Релігійна безпека в Україні: загрози і шляхи їх подолання

12.04.2019 0:01 3

Людмила Филипович

9 квітня у «Главкомі» відбулася прес-конференція на тему: «Релігійна безпека/небезпека України». У ній взяли участь проф. Людмила Филипович, зав. відділом філософії та історії релігії Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України; проф. Ігор Козловський, релігієзнавець, Оксана Горкуша, релігієзнавець, Тетяна Деркач, релігійний оглядач, співзасновник громадської організації «Центр релігійної безпеки».

Учасники прес-конференції говорили про ті виклики, які постають в цей історичний час перед Україною у сфері релігійного життя, міжконфесійних і державно-церковних відносин.

Про що говорять цифри

У своєму аналізі сучасної релігійної ситуації учасники оперлися на статистичні дані, які надав Департамент у справах релігій Міністерства культури України — про кількість релігійних організацій зареєстрованих до кінця 2018 р. Ці дані не врахували зміни, які відбуваються в православному середовищі, зокрема, створення ПЦУ та перехід громад з інших юрисдикцій до об’єднаної Церкви. Названа цифра: 36739 релігійних організацій в Україні— для порівняння у 1991 році їх було 12962, а в 2017 - 35910. Відтак у порівнянні із 2017 роком у 2018 зафіксовано ріст релігійної мережі на 829 організацій.

З 36739 організацій це: 35162 — релігійні громади (з них 1116 недіючі і 1327 офіційно не зареєстровані); 531 – монастир із 6794 насельниками; 83 братства, 368 місій; 204 – духовні навчальні заклади із слухачами стаціонару 7939 (рік 2017 - 8438) і заочниками 9947 (11223) - зменшення загалом на 1776 слухачів. Також діє 13195 недільних/суботніх шкіл, виходить 530 періодичних видань (з них друкованих – 341, аудіовізуальних – 12, електронних - 167). В Україні працює 32619 – священнослужителів, з них 918 – іноземців, у 2017 був 341, цебто збільшення на 577, з яких 301 поляки в РКЦ.

Територіально релігійні організації розміщені так: Волинь -3287 (8,9%) організацій, Північ (в т.ч. Київ) – 5808 (15,8%), Слобожанщина – 1636 (4,45%), Поділля – 4191 (11,4%), Закарпаття – 1977 (5,4%), Буковина – 1350 (3,67%), Галичина – 6542 (17,8%), Центр – 3416 (9,3%), Південь – 3138 (8,54%), Подніпров’я – 2677 (7,3%), Донбас – 2717 (7,4%). Окремо рахуючи, 9 західних областей України мають 13156 організацій (35,8% релігійної мережі країни). Найбільша мережа у Львівській області — 3272, найменша – у Сумській – 602.

Цифри дають підстави говорити про те, що Україна плюралізується і поляризується в релігійному сенсі, що її релігійна реальність насичена багатьма традиціями, а релігійне життя різноманітне. Це все створює багато ліній напруги, взаємозв'язків, що ставить перед експертами, релігійними і державними діячами багато викликів/запитань.

Небезпеки ззовні і зі середини

Які ж це основні проблеми релігійного життя можна виділити у традиційних координатах взаємин держава-Церква, релігія-релігія, суспільство-Церква, суспільство-держава? Які небезпеки і виклики існують в цій царині? Як можна подолати загрози і відповісти на виклики? Експерти виділили два рівня небезпек: зовнішні і внутрішні.

Серед основних зовнішніх загроз названі: агресія Росії проти України, анексія Криму, гібридна війна, яка ведеться на різних рівнях і в різних формах, наявність Москви і Риму як релігійних центрів, які щодо релігійної України мають свої стратегічні плани, що не збігаються із українськими, а часто і прямо суперечать їм, поширення антиукраїнських світських і релігійних ідеології і теорії ("русский мир", "святая Русь", "богоносний народ", "вселенська місія Росії", євразійство, панславізм тощо). Окремо були згадані нинішні вибори Президента України та пряма чи прихована участь в них антиукраїнських сил тощо.

При визнанні зовнішніх небезпек, не можна ігнорувати чи нехтувати небезпеками внутрішніми, про які українці часто забувають, виносячи на ззовні причини всіх свої невдач чи проблем. А вони, внутрішні чинники, якщо не враховані, можуть зіграти навіть вирішальну роль у зміні напрямку руху. Йдеться про втрату великою кількістю українців ціннісних смислів свого існування, про внутрішній розбрат між прихильниками української України, про стан непевності, який переживає більша половина українців, щодо власної ідентичності, що проявляється у ставленні до української мови як державної, до Томосу як виразу нової ідентифікаційної матриці, про внутрішньо інституційні протистояння в різних релігіях тощо.

Шляхи протидії

Впродовж прес-конференції були запропоновані шляхи протидії означеним загрозам. Більшість з них стосуються не так організаційних кроків, як ідейно-світоглядних.

Перше, як альтернативний шлях поширенню "Русского мира" рекомендовано, як казав предстоятель УГКЦ Святослав Шевчук, будувати свій український світ, тобто розбудовувати суспільство, де панують українській цінності, українські візії, конструктивно змінювати пострадянські стереотипи і форми взаємодії між людьми і суспільними структурами.

Друге, відстоювати та всіляко утверджувати релігійну свободу і плюральність релігійного життя в Україні, оскільки монорелігійність ніколи не була присутня в історії України. А різноманіття релігій та їх носіїв є багатством української традиції, яке забезпечувало відносний баланс різних сил, що не давало можливості тоталітарного встановлення влади однієї Церкви, а отже і залежності держави від релігії і релігії від держави.

Третє, Україна нині є носієм нових ідей і відповідних практик про відкрите православ’я, відкритий протестантизм, відкритий іслам тощо, коли та чи інша релігійна система не замикається на своїй традиції, а відкрита для спілкування із іншими інституціями, як секулярного, так і релігійного світу.

Ця відкритість вимагає, четверте, нового формату спілкування, який можливий лише через і у формі діалогу: діалогу Церкви і держави, Церкви і суспільства, Церкви і Церкви. Переважна більшість релігійних організацій через спеціальні відділи зв’язків із громадськістю успішно комунікують із соціумом, але не у всіх виходить це робити ефективно. Існуючі вже в Україні міжрелігійні об’єднання частково виконують функцію міжрелігійного діалогу, але ВРЦіРО обмежилася кількістю членів 19, більше нікого не приймає до своїх лав, боячись втратити монополію на представництво своїх конфесій чи Церков. Якщо православні представлені майже всіма своїми напрямами, то мусульмани та юдеї мають конфлікти зі своїми одновірцями-членами ВРЦіРО. Інші міжрелігійні об’єднання ("Собор", ВРРО, Міжхристиянський альянс тощо) не мають доволі ресурсів, щоб конкурувати із ВРЦіРО, але чи є "Всеукраїнською" ВРЦіРО, якщо членами є не всі релігійні напрямки, присутні в Україні?

Досвід України продемонстрував силу і вплив міжконфесійних об’єднань під час політичних криз (Майдани), де міжрелігійний діалог виступав як засіб розбудови громадянського суспільства.

П’яте, держава має впевнено демонструвати себе гарантом верховенства права і поваги до людської гідності, тобто будь-які зміни в державній політиці щодо Церкви, законодавчі, виконавчі, судові, мають відбуватися у строгій відповідності до законів, а Церкви, як законослухняні юридичні особи, мають виконувати ці закони, або оскаржувати їх у встановленому законному порядку.

Шосте, особлива роль у створенні і подоланні релігійних загроз лягає на ЗМІ. Як своєрідні камертони суспільних настроїв, ЗМІ покликані вчасно, об’єктивно, відповідально інформувати українське суспільство, не створюючи інформаційних фейків, не маніпулюючи інформацією, не роблячи вірусні розсилки, не використовуючи соцмережі на догоду якимось політичним силам, не продукувати джинсу, не займатися підміною понять, не програмувати людей, а поважати їх свободу і право на правдиву інформацію.

ЗМІ мають працювати не на відцентрові, а доцентрові процеси в українському суспільстві, на солідарність і консолідацію, оскільки є безліч викликів, кількість яких з кожним роком тільки зростатиме. У сфері суспільно-релігійних відносин має панувати стабільність, прогнозованість, законність, взаєморозуміння і співпраця представників як релігій, так і держави, як світського , так і релігійного сегментів українського соціуму.

Під час прес-конференції була анонсована щойно видана книжка «Релігійна безпека/небезпека України. Збірник наукових праць і матеріалів» (За ред. проф. Анатолія КОЛОДНОГО. - Київ: УАР, 2019. - 316 с.).

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/exclusive/reportage/75392/

Следующая новость
Предыдущая новость

Лучший игровой портал для роскошного азартного отдыха Высококачественный гемблинг и хорошая прибыль Сердце дома не кухня, а камин Играть на лучшие игральных автоматах 777 на сайте онлайн казино Azino 777 Приобретение купели для крещения

Публикации