"Руїна відійшла – народ живе"

17.07.2019 4:08 0

Констянтин Липківський

"День", №121, 11 липня 2019

Спадщина Митрополита Василя Липківського є невмирущою

Вперше я, та мабуть, більшість громадян України невідому всім нам інформацію щодо життя та діяльності Митрополита Василя Липківського зі створення, становлення та розбудови Української Автокефальної Православної Соборноправної Церкви, яка проходила в умовах правових (вірніше — позаправових) обмежень, періодичних арештів та інших утисків з боку радвлади, почали отримувати на межі 80—90-х рр. ХХ століття — фактично на зламі історії України. Саме тоді відкрилися можливості контактувати з представниками української діаспори, переважно США та Канади. Було спочатку листування, потім особисті зустрічі у Києві з О. Вороніним — автором ґрунтовної «Мартирології Української Православної Церкви», в якій значна частина відведена УАПЦ; очільниками Українського Православного Братства ім. Митрополита Василя Липківського, що плідно працювало у США понад 60 років, — Валентином Кохно, котрий передав Центральному державному архіву зарубіжної україніки унікальні матеріали Фонду зазначеного Братерства і Фонду родинного, та Петром Матулою, який був головним ініціатором встановлення 1984 року величного пам’ятника Митрополитові Василеві Липківському в українському осередку Саут-Бавн-Брук поблизу Нью-Йорку; скульптором Петром Капшученком — автором цього Пам’ятника та іншими.

Вони привезли до нас дві чудово видані у США праці: Василь Липківський «Відродження Української Церкви» (сьомий — єдиний вцілілий — розділ рукопису «Історія Української Православної Церкви»), «Проповіді на неділі й свята. Слово Христове до українського народу» та збірник листів В.К. Липківського до о. П. Маєвського (Канада), якому ми й завдячуємо за збирання, збереження й вихід у світ двох останніх книжок.

Ці книжки, а також інша, ще вчора заборонена в нас література відкривали невідомі сторінки нашої історії, повертали з небуття славні імена вірних синів України, які не шкодували сил і життя заради неї.

«Відродження Української церкви» — це, фактично, сповідь, відверте безкомпромісне свідчення про народження, становлення, розквіт та, нарешті, знищення Української Автокефальної Православної Церкви її фундатора й очільника Василя Липківського. Як пише у вступі до цієї книги її видавець протопресвітер С.В. Савчук, «сповнений любов’ю й самопосвятою до свого народу і його Рідної Церкви, а до того ж одарований незвичайною мужністю, він віддав був себе всього на службу народові й Церкві, не зважаючи на всякі погрози й переслідування з боку ворожого уряду. Цього самого він вимагав також і від інших, у першу ж чергу від єпископату. Хто ж не стояв на рівні його вимог, — тих він ганив так, як старозавітні пророки ганили ізраїльський народ за його прогріхи». Історики з діаспори сходилися на тому, що ця книга є «матеріал неоціненої вартості для історіографії, бо списаний живим свідком подій росту й занепаду УАПЦ», що «цей твір являється істотно важливим джерелом не тільки для історії УАПЦ, як такої, але й також для загальної історії Українського народу».

Ця робота написана Василем Липківським після того, як з нього за вказівкою ДПУ у 1927 році «було знято тягар митрополичого служіння», його було відсторонено від церковної діяльності, позбавлено будь-яких статків, вигнано з помешкання в одному з корпусів подвір’я Софійського Собору, настоятелем якого він був з 1919 року, та заслано на далеку в ті часи околицю Києва — Олександрівську слободу. Василь Липківський бачив, що відбувалося у тогочасній Україні, передбачав і свою долю ( його розстріляли 27 листопада 1937 року) і все ж завершує цю роботу на оптимістичній ноті.

«Наша рідна земля, наш рідний нарід споконвіку мають таку тяжку долю, що їх в певні терміни заливає всяка повінь. Колись, кажуть, наша Україна вся була залита морем, зкована льодом, завмерла. Але зійшло море, ростав лід, і вона як квітка розквітла й прийняла на своє лоно наш рідний нарід. Та й його скільки раз заливала ворожа повінь? Мабуть, ще за часів переселення народів в 4-му, 5-му віках народна повінь дуже заливала наших прабатьків на їхній землі. Потім уже в історичні часи наш нарід до краю заливала й повінь половецька, й повінь татарська, й руїна кримських ханів. Та вся ця руїна й прийшла й відійшла, а нарід наш живе і потужніє. Навалилась на наш нарід не тільки фізична, а й духовна повінь і польська й московська, обертала в руїну не тільки землю, а й віру і саму душу нашого народу. Але й вона як прийшла так і зійшла, а нарід наш живе й відроджується... На Бога надія, що й жахлива комуністична повінь, яка зараз своїми хвилями намагається з головою залити наш нарід, звести зі світу і його віру, і Церкву, і все, що для нього найдорожче, всю його людську природу, його волю, націю, теж зникне, як і прийшла, а нарід і від неї врятується й житиме».

Коли відкриваєш «Проповіді...» Василя Липківського, щоразу вражаєшся його мудрості й розумінню світу, і здається, що кожне його слово звернено особисто до тебе, до твого серця, твого розуму. І ці слова й через 80 років не втрачають своєї сили і своєї актуальності.

У складеній Управою Українського Православного Братства імені Митрополита Василя Липківського Передмові до «Проповідей...» є такі рядки: «Щиро й безпосередньо, кров’ю написана ця велика праця. Глибоко освітлюються історичні факти життя Спасителя Хреста на землі, його проповіді, зміст яких пов’язує Митрополит з життям нашого знедоленого народу. З кожної проповіді, з кожної сторінки і її рядка говорить одверта правда — боляча, тяжка, зворушлива, не забуто тут чужинців і своїх, що вершили Юдине діло — розп’яття Української Церкви.

Усім Українцям — тим, що свідомі свого історичного релігійно-національного буття, і тим, котрі бувши заведені на облудні шляхи, ще не прозріли для нього — радимо прочитати цю цінну працю.

Пийте всі з цієї криниці мудрості цілющу воду, що її залишив нам безсмертний Митрополит — Мученик Василь Липківський і нехай вона зцілить наші духовні немочі і охоронить від всього чужого, зокрема московського, що змагає до поневолення нашої Великої Церкви і всього Українського народу».

Ця книга викликала резонанс і в Україні. Олесь Гончар, який мав можливість ознайомитися з нею значно раніше за нас, у листі до Петра Матули, секретаря згаданого Братства, 8 квітня 1981 року написав: «Вельмишановний пане Матула! Не певен, чи встиг я за численними клопотами подякувати Вам за надіслані книги, зокрема, за унікальне видання Проповідей о. Василя Липківського. Аж оце тепер я ближче ознайомився з книгою, котра просто вразила мене багатством думок, силою пристрасті й силою віри. Згоден з Вашою оцінкою Липківського як визначного духовного діяча, і сподіваюсь, що ця достойна постать і його творча спадщина дедалі ширше будуть відкриватись для всіх віруючих на Україні. Тож надіслана Вами книга буде тут для нас дуже доречною. Постараюсь і я принагідно сказати слово про цю Людину, чиє життя і в нас, у сьогочасній Україні, раніш чи пізніш достане належне визнання...»

Щодо чудово виданої (з факсиміле оригіналів та перекладом на англійську мову) книги листів Василя Липківського до о.Петра Маєвського ( усього 19 листів, які дійшли до адресата — багато їх «втрачалося по дорозі», перше датовано 3 квітня 1933року, останнє — 10 серпня 1937року, за два місяці до арешту), то вона є практично документальним свідченням гноблення радвладаю та, врешті-решт, знищення УАПЦ, закриття українських церков, арештів та заслання священників, вкрай важких умов життя тих, до кого ще не дотягнувся «карающий меч правосудия»...

Ці три книги потрапили до нас майже одночасно з тим, як наша держава стала на шлях незалежності, як почала відкриватися схована, здавалося назавжди, дійсна історія України, історія Української Церкви, як Україні було повернуто з небуття ім’я Першого Митрополита УАПЦ Василя Липківського, якого було реабілітовано «за відсутністю складу злочину» 23 травня 1989 року.

До питань історії почали активно звертатися вітчизняні науковці — релігієзнавці, історики, філософи. Проводилися цікаві наукові конференції ( з не надто широким колом учасників), публікувалися статті ( переважно фахові), видавалися книги ( малим накладом), захищалися дисертації. Поступово формувалася думка щодо необхідності узагальнення творчої спадщини Василя Липківського, публікації його праць. Це 3 липня 2014 року було чітко сформульовано у Постанові Верховної Ради України № 1570-VII «Про відзначення 150-річчя з дня народження отця-митрополита УАПЦ Василя Липківського».

На початку цього року побачило світ шеститомне видання вибраних творів Василя Липківського, підготовлене Інститутом української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, у якому протягом багатьох років провадяться глибокі дослідження історії Української Церкви, зокрема — УАПЦ та її Першого Митрополита Василя Липківського. Упорядниками видання, реалізованого за підтримки Українського культурного фонду, виступили доктор історичних, доктор церковно-історичних наук І.М. Преловська і науковий співробітник І.В. Яворська.

За словами упорядників, метою публікації вибраних творів митрополита УАПЦ Василя Липківського є «намагання через більш як півстолітній період вимушеної відсутності богословських, гомілетичних, епістолярних, публіцистичних, історіографічних та пропам’ятних творів видатного українського церковного діяча ХХ століття у відповідній науковій обробці запровадити їх до наукового і суспільного дискурсу, заповнивши відповідні лакуни у багатьох галузях гуманітарної науки. Видання друком спадщини митрополита УАПЦ повинно доповнити і переосмислити відповідні розділи вітчизняної історії, богослів’я, церковної історії, архівознавства, музеєзнавства, біографістики, релігієзнавства, некрополезнавства, історії літератури, краєзнавства тощо».

Згідно з існуючими відомостями, спадщина митрополита Василя Липківського складала б приблизно 14 томів — з урахуванням його опублікованих і неопублікованих богослужбових творів. Але після обшуків, арештів, вилучень документів і рукописів, вимушених переїздів і страти в Лук’янівській в’язниці 27 листопада 1937 р., виявилось, що навіть згадані в його листах написані або перекладені ним твори досі не віднайдено. Тому у цьому виданні творів митрополита Василя Липківського оприлюднено лише виявлену на сьогодні частину його творчої спадщини.

Упорядники у своїх пошуках орієнтувалися, по-перше, на три згадані вище книги, матеріали й документи УАПЦ, листи і проповіді Василя Липківського, які опинилися й зберігалися в середовищі української діаспори Америки та виходили друком зусиллями, зокрема, згадуваного Братства імені митрополита Василя Липківського, котре об’єднало за кордоном послідовників його ідей; а по-друге — на матеріали нещодавно відкритих спецхранів архівів і бібліотек України, де виявилися публікації його авторства, а також документи, пов’язані з діяльністю Митрополита Василя Липківського та боротьбою ДПУ (ГПУ) проти нього.

Презентації цього видання вже відбулися у багатьох наукових та освітницьких центрах України, зокрема, у Київському національному університеті ім. Т.Г. Шевченка, Національній академії керівних кадрів культури і мистецтва, Львівському музеї історії релігії, Київській православній богословській академії, Ужгородській богословській академії, Вінницькій обласній універсальній науковій бібліотеці. Презентації виявили велику зацікавленість у цій роботі не тільки фахівців-істориків, а й широкого кола українців, які мають право знати правду щодо історії своєї Церкви, буремних подій 1917—1937 років — років створення, розбудови, розквіту та знищення владою УАПЦ і її Першого Митрополита Василя Липківського.

...Розбудова незалежної Української церкви наразі відбувається у складні, суперечливій часи. Тож хочеться сподіватися, що спадщина видатного українця Митрополита Василя Липківського послугує і її становленню, і зміцненню незалежної Української держави.

Костянтин ЛИПКІВСЬКИЙ, онук митрополита

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/religious_digest/76517/

Следующая новость
Предыдущая новость

Быть уверенным в качестве – заказывать работы на «Курсовичок» Подача одного из самых популярных казино Лучшие игровые аппараты 2017: побеждай онлайн! Монетная история Николая Первого Адвентисты собрали около 2000 человек на всеукраинский слет следопытов

Публикации