Після Томосу вчімося жити разом

13.09.2019 21:09 0

Після Томосу вчімося жити разом

Михайло Черенков

Після Томосу Україна вчиться жити в нових умовах — коли проблему канонічності начебто усунуто, але суспільство і церква не стали менш розділеними. І виникає питання: як жити в умовах непереборного поділу, в умовах складного різноманіття?

Для багатьох православних виявилося сюрпризом, що Православна Церква не одна і не буде одна. Те, що для таких православних уявлялося проблемою, яку потрібно вирішити, насправді виявилося незаперечною реальністю, яку потрібно прийняти. Навіть за канонічної ПЦУ не всі православні християни погодяться бути разом, в одній структурі. І це їх право — бути окремо.

Різноманітність в православ'ї — лише частина ширшої і ще більш строкатою картини релігійного життя.

Нагадаю, що Україна не є православною країною. У сучасному світі не можна називати країни і народи «християнськими», а тим більше звужувати цю християнську ідентичність до однієї з багатьох традицій.

Тому ПЦУ не стала і не стане подією, значущою для всіх. Якщо тільки всі інші релігійні конфесії не отримають явні переваги від нової ситуації.

Набуття Томосу само по собі є внутрішньоцерковною подією і значення цієї події для багатоконфесійного українського суспільства залишається малозрозумілим. Очевидно, що воно не зводиться до протистояння з Росією і російською імперською Церквою. Воно змінює докорінно структуру релігійного життя та сформованого балансу стримувань і противаг, закладає потенційні ризики і водночас відкриває нові можливості для мирного релігійного різноманіття України.

Що змінюється крім відокремлення від Росії — на це питання ще належить відповісти. Очевидно, що з Томосом відкриваються нові можливості для консолідації українського Православ'я та українського християнства в цілому. Але використовувати ці можливості поки не вдається. Та й не зовсім ясно, чи збираються їх використовувати. Тим часом в християнському світі виникли нові поділи.

Хочу накреслити дві лінії, за якими вже виникла певна напруга.

По-перше, це непорозуміння між ПЦУ і УГКЦ. Поки що напруга локалізована навколо храму Святої Софії, але вона може проявитися і в інших місцях і формах.

Ось свіжа заява глави УГКЦ:

"У разі відкриття для богослужінь найдавнішого храму України — собору Святої Софії в Києві — жодна церква не має отримати на це ексклюзивне право. Свята Софія є нашим материнським кафедральним храмом. І це було своєрідним відкриттям для українського суспільства, що УГКЦ також має відношення до Софії Київської. Оскільки храм Святої Софії у Києві є материнським храмом для усіх гілок українського християнства, усіх дітей Київської Церкви Володимирового Хрещення. Ексклюзивне посідання цього храму лише однією частиною колись єдиної, а нині поділеної київської Церкви є недоречним і навіть небезпечним. Тобто ми не проти того, щоб цей храм був відкритим для богослужінь. Але ми за те, щоб українське суспільство усвідомлювало, що він є святинею усього народу. Я б хотів згадати про статус-кво, який існує у храмі Гробу Господнього в Єрусалимі. Це місце святе для всіх християн. І сьогодні є алгоритм, щоб забезпечити доступ до нього всіх. Його ніхто не може ексклюзивно посідати – ні католицька, ні православна, ні вірменська сторона, ні коптська. Але храм є відкритим для всіх. Я думаю, що цей приклад Єрусалима є дуже важливий для Києва, який називають Другим Єрусалимом”.

По-друге, протестантські спільноти, вітаючи в цілому здобуття Томосу, висловлюють своє занепокоєння можливим перерозподілом релігійної карти.

У 2018 році євангельські протестанти влаштували свій «Собор». Про початок об’єднання релігійних та громадських організацій у “Всеукраїнський Собор” з метою консолідації християнської спільноти України було оголошено під час масштабного святкування Дня подяки у вересні 2018 року на Хрещатику в Києві. Ініціаторами створення “Всеукраїнського Собору” стали релігійні організації, відомі релігійні та громадські діячі. Координатором обрано Олександра Турчинова.

У День Соборності 22 січня 2019 року Міністерство юстиції України зареєструвало громадську спілку «Всеукраїнський Собор». Це є результатом спільного рішення християн об’єднати зусилля для збереження та поширення біблійних цінностей у суспільстві.

Очевидно, що Томос і відповідна реструктуризація всередині православного світу викликають більш масштабні зміни в українському суспільстві і навіть за його межами. Інші християнські конфесії України захищатимуть свої права і свободи, виступаючи з власними громадськими ініціативами, претендуючи на своє особливе місце в загальній історії українського християнства. У довгостроковій перспективі виграє той, хто зможе запропонувати найбільш загальне, широке і об'єднуюче бачення історії і майбутнього.

Результати останніх парламентських і президентських виборів в Україні говорять про зростаючий запиті на гранично широкі об'єднуючі проекти, як би нас не дратував їх цинічний популізм і наївний утопізм. Де в усьому цей Церква? Чи залишиться вона з меншістю, для яких головне — «Армія. Віра. Мова»? Або спробує запропонувати більш інклюзивне бачення для більшості? І чи зможе вона запропонувати щось об'єднуюче для суспільства, якщо не покаже успіх в міжцерковному об'єднанні і примиренні?

І тут важливо зрозуміти одну просту річ: в претензіях на об'єднуючу роль потрібно залишатися скромними. Зараз не час вимагати «патріархат» і почесніше місце у диптиху. Не час на тлі конфлікту втішатися панегіриками про велич і унікальність українського християнства. Не час переймати риторику "Третього Риму".

Не можна примирити і об'єднати українське суспільство в ізоляції від світового християнства і в невиправдано високих претензії на винятковість.

Слава Богу, що Україна не отримала патріархат. Буде більше шансів спокійно і скромно інтегруватися в світове православ'я. І зовсім непогано, що роль Константинополя виявилася настільки важливою — при нашій незрілості нам просто необхідна батьківська турбота Церкви-матері. Справжні Собори — ще попереду, і для православних, і для греко-католиків, і для протестантів. Томос — лише початок великого шляху, на якому Церква у взаємодії з громадянським суспільством і світовим християнством знаходить свою зрілість і право на духовне лідерство.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/authors_columns/mcherenkov_column/77131/

Следующая новость
Предыдущая новость

Покупайте серебряные крестики онлайн Еладська та Українська Церкви влаштували відпочинок дітям із зони АТО Эвакуация легковых машин в Киеве Видання про священиків з родини Гузарів презентували в Коломиї Карпатська єпархія УАПЦ: "Лицарський орден св. Костянтина і Олени" належить не до масонів, а до Православної Церкви Чеських земель і Словаччини

Публикации