РІЗДВЯНІ СВЯТА: ЇХ БУТТЄВИЙ ТА СУСПІЛЬНИЙ ВИМІРИ ДЛЯ УКРАЇНИ

08.01.2018 17:44 6

РІЗДВЯНІ СВЯТА: ЇХ БУТТЄВИЙ ТА СУСПІЛЬНИЙ ВИМІРИ ДЛЯ УКРАЇНИ

Різдвяні Свята є в Україні відомими. Подібно, як у цілому християнському світі. Проте, звичайно, по-християнськи їх святкують не всі. У нас ситуація подібна, як і у всьому світовому християнстві, має лише свій український колорит: на заході країни більшість населення традиційно відмічає цей церковний празник, на сході – меншість. Якщо Новий рік, який в Радянському Союзі мав замінити народові Різдвяні свята, святкують майже всі, то Різдво Христове святкує меншість, навіть меншість серед охрещених. Чому так? Роки атеїзації дають про себе знати, і даватимуть ще не одне покоління. Традиція не виникає з дня на день, але формується століттями. А знищити її можна досить швидко: знищивши одне-два покоління носіїв традиції…

Проте не варто проблемою дехристиянізації обтяжувати лише радянську минувшину. Адже маємо приклади цілком вільних країн, де так само – а може навіть і більше – Різдвяні свята майже втратили християнський вимір. Відповідальність за прищеплення у суспільстві християнських традицій лежить не на державі, але в першу чергу на самому суспільстві, на кожному окремому християнинові. Це завдання для наших сімей, для наших спільнот, для наших Церков.

Сьогодні Різдво в Україні часто має значення традиційне, народне, подеколи фольклорне. Традиція різдвяної вечері з 12-ох пісних страв типова для слов’ян – її майже нема у романських, германських чи скандинавських народів. Багато традицій та обрядів Святвечору перейшли до християнства з язичництва: обряди, пов’язані з кутею, ворожіння, дідухи («духи дідів»), різні прикмети тощо. На протязі віків Церква пробувала надавати цим традиціям християнський вимір, як наприклад: 12 страв – це 12 Апостолів, проте у більшості випадків небагато людей знає християнську інтерпретацію різдвяних звичаїв. Мало того, більшість християн, які святкують Різдво, не сильно відрізняють християнські звичаї від язичницьких, а дехто навіть не переймається цим розрізненням. Іншими словами, пастирів чекає ще немало катехиз про Різдво, про його значення, про обряди, пов’язані з Різдвом.

Проте, у тих родинах, де Різдвяні традиції збереглися разом з сильним і здоровим християнством, і де останнє є домінуючим, маємо гарні християнські звичаї чи то Святвечору, чи то всіх інших Різдвяних святкувань. Народжений Ісус Христос там справді являється центром цієї урочистості, а молитва і участь у Богослужінням мають принциповий вимір. Давні, навіть язичеські звичаї, не обов’язково відкидати, їх належить християнізувати, як це було завжди на протязі історії християнства. І тоді християнство входить у культуру, стає її фундаментом і її основним оформленням та наповненням.

Якщо ж говорити про суспільний вимір та значення Різдва Христового в сьогоднішній Україні, то воно має, або повинно мати, також для політики та суспільства символічне значення. Подібно як колись у Віфлеємі народилося нове Життя, Україна вже багато років чекає свого відродження, оновлення. Подібно як колись ізраїльський народ чекав перемін, чекав Месію, українське суспільство також чекає перемін та змін. Чи будуються ці очікування на Христі? Правду кажучи, не часто-густо, і це знову подібно до того, яким було очікування більшості суспільства Ізраїлю – чекали політичного Месію, який визволить народ з під гніту римлян та відновить минулу силу і велич Ізраїльського царства. А Христос, народившись, приніс щось зовсім інше, щось набагато цінніше, щось набагато краще. Він приніс народу Мир, приніс Любов, приніс Боже спасіння. Приніс Царство Небесне, яке тепер житиме і розвиватиметься не залежно від земних царств. І знайшлася частина людей, котрі повірили Йому і пішли за Ним, а потім ширили вістку про Нього і Його спасіння, а також Його науку по всьому світі.

Подібно і тепер Україні не вистачить якихось зовнішніх перемін. Досвід минулих років показує, що цього замало, а подеколи навіть насправді мало що міняється. Потрібні переміни внутрішні, докорінні, потрібне привернення християнських принципів життя у суспільстві, таких як любов ближнього, правда, взаємоповага, справедливість, братерство, рівність усіх перед Богом та законом. Потрібна мудрість. Навіть якщо прагнемо нових керівників України, це мусять бути мудрі керівники, далекоглядні, які готові, подібно як Христос, присвятити все своє життя заради свого народу.

Різдво Христове є для нас натхненням і символом. Народжений у простій родині, вихований у звичайному середовищі, Ісус Христос будував своє Царство на принципах любові, правди, миру та добра. На принципах самопожертви. Все це заради свого народу, заради його спасіння. Це була основна мета Його народження. Надіємося, що Господь натхне якусь частину людей, які покликані від імені народу втілювати в Україні зміни, щоб робили це з мудрістю, далекоглядністю, повагою до інших. І насамперед з любов’ю до тих, які являються громадянами цієї країни. А нас усіх натхне до переміни наших сердець, до привернення їх до Бога – бо саме в серцях людей починаються справжні зміни, чи то релігійні, чи то політичні і суспільні.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/69643/

Следующая новость
Предыдущая новость

Продажа колец с оригинальным дизайном Реализация проектов на основе социального бизнеса УПЦ КП презентувало відео «90 псалом - молитва воїна та капелана» Лучшие автоматы современности только в казино Вулкан 777 Оптимизация работы переводчика

Публикации