Під більшовицьким чоботом. Фрагмент біографії бл. свщмч. Климентія Шептицького з початку 40-х рр. ХХ ст.

24.04.2019 18:06 6

Під більшовицьким чоботом. Фрагмент біографії бл. свщмч. Климентія Шептицького з початку 40-х рр. ХХ ст.

Іван Матковський

"Фотографії старого Львова", 24 квітня 2019

Загроза насувалась і на Шептицьких у Галичині. Це відчувалося ще й тому, що недавня хіротонія о. Йосифа Сліпого, яка відбулась у великій таємниці, і те, що саме він буде спадкоємцем Митрополичого Престолу, було оприлюднено Митрополитом Шептицьким 20 липня 1940 року.

У тексті листа до вірних Митрополит зазначив:

«Ми у Львові заховували посвячення Преосвященого Йосифа в тайні, приготовляючися на переслідування зі сторони уряду, який нехибно скорше або пізніше розгромить нашу Церкву. У часах такого переслідування, як те, що ми його очікуємо, може бути для добра Церкви річчю конечною, щоби гонителі не знали, хто є зверхником єпархії».

[Митрополит Андрей Шептицький у документах радянських органів державної безпеки (1939–1944 рр.)…. — C. 160]

Отець Климентій Шептицький у період першої російсько-більшовицької окупації Галичини з вересня 1939 року по липень 1941 року є найдовіренішою людиною Митрополита Андрея Шептицького. Від кінця 30-х років він постійно проживає у Митрополичих палатах на площі св. Юра та особисто опікується хворим братом. Як згадували очевидці, «поруч із його ліжком був дзвінок, провід якого вів до кімнати ігумена, і в разі необхідності він користувався ним». Досить часто о. Климентій за відсутності Митрополита Андрея очолював духовний провід реколекцій для священиків і монахів та проводив щотижневі архиєпархіальні зустрічі духовенства. Нагадуємо також, що 18 і 19 вересня 1940 року відбувся перший Собор Екзархів, у яких о. Климентій бере участь як Екзарх Росії та Сибіру.

Болеслав Твардовський (1864–1944) – архієпископ Римо-католицької Церкви, митрополит львівський

У листопаді 1940 року відбулася зустріч між ігуменом Климентієм та римо-католицьким архиєпископом, Львівським митрополитом Болеславом (Твардовським). За вказівкою Ватикану, слід було піти на зближення з римо-католицькою Церквою та спричинитися до примирення поляків і українців у Галичині. Через це мала відбутися зустріч двох митрополитів Львівських. Оскільки Митрополит Андрей був паралізований і досить важко пересувався, то представляти позицію греко-католиків доручив ігуменові Климентію, який і вів перемовини.

[Митрополит Андрей Шептицький у документах радянських органів державної безпеки (1939–1944 рр.)…. — C. 225]

Ішов другий рік окупації Галичини більшовиками. Населення було застрашене до такої міри, що пізніше о. Сліпий писатиме, що боялися навіть заходити до Митрополита. Слід сказати, що й більшовицька влада оминала Святоюрську гору:

«За большевицької влади ніхто не приходив до Митрополита. Раз прийшов був до мене пізнім вечором професор Полянський і опісля зайшов до Митрополита. Професор Панчишин був тільки раз, із женою. Так що о. Климентій жалувався, що ніхто не показувався до Митрополита, але не дивота, бо всі боялися».

[Сліпий Йосиф. Спомини / За ред. І. Дацька, М. Горячої. — 3-ге вид. — Львів — Рим: Видавництво УКУ, 2014. — C. 141]

У січні 1941 року о. Климентію вдається написати листа до Ганни Шептицької, доньки Ядвіги й Леона. У цей час вона разом зі своєю сестрю Єлизаветою (Ізою) перебуває у домі Станіслава Шептицького в Корчині. Дружина Яна Сильвестра Шептицького з Дев’ятників із трьома дітьми в цьому часі знайшли опіку у Хробежі — селі в Польщі, розташованому у Свєнтокшиському воєводстві Пінчовського повіту, у ґміні Злота. Ця місцина була осередком роду Вельопольських, з якого походила Софія. Як бачимо зі змісту листа, найбільшим клопотом Шептицьких у цей час є брак інформації про Яся (Яна Сильвестра) та Єндруся (Андрія), Леонових синів..

Під більшовицьким чоботом. Фрагмент біографії бл. свщмч. Климентія Шептицького з початку 40-х рр. ХХ ст.

Сенат Львівської богословської Академії. В центрі – отець-ректор Йосиф Сліпий. Фото з сайту Енциклопедії Сучасної України (http://esu.com.ua)

Львів, 14.01.1941 р.
Ганні Шептицькій— Корчина

поштова картка

МИР

Кохана дорога Ганю!
Сьогодні наш Н. рік, і саме вчора прийшла Твоя картка від 10 грудня. Дякуємо дуже — завжди так мило, як слівце якесь від Вас надійде. На Свята прийшла дуже гарна картка від стрийця, на яку я негайно також відписав — не знаю, чи прийшла ця відповідь. На випадок, якщо заблукає й не потрапить, то ще раз стрийцьові Ст. дуже і дуже від нас за цю Його картку подякуй. Така була добра й сердечна, серцем писана й до глибини серця вцілила. І тітці за допис також окремо дякуємо.

Була картка і з Хробежі — і туди я відписав. У нас усе ще по-старому. Здоров’я M., дякувати Го­споду, тримається поки що добре, хоч із кімнати не виїжджає, бо в саду — сніг на півметра й кучугури. Свята минули спокійно, але більше, ніж коли-небудь, думка й серце з тими, кого немає з нами, з тими, що вже почали друге, справжнє й добре життя, та радістю це серце втішалося, а молитвою старалося і бажати, і помагати тим, що ще тут, що напевно у біді, про яких ми нічого не знаємо — ані про Яся, ані про Єндруся жодних вістей. Анелі інколи ми помагаємо. Із Прилбич давно не маємо вісток — догадуємося, що поки що Ользі ще вистачає засобів для життя, але, за першої нагоди, скористаємося, щоби дізнатися й послати. Як то добре, що Ти могла бути в Йосафати і з нею, і з Ізею під час Свят поділитися всім, чого серце набралось за цих 2 роки! Обнімаю Тебе від усього серця. Повно дуже сердечних вітань для коханих стриїв.

Твій стрий Климент

Згадані у листі Йосафата та Іза — це дві дочки Ядвіги й Леона Шептицьких. Іза — Єлизавета Цецилія графиня Шептицька (1923–2018), а Йосафата — Софія Марія Броніслава графиня Шептицька (1904–1958).

Літом 1941 року мала місце важлива для католицької Церкви подія. Із 13 по 16 червня у Львові відбувся ІІ Архиєпархіяльний Собор Екзархів, в якому взяв участь також і о. Климентій Шептицький. Опираючися на протокол Собору, можемо припустити, що на цей час о. Климентій отримав єпископську хіротонію, оскільки в протоколах він фігурує як єпископ. Також у листі-проханні екзарха о. Миколи Чарнецького до Митрополита Андрея від 5 червня 1942 року з проханням скликати черговий Собор Екзархів, нині вже блаженний Чарнецький називає о. Климентія «Преосвященний Кир Климентій Шептицький». Форма такого звернення вказує на те, що Екзарх згадує о. Климентія у листі як єпископа.

Це твердження потребує глибокого дослідження, позаяк немає жодного документа, яким би підтверджувався факт його єпископського свячення. Однак не відкидаємо такої можливості: адже висвятив Митрополит єпископом Йосифа Боцяна 21 вересня 1914 року в Києві в готелі «Континенталь». Біограф Митрополита Андрея о. Королевський підтверджує, що Андрей Шептицький мав особливий привілей від Папи Пія Х за певних обставин призначати та висвячувати єпископів. Також, за цими повноваженнями, пише о. Королевський, Митрополит мав право висвячувати єпископа без участі двох інших єпископів.

[Див.: Королевський К. Митрополит Андрей Шептицький (1865–1944) / Кирило Королевський. — Львів: Свічадо, 2014. — C. 174]

Під більшовицьким чоботом. Фрагмент біографії бл. свщмч. Климентія Шептицького з початку 40-х рр. ХХ ст.

Митрополит Андрей Шептицький у Богословській Академії. На передньому пла отець-ректор Йосиф Сліпий. Кінець 1930-тих рр. ХХ ст.

Повноваження, надані Папою Пієм Х, не були підтверджені Папою Пієм ХІІ, але були ним скасовані тільки 1941 року, про що ми вже писали. Припускаємо, що перш ніж вони були скасовані, Митрополит Андрей скористався ними та в умовах Другої світової війни й більшовицької агресії висвятив на єпископа о. Климентія Шептицького.

Та повернімося до Собору Екзархів. У одній із його постанов чітко окреслюються географічні межі екзархатів. До Великоросійського екзархату, який нас цікавить із огляду на те, що на його чолі стояв о. Климентій, були зараховані території Великоросії, Фінляндії та Сибіру.

[Тексти протоколу та постанови ІІ Собору Екзархів опубліковані і доступні у джерелі: Митрополит Андрей Шептицький: життя і діяльність. Церква і церковна єдність. Документи і матеріали, 1899-1944. — Т. І. — Свічадо, 1995. — С. 365–371; Тут же можна знайти також згаданий лист блаженного Миколи Чарнецького до Митрополита Андрея. — С. 382]

Незважаючи на переслідування й непрості умови в часі окупації Галичини більшовицькою Росією, а також ставлення в СРСР до діяльності отців-місіонерів, ігумен Климентій практично розпочав місійну діяльність на схід від Галичини. Зокрема, він розпочав розробляти модель спеціального катехизму для русифікованих мешканців СРСР та самих росіян. У такий спосіб він намагався розв’язати концептуальні богословські проблеми у дискусіях з не-католиками, а також катехизм мав стати теоретичною опорою унійної діяльності місіонерів та сприяти переходу православних до ГКЦ.

[ЦДІАЛ. —Ф. 201. Греко-католицька митрополича консисторія, м. Львів, 1300 – 1945 рр.— Оп. 1р. —Спр. 16. Протоколи засідань, постанови, доповіді та інші документи соборів екзархів, 1941 – 1942 рр. — Арк. 147]

Незабаром ситуація зазнала кардинальних змін, і 22 червня 1941 року Німеччина нападає на СРСР. До Львова німці увійшли 1 липня. За кілька днів о. Климентій пише листа до рідні, в якому повідомляє про те, що йому вдалося все ж дістатися до могили Ядвіги й Леона Шептицьких та поховати їх по-християнськи, а також описує останні дні перебування більшовиків у місті Львові, зокрема масові вбивства в’язнів.

Під більшовицьким чоботом. Фрагмент біографії бл. свщмч. Климентія Шептицького з початку 40-х рр. ХХ ст.

Митрополит Андрей Шептицький у бібліотеці

Львів 07.07.1941 р.

(Із копії, виконаної Ганною Шептицькою з оригіналу)
(оригінал пропав!)

Сім’ї Станіслава Шептицького, а також Ганні та Єлизаветі Шептицьким у Корчині

Мої найдорожчі!
Ми тут живемо й здорові, але якби ще совіти були день-два довше в нас господарювали, — були б нас усіх упень вибили, вистріляли. Німці до нас прийшли 30 червня вранці, о 3-й. 25, 26, 27 червня — це були дні страшної масакри у Львові, у в’язницях. НКВД (з ГПУ.) вбивали страшним способом і давніх в’язнів, і тілько що приведених.

Точної кількості не можна було констатувати — бо трупи у підвалах, викопаних ямах лежали купами по декілька метрів, а це спека, все розкладалося, і санітарна служба мусила там, де вони лежали, їх замуровувати. Тисячі жертв у Бригідках, у в’язниці на Замарстинові, у давній жандармерії на вул. Сапіги (і Лонцького), в Інвалідах — також жінки й діти — 9/10 з них становили українці. Із провінції, у свою чергу, надходять жахливі звістки — у Стрию винищених близько 560, в Дубні, Луцьку — понад півтори тисячі, багато наших священиків; у Дрогобичі — весь монастир Василіан; із моїх братів, поки що знаю, вбили священика й брата, а ув’язнених — два, про яких вістка пропала. Найкритичнішою виявилася п’ятниця 27 червня: увечері від бомби загорівся храм Святого Юра, водночас у садах — стіжки сіна, горіло на горищі палацу, на будівлі капітули, у двох крилах і на даху катедри. Справді, дивом Провидіння пожежа не знищила всього, а лише дах на катедрі — решту загашено, хоч ані пожежна команда не з’явилася, ані насоса не було, а вода на цей вогонь не помагає, а тільки підсилює. Люди голими руками гасили — і катастрофу вдалося зменшити.

Під більшовицьким чоботом. Фрагмент біографії бл. свщмч. Климентія Шептицького з початку 40-х рр. ХХ ст.

Тюрма на Лонцького. Львів’яни шукають своїх рідних серед вбитих у липні 1941 року

Учора 6 липня німецьким авто я поїхав до Прилбич на могилу коханих — дорогих Леосів, поїхав зі мною тутешній канонік о. Рудій. Із місцевим пробощем у прилбицькому саду, над місці, де лежать їхні останки, ми відправили весь похоронний обряд. Зібралося безліч людей. Не можна тепер здійснювати ексгумації, а потрібно відкласти до зими, поки що ж там, у могилі, далі спочиватимуть — звичайний хрест із дерева над їхньою могилою, доки, дасть Бог, і Ви не приїдете взимку. Потім — моя подорож із кровоточивим серцем по дому, саду. Дерева ще ростуть — липа, груша, але в домі страшна руїна: мури, дах є, але в підвалі під кухнею підклали міну й підірвали кухню та комору. Гора над кухнею ще стоїть.

У кімнатах абсолютно нічого не лишилося: ані меблів, ані архіву, ані картин (портрети предків наших, Мамою мальовані тощо) — усе пропало. Підлога застелена сміттям, большевицькими газетами, їхніми книжками. Я був і в каплиці: гробниця наповнена глиною, труни, мабуть, є всі, лише з труни Папи відірвана кришка. На полі, біля каплиці, що від сторони Прилбич, — величезна яма, де був склад бензину. Від’їжджаючи, підпалили курники, хліви, частину стайні, а конюшню висадили мінами. Ліс дуже знищений, але ще на Коблеві, уздовж дороги, видно дубовий гай. Я написав до Голика, який мешкав у Яворові, щоби знову взявся за управління.

Ольга мешкає завжди в Андрійових. У садибі — ані однієї кімнати, нема навіть місця, де можна би було тепер мешкати. Ольга тому й облаштувала малу кімнатку в Андрія; тут би, наприклад, Ганя могла поки що поселитися, якби приїхала. Але тепер німці звідти не пускають, і краще ще трохи з такою поїздкою почекати.

Щораз надходять нові фатальні звістки: як совіцьке НКВД, відступаючи, вбивало українців, в’язнів і, взагалі, тих, кого могли спіймати. Наших священиків убитих доти п’ятнадцять, а тих, яких вивезли і про яких звістки нема, — ще 40. Тепер величезна робота на кожному полі з руїн, що совіти після себе залишили, — відбудувати нове життя.

Час завершати, я не

знаю, чи M. встигне ще написати, як хотів, бо до Нього безперервно при­ходять і він не має вільної хвилини — найсердечніші обійми, мої дуже-дуже дорогі. До побачення, дасть Бог.

Ваш о. Климент

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/religious_digest/75559/

Следующая новость
Предыдущая новость

Быстрые кредиты онлайн Стулья для столовой Политеизм как побочный продукт древней глобализации Увеличение отдачи бизнеса с программами BAS, «1С:Підприємство» Выбираем качественные часы - Rolex Daytona

Публикации