Українська православна діаспора. Ч. 2. Післявоєнні випробування

01.08.2018 17:54 0

Українська православна діаспора. Ч. 2. Післявоєнні випробування

Андрій Смирнов,

кандидат історичних наук

Світлини та ілюстрації використано з мережі Інтернет та особистого архіву автора

Продовження. Частина І.

У роки німецької окупації в Україні існували дві основні православні юрисдикції. Це Автономна Православна Церква на чолі з митрополитом Олексієм Громадським, що позиціонувалася як частина Московського Патріархату, та Українська Автокефальна Православна Церква, очолювана її тимчасовим адміністратором – митрополитом Полікарпом Сікорським, яка перебувала під омофором Варшавської Митрополії.

З точки зору канонічного права УАПЦ – це був лише бренд. Юридично, її канонічний статус був більше схожий на широку автономію. На відміну від 1920-х, у 1940-х роках автокефалія так і не була проголошена, бо Україна не мала власної державності. Як видно з історичних джерел, усі головні події в житті Церкви, зокрема, створення єрархії УАПЦ, відбувалися з благословення канонічного зверхника Варшавського митрополита Діонісія Валединського, ім’я якого повинно було поминатись у всіх кафедральних храмах Адміністратури. Пам’ятаючи жахливі злочини більшовицького режиму, під час наступу Червоної армії увесь єпископат УАПЦ виїхав на Захід.

УАПЦ в еміграції

11 березня – 8 квітня 1944 р. у Варшаві пройшов перший еміграційний Собор єпископів УАПЦ під головуванням митрополита Полікарпа (1875–1953) і за участю ще 9 єпископів. На ньому було прийнято «Тимчасове положення про управління святої Української Автокефальної Православної Церкви», за яким найвищим органом Церкви до помісного Собору мав стати архиєрейський Собор. Скликав Собор і очолював його митрополит-адміністратор Полікарп, він же – місцеблюститель Київського митрополичого престолу і голова Синоду.

Єпископат УАПЦ. Варшава, 1944 р.

Капітуляція Німеччини застала українських владик розкиданими в різних місцях західної зони окупації. Влітку-восени 1945 р. почали організовуватися табори переміщених осіб з реєстрацією скитальців у повоєнній Німеччині та Австрії. Вони потребували духовної опіки, тому в цих таборах організовувалися православні парафії, в яких регулярно відправлялися Служби Божі. На 1946 р. у Західній Європі налічувалося 52 парафії УАПЦ з 60 тис. вірних, а також 12 українських православних єрархів. Окремо від УАПЦ на еміграції перебував митрополит Іларіон Огієнко (1882–1972). Упродовж деякого часу він залишався у Швейцарії, де лікувався, а потім виїхав до Канади на запрошення Покровської парафії міста Вінніпег.

Контакти з єпископами налагоджувалися повільно, оскільки переїзди з однієї зони до іншої потребували дозволу військової влади. 10-11 листопада 1945 р. у Мюнхені було проведено нараду єпископів. Розподілено терени для церковного управління, визнано необхідним провести розподіл священиків по різних таборах, утворити Богословсько-науковий інститут, унормувати видання українських перекладів богослужінь.

За програмою, складеною архиєпископом Михаїлом Хорошим (1885–1977) та ін., з 1946 р. у таборових школах велося навчання Закону Божого. Видавалися підручники з цього та інших богословських предметів.

Українська православна діаспора. Ч. 2. Післявоєнні випробування

Церква Покрови Діви Марії в Інгольштадті, 19471948 рр. Джерело: hromada.hu

Українська православна діаспора. Ч. 2. Післявоєнні випробування

Храмова ікона

14-17 березня 1946 р. відбувся другий архиєрейський Собор поза Україною – в Еслінгені біля Штутгарту. За владикою Полікарпом визнано титул обласного митрополита і права першоєрарха в Церкві згідно з правилом 34 свв. апостолів. Розподілено терен архипастирської опіки. Єпископ Мстислав Скрипник (1898–1993) виголосив доповідь «Сучасне положення УАПЦеркви на еміграції та його перспективи на будуче». Прийнято ухвалу: «Доручити Св. Синодові нав’язати контакт зо всіма українськими церковними православними осередками в цілому світі з метою об’єднання в спільній ідеї УАПЦеркви та координації практичних її дій». Засуджено насильницьку ліквідацію УГКЦ, «скеровану на осягнення політичних цілей, що мають на меті винародовлення українців».

1946 р. у Мюнхені відкрилася Богословсько-педагогічна академія, перейменована на Богословську академію.

Українська православна діаспора. Ч. 2. Післявоєнні випробування

Собор єпископів УАПЦ у Мюнхені, 1947 р.

25-27 грудня 1947 р. у м. Регенсбурзі відбувся український церковний з’їзд на еміграції, головою якого був архиєпископ Никанор (1883–1969). Делегати представляли 71 парафію тільки в Німеччині. Всього було 60 делегатів з вирішальним голосом і 88 гостей. Розглядалися передусім канонічні питання. 12-15 травня 1947 р. відбувся третій Архиєрейський Собор УАПЦ, який ухвалив вітати рішення УГПЦ в Канаді та УПЦ в США про злиття з УАПЦ та благословити єпископа Мстислава очолити УГПЦ в Канаді, а також поєднати з УАПЦ архиєпископа Івана Теодоровича.

Українська православна діаспора. Ч. 2. Післявоєнні випробування

1948 р. починається масштабне переселення українців за океан. Ліквідуються деякі табори. Зникають і парафії. Протягом 1948–1949 рр. виїхало бл. 60 священиків, а лишилося 51.

Частина українців переїхала до Австралії, де утворилася Австралійсько-Новозеландська єпархія УАПЦ на чолі з архиєпископом Сильвестром Гаєвським.

3-5 листопада 1949 р. у Ділінгені відбувся останній Архиєрейський Собор УАПЦ перед розселенням з Європи. У січні 1950 р. було ліквідовано канцелярію Синоду УАПЦ. Її заступила митрополича канцелярія. У квітні 1950 р. митрополит Полікарп переїхав до Франції й оселився під Парижем, в Ольней-су-Буа – Воскресенському скиті-резиденції. Церковний Собор УАПЦ 15-16 вересня 1952 р. надав йому титул «Блаженнішого». 22 жовтня 1953 р. митрополит Полікарп помер і був похований у Парижі на цвинтарі Пер-Ляшез.

Його наступником став владика Никанор, якому надали титул «митрополит УАПЦ на еміграції». У цей час до юрисдикції УАПЦ належали церковні громади в Німеччині, Австрії, Франції, Великобританії, Австралії і Новій Зеландії, а також парафії в Аргентині, Бразилії, Венесуелі. Після смерті Никанора у 1969 р. Другий надзвичайний Собор УАПЦ обрав митрополитом Мстислава Скрипника, а вікарним єпископом Ореста Іванюка, який очолив Західноєвропейську єпархію. Пізніше нею керували владики Анатолій Дублянський та Йоан Дерев’янка.

УАПЦ – соборноправна

Прихильники київських канонів 1921 р. на чолі з Іваном Геращенком у серпні 1947 р. в Ашаффенбурзі скликали церковний з’їзд за участю 67 осіб. Вони розірвали зв’язки з єпископами УАПЦ, закидаючи їй синодальний устрій, спробу пересвятити архиєп. Івана Теодоровича і усунення мирян від керівництва церковними справами. Американський владика відмовився очолити цей рух, бо «дальше дроблення сил було б короткозорістю і злочином». Тому лідером липківців став єпископ Григорій Огійчук (1898–1985), який згодом був піднесений до сану митрополита. Собор УАПЦ позбавив його сану і відлучив від Церкви учасників з’їзду.

Українська православна діаспора. Ч. 2. Післявоєнні випробування

Владика Григорій Огійчук

Після цього центр діяльності УАПЦ-соборноправної перемістився до США. Туди переїхав у 1950 р. й сам владика Григорій, консисторія якого була перенесена в Чикаго. Одноосібне управління Церквою та випадкові висвяти ним нових єпископів призвели до кризи всередині УАПЦ-соборноправної та підірвали довіру до народноправного руху.

1955 р. церковно-дисциплінарні санкції проти неї були скасовані, більшість духовенства повернулася, але це вже не допомогло відновити єдність еміграційної УАПЦ. Того ж року єпископом став відомий громадсько-політичний діяч Євген Бачинський – уповноважений представник УАПЦ (Київської) в Західній Європі.

У 1960-х роках у США було 10 парафій УАПЦ-соборноправної з 10 священиками і близько 2000 парафіян, невелика єпархія була в Англії, також існувало кілька парафій в Австралії і Південній Америці. Загалом склад цієї юрисдикції був непостійним, тому що деякі її парафії і окремі діячі періодично «мігрували» в інші Українські Церкви. У Чикаго виходив часопис «Православний українець».

Українська православна діаспора. Ч. 2. Післявоєнні випробування

Після смерті митрополита Григорія УАПЦ-соборноправна розкололася на кілька напрямів. У 1990-х фракція владики Олександра Биковця увійшла до юрисдикції УПЦ КП.

УГПЦ у Канаді

Роль архиєрея в канадській Церкві зводилася до висвяти священиків та урочистих візитацій парафій на свята. Адміністративного впливу він не мав. Крім того, архиєп. Іван уважав, що американсько-канадська Церква має бути в єдності з УАПЦ на еміграції, творячи «єдину, неподільну УАПЦеркву». Він планував запросити окремих єпископів з Європи і забезпечити собі підтримку. Консисторія з ним не погодилися і владика подав у відставку з посади канадського першоєрарха.

Українська православна діаспора. Ч. 2. Післявоєнні випробування

Ікона Божої Матері Канадської

Тим часом о. С. Савчук розпочав самостійні переговори з єпископами-емігрантами і відвідав єпископа Мстислава Скрипника в Парижі. Останній дав попередню згоду на переїзд до Північної Америки і в 1947 р. був обраний архиєпископом Вінніпегу і всієї Канади. Тоді в складі УГПЦ було 32 священика, 16 з яких хіротонізував Теодорович. Очоливши канадську Церкву, владика Мстислав почав непомітно «приєднувати» тих священиків. Крім того, 27 серпня 1949 р. архиєп. Мстислав і екзарх Олександрійського патріархату в Америці митрополит Христофор здійснили повторну хіротонію Івана Теодоровича. Це викликало критичну реакцію частини клиру й мирян. Стало зрозумілим, що Скрипник відмовився бути весільним генералом, запанувало двовладдя і консисторія його швидко позбулася. «Мої консисторські отці мають більші права, як єпископ», – нарікав архиєпископ Мстислав. 1950 р. Собор у Саскатуні прийняв його відставку. Після цього УГПЦ у Канаді опинилася під духовною опікою митрополита Полікарпа.

Українська православна діаспора. Ч. 2. Післявоєнні випробування

Митрополит Іларіон Огієнко

8 серпня 1951 р. Собор УГПЦ обрав митрополитом Вінніпегу і всієї Канади Іларіона Огієнка, а владику Михаїла Хорошого призначив заступником митрополита і архиєпископом Торонто та Східної Канади. Попередньо владика Іларіон визнав канонічність єрархії УАПЦ формації 1942 р. Також Собор проголосив Церкву в Канаді Митрополією. Третю єпархію, Едмонтона й Західної Канади, обійняв 1959 р. єпископ Андрій Метюк (1898–1985). А в 1963 р. було хіротонізовано архимандрита Бориса Яковкевича на єпископа Саскатунського, вікарія Середньої єпархії.

Для підготовки священичих кадрів у Вінніпезі почала діяти Колегії святого Андрія, яка поступово увійшла до структури Манітобського університету.

Українська православна діаспора. Ч. 2. Післявоєнні випробування

Після упокоєння митрополита Іларіона 1972 р. першоєрархом УГПЦ у Канаді було обрано архиєпископа Михаїла Хорошого, згодом – владику Андрія Метюка. Важливою подією в житті православних українців став Собор єпископів і представників трьох митрополій, який відбувся 1973 р. у Торонто і ухвалив декларацію про єдність УПЦ у вільному світі. Щоправда на практиці вона не була реалізована.

У 1980 р. УГПЦ у Канаді змінила свою назву на УПЦ в Канаді, але парламент затвердив її тільки через 10 років. 1985 р. митрополитом став буковинець Василій Федак (1909–2005). У 1989 році кількість вірян становила близько 128 тис. осіб, об’єднаних у 290 парафій з 99 священнослужителями.

УПЦ в США

Українська православна діаспора. Ч. 2. Післявоєнні випробування

Пересвята архиєп. Івана відкрила шлях для об’єднавчого Собору, який відбувся 14 жовтня 1950 р. На ньому Американсько-Українська Православна Церква в США (Теодоровича) і частина УПЦ в Америці (Скрипника) поєдналися в одну Церкву. Єпископ Богдан Шпилька не увійшов до складу цієї юрисдикції через відсутність благословення Вселенського патріарха. В ухвалі Собору зазначалося: «Ми, православні українці благодатної землі Злучених Держав Америки – як давно прибулі, так і новоприбулі до неї – об’єднали свої окремі православні дієцезії і дальше ствердили в одну Українську Православну Церкву в ЗДА, що віднині буде існувати як митрополія під проводом обраного Першим Собором УПЦ в ЗДА митрополита Івана, заступника митрополита і канцлера архиєпископа Мстислава і прийнятого до складу Собору єпископів митрополії архиєпископа Генадія». Пізніше до них приєднався і владика Володимир Малець.

Українська православна діаспора. Ч. 2. Післявоєнні випробування

Архиєпископ Мстислав, архиєпископ Михаїл, єпископ Генадій, єпископ Володимир. Торонто, 1951 р.

Після упокоєння митрополита Івана 1971 р. його замінив владика Мстислав. Завдяки його ініціативі розбудувався духовний центр УПЦ у США в м. Саут Бавнд Брук, штат Нью-Джерсі, з храмом-пам’ятником св. ап. Андрія Первозваного, консисторією, семінарією св. Софії, бібліотекою, музеєм, великим цвинтарем. Цей осередок стали називати «українським Єрусалимом». Церква тоді нараховувала 95 парафій і бл. 100 священиків. Друкований орган – місячник «Українське православне слово». У керівництві Церквою митрополиту допомагали нововисвячені єпископи Костянтин Баган і Антоній Щерба.

Українська православна діаспора. Ч. 2. Післявоєнні випробування

Церква-пам’ятник св. ап. Андрія Первозваного

Значною подією в релігійному житті української громади стало відзначення ювілею тисячоліття хрещення Руси-України. УПЦ у США провела заходи у Бавнд-Бруку 5-7 серпня 1988 р. за участю українських православних єрархів з Канади, Європи, Австралії. Вийшла друком збірка нарисів протопресвітера Демида Бурка «Українська автокефальна православна церква – вічне джерело життя».

У червні 1990 р. помісний Собор УАПЦ у Києві обрав владику Мстислава Патріархом Київським і всієї України. Напередодні його інтронізації 17 листопада відбувся архиєрейський Собор, який визнав, що «існує лише один спільний Собор єпископів УАПЦ, який являється зовнішньою ознакою існування лише однієї Української Автокефальної Православної Церкви». Тобто де-факто Церква в Україні та діаспорі (за винятком Канади) перебувала під омофором святішого Мстислава, який три роки був одночасно Патріархом УАПЦ та митрополитом УПЦ у США і діаспорі. Одначе до реального об’єднання справа не дійшла.

Українська православна діаспора. Ч. 2. Післявоєнні випробування

УАПЦ в екзилі

Архиєпископ Палладій Видибіда-Руденко (1891–1971), висвячений під час війни у Варшавській Митрополії, та архиєпископ Ігор Губа (1885–1966) з еміграційної УАПЦ 14 жовтня 1954 р. підписали спільне архипастирське послання, у якому заявили: «Об’єднуємося в одно Церковно-канонічне єство, яке від нині матиме ім’я – Єпископат Святої Української Автокефальної Православної Церкви в екзилю перебуваючої, що знаходиться в канонічній єдності з Св. Вселенським Царгородським Престолом». Коли саме і на який умовах вони були прийняті до складу Вселенського Патріархату — ще варто дослідити. Відомо, що владика Палладій співслужив з грецькими єрархами і входив до Постійної конференції канонічних православних єпископів у Америках (SCOBA). До його юрисдикції належали такі відомі священики, як Сергій Кіндзерявий-Пастухів, Андрій Кущак, Тимофій Міненко, Віталій Сагайдаківський.

Після конфлікту в Свято-Троїцькій парафії Нью-Йорка у 1961 р. паралізований владика Ігор повернувся до УАПЦ. Наступного року архиєпископ Палладій розпочав богослужіння у своїй новій катедрі в Брукліні. До речі, нині там зберігається чудотворна ікона Миколи Мокрого та, ймовірно, таємничо зниклі останки Ярослава Мудрого.

Станом на 1960 р. УАПЦ в екзилі нараховувала 13 парафій‚ 3 місійні осередки в США та 12 парафій в Південній Америці. Її офіційним періодичним органом став часопис «Життя і Церква» (1956–1967 рр.).

Українська православна діаспора. Ч. 2. Післявоєнні випробування

Архиєпископ Палладій

Як стверджує о. Т. Міненко, «Патріярхія не устійнювала своєї позиції до УАПЦ в Екзилі. Для неї це не було вигідним в міжцерковних стосунках. Також вона бажала бачити її в своїй юрисдикції об’єднаною з існуючою українською єпархією єп. Богдана». Прикутий до ліжка архиєп. Палладій благав Уселенського патріарха рукоположити вікарного єпископа для душпастирської опіки вірян. З’їзд УАПЦ в екзилі 1965 р. вибрав о. Андрія Кущака головою консисторії і кандидатом на вікарного архиєрея, проте усі зусилля вл. Палладія були марними. У листі до грецького екзарха навесні 1968 р. він писав: «Згідно з бажанням його Святости Атенагораса І, Патріярха Вселенського і Константинопільського, я наново просив Вселенського Патріярха в моєму імені й імені моєї Церкви прийняття під зверхність юрисдикції Вселенського Патріярха. Я згодився викреслити слово «Автокефальна» з назви Церкви. Через те назва церкви буде: „Свята Церква Українська в Екзилі‟».

Після смерті архиєп. Палладія його священики розбіглися по різних американських юрисдикціях.

УПЦ в Америці

Щодо УПЦ в Америці, то вона не користувалася популярністю серед новоприбулих через використання галицьких літургійних традиції і церковно-слов’янської мови. Після відходу єп. Богдана впродовж 1967–1986 рр. Церквою управляв владика Андрій Кущак, який був обраний кандидатом на єпископа від двох українських юрисдикцій. Лише кілька священиків УАПЦ в екзилі перейшли з ним до УПЦ в Америці. Її центр містився в Ямайці під Нью-Йорком.

Українська православна діаспора. Ч. 2. Післявоєнні випробування

На 1980 р. у складі української єпархії Вселенського Патріархату перебувало 26 парафій з 35 священикам й 4 дияконами в США та 8 громад із 6 душпастирями в Канаді. До них належало бл. 13 тис. вірних. Останнім предстоятелем УПЦ в Америці був єпископ Скопелоський Всеволод Коломийцев-Майданський (1927–2007). Його хіротонія відбулася 27 вересня 1987 р. у Свято-Троїцькому соборі в Нью-Йорку за участю патріаршого екзарха в Америці архиєпископа Яковоса.

У 1977–1984 рр. Карпаторусинську митрополію очолював єпископ Ніський Йоан Мартин. Через півроку після його смерті Вселенський Патріархат призначив єпископа Аміського Миколая Смішка (1936–2011) главою єпархії. У 2012 р. його спадкоємцем став грецький архимандрит Григорій Таціс.

Українська православна діаспора. Ч. 2. Післявоєнні випробування

Митрополит Миколай Смішко

Отож, на кінець 1980-х рр. більшість православних українців у вільному світі належала до трьох митрополій: УГПЦ у Канаді, УПЦ у США та УАПЦ у діаспорі.

Використана література:

  • Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви: В 4 т., 5 кн. Київ, 1998. Т. 4: (XX ст.). Ч. 2.
  • Єринюк Р. Короткий опис історії Української Православної Церкви в Канаді з нагоди її 90-ліття (1918–2008). Львів, 2010.
  • Ісіченко І., архиєп. Історія Христової Церкви в Україні. Харків, 2008.
  • Міненко Т., о. Заснування в Канаді Української Православної Митрополії. Вінніпег, 2006.
  • Мулик-Луцик Ю., Савчук С. Історія Української Греко-Православної Церкви в Канаді: В 4 т. Вінніпег, 1984–89.
  • Релігія і Церква в історії української діаспори. Київ, 2013.
  • Хомчук О. Церква поза церковною огорожею. Розколи і руйнація Української Православної Церкви в пошуках «константинопільського визнання». Чікаго, 2002.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/studios/studies_of_religions/72062/

Следующая новость
Предыдущая новость

Єпископ УПЦ вибачився за поведінку священика, який зневажив пам'ять воїна АТО Выигрывать легко, удобно и просто Які одеські квартири дорожче, а які дешевше SMM продвижение Євреї та німці відкриють у Дніпрі виставку, присвячену геноциду ромів

Публикации