Фронтове Різдво

26.12.2017 1:03 0

Минулої неділі на служінні в прифронтовому місті Волноваха служитель з прифронтового Покровська, що коло Авдіївки, в проповіді зачепив тему знищення римськими легіонерами немовлят у Віфлеємі. Всі знають цю історію: Ірод, вивідавши від волхвів час появи зірки, наказав солдатам, фактично "спецназу" того часу, вбити всіх немовлят в місті "від двох років і нижче". Йосипа попередив посланий від Бога Янгол і Святе Сімейство разом з Немовлятком встигли втекти в Єгипет, уникнувши загибелі. Але ж чому Бог не попередив ВСІХ батьків? Чому дозволив таку страшну трагедію, загибель кількох тисяч маленьких безвинних дітей???

Давайте згадаємо, що передувало кривавій бойні. Уявіть молоду вагітну дівчину, що кілька діб їхала до цього міста каменистими дорогами на віслючку, змучену, змоклу і змерзлу від дощів. Нарешті вони бачать місто; віслючок пришвидшує кроки - скоро відпочинок, їжа, тепло! Але... В кожному дворі, в кожному будинку їм відповідають: "Місць нема!"

Можливо, всі місця і справді були зайняті. Можливо, люди просто не хотіли пускати вагітну, бачачи що їй вже час родити - а це ж безсонна ніч, колотнеча з нагріванням води, пошуком пелюшок, біганина за повитухою, потім прибирання крові та прання забрудненої постелі.... Нащо все це? Люди і так стомилися, приймаючи в своїх оселях купу приходьків. "Понаїхали тут! Віфлеєм не резиновий!" - можливо, думали господарі. "Хай хтось інший допоможе..."

Зрештою, отримавши відмову у останньому будинку на краю міста, подружжя змушене було піти геть. Хтозна, про що вони думали, спускаючись з пагорба, на якому розташоване місто їх предків, головне місто коліна, до якого належали Йосип з Марією...

Ісус, як ми знаємо, народився в печері для худоби. На соломі. Янгол, з'явившись пастухам, дав їм такий знак: "Ви знайдете Немовля в пеленах, що лежить в яслях". Взагалі-то єврейські рабини стверджують, що жоден єврей ні за яких умов не використав би для живого те, що призначене мертвим - але ж Янгол ясно сказав: "Немовля в пеленах...", тобто в пеленах для поховання, таких самих, в які буде загорнуте Тіло Христа після розп'яття. Від печери - до печери, від пелен - до пелен помістилося все його життя, всі 33 роки перебування на землі і служіння людям... Він не ремствував. Так - то й так.

А потім у Віфлеєм прийшли римські солдати. Вони не стукали обережно в двері, не посилися жалібно впустити їх - вони вдиралися нагло і вбивали безжально, і кров немовлят бризкала на стіни колись негостинних до Спасителя будинків, мертві тіла малюків падали на руки їх жорстокосердних батьків... "Голос в Рамі чутний, голос ридань. Рахель плаче за дітьми своїми і не хоче втішитись, бо їх нема..."

Чому так сталося? Чи можна було відвернути біду? Можна, звичайно. Для цього треба було небагато: впустити подорожніх до оселі; можливо, посунутись на своїй постелі і дати можливість людям переночувати до ранку. Невелика ціна за життя тисяч малюків!!!

Часто ми питаємо Бога: що Ти хочеш від мене, Отче? Чим я можу послужити Тобі? Перше, що спадає на думку - проповідь, благовістя, спів, допомога нужденним... Але Марії та Йосипу в той вечір не потрібно було ні гарної проповіді, ні прекрасних співів. Навіть їжі вони не потребували! Все, що було треба - трохи посунутись на своєму ліжку, дати заночувати хоча б в ногах своєї постелі...

За кілька років перед війною українськими містами, в тому числі Луганщиною і Донеччиною, їздили з візитом старші служителі Союзу баптистів. Заходили мало не в кожну церкву, проповідували на трьох-чотирьох служіннях в день. Основною темою було: "Браття і сестри, подивіться як вам тепло і затишно в новозбудованих або свіжокуплених Домах молитви. Подивіться, скільки у вас вільного місця, не те що 20-30 років тому! Не марнуйте часу, благовістіть людям, запрошуйте їх, навіть якщо приходитимуть лиш за гуманітаркой чи тільки на святкові служіння - нехай! Зате вони знатимуть, куди прийти, коли нагряне біда. Сіль - для того, щоб осолювати цей світ, а не лежати без діла в сільничці..."

Тоді здавалося, що все робиться, як слід. Здавалося, що навіть забагато вже тих євангелізацій, тих дитячих і підліткових клубів, недільних шкіл, молодіжних груп прославлення, біблійних курсів та християнських шкіл, церковних хорів та сестринських таборів... "Скільки можна? Ми вже стомилися! Ми не маємо часу на особисте життя і власні сім'ї!" - говорили християни. І справді так було. Церкви вже лиш на 5-10 відсотків складалися з "корінних християн", більшість становили новонавернені, часто з тюремним та іншим негативним минулим. А люди все прибували, і зрештою подекуди вже не було кому працювати з ними, не вистачало не тільки служителів, а й навіть поспішно призначених новонавернених братів і сестер для фактично обслуговування духовних і фізичних потреб "немовлят у Христі". І багато церков сказали: "Досить!" Християни сказали: "Господи, припини! Ми так стомилися..." І почали "чистку рядів" від "недосить святих" - хоча більш досвідчені попереджали, що насправді процент віруючих по відношенню до невіруючих в цих регіонах найнижчий.

І от почалася війна. І стало ясно, що віруючих тут насправді дуже, дуже мало... Якщо на Майдані та в інших збиралися кількасоттисячні натовпи людей, які молилися Богу і співали духовних псалмів щогодини - то на Донбасі і в Криму ледь вдавалося збирати кілька десятків людей в деяких містах, і то не цілодобово а лиш в певні години. Ці молитовники, звісно, були справжні Герої, бо насправді ризикували власним життям - але ж їх було так мало, критично мало для 8,5 мільонного населення Криму, Донеччини і Луганщини! Тож коли насправді прийшла біда, коли почали гинути люди, не було кому навіть надати допомогу тим, хто лишився в живих. Зараз в деяких церквах прифронтових міст нема кому навіть звершити хліболамання, в деяких селах церков немає взагалі, ніяких, і військові капелани змушені задовольняти духовні потреби як військовослужбовців, так і цивільного населення довколишніх сіл і містечок.

"Господи, помилуй землю нашу і народ наш, припини війну!" - молимось ми у своїх чистих, тихих і мирних містах, у своїх гарно оздоблених церквах -"сільничках". Але Господь не почує нас, поки ми не вийдемо з своєї зони комфорту, поки не поїдемо до страждених і нужденних мешканців щодня обстрілюваних сіл, поки не станемо на молитву разом з ними і не навчимо їх покликувати до Господа.

"Рятуй взятих на смерть!" - говорить Господь. Про що це? Про необхідність вивезти всіх з зони бойових дій? Можливо. Але ж тоді вам доведеться прийняти їх у СВОЇ домівки, посунутись на ВЛАСНІЙ постелі, щоб дати їм місце. Доведеться годувати їх зі свого столу, дати їм купатися у ваших ванних, лежати на ваших диванах... Причому, як показують події, це буде надовго, на роки або й десятиліття. Але в результаті вашої невеликої жертви і незначних незручностей люди прийдуть до Бога і Господь за їх молитвами помилує їх землю.

Можливо, потрібно інакше: приїхати у їх міста і села, нагодувати їх і вдягти, вийти разом з ними на вулиці і площі і молитись разом з ними на всякому місці. Не тільки в Красногоровку, Мар'їнку й Піски, а й у сотні крихітних сіл довкола Гранітного, Широкіного, Авдіївки, Торецька, Бахмута, Щастя... Можливо, саме зараз, у ці різдвяно-новорічні дні Господь ще чекає від нас милості для народу Свого, цієї невеликої жертви, заради якої Він помилує і вряує наш народ на цій зритій вибухами землі, серед напівзруйнованих осель...

Подумайте про це. Контакти і адреси можна взяти у волонтерів та військових, карту купити в будь-якому книжковому магазині чи зкачати з інтернету. Тут є безліч маленьких сіл, де дітки за 4 роки війни ще жодного разу не отримували солодких подарунків - подумайте про це! Подумайте про людей не тільки на підконтрольній Україні території, а й про тих, хто лишився сам-на-сам з бідою в окупованих містах. Як їм допомогти? Як навчити їх кликати до Бога з того місця, де вони зараз є?

Милість Господа до нас ще триває, рука Його над нами ще простерта, і солдати окупантів ще не отримали наказ...

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/69511/

Следующая новость
Предыдущая новость

Стильная одежда Queen Церкви розпочали благодійні акції для школярів з малозабезпечених родин Лечение наркомании в Киеве Протестанты реализовали в Славянске социально-евангельский проект «Сильное поколение» Стабилизированный мох из Норвегии

Публикации