СПІЛЬНОТА І БАТЬКІВСТВО: РОЗДУМИ ПРО ЇХ ЗНАЧЕННЯ ТА ПОЄДНАННЯ У СЬОГОДЕННІ І МАЙБУТНЬОМУ

23.09.2019 21:00 0

(виступ на щорічній науковій конференції «Успенські читання» 2018 р., що пройшла під гаслом «Спільнота: обличчя, виклики, покликання»)

У ці вересневі дні, коли у Києві проходить уже ХІХ-та традиційна богословська конференція «Успенські читання», її учасники мають приємність отримати свіжий (ще із запахом фарби!) збірник доповідей минулого року, присвячений темі християнської спільноти. Ця тема для християн завжди є гостро актуальною. Зазначу, що у її обговоренні взяли участь пастирі з великим досвідом – єпископи, священики, члени монашеських спільнот.

Мої скромні міркування – про те, чим може бути важливим покликання батьківства для спільноти. При тому батьківство і по плоті, і по духу. Який його зв'язок із темою «завіту». Яким може батьківство у сучасному світі, який уже не сприймає патерналізм – про це доповідь.

Деякі цитати:

«Що є поштовхом до творчого розвитку християнської спільноти? Якщо ми звернемося до її Джерела, слід згадати слова Петра, як відповідь на слова Ісуса, звернені до Дванадцяти: "Чи не хочете й ви відійти?" (Іоанн 6, 67). Ісус змушує слухачів визначити свій вибір: заради чого вони хочуть бути з Ним? І Петро відповідає: "Господи, до кого ми підемо? Ти маєш слова життя вічного". Тобто, основою бажання перебувати зі Спасителем тут є, як ми бачимо, потреба Його чути і перебувати у спілкуванні, оскільки таке спілкування дає безцінне причастя до Вічного Життя.

Реальність цього відблиску вічного життя і є центром, християнською основою життя спільноти. Слухаючи і слухаючись один одного, ми розпізнаємо ці відблиски, ми збагачуємося і творчо намагаємося через це багатство творити спільне життя як відповідь на виклики непередбачувано мінливого світу».

«Мабуть, час, коли християни вважали за можливе переробити світ у все-спільноту християнських громад, уже відійшов; принаймні в доступній для огляду перспективі. Тому наше покликання – свідчити про відблиск вічного життя своїм ставленням один до одного, дійсним єднанням у Христі. При цьому – наші громади, спільноти повинні мати певну систему, структурність; реальність, а не віртуальність».

«Негативною крайністю патерналізму, що проявлялася в історії, є нівелювання особистості, втрата здатності до самостійного і відповідального вибору. .. В міру збільшення різноманітності життя, можливостей для особи – для більшості членів суспільства послідовний патерналізм стає тягарем. Тому історію розвитку європейської християнської демократії можна розглядати і в тому числі як історію емансипації, реакції на крайнощі патерналізму.

У цьому пошуку справедливості та рівноправності особистостей, як це часто відбувається, разом з диктаторством і авторитаризмом, з розвитком нашої цивілізації, мабуть, вихлюпується або вимивається і батьківство. Так, з тривогою про це говорить відомий італійський педагог Ф. Нембріні: «Новий час повстав проти постаті батька, батьківство звинувачується в авторитарності, і вся педагогіка будується тепер на запереченні авторитету в ім'я невірного і спотвореного уявлення про свободу». Тому, на мій погляд нам, християнам, важливо вміти знаходити відповідь: чи потрібно нам батьківство як духовна реальність нашого життя? У чому уразливість, крихкість сучасного батьківства? Що є батьківство, чи не зводиться воно до патерналізму?»

З урахуванням розміру статті, для читання всього тексту даю посилання на свій блог:https://bohdanohulch.blogspot.com/

Якщо буде реакція – міркування, запитання, автор буде вдячний.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/77237/

Следующая новость
Предыдущая новость

Честность онлайн-казино — в лучшей версии рунета Как не ошибиться, приобретая межкомнатные двери? Блюда грузинской кухни с доставкой на дом в Харькове Подтяжка лица для возвращения вашей молодости Бесплатные игровые автоматы в казино

Публикации