Релігієзнавчі рефлексії з актуального приводу

14.01.2018 14:28 6

Що ж, на зв'язок тієї чи іншої Церкви з тією чи іншою культурно-цивілізаційною орієнтацією не звернув нині увагу лише лінивий. Цікаво, коли така ж кількість народу зверне увагу на те, що церковний фактор ефективний у всій своїй функціональності, як система? З останнього багато чого випливає. Зокрема і той факт, що, хоча всі наявні зараз в Україні Церкви з’явилися тут через певні історичні обставини, продовжують вони діяти тому, що впливають на тих, хто туди ходить і слухає їхніх священиків.

Щось комусь не подобається? Коли є підстави – протиправна діяльність Церков – в суд! Якщо судиться держава – шанси виграти є. Бо вплив Церкви проблематично пересилити критикою (хай якою справедливою) і загальним просвітництвом (хай яким фаховим та жертовним) - це може подіяти радше на "пошуківців" і допитливих студентів (отже, ясно що воно потрібне), але не надто - на захожан (яким все одно де ближче паску посвятити і свічку поставити). При тому критика і просвітництво, на жаль, не дуже дістають ту молодь, яка після школи відразу суне в бізнес, офіси та перукарні (при всій моїй повазі до всіх суспільно-корисних професій та професіоналів). Адже в Інтернеті вони навряд чи читають наші просвітницькі статті, й по зомбо-ящику – показують здебільшого всілякі попсові шоу та серіали, новини, де левова частка контенту підбирається за принципом скількісь-там-«С», а реклама - переважно рівня а-ля для аборигенів з брязкальцями. Відтак ця категорія молоді (не вся, але багато хто) відразу поповнює когорту захожан, як і частина студентів, котрі прийшли у свій ВНЗ за корочкою чи зручним часом «студентської вольниці». Хтось і заходити нікуди не буде. Поки життя якось триває без екстремальних випадків… Звісно, я не можу навести відповідні дані репрезентативного опитування (якого немає), але кожен, хто має життєвий досвід і чесно оцінює ситуацію, це бачить.

До того ж, врахуймо, що число студентства буде зменшуватися пропорційно зменшенню кількості стипендій, і не всі зможуть і захочуть водночас навчатися і працювати (це реально нелегко), і не за всіх зможуть платити батьки, не всі здобудуть якісь гранти, а частина подумає і поїде вчитися за кордон (і, як правило, там і осяде). Тому, якщо говорити про вкрай необхідне просвітництво про Церкви та їх суспільно корисну (чи некорисну) діяльність, поточно більш потенційним виглядає термінове введення основ релігієзнавства у школи. Саме школярі, у тому числі підлітки з їх пошуково-бунтарським віком, є тим контингентом, який ще не втрачений для дії просвітництва, котре може спрацювати навіть для дітей з тих родин, які знаходяться під впливом тієї чи іншої Церкви. Так, це непросто з точки зору контингенту вчителів (можливо, можна було б організувати інтенсивні курси, хоча б дистанційні, для вчителів історії). Сподіваюся, ми з колегами могли б взятися і швидко написати відповідну програму, нам-бо не вперше робити подібну роботу.

На цьому можна було б наразі й завершувати, однак все ж ще підкреслю такий прагматичний аспект: ефективно елімінувати щось одне, що виконує певні функції, можна ефективно лише тоді, коли користуватися іншим, що виконує аналогічні функції (а не просто покритикувати щось, що з низки причин працює не так чи не на те). Всім відомий вислів «якщо не годувати власну армію, доведеться годувати чужу». Так от, дорогі друзі, у нашому випадку може йтися не лише про симпатії чи визнання суспільної корисності тих чи інших Церков, не лише «годування» їх об’єктивними експертними висновками та фаховими виступами у ЗМІ, а також рішучими засвідченнями на народних опитуваннях своєї прихильності до тих чи інших Церков. Ні, доведеться усвідомити, що, якщо ті чи інші Церкви досі можуть впливати на своїх прихожан, значить, вони потрібні, й саме як фактор, що впливає системно, у всьому «пакеті» своїх функцій, а не лише дистанційно, в «любові на відстані». Звісно, окремі індивіди здатні самі, самотужки впорядковувати й корисно розвивати своє духовне життя (і тут якраз шановні профі-експерти часом «ловляться», міряючи по собі), але ніколи так не бувало і не буде з масами. Тому є й інше завдання – намагатися вплинути на те, щоб українські громадяни не просто оволоділи інформацією про всі діючі в Україні Церкви, але і знали, що рано чи пізно більшості може стати потрібним звернутися кудись (і не варто дочікуватися для цього трагічних випадків).

Особисто я дуже люблю мир (а точніше - те, що повноцінно можливе тільки за його умов: творчість, безпеку, розвиток і добробут), і тому з усіх своїх сил намагаюсь його наблизити. Але мир не приходить (лише) тому, що ми цього хочемо; його добрими намірами, ілюзіями та закликами а-ля кіт Леопольд не досягти все одно. Мир приходить після перемоги або поразки (ясно, що в першому і другому випадку це зовсім різний мир). Супротивник активно користується тисячолітньою традицією впливу на душі (й мізки теж, не варто недооцінювати), причому ліберали звідти можуть бути ще небезпечніші (бо в декого з нас підживлюють ілюзію про можливість з ними якось домовитися). А ми? Кілька років тому я писала про те, що не дай Бог дізнатися українцям, що на фронті атеїстів не буває… А чи всі в курсі, що фронт активно проходить зараз також і через наші душі?

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/69708/

Следующая новость
Предыдущая новость

Очищение и минерализация воды Соответствие цены качеству УГКЦ створить у Коломиї комп’ютерний клас для людей похилого віку Оригинальные игровые машины для тех, кто любит побеждать Ремонтно-соединительная арматура по доступной цене

Публикации