Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині

30.07.2018 21:25 0

Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині

Ігор Тимоць. Фото: Андрій Поліковський

"Польсько-український портал", 24 липня 2018

Студенти та викладачі Українського католицького університету (УКУ) 17–26 липня прибирали український цвинтар на Любачівщині (територія Польщі з центром у містечку Любачів, де до 1947 року більшість населення становили українці – Polukr.net). Це 7-ма щорічна експедиція на ці терени. Осередок, навколо якого працюють всі ці роки, – колишнє українське село Гораєць, спалене військами Польської Народної Республіки (ПНР) та СРСР у 1945 році. Цього року 12 студентів і викладачів наводили лад на цвинтарі в селі Старі Олешичі. Керівник експедиції – кандидат історичних наук, доцент кафедри нової і новітньої історії УКУ Василь Стефанів. Фінансується експедиція фондом Тимоша та Дженовефи Шевчуків і Вічного фонду “Броди-Лев”.

Студенти вчать історію, прибираючи цвинтарі

Протягом 7 років учасники експедицій селяться в екологічно-етнографічному готельному комплексі в Горайці – «Хутір Гораєць». Аби зекономити, живуть у наметах, самі готують їсти.

“Хутір Гораєць” Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині Учасники експедиції перекушують в “Хуторі Гораєць” Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині Учасники експедиції в “Хуторі Гораєць”

Більшість учасників – хлопці та дівчата 4–5 курсів, 20–22 років. Протягом дня хлопці підіймають хрести, встановлюють їх, аби не падали надалі, чистять від кущів і галуззя кладовище в Старих Олешичах. Дівчата очищають надмогильні пам’ятники і хрести від моху, чергують на кухні на «Хуторі». Увечері грають ігри, відпочивають біля вогнища.

Студенти, переважно історики, кажуть, що основне для них, – можливість зробити добре діло, пізнати історію на власні очі та гарно провести час. «Я приїхав сюди, бо це відповідає моїй спеціальності та зацікавленням, – каже студент Миколи Гаєвой. – Пишу роботу про одне зі знищених сіл Закерзоння (публіцистична назва земель, де до 1947 року жили українці; терени сучасної східної Польщі, звідки українців виселили на захід Польщі та в УРСР після ІІ світової війни – Polukr.net)».

«Я учасниця польського товариства в Тернополі, у мене були поляки в родині, – каже студентка Анастасія Шестюк. – Із польським товариством упорядковувала кілька років польські цвинтарі на Тернопільщині. Тепер захотіла прибрати український в Польщі, порівняти їхній стан. Українські в Польщі значно занедбаніші, тому їх важче прибирати».

Місцева влада всіляко допомагає. Тільки просять, аби без політики

Василь Стефанів розповідає, що місцева влада всіляко допомагає – позичає інструменти, коли потрібно, іноді скошує траву. Католицький парох в Старих Олешичах, до парафії якого належить цвинтар і закинутий мурований колишній греко-католицький храм, радо погодився, аби українці прибрали кладовище. Лише попросив, щоб не було ніяких політичних моментів.

Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на ЛюбачівщиніКерівник експедиції Василь Стефанів

Стефанів розповідає, що місцеве населення ставиться приязно і приємно здивоване, що українці чистять кладовища, ще й своїм коштом. Поляки, за його словами, ставляться до цього з повагою. Прибирання, як кажуть жителі Старих Олешичів, відповідає християнській традиції і покращує вигляд села.

«Як в Україні, так і в Польщі є багато стереотипів щодо польсько-українських відносин, – каже Стефанів. – На політичному рівні між владою країн бувають час від часу напруження. Проте на низовому рівні ми цього не відчуваємо. Місцеві поляки хочуть вести господарські відносини з українцями. Часто звертаємося до них із побутовими проблемами. Не раз просили трактор, аби витягти важке каміння. Позичаємо інструменти. УКУ забезпечує усім необхідним реманентом, але всього не передбачиш».

«За ці роки назбиралося багато спогадів, – каже історик Стефанів. – Одного разу в Горайці витягували важкий камінь. Обкопали місце. Ніяк не могли витягти. На цвинтар приїхали туристи з Варшави. Дивлячись на наші безуспішні спроби, взялися допомагати. Таких прикладів вдосталь».

Також історик розповів на цвинтарі Горайця, що тут була база УПА. А в іншому селі, по сусідству, база польського підпілля – Армії Крайової (АК). Між ними точилися бої. У квітні 1945 року польська комуністична влада за підтримки НКВС вирішили позбавити українських повстанців бази й атакувала село. Застосували навіть артилерію. Село спалили, а близько 185 жителів із приблизно 1800, що жили в Горайці, – вбили. Серед них десятки жінок і дітей. Ці жертви поховані на кладовищі Горайця. У 2010 році на цвинтарі відкрили меморіал жертвам трагедії.

Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині Цвинтар у селі Гораєць. Монумент на місці масового поховання жертв трагедії в цьому селі Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині Місце масового поховання жертв трагедії в Горайці Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині Цвинтар у селі Гораєць. Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині Цвинтар у селі Гораєць. Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині Цвинтар у селі Гораєць. Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині Цвинтар у селі Гораєць. Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині Цвинтар у селі Гораєць. Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині Цвинтар у селі Гораєць. Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині Цвинтар у селі Гораєць. Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський

«Були за роки експедицій різні історії, – продовжує Стефанів. – Наприклад, участь волонтерів зі Слов’янська. Вони знайомилися зі студентами УКУ – таке собі відкриття українцями українців з іншої частини країни. Також у жителів сходу було багато особистих відкриттів із побаченого в Польщі. Одного року була спільна Польсько-українська школа в Горайці, де ми обговорювали відносини між народами. Тоді викладачі з Польщі та України читали лекції нашим студентам».

Студентів щороку возять у прибрані у минулі роки кладовища, проводять екскурсії. Учасники намагаються детальніше дізнаватись історії сіл, досліджувати людський вимір минулого, долі конкретних людей.

«Ми достеменно не знаємо, як між собою жили українці, поляки та євреї у малих селах, – розказує історик Стефанів. – Які були традиції та побутово-господарське співжиття. Люди у цьому пограниччі жили поруч століттями. Польсько-українська історія добре вивчена на вищому рівні, але не на низовому».

Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині Цвинтар в селі Хотилюб Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині Цвинтар в селі Хотилюб Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині Цвинтар в селі Хотилюб Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині Цвинтар в селі Хотилюб Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині Цвинтар в селі Хотилюб Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині Цвинтар в селі Хотилюб Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині Цвинтар в селі Хотилюб Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині Цвинтар в селі Хотилюб Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині Цвинтар в селі Хотилюб Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині Цвинтар в селі Хотилюб Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині Цвинтар в селі Хотилюб Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині Цвинтар в селі Хотилюб

«Для багатьох студентів експедиції стали поштовхом для написання наукових робіт, – розповідає Василь Стефанів. – Вже написано дві магістерські роботи. Перша – дослідження локальної історії Горайця, демографії села в другій половині ХІХ століття. Друга – про польсько-українські відносини під час ІІ світової війни на основі локальної історії Горайця. Будуть і подальші праці».

«Хутір Гораєць» – історія відновлення життя та пам’яті спустошеної землі

За минулі роки студенти і викладачі УКУ прибрали цвинтарі в селах Гораєць і Хотилюб. Ці села у 1940-х пережили криваве протистояння між українцями та поляками, а українці звідтіля були вивезені. Після цього ці мальовничі краї знелюдніли. Допоміг терени Горайця наповнити новим життям власник готелю «Хутір Гораєць». Він 12 років тому на місці старої занедбаної школи почав зводити готельний комплекс, схожий на етно-музей. Тепер протягом року на території комплексу проводить етно-фестиваль «Фольковіско».

Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на ЛюбачівщиніМарчін Пьотровські – власник “Хутору Гораєць”

«Хутір Гораєць» ми почали робити 12 років тому, – каже власник готелю Марчін Пьотровські. – Приїхали сюди відпочити і побачити дерев’яну церкву 1586 року. Я сам із села, що за 400 км звідси, але закохався в це місце. Викупив будівлю старої школи, яка була повністю занедбана, – там жили дикі звірі та росли дерева. В селі не було води, каналізації. Тоді зауважив, що в мене практично немає сусідів. Це був хутір між полів і лісів… Усе в готелі зроблене моїм коштом, без допомоги фондів чи держави. 11 років я працював в Ірландії, приїздив сюди тільки на місяць-другий. Моя сім’я жила тут. Зараз я теж працюю піар-менеджером у місцевій владі».

Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині “Хутрі Гораєць” Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині “Хутір Гораєць” Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині “Хутрі Гораєць”

«Фестиваль «Фольковіско» почався з того, що ми з друзями роз’їхалися по світу, але вирішили зустрічатися тут раз на рік, – продовжує Марчін. – Так ми зустрілися двічі, а 8 років тому вирішили перетворити наші зустрічі на фестиваль. Помітили, що в селі на кожному кроці сліди української культури. Але каміння нам мало розповідає. Хотіли поговорити з людьми, які щось знають про ці місця, – почали шукати молодих українців, коріння яких звідси. Знайшли онуків останніх жителів села. Почали відроджувати місцеві ремесла, традиції, культуру, збирати в готелі давні речі побуту. Сам фестиваль присвячений культурі цих місць, різним видам мистецтва. Кожне «Фольковіско» присвячене новим сторінкам історії цієї землі».

Завдяки фестивалю про село дізналось багато людей в Польщі та поза її межами, в Гораєць почали приїздити нові мешканці, будувати житло. Жителі великих міст зводять тепер в селі дачі. Близько 7 років тому село знову ожило.

Надмогильні пам’ятки, що розповідають історію

Василь Стефанів розповів історію експедицій. «Усе почалося з перших екскурсій, які ми проводили студентам для вивчення прикордоння, – розповідає історик. – 2012 року приїхали в Гораєць. Познайомилися з власниками «Хутору Гораєць». Побачили тут занедбаний український цвинтар. Дізналися про історію села, її трагічні сторінки. Тоді спонтанно прийняли рішення приїхати сюди і почистити цвинтар. Створили відповідну програму для студентів, волонтерів та працівників УКУ».

Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині Прибирання цвинтаря в Старих Олешицях Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині Прибирання цвинтаря в Старих Олешицях Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині Прибирання цвинтаря в Старих Олешицях Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині Прибирання цвинтаря в Старих Олешицях Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині Прибирання цвинтаря в Старих Олешицях Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині Прибирання цвинтаря в Старих Олешицях Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині Прибирання цвинтаря в Старих Олешицях Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині Прибирання цвинтаря в Старих Олешицях Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині Прибирання цвинтаря в Старих Олешицях Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині Прибирання цвинтаря в Старих Олешицях Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині Прибирання цвинтаря в Старих Олешицях Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині Прибирання цвинтаря в Старих Олешицях Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині Прибирання цвинтаря в Старих Олешицях Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині Прибирання цвинтаря в Старих Олешицях Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині Прибирання цвинтаря в Старих Олешицях

«Протягом 4 років впорядковували цвинтар в Горайці, – продовжує історик. – Далі 2 роки прибирали в Хотилюбі. Тепер взялися за Старі Олешичі. Надгробки, які підіймаємо, мають мистецьку вартість, бо належать до місцевої Бруснівської каменярської школи. Також вони мають історичну цінність, бо на них часто є цікаві написи».

«Це добре, що українці прибирають свої цвинтарі в Польщі»

У Старих Олешичах український цвинтар розташований у центрі села. Поруч – занедбана мурована греко-католицька церква 1913 року. У суботу вдень в селі не надто людно. Можливо, через період жнив. Де-не-де люди косять траву на подвір’ї, щось роблять біля дому, будують нові будинки. Попри певну схожість людей з мешканцями сусідніх українських сіл з іншого боку кордону, впадає в очі заможність села: нові чепурні будинки та паркани, усюди підстрижена трава, рівна дорога. Усі, з ким вдалося поговорити в Старих Олешичах, позитивно висловлювалися щодо прибирання кладовища українцями.

Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на ЛюбачівщиніПрибирання цвинтаря в Старих Олешицях

«Мені не перешкоджає їхня робота, хай прибирають, як хочуть, – каже 65-річний житель села Зигмунд. – Село буде мати кращий вигляд, коли приберуть».

«Гірше було б, якщо б смітили, – жартує продавець у сільській крамниці, 53-річний Кшиштоф… – Усім хочеться, аби було красиво і чисто. А в центрі села і поготів. Там, біля церкви, молодята часто фотографуються, тож прибирання не завадить. Гміна час від часу косить траву, але хоча б кущі тепер почистять, хрести попідіймають. Кілька років тому приїздили українці, проводили літургію. Вони щось теж прибирали».

Вдалося поговорити зі старою жителькою села, яка прожила в ньому понад 70 років. «Наше село вивезли сюди з України в 1947 році, – каже 89-річна Стефанія. – Ми поселилися в хаті, де жили українці. Їх звідси теж вивезли. У мене немає ніяких образ на українців. Було, що було. Це в минулому. Тішуся, що Бог дав мені стільки років життя і здоров’я. Всім зичу жити в мирі та порозумінні. Добре, що українці прибирають цвинтар. Сюди час від часу приїздять рідні тих, хто колись тут жив, проводять панахиди біля церкви. Деколи трошки щось прибирають на кладовищі».

Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на ЛюбачівщиніУчасники експедиції

Однак цвинтарі за кілька років знову заростуть, тож з часом до них доведеться повертатися. Поряд з експедицією УКУ закинуті українські кладовища Закерзоння прибирає громадське об’єднання «Вирій». В їхні експедиції переважно їздять нащадки українців, яких виселили з цієї території. «Виріївці» прибирають цвинтарі, віддалені від населених пунктів.

Крім того, близько 30 років мистецькі хрести і пам’ятки на кладовищах у східній Польщі відновлюють і реставрують поляки, професійні реставратори з польського товариства «Магурич».

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/72023/

Следующая новость
Предыдущая новость

Удивительный мир гемблинга на сайте Азино 777 Горящие туры из Днепропетровска Запчасти для вашего автомобиля на сайте Качественная и недорогая мебель для вашего дома Как изменились футболки за время своего существования?

Публикации