2016 році був страшний. Але як патріоти ми продовжували свою справу. Греко-католицька громада – найбільша у Богородчанах – тоді не втручалася і була трохи осторонь подій. Спочатку ми скасували угоду, а відтак вирішили зайти в храм і, думаючи, що ті кілька активістів справді є представниками всієї громади, закликали богородчанців до помочі. Та коли зайшли в костел – громади нема. Тож довелося заручатися підтримкою ПЦУ з району. Більшість громади погодилася перейти до ПЦУ. Відтак були події у селі Похівка. Ми провадили перемовини з різними конфесіями. Представники римо-католиків сказали, що нехай буде так, як вирішить держава, адже костел – архітектурна пам’ятка, а греко-католики відповіли, що мають свої храми і не претендують на Домініканський костел.

Тож ПЦУ, яка відстоювала костел у протистоянні з московськими попами, дістала моральне право претендувати на нього. Проте у селищного керівництва, очевидно, з’явились інші плани. Вони почали викручуватися по-іншому перед тими кількома активістами, які себе позиціонували представниками римо-католицької церковної громади. Хоч декан РКЦ о. Казимир мені це заперечив.

І ті кілька «активістів» почали активно діяти: з одного боку, наполягати на передачі костелу селищу і галасувати, що «православні попи знову захопили храм», а з другого – зусібіч поливати брудом мене. Очевидно, забули, як і хто відстоював костел у протистоянні з московитами? Розумієте, мені байдуже, чи буде костел належати громаді чи державі, але необхідно дотримуватися процедури законності. Не схід селища уповноважений приймати рішення про прийняття костелу у комунальну власність. Вони державне майно і з охоронним номером називають «безхозним»! Це нонсенс! Більше того, виготовляють свій техпаспорт і реєструють у свого реєстратора у селищній раді право власності. Керівництво селища повинно було звернутися в райдержадміністрацію, а ми – в обласну адміністрацію з пропозицією громади.

Повірте, ми би їх підтримали, і через півроку Кабмін передав би костел у власність громади. Тож ми звернулися до ОДА, а вона – в суд, в обласну прокуратуру і СБУ. Це не просто правове порушення, а порушення, яке провокує міжконфесійну війну. Ото вже московити тішаться і потирають руки від задоволення! Окрім цього, я також відстоюватиму свої честь і гідність у суді. Ми робимо все, щоб міжконфесійна ненависть не розгоралася. Відбулася нарада в райдержадміністрації. Маємо попередні домовленості з ієрархами РКЦ і ПЦУ в області про спільне використання костелу для богослужінь.

Наголошую: маємо не благословення, а лише попередню згоду. Бо цей процес – тривалий і складний. Та попри все ми не дозволимо нікому повернутися в наше гірке минуле і робити з храмів музеї чи концертні зали. Але такими кроками діалогу ми розв’язуємо не лише проблему міжконфесійної напруги, а й невідкладної реставрації пам’ятки, вартість якої сягає 12 млн. грн., і утримання як пам’ятки сакральної архітектури. Де селище візьме такі кошти, якщо його бюджет соціально-економічного розвитку орієнтовно – 10 млн.? Зрештою, кілька «гаманців» у такій ситуації однозначно краще, ніж один. Громада Богородчан лише виграє від того. Мудрий селищний голова повинен би це знати.

– Що сьогодні відбувається у Домініканському костелі? Чи відправляють богослужіння?

– До нас звернулася церковна громада ПЦУ як правонаступник УПЦ МП, щоб відновити договір оренди, який я свого часу скасував. Я згідно з законом продовжив його і передав її представникам ключі від храму. Римо-католики, до речі, не зверталися. Московити повивозили з храму все – навіть дзвони. Костел наразі закритий. До речі, коли ми зайшли до нього, то оті громадські активісти активно противилися нашому перебуванню в його стінах. А у соціальних мережах вдалися до огульного паплюження мене й моєї сім’ї. Маємо докази, хто це робив. Хоч вони зі страху і познищували інформацію, та ми встигли її зафіксувати. До речі, саме ті люди погрожували перекрити дорогу і не допустити проведення фестивалю «Бойківська ватра» й т. ін.

– Отже, видається, що проблема навколо Домініканського костелу може бути розв’язана лише тоді, коли керівництво району і селища почнуть, образно кажучи, тягнути воза в один бік?

– Погоджуюся. Я готовий до діалогу. І роблю для цього все можливе.

… Чи готове й керівництво селища до конструктивного діалогу і яким бачить подальшу долю Домініканського костелу?

Ростислав ЗАРЕМБА, голова Богородчанської селищної ради:

– З чого все починалося? Адже вже лунають закиди, що, мовляв, голова селищної ради підтримує московський патріархат і хоче з храму зробити музей…Що ж є офіційною точкою відліку у боротьбі за костел? Ставши селищним головою 2015 року, я взяв собі за правило щороку звітувати перед громадою. Під час звіту також намагаюся відповісти на питання громадян селища. Тож іще наприкінці листопада 2016 року – під час мого першого звіту – виникло питання про повернення Домініканського костелу. Я маю копію звернення, адже дехто намагається все подати, ніби то ініціатива особисто моя чи кількох активістів. Насправді – ні. На слуханнях було до двох з половиною сотень небайдужих богородчанців, які представляють позицію селищної громади. Люди вимагали: договір з московським патріархатом скасувати, а костел передати громаді Римо-католицької церкви, оскільки це вмотивовано історично. Коли я зі зверненням громади 2016 року прийшов до районної ради, то керівники її і райдержадміністрації мені відповіли, що не мають для цього повноважень і належної компетенції. Мовляв, це є пам’ятка, ми не розуміємо структуру її власності, тож нічого не будемо робити.

Але у квітні 2017 року Богородчанська районна рада таки приймає рішення, яким зобов’язує райдержадміністрацію скасувати договір. Підставою прийняття такого рішення у преамбулі зазначається рішення селищної ради. Таким чином, проблема складається з двох частин. Однозначно, що московський патріархат не мав права користуватися костелом. Це – моя позиція і всієї богородчанської громади. Якщо не московський патріархат, то хто? Райрада і райдержадміністрація вважають, що ПЦУ. Селищна ж громада з такою позицією не погоджується. І я – також. Громада мене зобов’язала – наголошую, що не кілька активістів, а понад дві сотні людей, і надала мандат дій: костел повинен належати римо-католикам, а якщо вони проти, то костел повинен стати власністю громади і громада має вирішувати, кому його передавати. З рішенням про передачу костелу ПЦУ не був згоден жоден із присутніх на слуханнях.

Я знаю позицію всіх церковних громад Богородчан. І позицію про створення ще однієї православної парафії не сприймає ніхто. У селищі вже є великий православний храм. Тож є місце, де проводити богослужіння. У нас з головою райдержадміністрації Франком Єжаком нема якихось особистих непорозумінь, але мені видається, що розганяється штамп про якісь музеї і що храм не може бути переданий вірянам римо-католицької громади тощо. Але я знаю, в облдержадміністрації є звернення архієпископа РКЦ, проте Івано-Франківська ОДА наполягає, що саме вона має бути розпорядником костелу. Хто заважав облдержадміністрації передати костел римо-католицькій громаді?

У цьому випадку селищна громада Богородчан не мала б жодних претензій. Так було б справедливо. Але якщо ОДА цього не робить, то ми вважаємо, що було б доцільно започаткувати у Домініканському костелі духовний екуменічний центр, де могли б відправляти богослужіння всі конфесії селища, але він мав би належати громаді і вона могла б вирішувати право користування святинею. Не йшлося про якийсь виставковий центр – ні. Проте у костелі, посвяченому Богородиці, могли б відбуватися концерти духовної музики чи виставки сакрального мистецтва. Мрію, щоб на день селища – у Різдво Пресвятої Богородиці, – у костелі відправили спільний молебень всі конфесії Богородчан. З іншого боку, ми не бачили жодних порухів обласної чи районної адміністрацій для збереження костелу як об’єкта культурної спадщини державного значення. Закон каже, що такі об’єкти можуть перебувати у державній, комунальній чи приватній формі власності.

Мені громада селища доручила вжити всіх можливих заходів для порятунку костелу як культурної спадщини. Керівництво «Західпроектреставрації» у Львові повідомило нам, що вартість проектно-кошторисної документації і необхідної експертизи сягатиме, орієнтовно, 600-700 тис. грн. І селищні депутати сказали, що готові проголосувати за виділення необхідних коштів. Треба зрозуміти, що ми взяли у комунальну власність не заправку чи свердловину, а клопіт і відповідальність перед громадою. Так, ми гоготові поступитися вирішенням інших проблем селища, щоб почати роботи зі збереження костелу. Це – наша позиція. Якщо обласна чи районна держадміністрації вважали, що це їхня власність і вони мали право нею розпоряджатися, то повинні були б подбати про історичну пам’ятку, виділяти кошти для її збереження. Громада таким чином ставить питання.

Ні, громада у нас не однорідна і депутати не всі мої прихильники, але чомусь на слуханнях і сесіях всі рішення були одностайні. Ніхто з депутатів не утримався чи проголосував «проти». Про щось це говорить.? Це не моя особиста позиція, а селищної ради. Я думаю, що питання просування ПЦУ і перехід парафій у зв’язку з отриманням Томосу було одним із ключових меседжів президентської кампанії Петра Порошенка. І, очевидно, всі органи виконавчої влади повинні були безпосередньо чи не безпосередньо сприяти таким крокам, які б демонстрували підтримку населення чинного Президента України. Якщо ми говоримо про єдність християн – це моє особисте оціночне судження, то виникає питання: якщо у Богородчанах ми вже маємо православну церкву українську, то тепер матимемо ще одну. І будуть вже три православні парафії. Бо ж московити десь купили стару хатину і попри все будуть відправляти богослужіння. Селище з давніх-давен – на 90 відсотків греко-католицьке. На мою думку, ситуація у Богородчанах стала заручницею політичних і суспільних процесів і, можливо, якихось зобов’язань, які взяв на себе голова адміністрації чи ради.

Мені громада доручила звернутися до суду, і я звернувся тули з позовом про скасування розпорядження райдержадміністрації про передачу костелу у користування громаді ПЦУ. До речі, коли давали дозвіл, то все майно вже було зареєстроване як комунальна власність селища Богородчан. Я доведу у суді, що РДА не мала права давати таке розпорядження. І під час вирішення питання у суді було не правильно передавати ключі громаді ПЦУ і робити неодноразові спроби зайти до костелу, знаючи, що селищна громада проти. Як мінімум до завершення судових позовів можна було утриматися від таких дій. Хоч я ніколи не ставив собі за мету організовувати якесь протистояння. Храм буде зачинений до рішення суду. Чи довго? Я не готовий сказати. Адже ми подали два позови – про накладення заборони на використання храму для богослужінь до прийняття рішення суду і про скасування згадуваного розпорядження райдержадміністрації. Коли кажуть, що РДА і райрада спілкувалися з представниками ПЦУ і РКЦ, то мушу додати, що, на жаль, мене не запросили.

Я б із задоволенням взяв участь у дискусії. Більше того, за підсумками спілкування вони подали відверто недостовірну інформацію. Офіційно на сайті РДА було написано «досягнуто згоди про спільне використання костелу». Я після цього окремо зустрічався з о. Казимиром РКЦ, і він підтвердив, що розмова велася загальними фразами про мир і єдність, але ніхто не говорив про спільне використання храму для богослужінь. Отець наголошував учасникам зустрічі, що таке питання вирішується не на рівні двох священиків, а на рівні єпископів і що римо-католики не відмовляться від вимоги передати костел їм у користування. Так, римо-католики готові дозволити ПЦУ відправляти богослужіння у костелі, але за умов, якщо РКЦ буде власником, а ПЦУ не матиме храму для відправ. До речі, на час зустрічі вже минав третій день, як було підписано розпорядження про передачу костелу ПЦУ. Тож, як на мене, та зустріч виглядала дещо фальшивою і спробою згладити негативний ефект від розпорядження РДА.

Якщо голова РДА Франко Єжак каже, що якісь громадські активісти його поливають у соцмережах брудом, то я його підтримую і виступаю проти особистих образ. І я це казав нашим активістам. Але коли це роблять активісти – півбіди. Та коли владика Іоасаф на своїй сторінці пише, що греко-католики хочуть захопити костел, а селищний голова має у цьому якісь меркантильні інтереси, то це – нонсенс, який я навіть коментувати не хочу. Було б ідеально, якщо б костел, який сьогодні є причиною розбрату між християнами, щонайшвидше став символом єдності і миру.

…Як бачимо, благі наміри домогтися історичної справедливості напружили міжконфесійні стосунки у громаді селища Богородчани і зачинили двері Домініканського собору. Чи надовго? Хтозна. Та лише богослужіння можуть відкрити двері для євхаристійного Христа. В іншому разі костел залишиться просто сакральною спорудою, хоч і великої історичної ваги.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/76340/

Следующая новость
Предыдущая новость

Экскурсии из Москвы по разным городам России Партнерская деятельность, предложенная в казино Вулкан Как выглядит венецианский карнавал Наводим чистоту. Советы по уборке квартиры Монетная история Николая Первого

Публикации