Релігія і пост-правда: виклики для церков

07.11.2017 23:48 3

Релігія і пост-правда: виклики для церков

Дмитро Горєвой

"Релігієзнавча лабораторія", 7 листопада 2017

“Церкви озброюються пост-правдою коли беруть участь у культурних війнах або коли стають ідеологіями. Тоді церква губить свою ідентичність і перетворюється на громадянську релігію, політичну релігію або ідеологію.”

У суспільний дискурс увірвалось поняття «пост-правда». Термін визнано словом минулого року. Оксфордський словник пояснює нове словосполучення: «Це обставини, в яких об’єктивні факти менш важливі для формування суспільної думки, аніж звернення до емоцій та особистісних переконань». Важливо відразу прояснити розуміння факту. Факт – це відповідність певного висловлювання емпіричній дійсності. Отже ситуацію, коли ігнорується реальна емпірична дійсність на противагу світу фантазії, нехай і правдоподібної, можна описати як пост-правду. Термін виник на початку 2000-х, однак популярним став минулого року. Це повязано із Brexitом та передвиборчими перегонами в США. Британські політики заявляли, що членство в ЄС обходиться задорого. І хоча ці твердження потім спростували, для пересічних громадян Сполученого Королівства їх виявилося достатньо, щоб проголосувати за вихід з ЄС. Аналогічна ситуація була і в США, де понад 70% неправдивих твіттер-повідомлень Трампа не зупинили американців від голосування за нього.

З цих двох прикладів бачимо як особисті переконання та емоції (особливо у випадку з Трампом) ставали важливішими за об`єктивну реальність. Для чіткого розуміння та оперування термінологією слід розрізняти два види пост-правди. Перший – заперечення реальних фактів. Банальна брехня. Для її маскування часто використовують емоційну ширму. Чим більшу нісенітницю говорить спікер, тим охочіше в неї повірять, якщо емоції затуманять раціо. Такий собі сучасний варіант Тертуліанівського «вірую бо абсурдно».

Другий варіант пост-правди – це фрагментація істини, виокремлення з неї певної частини, екстраполяція на ціле, і врешті-решт хибний висновок. Цей тип пост-правди більш вишуканий, тонкий та підступний. Якщо за пряму брехню можна звинуватити в наклепі, то за маніпуляцію майже неможливо притягнути до відповідальності. Для розуміння можна навести аналогію зі склянкою, в якій є вода. Для когось вона напівповна, а для інших напівпорожня. Істина і там і там, однак акценти різні.

Ґенеза пост-правди

Філософський модерн постулював існування раціональної об`єктивної істини, єдиної та універсальної для всіх. Постмодерн деконструював ці уявлення і тепер істину існує лише як приватна думка.

Починалось все менш драматично з цілком невинних ідей щодо герменевтики. Спочатку стверджували, що читач має право на власне розуміння тексту, потім, — що авторське бачення і розуміння читача є рівними за цінністю між собою. Згодом філософи дійшли до думки, що оскільки читачів багато, а автор один та ще й не вічний, читацькі інтерпретації виявляються більш важливими ніж задум автора. Формується принцип, коли не важливо, що є в тексті, важливо як його розуміють. І автор, і інтерпретатор урівнюються в правах на сенс. А відтак не існує одного істинного сенсу тексту, а є безліч однаково правильних сенсів. Ця деконструкція єдиної істини та урівняння субєктивного та обєктивного і є характерними рисами постмодерну. Ці ж самі риси використовує і пост-правда.

У сучасному інформаційному суспільстві пост-правда тримається на постійно функціонуючих циклах новин, заангажованих ЗМІ та всюди присутніх соціальних мережах. Поява телевізійних каналів, які зосереджені тільки на новинах та їхній інтерпретації (ток-шоу з експертами та політогами) створює інформаційний океан в піні якого легко загубитись. В ньому окрім нормальної води є й численні потоки пост-правди, які плавцю на поверхні не завжди вдається вдало ідентифікувати.

Ангажовані ЗМІ, які продукують контент в інтересах їхнього кінцевого бенефіціару найпотужніші продуценти і розповсюджувачі пост-правди.

І, звичайно, соцмережі. Саме їх поява створила сприятливі умови для розповсюдження неправдивої інформації. Соцмережі цілком і повністю втілюють основні принципи постмодерну: відсутність єдиної істини та урівняння всіх. Більше того: соціальні мережі нівелювали інтелектуальний авторитет. В епоху модерну через ЗМІ свою думку доносили реальні експерти, дійсні фахівці своєї справи. Інтернет же урівняв всіх користувачів, зруйнував ієрархію. Кожен користувач може писати, що завгодно, лишень би це було цікаво іншим. Відбулось змішання двох типів комунікації: масової та міжособистісної. Приклад: і Facebook і Telegram є водночас і месендерами і соціальними мережами. Тільки перший націлений на масове поширення інформації, коли можна щось опублікувати на сторінці іншого і так вести комунікацію (проте її всі бачитимуть). Другий же первісно зроблений як приватний месенжер, а вже після тестування в ньому стало модно поширювати інформацію і він перетворився на соціальну мережу.

У соцмережах легко формувати замкнені інформаційні бульбашки. І саме це допомагає пост-правді не тільки з`являтись, а й зміцнювати свої позиції в свідомості людини.

Окресливши певні інформаційні групи можна починати пропагувати їм свої ідеї. Для цього необов`язково спиратись на наукові дослідження чи загальнолюдські ідеали. Можна нести будь-що, головне щоби супроводжуюча емоція задовольняла слухача. В будь-який момент все можна списати на власну інтерпретацію, на яку кожен має право (якщо вона не порушує закон).

Релігійні догмати vs церковні реалії

Якщо перенести чисто світські розміркування на релігійний ґрунт, а особливо в сферу християнської антропології, виходить, що пристрасть взяла гору над правдою. На жаль християнська церква, яка покликана своїм засновником свідчити правду і нічого крім правди, часто цього не дотримується.

«Хай буде ваше слово: так, так; ні, ні, – а що більше цього, те від лихого» – це слова Ісуса, які він виголосив під час Нагірної проповіді (Мт. 5:37). Парадоксально, адже неправдиві свідчення церковних діячів майже завжди стосуються не догматичних чи богослужбових тем, а скоріше історичних чи політичних питань. Тобто того, що не є основоположним і головним у церкві. Дуже часто ми бачимо, що церкви піддаються спокусі, коли видають інтереси ієрархії за інтереси церкви. Все це прикривається різного роду «духовними» розмірковуваннями релігійних авторитетів. Далекий від глибоких релігійних проблем пересічний вірянин довіряє цим словам і приймає їх, а пізніше ці тези стають власною думкою. Це посилюється ще й штучним смиренням, яке поширене в словянському православї. Мовляв, не наша справа сумніватися чи оцінювати слова духовенства, треба лише вірити. Це ї є та пост-правда, яка ґрунтується не на фактах, а на емоціях.

Як зазначає богослов архим. Кирило (Говорун), Церкви озброюються пост-правдою коли беруть участь у культурних війнах або коли стають ідеологіями. Тоді церква губить свою ідентичність і перетворюється на громадянську релігію, політичну релігію або ідеологію.

У релігійній сфері навіть частіше ніж в світській можливі ситуації, коли спікер після офіційного спростування його тез продовжує їх повторювати. Як російська влада повторює, що Крим начеб-то за міжнародним правом належить Росії, так і патріарх Московський зміг безпардонно брехати про зафотошопленний годинник.

Іноді складається враження, що сьогоднішня Росія живе у світі альтернативних «фактів» та частіше продукує пост-правду першого розливу, тобто суцільну брехню. Релігійні ж інституції мають менший фінансовий ресурс, тому вдаються до більш дешевшого – маніпуляції та перекручування фактів. Яскравий приклад – нещодавній факт-чек інтерв`ю митр. Антонія (Паканича) на сайті РІСУ.

Висновок

Релігійні інституції замість того, щоби бути моральними орієнтирами та охоронцями істини самі вдаються до пост-правди. Духовні особи порушують євангельський припис казати правду. А в основі ж пост-правди, згідно християнського віровчення лежить гординя, що «я все знаю, я достатньо компетентний». Лінь спокушає не перевіряти старі знання та не паритись щодо отримання нових. А пристрасть своєю емоційністю затьмарює розум, і тим самим заміняє знання.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/68905/

Следующая новость
Предыдущая новость

Политики и духовенство УПЦ пришли к выводу: «Продолжение насильственного втягивания Украины в европейское сообщество является преступлением» Глава РПЦЗ путешествует по Крыму, который считает российским Перевозка грузов в самые короткие сроки Переоденьте салон своего автомобиля в чехлы из экокожи Католики Чорткова знайшли покровительку Європи на горищі місцевого храму

Публикации