Сила Євангелії vs сила політичного рішення

03.04.2018 17:18 12

Якщо я не підписав Петицію, то це не означає, що я ліберал, чи що я за пропаганду ЛГБТ, чи що я латентний гомосексуаліст, чи що мені немає діла до того, що буде з нашими дітьми в школах. Я вважаю, що є інший, більш дієвий спосіб: проповідувати Євангеліє представникам ЛГБТ, йти в школу викладачем, як християнин, працювати в батьківських комітетах в школах, будувати стосунки з вчителями, як християнин. Ми демонізуємо одну гріховну фокус-групу, і при цьому уживаємось якимось містичним чином з іншими гріховними фокус-групами.

Чому немає потуг християнської спільноти такого ж рівня проти наркоманії в школі (окрім системної роботи окремих людей; я не про реабілітаційні центри, а про школу)? проти дошлюбного сексу в школі? проти буллінгу в школі? проти насильства і згвалтування в школі? проти "вписок" школярів? проти плати за оцінки? проти продажу спиртного і паливного школярам? Мене, відверто кажучи, дуже дивує реакція церковної спільноти саме на цю проблему. Я жив декілька років в Європі, в Бельгії, часто буваю в країнах Заходу. Ніякі закони не допоможуть Церкві і суспільству, як тільки мова і сила Євангелії. Домінування таких фокус-груп, меншин, у суспільстві якраз і говорить про те, що Церква перестає вірити і практикувати силу Євангелії.

Ми хочемо бути сильними не преображаючою силою Євангелії, а політичним впливом на політичні рішення. А за політичними рішеннями ми втрачаємо своє основне покликання: бачити грішника очима Божими, як того, хто потребує пізнати Божу Любов і Милість і цілющу Благодать. Тому нам треба піст і молитва не проти ЛГБТ, а за те, щоб сповідуючі християни знову повірили в силу Євангелії... І не вони мають прийти до нас в церкву, а ми маємо йти до них з Євангелієм: до проституток, до гомосексуалістів, лесбіянок, трансвеститів, бісексуалів, корупціонерів, олігархів, бізнесменів-міліонерів... Церкви сильна НЕ політичною владою, а Євангелієм. Бо Церква -- це Тіло Христове на Землі, провідник Божої Любові, Милості, Благодаті, Надії. Церква не є політичним інструментом, а надполітичним і надціональним інструментом Божим і служінні примирення людини з Богом, і людини з людиною... Не осуджую тих, хто підписав Петицію, але не осуджуйте і тих, хто не підписав...

Зараз така хвиля йде по Україні серед християн, що десь трішки виразив невдоволення станом речей в країні чи серед народу українського, то вже вважається зрадою і підтримкою Володимира Путіна. Чи хіба не читали недавню "хвилю", що хто критикує владу і Петра Порошенка в умовах неоголошеної і юридично не визнаної війни навіть за Петицію проти пропаганди ЛГБТ, той вважається зрадофілом і зрадником національної ідеї? Тільки я щось не можу второпати, як ті українські "ідеологи" зв'язують національну ідею з ідеологією ЛГБТ. Це щось туманніше для мене, як питання, чи є життя на Марсі.

І все ж таки, як же ж воно так?... Вважаєш, що український народ не святий і не безневинний перед Богом і потребує Євангелії і покаяння так само, як і російський? Зрадник. Не обзиваєш росіян (як націю і країну), сповідуючих християн в Росії огидними словами? Зрадник. І не важливо, що ти вважаєш війну на Донбасі – агресією, а відняття Криму – анексією Кремлем. Ти все одно зрадник, тому що не пишеш "Роісся", "Рашка", і т.п. (перепрошую за вживання цих слів як приклад).

І не важливо при цьому, що і скільки ти робиш для народу і країни... Демонізуй виключно Росію, критикуй виключно Кремль, звинувачуй у всіх історичних проблемах в Україні Володимира Путіна, і ти "патріот", але ті духовно-соціальні питання, що потрібно вирішити перед Богом у своїй Неньці, – не руш, бо то є зрадою національної ідеї. Мені все частіше здається, що нашою національною ідеєю все більше стає комплекс жертви і меншовартості: всю вину перекладати на Росію (історично), Польщу (останній тренд, гугл-в-помащь), Угорщину і Румунію (самий останній тренд). Ну, і Європа зі своїми цінностями щодо ЛГБТ винна, як сьогоденний тренд: ми хочемо бути в "європейському монастирі", проте зі своїми понятіями і правилами. Чому би вона просто не давала стільки грошей, скільки нам потрібно, але без всяких умов?..

У нас стає модним, що винні всі навкруги, і що всі навкруги століттями не давали нам збудувати державність, оскільки ми живемо на межі цивілізаційного розлому, і всі шастають по Неньці: навіть шведів до Полтави принесло якоїсь біди. У нас в усіх сімейних проблемах (так зараз виглядає) винні ЛГБТ. От заборонимо аборти і гомосексуалістів, і менше насильства буде в сім'ях, любов стане бити ключем живої води, і нація нарешті стане християнською (ох і складне це питання...).

Може нам потрібно спочатку визволитись з терен паталогічної меншовартості і комплексу жертви, як нація і як сім'я, починаючи кожен з себе? Не потрібно самостверджуватись за рахунок приниження іншої країни і нації. Навіть представника ЛГБТ сповідуючому християнину не личить називати "п....м". Тому що тоді людина альтернативній сексуальній орієнтації протиставляє не радість біблійного погляду на шлюб, а образливі слова і ненависть. І цим ми принижуємо не ЛГБТ, а самих себе найперше. Приниження іншого – це не мова гідності і не мова цінностей Царства Божого.

Комплекс національної чи сімейної меншовартості призводить до того, що ми увесь світ починаємо вважати за ворога, і об'єднуємось не "за", а "проти" саме через протиставлення себе. Можна вивчити питання ідеології "руського міра" Дугіна-Проханова і казацького "червоного православ'я" (це їхній, а не мій термін): ось яскравий приклад, як паталогічна меншовартість руйнує націю і країну, тому що не вважає себе частиною одного Села (Людства), а протиставляє себе людству.

Ми не можемо протиставляти себе проти них. Протиставлення є тільки одне: Бог і Боже та ми і наше. Не наші національні чи сімейні цінності є правими, а їхні – гріховними, а Божі цінності щодо сім'ї і нації є святими і праведними, а наші – потребують постійного освячення, а їхні – потребують преображаючої Євангелії перш за все...

В НАЦІОНАЛЬНОМУ І СІМЕЙНОМУ ДИСКУРСІ МИ, сповідуючі християни в Україні і Росії, ВСЕ МЕНШЕ СПОВІДУЄМО ПРЕОБРАЖАЮЧУ СИЛУ ЄВАНГЕЛІЯ ЦАРСТВА, і у нас все менше страху перед сповідуванням сили насильства, зброї, приниження.

Щось подібне, на межі, я спостерігаю і в нашій країні: все більше протиставлень і пропозицій об'єднатися "проти" чогось і когось, а не "за" Євангеліє Божого, а не націоналістичного, Царства. А чи скінчиться тоді війна, якщо об'єднує нас, як націю, саме вона і ненависть до Росії і всього російського? Ми тоді спускаємось на рівень деструктивного дискурсу, і богословського, і філософського, і історичного. Великий відсоток російського народу ще досі живе травмою незціленою: Другою світовою війною як трагіромантизмом. Звідси "На Берлін" і "Можем павтаріть". Тому що війна де-юре закінчилась, але де-факто продовжується в головах поколінь, багато людей живуть нею, і вона стала для них фундаментальною соціально-політичною і національно-релігійною герменевтикою.

Нам не потрібно повторювати цих помилок: ми, сповідуючі християни, об'єднуємось не проти диявола, а за Христа і за Його Євангеліє надмовного і наднаціонального Царства. Яків стверджує безапеляційно (4-ий розділ): «Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать. Тож підкоріться Богові та спротивляйтесь дияволові, то й утече він від вас. Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас».

«Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать». Не гордість "за" чи "проти" чогось чи когось має бути нашою національною ідеєю, а смирення перед Богом. Смирення перед владою не завжди є смиренням перед Богом. Згадаймо трьох друзів Даниїла і піч, і самого Даниїла і левів. Вони об'єднувались не "за" чи "проти" Навуходоносора чи окупантів, а навкруги вірності Самому Богу, Який – понад усе (а не країна чи нація). Перепрошую надто, але як сповідуючий християнин ніколи не зможу змиритись з гаслами "Україна понад усе!" та "Смерть ворогам!" Саме через те, що хочу вчитися смирятися перед Богом, як Архітектором історії всіх націй і імперій, серед яких Слово Боже та Народ Божий (а не український чи російський) є тими, що проголошують цінності Царства Божого. А Царство Боже – надмовне і наднаціональне.

«Тож підкоріться Богові та спротивляйтесь дияволові, то й утече він від вас». Вся історія Народу Божого в Біблії і в історії Церкви стверджує цей Божий принцип: ми не можемо протистояти дияволу без покори Богу. Інакше втікатимемо ми, а не він. Щоб позбавитись від гріхів, потрібно не забороняти їх, а необхідне Євангеліє, яке має преображаючу силу. Сила Євангелії – потужніша за закон проти сексуального гріха, чи за вбивчу кулю. Мова держави – так, закон і право. Але мова Народу БОЖОГО серед народу в державі – це мова преображаючої сили Євангелії Божого Царства, а не приниження, ненависті чи вбиства, що є мовою диявола: вкрасти, вбити і погубити в пеклі якнайбільше душ (так, я вірю не тільки в 6 днів творіння, але й в існування пекла...).

«Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас». Коли ми просто без стосунків з Христом Спасителем удаляємось, чи хочемо звільнитись від гріха, це не наблизить нас до Бога. Але стосунки з Христом і наближення до Бога буде удаляти гріх від нас. Причина: близькі стосунки з Христом. Наслідок: віддалення від гріха. А не навпаки. Як би ми не віддаляли гріх від себе, без стосунків з ХРИСТОМ це не має конструктивної душеспасительної і душезцілительної дії для нашого життя. Нам необхідна спасаюча і освячуюча сила ЄВАНГЕЛІЇ Божого Царства, а не ідеологія, як симулякр Царства Христа.

Для мене сьогодні актуальне питання: на що ми направляємо той дорогоцінний час і ресурси помісних церков: на боротьбу з вітряками, чи на проповідь Євангелії Царства Божого?

500 тисяч сповідуючих християн в Україні можуть знайти 500 тисяч представників ЛГБТ, розповісти їм Євангеліє, побудувати з ними стосунки, зрозуміти їх біль за захисною гріховною реакцією, скерувати їх до зціляючих стосунків з Христом, стати для них і для тисяч проституток голосом Любові Христа, Мовою Любові Христа. Те саме, вважаю, стосується і нашого відношення до ворога: 500 тисяч росіян можуть почути від нас Євангеліє навіть в соцмережах, якщо ми не можемо чи боїмося їхати в Росію. Чекаю, коли в нас буде оголошено три дні посту і молитви за благовістя серед росіян і ЛГБТ-спільноти. Чому поряд? Бо складається сильне враження, що саме ці дві фокус-групи винні у всіх наших проблемах в українській державі і в українській церкві. Не кажу, що так і є, а що це найсильніше враження від наших потуг, як помісних християнських спільнот...

Не наше право вирішувати хто з них гідний чи здібний прийняти Євангеліє. Наше право, як НАРОДУ БОЖОГО: свідчити про цілющу Любов Христа, про прощення гріхів через Кров Христа у стосунках з Ним, про слідування за Христом. Це вічне право Народу Божого: не Суд над грішником (так, знаю про різницю між гріхом і грішником), який належить виключно Богу, а свідкування про Євангеліє Христа. Найвища цінність гуманізму – життя людини. Найвища цінність сповідуючих християн – вірність Христу і Його Євангелії, надмовної і наднаціональної.

«Ніколи не недооцінюймо силу Євангелії», як говорив мій колега Девід Баер. «Never underestimate the power of the Gospel» (David Baer). Так, вірність Христу і Євангелії – це зрада секуляризму і, багато в чому, різних національних ідей. Проте вірність християнина чомусь іншому поза Христом і Євангелієм – це зрада і Христа, і Євангелії Царства Божого. Наразі вірю саме так... Господи, поможи у моєму невірстві... Хай перебуває з Україною зціляюча і дисциплінуюча Любов і Благодать Божа...

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/70703/

Следующая новость
Предыдущая новость

Церковные иерархи обсуждают законопроект об открытии заседаний парламента молитвой "Отче наш" Основні правила обрання матрацу для свого ліжка. Різновиді та важливі критеріі Утепление фасадов по доступным ценам и качественно Оптимальный вариант доставки из Китая- железнодорожные перевозки Лор и другие узкие специализации врачебной практики в Житомире

Публикации