«Тут суть гроби предків наших»

08.12.2019 20:12 0

«Тут суть гроби предків наших»

Мар'ян ХОМЯК

"Збруч", 3 грудня 2019

Листи о. Василя Кондрацького до Олександра Чоловського: Епізод з історії церкви Пресвятої Трійці у Судовій Вишні 1907-1910 рр. – розібрання дерев’яного храму та будівництва мурованого

«Тут суть гроби предків наших»

Дерев’яний храм Пресвятої Трійці у Судовій Вишні, на місці якого у 1910 році з’явилась мурована церква, яка стоїть і понині, був зведений 1637 року. Відомий дослідник українських дерев’яних церков Михайло Драґан описуючи його, зазначає, що він споруджений за взірцем візантійських базилік (апсидів) – церква складалася з простору нав, замкнених від сходу трьома апсидами, з яких середня (бема) була більшою від бічних (протезіс і діяконікон). Всі три апсиди займали усю ширину нав. М. Драґан, систематизуючи дерев’яні церкви XVI-XVII ст. з трьома апсидами у плані, відніс церкву у Судовій Вишні до гранчастих пресвітеріїв з прямокутними бічними апсидами. Храм мав однорідний верх з одним восьмибічником і одним заломом. Між тим, судововишнянська церква була зразком будівництва, коли усі вікна бабинця і пресвітерії є округлі¹. У 1910 році її перевезли у Шешоровичі, а документи і книги, як вказував знавець вишенської минувшини Тадей Дмитрасевич, відправили в Перемишль.

«Тут суть гроби предків наших»

У притаманному йому стилі надмірного возвеличення пам’яток старовини і їх значення, Дмитрасевич писав: «…замість чудової поетичної дерев’яної церкви станув візантійсько-романський дивогляд проекту інж. В. Нагірного, лягли під топором предвічні величаві липи, і ледачі нащадки великих прадідів, тісні уми дрібних крамарів, догадалися на місці цих лип насадити яблінки – низькорослі, карликуваті, як ці, які їх садили»². Ситуація, як і належиться, була куди прозаїчнішою – стара дерев’яна будівля була в аварійному стані, питання було лише у тому, чи буде вона розібрана, а на її місці збудований мурований храм, чи для останнього знайдуть новий пляц.

З цього часу збереглось обмаль джерел, які проливали б світло на цей епізод. Серед таких – листи парафіяльного комітету, очолюваного місцевим настоятелем отцем Василем Кондрацьким, до Олександра Чоловського та Мостиського староства, написані 1907 року та опубліковані у зібранні урядової кореспонденції цісарсько-королівського консерватора у Львові Олександра Чоловського³.

11 лютого 1907 року о. Василь Кондрацький надіслав листа Олександру Чоловському, у якому дорікнув, що справа спорудження у Судовій Вишні нової церкви не трактується «Гроном консерваторів» у Львові серйозно – «літа минають, а ми не маємо жодного рішення». Священик звернувся із проханням, аби Чоловський дозволив розібрати стару церкву, «бо усі парафіяни про те просять і не хочуть погодитись на побудову на іншому пляцу». Він повідомляв, що у лютому комітет збирається передати спорудження храму підряднику, аби уже весною робота розпочалась. У березні планувалось привезти каміння і цеглу. Кондрацький також зауважив, що дерев’яна церква перебуває в аварійному стані, її верхня частина може завалитись. Наприкінці листа він знову зазначив, що будь-які пропозиції щодо іншого місця для нового храму парафіяни відкинуть.

Невідомо, якою була відповідь О. Чоловського, проте парафіяльний комітет направив листа і у староство, а 11 березня на ім’я Василя Кондрацького звідти надійшла відповідь. У тексті зазначено, що ще 3 серпня 1905 року з’явилася повітова резолюція, у якій було взято до уваги опінію у цій справі «Грона цісарсько-королівських консерваторів Східної Галичини» про те, що «церков тая єст цінним і типовим забитком деревляного будівництва з XVII віку і яко така узнана зістала за предмет консервації». В такій ситуації у старостві рекомендували парафіяльному комітетові, аби той направив прохання до Галицького крайового сейму про виділення субвенції на реставрацію та консервацію дерев’яного храму.

19 березня парафіяльний комітет направив лист-відповідь у староство, у якому було роз’яснено позицію судововишнянських греко-католиків. На згадану повітову резолюцію від 3 серпня 1905 року ще тоді було надіслано листа (18 жовтня 1905 р.), у якому йшлося про будову церкви на місці старої, після її розібрання. Тобто, опінію у цій справі «Грона консерваторів» у комітеті відразу відкинули. У листі вказано, що громада ще раз зверталася до консерваторів, проте минуло два роки, а жодного рішення так і не було. Стара церква валиться, тому справу потрібно вирішувати негайно.

Кондрацький зазначив, що парафіяни не пристануть на пропозицію щодо пошуку іншого місця. Стара церква не відповідає потребам, бо уміщає заледве 200 людей, а парафія налічує 3600 осіб – «понеже в старой церкви нема місця щобі згромадити ся на Богослуженє и на науку евангельску, тому вкрадає ся неморальность, розпуста і всякі злі впливи радикальних елементов знаходять послух» Ремонтувати її також недоцільно – «понеже церковь єсть деревляна и спорохнявила, отже неоплатить ся направляти и видавати грош на відновленє порохна». У Галицькому сеймі, щоправда, погодилися виділити субвенцію для реставрації старого храму і на придбання пляцу у розмірі 20 000 крон, проте комітет вперто відмовлявся покинути старе місце. Кондрацький писав: «Від тисяч літ стоіть церква на том плацу, навколо церкви був цвинтар, тут суть гроби предків наших – місце освячене, до котрого всі парохіяне прикладають велику вагу и привязанє з чистого пієтизму».

Були й інші причини, чому варіант з новим місцем був неприйнятним для місцевої греко-католицької громади. Біля старої церкви незадовго до того було вимуровано нову дзвіницю, яка обійшлася у 8000 крон. Якщо б комітет пристав на пропозицію «Грона консерваторів», то її б довелося переставляти на нове місце, що потягло б за собою нові видатки. Кондрацький вказував і на переваги старого місця – цей пляц був обсаджений столітніми деревами, створюючи окрасу і затишок довкола храму. Також на території був мурований «домок» на склад церковних речей. У комітеті зазначали, що це все залишиться без ужитку і буде підупадати, якщо цісарсько-королівські консерватори не погодяться на розібрання дерев’яного храму. Проблема була і в пошуку нового пляцу – його можна було б знайти лише за містом, в чистому полі, що було б незручно і для міщан, і для священика.

З листа довідуємось, що задум про спорудження нової мурованої церкви з’явився не пізніше 1904 року – «побожни парохіяне вже від року 1904 складали датки конкуренційні на будову нової церкви». Коли із «Грона консерваторів» надійшло повідомлення про заборону на розібрання дерев’яного храму, у громаді тимчасово припинили збір коштів. Також у листі Кондрацький зазначив, що комітет не бере на себе відповідальності у випадку обвалення дерев’яної церкви, та просить староство повідомити про це консерваторів.

«Тут суть гроби предків наших»

Нам невідомо, яку відповідь отримав парафіяльний комітет, проте очевидно, що не дозвіл на розібрання старої церкви, бо 5 жовтня Кондрацький знову направив лист до О. Чоловського з проханням полагодити справу. Початок будівництва було перенесено уже на весну 1908 року. У наступному листі – від 16 листопада 1907 року – настоятель церкви Пр. Трійці повідомляв Чоловського, що завершуються переговори з будівничим та уже планується звіз будматеріалів. У тексті зазначено, що консерватор обіцяв дати відповідь ще на початку вересня.

«Тут суть гроби предків наших»

Врешті такий дозвіл парафіяльний комітет отримав і будівництво почалось, хоча тут ми наразі не знаємо точного датування. Насамкінець відзначимо, що епізод із розібранням та побудовою нової церкви відображений у картині відомого польського художника Андрія Жигадла «Храм Св. Трійці. Судова Вишня, 1913», написаної у 2013-2014 рр. На полотні зображені вхідні двері та робітники, які власне розбирали стару дерев'яну церкву. Храму уже немає, залишились лише двері, які символізують перехід, не лише фізичний, але й есхатологічний – до світу з іншим ладом та моральними цінностями⁴. Картина А. Жигадла у цьому сенсі є чудовою ілюстрацією до наведеної вище Дмитрасевичевої оцінки спорудження нового храму та долі старої дерев’яної церкви.

«Тут суть гроби предків наших»

___________________

¹ Драґан М. Українські деревляні церкви: генеза і розвій форм. Частина І. Львів, 1937. С. 51, 53, 56, 77, 98.

² Дмитрасевич Т. Благословляю вишенські стежини… Твори. Т. І / упорядник Оксана Яремчук-Петьовка. Судова Вишня – Львів, 2016. С. 134.

³ Korespondencja urzędowa Aleksandra Czołowskiego jako c. k. konserwatora we Lwowie]. [T. 2], [Łanowice-Zawałów]. З середини ХІХ ст. консерватори та урядовці, які займалися охороною історичних пам'яток у Східній Галичині, були об'єднані у «Гроно цісарсько-королівських консерваторів та кореспондентів Східної Галичини". Див.: Саламаха І. Державна охорона історичних пам’яток у Східній Галичині напередодні Першої світової війни (1910–1914) // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 2008. Вип. 17. С. 73-79. Олександр Чоловський працював в «Гроні цісарсько-королівських консерваторів» з 1910 року, будучи секретарем організації і членом секції історичних пам'яток в Городоцькому, Мостиському, Яворівському та Цешанівському повітах, а також Раві Руській та Кам’янці- Струмиловській (нині Кам’янка-Бузька).

⁴ Див.: А. Jankowska-Marzec. Malarstwo Andrzeja Żygadły. W «stylu retro»? // Modus. Prace z historii sztuki, XVI, 2016, s.47-60

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/kaleido_digest/78104/

Следующая новость
Предыдущая новость

Авиабилет может быть не таким, уж дорогим, как вы думаете Модная одежда Краснодар Изготовление бумажных пакетов с логотипом Строительство мансарды Микола Томенко: «Музей Мазепи з’явиться у лаврі за будь-яких обставин»

Публикации