12Якщо я не підписав Петицію, то це не означає, що я ліберал, чи що я за пропаганду ЛГБТ, чи що я латентний гомосексуаліст, чи що мені немає діла до того, що буде з нашими дітьми в школах. Я вважаю, що є інший, більш дієвий спосіб: проповідувати Євангеліє представникам ЛГБТ, йти в школу викладачем, як християнин, працювати в батьківських комітетах в школах, будувати стосунки з вчителями, як християнин. Ми демонізуємо одну гріховну фокус-групу, і при цьому уживаємось якимось містичним чином з іншими гріховними фокус-групами.
Чому немає потуг християнської спільноти такого ж рівня проти наркоманії в школі (окрім системної роботи окремих людей; я не про реабілітаційні центри, а про школу)? проти дошлюбного сексу в школі? проти буллінгу в школі? проти насильства і згвалтування в школі? проти "вписок" школярів? проти плати за оцінки? проти продажу спиртного і паливного школярам? Мене, відверто кажучи, дуже дивує реакція церковної спільноти саме на цю проблему. Я жив декілька років в Європі, в Бельгії, часто буваю в країнах Заходу. Ніякі закони не допоможуть Церкві і суспільству, як тільки мова і сила Євангелії. Домінування таких фокус-груп, меншин, у суспільстві якраз і говорить про те, що Церква перестає вірити і практикувати силу Євангелії.
Ми хочемо бути сильними не преображаючою силою Євангелії, а політичним впливом на політичні рішення. А за політичними рішеннями ми втрачаємо своє основне покликання: бачити грішника очима Божими, як того, хто потребує пізнати Божу Любов і Милість і цілющу Благодать. Тому нам треба піст і молитва не проти ЛГБТ, а за те, щоб сповідуючі християни знову повірили в силу Євангелії... І не вони мають прийти до нас в церкву, а ми маємо йти до них з Євангелієм: до проституток, до гомосексуалістів, лесбіянок, трансвеститів, бісексуалів, корупціонерів, олігархів, бізнесменів-міліонерів... Церкви сильна НЕ політичною владою, а Євангелієм. Бо Церква -- це Тіло Христове на Землі, провідник Божої Любові, Милості, Благодаті, Надії. Церква не є політичним інструментом, а надполітичним і надціональним інструментом Божим і служінні примирення людини з Богом, і людини з людиною... Не осуджую тих, хто підписав Петицію, але не осуджуйте і тих, хто не підписав...
Зараз така хвиля йде по Україні серед християн, що десь трішки виразив невдоволення станом речей в країні чи серед народу українського, то вже вважається зрадою і підтримкою Володимира Путіна. Чи хіба не читали недавню "хвилю", що хто критикує владу і Петра Порошенка в умовах неоголошеної і юридично не визнаної війни навіть за Петицію проти пропаганди ЛГБТ, той вважається зрадофілом і зрадником національної ідеї? Тільки я щось не можу второпати, як ті українські "ідеологи" зв'язують національну ідею з ідеологією ЛГБТ. Це щось туманніше для мене, як питання, чи є життя на Марсі.
І все ж таки, як же ж воно так?... Вважаєш, що український народ не святий і не безневинний перед Богом і потребує Євангелії і покаяння так само, як і російський? Зрадник. Не обзиваєш росіян (як націю і країну), сповідуючих християн в Росії огидними словами? Зрадник. І не важливо, що ти вважаєш війну на Донбасі – агресією, а відняття Криму – анексією Кремлем. Ти все одно зрадник, тому що не пишеш "Роісся", "Рашка", і т.п. (перепрошую за вживання цих слів як приклад).
І не важливо при цьому, що і скільки ти робиш для народу і країни... Демонізуй виключно Росію, критикуй виключно Кремль, звинувачуй у всіх історичних проблемах в Україні Володимира Путіна, і ти "патріот", але ті духовно-соціальні питання, що потрібно вирішити перед Богом у своїй Неньці, – не руш, бо то є зрадою національної ідеї. Мені все частіше здається, що нашою національною ідеєю все більше стає комплекс жертви і меншовартості: всю вину перекладати на Росію (історично), Польщу (останній тренд, гугл-в-помащь), Угорщину і Румунію (самий останній тренд). Ну, і Європа зі своїми цінностями щодо ЛГБТ винна, як сьогоденний тренд: ми хочемо бути в "європейському монастирі", проте зі своїми понятіями і правилами. Чому би вона просто не давала стільки грошей, скільки нам потрібно, але без всяких умов?..
У нас стає модним, що винні всі навкруги, і що всі навкруги століттями не давали нам збудувати державність, оскільки ми живемо на межі цивілізаційного розлому, і всі шастають по Неньці: навіть шведів до Полтави принесло якоїсь біди. У нас в усіх сімейних проблемах (так зараз виглядає) винні ЛГБТ. От заборонимо аборти і гомосексуалістів, і менше насильства буде в сім'ях, любов стане бити ключем живої води, і нація нарешті стане християнською (ох і складне це питання...).
Може нам потрібно спочатку визволитись з терен паталогічної меншовартості і комплексу жертви, як нація і як сім'я, починаючи кожен з себе? Не потрібно самостверджуватись за рахунок приниження іншої країни і нації. Навіть представника ЛГБТ сповідуючому християнину не личить називати "п....м". Тому що тоді людина альтернативній сексуальній орієнтації протиставляє не радість біблійного погляду на шлюб, а образливі слова і ненависть. І цим ми принижуємо не ЛГБТ, а самих себе найперше. Приниження іншого – це не мова гідності і не мова цінностей Царства Божого.
Комплекс національної чи сімейної меншовартості призводить до того, що ми увесь світ починаємо вважати за ворога, і об'єднуємось не "за", а "проти" саме через протиставлення себе. Можна вивчити питання ідеології "руського міра" Дугіна-Проханова і казацького "червоного православ'я" (це їхній, а не мій термін): ось яскравий приклад, як паталогічна меншовартість руйнує націю і країну, тому що не вважає себе частиною одного Села (Людства), а протиставляє себе людству.
Ми не можемо протиставляти себе проти них. Протиставлення є тільки одне: Бог і Боже та ми і наше. Не наші національні чи сімейні цінності є правими, а їхні – гріховними, а Божі цінності щодо сім'ї і нації є святими і праведними, а наші – потребують постійного освячення, а їхні – потребують преображаючої Євангелії перш за все...
В НАЦІОНАЛЬНОМУ І СІМЕЙНОМУ ДИСКУРСІ МИ, сповідуючі християни в Україні і Росії, ВСЕ МЕНШЕ СПОВІДУЄМО ПРЕОБРАЖАЮЧУ СИЛУ ЄВАНГЕЛІЯ ЦАРСТВА, і у нас все менше страху перед сповідуванням сили насильства, зброї, приниження.
Щось подібне, на межі, я спостерігаю і в нашій країні: все більше протиставлень і пропозицій об'єднатися "проти" чогось і когось, а не "за" Євангеліє Божого, а не націоналістичного, Царства. А чи скінчиться тоді війна, якщо об'єднує нас, як націю, саме вона і ненависть до Росії і всього російського? Ми тоді спускаємось на рівень деструктивного дискурсу, і богословського, і філософського, і історичного. Великий відсоток російського народу ще досі живе травмою незціленою: Другою світовою війною як трагіромантизмом. Звідси "На Берлін" і "Можем павтаріть". Тому що війна де-юре закінчилась, але де-факто продовжується в головах поколінь, багато людей живуть нею, і вона стала для них фундаментальною соціально-політичною і національно-релігійною герменевтикою.
Нам не потрібно повторювати цих помилок: ми, сповідуючі християни, об'єднуємось не проти диявола, а за Христа і за Його Євангеліє надмовного і наднаціонального Царства. Яків стверджує безапеляційно (4-ий розділ): «Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать. Тож підкоріться Богові та спротивляйтесь дияволові, то й утече він від вас. Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас».
«Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать». Не гордість "за" чи "проти" чогось чи когось має бути нашою національною ідеєю, а смирення перед Богом. Смирення перед владою не завжди є смиренням перед Богом. Згадаймо трьох друзів Даниїла і піч, і самого Даниїла і левів. Вони об'єднувались не "за" чи "проти" Навуходоносора чи окупантів, а навкруги вірності Самому Богу, Який – понад усе (а не країна чи нація). Перепрошую надто, але як сповідуючий християнин ніколи не зможу змиритись з гаслами "Україна понад усе!" та "Смерть ворогам!" Саме через те, що хочу вчитися смирятися перед Богом, як Архітектором історії всіх націй і імперій, серед яких Слово Боже та Народ Божий (а не український чи російський) є тими, що проголошують цінності Царства Божого. А Царство Боже – надмовне і наднаціональне.
«Тож підкоріться Богові та спротивляйтесь дияволові, то й утече він від вас». Вся історія Народу Божого в Біблії і в історії Церкви стверджує цей Божий принцип: ми не можемо протистояти дияволу без покори Богу. Інакше втікатимемо ми, а не він. Щоб позбавитись від гріхів, потрібно не забороняти їх, а необхідне Євангеліє, яке має преображаючу силу. Сила Євангелії – потужніша за закон проти сексуального гріха, чи за вбивчу кулю. Мова держави – так, закон і право. Але мова Народу БОЖОГО серед народу в державі – це мова преображаючої сили Євангелії Божого Царства, а не приниження, ненависті чи вбиства, що є мовою диявола: вкрасти, вбити і погубити в пеклі якнайбільше душ (так, я вірю не тільки в 6 днів творіння, але й в існування пекла...).
«Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас». Коли ми просто без стосунків з Христом Спасителем удаляємось, чи хочемо звільнитись від гріха, це не наблизить нас до Бога. Але стосунки з Христом і наближення до Бога буде удаляти гріх від нас. Причина: близькі стосунки з Христом. Наслідок: віддалення від гріха. А не навпаки. Як би ми не віддаляли гріх від себе, без стосунків з ХРИСТОМ це не має конструктивної душеспасительної і душезцілительної дії для нашого життя. Нам необхідна спасаюча і освячуюча сила ЄВАНГЕЛІЇ Божого Царства, а не ідеологія, як симулякр Царства Христа.
Для мене сьогодні актуальне питання: на що ми направляємо той дорогоцінний час і ресурси помісних церков: на боротьбу з вітряками, чи на проповідь Євангелії Царства Божого?
500 тисяч сповідуючих християн в Україні можуть знайти 500 тисяч представників ЛГБТ, розповісти їм Євангеліє, побудувати з ними стосунки, зрозуміти їх біль за захисною гріховною реакцією, скерувати їх до зціляючих стосунків з Христом, стати для них і для тисяч проституток голосом Любові Христа, Мовою Любові Христа. Те саме, вважаю, стосується і нашого відношення до ворога: 500 тисяч росіян можуть почути від нас Євангеліє навіть в соцмережах, якщо ми не можемо чи боїмося їхати в Росію. Чекаю, коли в нас буде оголошено три дні посту і молитви за благовістя серед росіян і ЛГБТ-спільноти. Чому поряд? Бо складається сильне враження, що саме ці дві фокус-групи винні у всіх наших проблемах в українській державі і в українській церкві. Не кажу, що так і є, а що це найсильніше враження від наших потуг, як помісних християнських спільнот...
Не наше право вирішувати хто з них гідний чи здібний прийняти Євангеліє. Наше право, як НАРОДУ БОЖОГО: свідчити про цілющу Любов Христа, про прощення гріхів через Кров Христа у стосунках з Ним, про слідування за Христом. Це вічне право Народу Божого: не Суд над грішником (так, знаю про різницю між гріхом і грішником), який належить виключно Богу, а свідкування про Євангеліє Христа. Найвища цінність гуманізму – життя людини. Найвища цінність сповідуючих християн – вірність Христу і Його Євангелії, надмовної і наднаціональної.
«Ніколи не недооцінюймо силу Євангелії», як говорив мій колега Девід Баер. «Never underestimate the power of the Gospel» (David Baer). Так, вірність Христу і Євангелії – це зрада секуляризму і, багато в чому, різних національних ідей. Проте вірність християнина чомусь іншому поза Христом і Євангелієм – це зрада і Христа, і Євангелії Царства Божого. Наразі вірю саме так... Господи, поможи у моєму невірстві... Хай перебуває з Україною зціляюча і дисциплінуюча Любов і Благодать Божа...
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/70703/
