СПІЛЬНОТА І БАТЬКІВСТВО: РОЗДУМИ ПРО ЇХ ЗНАЧЕННЯ ТА ПОЄДНАННЯ У СЬОГОДЕННІ І МАЙБУТНЬОМУ

23.09.2019 21:00 3

(виступ на щорічній науковій конференції «Успенські читання» 2018 р., що пройшла під гаслом «Спільнота: обличчя, виклики, покликання»)

У ці вересневі дні, коли у Києві проходить уже ХІХ-та традиційна богословська конференція «Успенські читання», її учасники мають приємність отримати свіжий (ще із запахом фарби!) збірник доповідей минулого року, присвячений темі християнської спільноти. Ця тема для християн завжди є гостро актуальною. Зазначу, що у її обговоренні взяли участь пастирі з великим досвідом – єпископи, священики, члени монашеських спільнот.

Мої скромні міркування – про те, чим може бути важливим покликання батьківства для спільноти. При тому батьківство і по плоті, і по духу. Який його зв'язок із темою «завіту». Яким може батьківство у сучасному світі, який уже не сприймає патерналізм – про це доповідь.

Деякі цитати:

«Що є поштовхом до творчого розвитку християнської спільноти? Якщо ми звернемося до її Джерела, слід згадати слова Петра, як відповідь на слова Ісуса, звернені до Дванадцяти: "Чи не хочете й ви відійти?" (Іоанн 6, 67). Ісус змушує слухачів визначити свій вибір: заради чого вони хочуть бути з Ним? І Петро відповідає: "Господи, до кого ми підемо? Ти маєш слова життя вічного". Тобто, основою бажання перебувати зі Спасителем тут є, як ми бачимо, потреба Його чути і перебувати у спілкуванні, оскільки таке спілкування дає безцінне причастя до Вічного Життя.

Реальність цього відблиску вічного життя і є центром, християнською основою життя спільноти. Слухаючи і слухаючись один одного, ми розпізнаємо ці відблиски, ми збагачуємося і творчо намагаємося через це багатство творити спільне життя як відповідь на виклики непередбачувано мінливого світу».

«Мабуть, час, коли християни вважали за можливе переробити світ у все-спільноту християнських громад, уже відійшов; принаймні в доступній для огляду перспективі. Тому наше покликання – свідчити про відблиск вічного життя своїм ставленням один до одного, дійсним єднанням у Христі. При цьому – наші громади, спільноти повинні мати певну систему, структурність; реальність, а не віртуальність».

«Негативною крайністю патерналізму, що проявлялася в історії, є нівелювання особистості, втрата здатності до самостійного і відповідального вибору. .. В міру збільшення різноманітності життя, можливостей для особи – для більшості членів суспільства послідовний патерналізм стає тягарем. Тому історію розвитку європейської християнської демократії можна розглядати і в тому числі як історію емансипації, реакції на крайнощі патерналізму.

У цьому пошуку справедливості та рівноправності особистостей, як це часто відбувається, разом з диктаторством і авторитаризмом, з розвитком нашої цивілізації, мабуть, вихлюпується або вимивається і батьківство. Так, з тривогою про це говорить відомий італійський педагог Ф. Нембріні: «Новий час повстав проти постаті батька, батьківство звинувачується в авторитарності, і вся педагогіка будується тепер на запереченні авторитету в ім'я невірного і спотвореного уявлення про свободу». Тому, на мій погляд нам, християнам, важливо вміти знаходити відповідь: чи потрібно нам батьківство як духовна реальність нашого життя? У чому уразливість, крихкість сучасного батьківства? Що є батьківство, чи не зводиться воно до патерналізму?»

З урахуванням розміру статті, для читання всього тексту даю посилання на свій блог:https://bohdanohulch.blogspot.com/

Якщо буде реакція – міркування, запитання, автор буде вдячний.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/77237/

Следующая новость
Предыдущая новость

Соответствие цены качеству Библия на любой вкус по выгодным ценам Еладська та Українська Церкви влаштували відпочинок дітям із зони АТО Покупайте серебряные крестики онлайн Средство для безопасного и быстрого похудения

Публикации