Синагога… святого Миколая. Історія лозівської синагоги та православної Свято-Миколаївської церкви

21.12.2019 10:47 0

Синагога… святого Миколая. Історія лозівської синагоги та православної Свято-Миколаївської церкви

В’ячеслав Труш

Лозова – нині районний центр на півдні Харківської області, а в ХІХ столітті – селище навколо однойменної залізничної станції. Виникла 1869 року на колишніх козацьких землях Орільської паланки. Дуже швидко Лозова стає важливою вузловою станцією (перетиналися дороги на південь-північ, схід-захід), центром торгівлі та найму робочої сили. Населення швидко збільшується як за рахунок українських селян із навколишніх сіл, так і за рахунок приїжджих, зокрема, й інших національностей – росіян, євреїв, німців, волзьких татар, поляків. Починають будуватися православні церкви – спершу капличка на вокзалі в пам'ять про врятування російського імператора Олександра ІІІ. Монарх подорожував на південь і в районі станції Бірки сталася залізнична катастрофа. Були загиблі, але сам імператор врятувався, прибув до Лозової, де священники навколишніх сіл відправили подячний молебень. На місці катастрофи неподалік Борок побудовано Спасів скит, а у Лозовій – каплицю. 1889 року в містечку будується перша церква – Матвіївська [3]. 1902 року збудовано другу – Чотирьохсвятительську. В ній влаштовано фамільні склепи місцевої аристократії – князя Дмитра Ширинського-Шихматова та родини Пржевальських [4].

З огляду на наявність римо-католиків (німці й поляки) будується костел. 1910 року згадується баптистська громада [14]. Є також згадки про мусульманський молитовний будинок, а також у переписах зафіксовано наявність старовірів.

Синагога… святого Миколая. Історія лозівської синагоги та православної Свято-Миколаївської церкви

У Лозовій оселяється багато євреїв, зайнятих у торгівлі, промисловості, сфері обслуговування. Для задоволення їхніх релігійних потреб будується синагога. Час її побудови нині невідомий, перша згадка належить до 1913 року.

Із початком Української революції 1917–1921 років Лозова стає місцем бойових дій. 1918 року, 24 та 25 грудня, станцію й селище спробували захопити махновці, яким протистояли українські підрозділи. 18 полонених махновців розстріляні під стінами церкви. Як згадує у своїх спогадах поет Володимир Сосюра (на той час український вояк), під час бою випадково був убитий і місцевий дідусь, який ранком ішов до храму [11, с. 157]. Махновці ж масово винищували місіонерів-баптистів, які проповідували та лікували людей у самій Лозовій та в навколишніх населених пунктах [15, с. 16].

У липні 1919 року містечко захопили підрозділи російської Добровольчої армії генерала Денікіна, терські та кубанські козаки. Місцеве єврейське населення, яке складало 10% мешканців містечка, зібрало для «білих» 50 тисяч карбованців, проте у місті все одно почалися грабежі. 11 липня вояками 10-го ескадрону Осетинського дивізіону було забито двох євреїв, а 12-го розпочався погром – розграбовано майно, погромлено синагогу й розірвано кілька сувоїв Тори [13]. Дехто із лозівчан намагався врятувати євреїв від насильства. Так один із матросів-есерів заховав єврейську родину у погребі, сам сів на ляді на стілець, поряд поставив випивку й грав на гармошці, роблячи вигляд, що розважається. Тож коли погромники побачили захмелілого морячка, обшук робити не стали.

Синагога… святого Миколая. Історія лозівської синагоги та православної Свято-Миколаївської церкви

Синагога… святого Миколая. Історія лозівської синагоги та православної Свято-Миколаївської церкви

У міжвоєнний час храми та молитовні будинки припиняють своє функціонування. Радянська влада зруйнувала усі православні церкви, синагогу закрито, римо-католицький костел зачинено 1927 року, а за рік теж зруйновано [5, с. 185-186]. 1937 року арештовано й розстріляно лозівчанина Григорія Пухнатого, в будинку якого проводилися зібрання баптистів [1]. Є згадки про те, що у 1930-ті роки функціонував православний молитовний будинок по вулиці Леніна (нині Юхима Березовського). Активно ведеться антирелігійна агітація, у районі засновують 14 осередків «Спілки безвірників», зокрема й на залізниці Показовим є один із газетних заголовків щодо тодішнього життя міста – «РОБІТНИКИ ТА СЕЛЯНИ НА РІЗДВО ПРАЦЮВАТИМУТЬ» [6].

Синагога… святого Миколая. Історія лозівської синагоги та православної Свято-Миколаївської церкви

Ситуація була типова для всього СРСР. Так на Харківщині напередодні Другої світової війни залишилася лише одна діюча православна церква, Казанської ікони Богородиці, у Харкові. Служив там сам архиєпископ Олександр (Петровський), доки його не арештували.

Відродження релігійного життя у Лозовій відбулося 1941 року, із вступом німецьких військ. Лозівчани починають масово відвідувати православний дім молитви в приміщенні колишньої крамниці. Служби Божі щонеділі о 10.00, навіть у двадцятиградусний мороз люди, не вміщаючись у приміщенні, стояли надворі. Пізніше під православний храм (названий Миколаївським) переобладнано … колишню синагогу. Урочисте перенесення храму до нового приміщення відбулося 18 грудня 1941 року, в переддень свята чудотворця Миколая, архиєпископа Мир-Лікійського [7, с. 62], на куполі встановлено хрест. В урочистостях брали участь міський голова Олександр Перехрестов та члени міської управи. Вже 20 грудня столяри почали виготовлення престолу, люди принесли заховані вдома чашу, кадильницю, образи, Євангеліє, навіть три дзвони. Всі ці речі зі зруйнованих більшовиками лозівських церков. 29 грудня відбулося освячення церкви [7, с. 72].

Синагога… святого Миколая. Історія лозівської синагоги та православної Свято-Миколаївської церкви

Храм був двохпрестольним. Настоятелем призначено отця Матвія Гребенника [8], церква належала до автономістської течії. Останній факт досить промовистий, оскільки вважалося, що отримати згоду на відкриття нових громад можна було лише за згоди митрополита Харківського і Полтавського Феофіла (Булдовського). Оскільки владика Феофіл належав до Української Автокефальної Православної Церкви, отримати від нього дозвіл на реєстрацію конкуруючої структури було проблематично. Факт появи автономістської церкви у досить значному на той час населеному пункті області руйнує це твердження. Проповіді були російською мовою, бо, як висловився тодішній священник, «російська мова більше подобається Богові» [7, с.62].

Після відкриття церкви у Лозовій, як і по всій Україні, відбувається сплеск релігійних почуттів. Одна із лозівчанок згадує як її хрестили у нововідкритій церкві. Старий священник, у храмі повно дітлахів, стоять таз та корито з водою. Дітей занурюють у таз із водою або поливають.

Синагога… святого Миколая. Історія лозівської синагоги та православної Свято-Миколаївської церкви

Серед союзних німцям італійських військ, що перебували у Лозовій, був український греко-католицький священник – отець Мелетій Войнар, монах-василіянин, який виконував функції капелана. У неділю, 5 липня 1942 року, він провів богослужіння для італійських вояків. Оскільки священник мав грецьке облачення та вимовляв церковнослов’янською, на Службу Божу завітало багато місцевих жінок з дітьми [7, с. 166-7].

Синагога… святого Миколая. Історія лозівської синагоги та православної Свято-Миколаївської церкви

Після вигнання нацистських окупантів у Лозівському районі продовжували діяти відкриті церкви у Лозовій, Панютиному, Орільці, Краснопавлівці. Відомо, що у Лозовій служили отець Лука Яловий (похований на «авилівському» кладовищі міста), а також оо. Федір, Сергій, Петро (прізвища невідомі), Артемій Нестеренко, Василь Кириченко і останній – отець Володимир Березовський. Священники жили на другому поверсі храму. Відомі й імена церковного причту – диякон отець Іоанн, регент Федір Макогон. Священника запрошували на похорон разом із дияконом та церковним хором. Отця Володимира тепло згадує дехто із лозівчан – коли ховали одну із бабусь, він не відмовився, а йшов в облаченні на кладовище за возом із домовиною по коліна в багнюці.

Біля церкви були сторожка, у якій відбувалися збори, стайня, а у великому церковному підвалі жили безхатченки. Парафією керував староста, існували церковна рада, ревізійна комісія, посада бухгалтера. Останнім старостою був Колісник, бухгалтером М. Д. Григоренко, членом церковної ради Шевченко. За М. Д. Григоренка відомо, що починав він як адвокат, потім працював у торгівельних організаціях Лозової, був ув’язнений. Останній регент – О. М. Архипов, родом з Кубані.

Синагога… святого Миколая. Історія лозівської синагоги та православної Свято-Миколаївської церкви

Взимку 1961 року у Лозовій відбувся судовий процес над останнім священником Миколаївського храму – отцем Володимиром Березовським, а також над трьома активними парафіянами. Поштовхом до процесу стала заява одного із вірян, Йосипа Данилова, про те, що він нібито був побитий священником та іншими парафіянами за те, що вимагав ревізії церковних коштів. Перед цим він скаржився на священника до церковної влади у Харкові, Києві, Москві, але безрезультатно. Одразу у місцевій газеті «Правда Лозівщини» (а потім і в загальносоюзній пресі) почали друкувати обурені листи лозівчан, представників організацій та установ під загальними рубриками: «Трудящі Лозівщини вимагають», «Релігія є опіум народу». Священник та його найближче оточення звинувачуються у привласненні коштів за церковні треби, пияцтві, розпутстві, хуліганстві, спекуляції свічками, побитті Данилова палицею (чи палицями). Двоє парафіян написали відкриті листи до газети про те, що виходять зі складу церковної «двадцятки» (парафіяльного активу). Ще не було рішення суду, а «трудящі» вже вимагали закриття церкви й перетворення її на будинок піонерів.

Синагога… святого Миколая. Історія лозівської синагоги та православної Свято-Миколаївської церкви

Суд відбувався в лютому 1961 року, в Районному будинку культури. Серед народних засідателів – колишній червоногвардієць Сельодкін. Обвинувачених засудили: отця Володимира та бухгалтера М. Д. Григоренка – до одного року ув’язнення, церковного старосту Колісника та члена церковної ради Шевченка – до штрафу у сто карбованців кожного [2, 10]. Наскільки обґрунтованим було обвинувачення – питання на цей час відкрите.

Церкву закрили, хрест скинули з куполу, а приміщення перетворено спершу на будинок піонерів (на місці вівтаря влаштовано сцену), а потім на бібліотеку. Ходили чутки, що чоловік, який скидав хрест, раптово загинув, а людина, яка топтала ногами ікони, втратила розум і знаходилася на лікуванні в психіатричній лікарні. Парафіяни змогли зберегти деякі ікони, інші вивезено на місцевий іподром й звалено у стайні. Коштовні церковні речі перенесено до підвалів міської ради. Під час одного зі свят ялинка, яка стояла на сцені, спалахнула.

Синагога… святого Миколая. Історія лозівської синагоги та православної Свято-Миколаївської церкви

Орієнтовно 1978 року будівлю колишньої Свято-Миколаївської церкви (синагоги) було зруйновано. Ходила чутка, що місцеві євреї збираються домагатися відновлення в приміщенні синагоги і тому воно було швидко знищене. Очевидці згадують, що стіни були досить міцними. Після закриття Свято-Миколаївського храму лозівчани їздили до церкви у Краснопавлівку, Орільку, Панютине. У 1960–70-ті роки деякі християнські обряди під час похорону виконували віруючі жінки старшого віку – вночі при запалених свічках читали над померлим Псалтир, а також голосили над небіжчиком (особливий жанр фольклору – голосіння).

Синагога… святого Миколая. Історія лозівської синагоги та православної Свято-Миколаївської церкви

На початку 1960-х років у Лозову приїздили до місцевого ченця Зинона (світське ім’я Захар Шавша) навіть із сусідньої Донецької області. Монах мав вже понад дев’яносто років, не ходив, але славився своїми духовними настановами. Помер 1963 року [12].

1978-го року православні віруючі Лозової неодноразово звертаються до органів влади про відкриття церкви чи дому молитви у Лозовій. Так заяву до голови виконкому Харківської обласної ради народних депутатів підписали 20 лозівчан. Аналогічного листа передано уповноваженому у справах релігії у Харківській області. Одна з копій листа потрапила за кордон. Проте позитивної реакції це звернення не мало [9, с. 864 – 865].

Нині у Лозовій існують храми ікони Смоленської Богородиці, Петропавлівський та Архангело-Михайлівський монастир УПЦ МП, Преображенська парафія УАПЦ та громада УГКЦ. 2017 року під час декомунізації вулицю Паризької Комуни, неподалік якої знаходився Свято-Миколаївський храм, перейменовано на Свято-Миколаївську.

Список джерел та використаної літератури

  1. База даних про жертви репресій Харківської області. Цитовано за: http://lists.memo.ru/d27/f366.htm
  2. Данилов Й. Слово до віруючих // Правда Лозівщини. –1961. – лютий – Фонди Лозівського краєзнавчого музею.
  3. Духовне життя // Голос Лозівщини. – 2003. – ч. 68-69. – с. 2.
  4. Духовне життя // Голос Лозівщини. – 2003. – ч. 70. – с. 2.
  5. З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. – 2003. – ч. 2.
  6. Загибає релігія в нерівному бою. Попи самі показала свою непотрібність. РОБІТНИКИ ТА СЕЛЯНИ НА РІЗДВО ПРАЦЮВАТМИУТЬ // Селянин Харківщини. — 4 січня 1929 року. – надав Е. Зуб
  7. Корчак-Городиський О. Спогади з життя. Східний фронт. 1941-1943 рр. – Ч. 2. – Львів, 2003. – 320 с.
  8. Лист О. Корчака-Городиського до В. Труша від 31.12.2008//Особистий архів автора.
  9. Мартирологія українських церков. У чотирьох томах. – Т. І. Українська православна церква. Документи, матеріяли, християнський самвидав України / Упорядкували і зредаґували Осип Зінкевич і Олександер Воронин. – Торонто-Балтимор: Українське Видавництво «Смолоскип» ім. В. Симоненка, 1987. – 1207 с.
  10. Світловський А. Під дахом церковним. – Правда Лозівщини. – 1961. // Фонди Лозівського краєзнавчого музею.
  11. Сосюра В. З минулого // Червоний шлях. – 1926. – №10. -
  12. Житие монаха Зинона // На правах рукопису.
  13. Запись представителем Харьковской еврейской общины свидетельства неустановленного лица о грабежах и насилиях на ст. Лозовая подразделениями ВСЮР в июле 1919 г. // ДА РФ. – Ф. Р – 1339. – Оп. 1. – Спр. 445. – Арк. 29. – Копія. Цит. по https://scepsis.net/library/id_1869.html
  14. Попов В. А. Стопы благовестника. Жизнь и труды В.Г. Павлова. - СПб.: Библия для всех, 1996. 262 с.// http://www.krotov.info/lib_sec/16_p/pav/lov_02.htm
  15. Салов-Астахов Н. И. « Палаточная мисия » (Исторический очерк начала 20-го века). – Типография «Благодать». – 189 с.

В’ячеслав Труш, єрей, настоятель Преображенської парафії міста Лозова Харківської області, науковий співробітник Лозівського краєзнавчого музею.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/exclusive/events_people/78255/

Следующая новость
Предыдущая новость

Игровые автоматы: особенности разных категорий! Курс валюти у Львові В УАПЦ нова криза: Буковинська єпархія припинила поминання предстоятеля Домашние животные - большая ответственность Пластиковые двери от Фабрики Комфорта

Публикации