Підмосков’я на Тернопільщині: репортаж з Почаївської лаври. Фото

12.11.2017 0:58 12

Підмосков’я на Тернопільщині: репортаж з Почаївської лаври. Фото

Артур Бобрик

"Доба", 9 листопада 2017

Це фото, яке давно поширюють в інтернеті, зроблене в Почаївській лаврі. Колись монастир був греко-католицький, але зараз належить Українській православній церкві Московського патріархату. Приймаючи десятки тисяч прочан з усієї України та не тільки, Почаївська лавра є другим за важливістю храмом УПЦ (МП) після Києво-Печерської лаври. Вирішую подивитися, чим і як живе православна святиня, яка розташована на межі Галичини та Волині.

Гріх 1. Гнів

П’ятниця, третє листопада, автобус за маршрутом Тернопіль-Почаїв відправляється з головного автовокзалу міста переповненим. Більшість пасажирів – студенти та жінки пенсійного віку, голови у них покриті хустками. Ще близько десятках подібних жінок зайдуть в автобус на станції Залізці. Водій — чоловік років 50-ти, одягнутий в стару потерту шкірянку. Ще в Тернополі слухає по радіо інтерв’ю Тараса Чорновола, але, виїхавши за місто, ніби за неписаним водійським правилом, вмикає радіо “Шансон”. Між піснями Володимира Висоцького і Олега Винника, гучніше водій робить саме на цій пісні:

«Любовь уходит тихо, неслышно, ступая на носочках мягко.
Она уже почти не дышит, она уже почти иссякла».
Автор і виконавець – росіянин Олексій Брянцев.

Бабуся, що сидить зліва від мене, перебирає вервечку і, здається, наче підспівує. Чоловік справа — явно з тяжкого похмілля. На запотілому вікні пальцем записує номер, який йому диктують по телефону. Голосно кашляє та декілька разів повторює невидимому співбесіднику, що комісований. Атмосфера відверто дратує і вже в автобусі я грішу вперше.

Гріх 2. Сум

Загалом дорога з Тернополя забирає одну годину і сорок хвилин. Почаїв – невелике містечко у Кременецькому районі, за 60 кілометрів від обласного центру. Місто, а точніше монастир, заснували у 13 столітті київські монахи, що втекли сюди від монголо-татарів. Саме тут, їм начебто з’явилася Діва Марія, залишивши відбиток своєї стопи на камені. На тому місці виникло джерело, а іконку зі зображенням стопи Матері Божої можна зараз купити в Почаєві. Ціна залежить від розміру – від десяти до двохсот гривень.

Впродовж багатьох років монастир був важливим осередком життя Української греко-католицької церкви. У 1831-ому році царський уряд передав святиню Російській православній церкві. Почаївська лавра була центром церковного та світського книгодрукування, а також тотальної русифікації. І хоч номінально главою УПЦ (МП) є Митрополит Київський і всієї України Онуфрій, парафіянини церкви часто наголошують, що підпорядковуються особисто патріарху Московському і всієї Русі Кирилу. Є інформація, що патріарх Кирило ще у 80-тих роках минулого століття став агентом КДБ, контролює ледь не половину ринку продажу цигарок в Росії, а також є особистим другом Володимира Путіна. Кирило, зокрема, публічно підтримує анексію Криму, війну на сході України називає громадянською, а також є прихильником ідеї «російського світу», яка будується на трьох стовпах:

  1. Православ’я.
  2. Російська мова, яка об’єднує народи російського світу.
  3. Спільна історична пам’ять, яку часто називають «Гундяєвщиною», в честь справжнього прізвища патріарха Кирила.

Грішу вдруге. До гніву додається усвідомлення того, що попри все, що трапилося в Україні за чотири роки, люди далі дотримуються таких поглядів.

Гріх 3. Брехня

Близько 14:00 на подвір’ї Лаври не так багато людей. На величезній стоянці десяток автомобілів і жодного туристичного автобуса. При вході табличка з правилами. В кишеню куртки кидаю фотоапарат. Розумію: навіть якщо благословення на фотографування і вдасться отримати, то це буде довга процедура. Вирішую фотографувати непомітно, таким чином обдурюючи адміністрацію Лаври. І це вже мій третій гріх за день.

Гріх 4. Жадібність

Ще до того, як потрапляю на територію Почаївської Лаври, проходжу повз жебраків, які сидять за п’ять метрів один від одного. Чоловік років 60-ти, молодий хлопець і двоє жінок пенсійного віку. Хтось сидить на шматку картону, кинутого просто на асфальт, у когось з собою маленький розкладний стілець. Майже всі прочани дають жебракам гроші, при тому називаючи імена своїх близьких або померлих родичів. За декілька гривень ті готові натомість помолитися за здоров’я чи упокій душі. Зі мною говорити відмовилися, а за хвилину біля мене з’явився чоловік ромської зовнішності, почав розпитувати: хто я і звідки.

До речі, пожертви на території Лаври — річ поширена. Навіть якщо ви при вході не платили людям, які готові помолитися за ваших близьких, вже біля церков стоїть багато жінок зі скриньками: хтось збирає гроші на храм, хтось продає “цілющі” свічки. Натомість туалети в Лаврі безкоштовні. Відразу збоку жінки можуть взяти в оренду спідниці та хустки. З непокритою головою вхід до церкви тут суворо заборонений. Вирішую, що помолитися за рідних можу самостійно, тому не звертаюся по допомогу до жебраків. На невідомий храм гроші теж не жертвую. І тут з’явився четвертий гріх – жадібність.

Побачивши графік богослужінь розумію, що приїхав занадто пізно. Найкраще в Почаїв прибувати під ранок. До прикладу в п’ятницю о 6:00 під час ранкової літургії відкривають мощі преподобних Іова і Амфілохія Почаєвських, а вже о 7:45 можна подивитися на той самий відбиток стопи Божої Матері. Залишається просто оглянути територію Лаври. На «Всенощное бдение», що розпочнеться о 17:00, вирішую не чекати.

Гріх 5. Ненажерливість

Для початку я розглядаю схему розташування церков та інших будівель на території. Це помічає одна з монахинь, що проходить повз.

— Ви вже обідали? Звідки ви? Вперше?

— Так, кажу, вперше.

— В яку церкву ходите? Треба ходити в Георгія Побєдоносця!

— Я в неї й ходжу, — заспокоюю її.

— А отам безкоштовна трапезна, швидко ідіть, поки ще не закрилася.

— Дякую. Як вас звати? — запитую.

— Бог знає, — відповідає монахиня. І вже в спину додає, — сестра Марія.

І знову згрішив. Кажу неправду сестрі Марії, але порадою вирішую скористатися і йду в напрямку безкоштовної трапезної. На вході відразу сюрприз.

В черзі все такі ж жіночки в хустках і двоє чоловіків, дуже схожих на безхатьків. Людини, яка б давала благословення на прийом їжі, біля входу не помічаю, тому, як і всі, сідаю обідати. Кімнатка чотири на десять метрів з трьома довжелезними столами. Готують для прочан дві жінки й монах. На обід велика каструля гречаного супу, така ж – з пісним картопляним пюре, а також два графини з компотом. Вилки та ложки алюмінієві. Запах не найкращий, нагадує їдальню в садочку. Суп досить смачний, картоплі вирішую не їсти. Продовжую грішити: начебто стаю до образа для молитви та непомітно фотографую інтер’єр. Збоку прочанка років 60-ти з внуком грає на айфоні. Ще дві жінки моляться при вході в трапезну. Одна з них плаче.

Від семінариста Михаіла, як він сам представився, дізнаюся що працює на території Лаври ще й платна трапезна. Оскільки самим супом я відверто не наївся, а сьогодні, як я собі думаю, не піст, вирішую відвідати трапезну для прочан з грошима. Там, до речі, харчуються і семінаристи, і монахи, і священики. Всередині сучасний ремонт, чисто, на вході охорона. М’яса і риби в меню немає. Таки піст. Беру порцію макаронів, окремо 30 грамів оливкової олії, компот і один дерун, який мені активно пропонує священик, що стоїть позаду мене. За все плачу 28 гривень. Дерун дійсно смачний, хоч і без сметани, а макарони з олією виявилися не найкращою ідеєю. Проте треба визнати: у порівнянні з іншими прочанами я точно з’їв значно більше. І зажерливість мене теж не оминула стороною.

За вікном трапезної помічаю будівельну техніку. Взагалі на величезній території Лаври дуже багато тракторів, кранів і будівельників. До автомобільної стоянки веде підземний перехід. Всюди свіжий асфальт, на території чисто. Функції прибиральників тут теж виконують сестри-монахині.

Гріх 6. Гординя

Між собою більшість прочан та священнослужителів спілкуються російською. Коли я звертаюся до них українською, намагаються нею відповідати. Чоловік і жінка, що приїхали з Курської області, мене розуміють, але відповідають російською. Розповідають, що це вже третій візит сюди. Пересуваються власним автомобілем. Проблем на російсько-українському кордоні ніколи не виникало. Дорогою заїжджали в Чернігів і Київ. Живуть у готелі, що розташований на території Лаври. Вирішую дізнатися, скільки тут коштує житло.

Сестра-монахиня при вході оцінює мій зовнішній вигляд і радить поселитися у номері для десятьох. Одна ніч там коштує 50 гривень. Чоловіки та жінки живуть виключно окремо. Аби подружній парі заселитися в один номер, потрібно показати документ, який підтверджує шлюб у церкві УПЦ (МП). В мене теж вимагають паспорт. Проте за хвилину сестра-монахиня дозволяє заселитися і без документів. І хоч досвід проживання у православному хостелі видається цікавим, я з гордістю кажу сестрі: ночуватиму краще вдома.

90% прочан – жінки. Часто з ними молоді дівчата шкільного віку, так само з покритою хусткою головою. Чоловіки переважно приїжджають разом з дружиною і дітьми. Екскурсійних груп не помічаю, хоч, за словами отця, що відмовився назвати своє ім’я, групи приїжджають сюди часто. Оголошення на стіні повідомляє про збір прочан для паломництва в Єкатеринбург, Москву, Санкт-Петербург і Київ. Вартує така мандрівка 4500 гривень. Недорого, якщо порівняти з цінами на ікони та книжки, що продаються поруч.

Гріх 7. Марнославство

У книжковій крамниці людно. Тут можна придбати не лише літературу, але й ікони, образи, церковний одяг, біжутерію. Найбільші ікони — написані олією, коштують 52 тисячі гривень. Поруч жінка купує Біблію за 9500 гривень. Вартість на срібні прикраси залежить від їх розміру. Образочки зі зображенням стопи Богородиці та преподобного Амфілохія вартують від десяти гривень до кількох сотень. Окрім того, в крамниці можна купити навіть розмальовки для дітей із героями мультфільму «Маша і ведмеді», біографії монахів, аудіокниги з настановами священиків, воду з місцевого джерела, яку вважають святою. Багато прочан приїжджає до Почаєва з власною пластиковою тарою, часто везучи додому по десять і навіть двадцять літрів води.

Купую в молодого монаха дві книжечки: «Як лікувати рак за допомогою віри» і «На каком язике молится»? За обидві віддаю десять гривень. У першій розписують рецепти рослинних настоянок і заклики покаятися, коли у людини виявили онкологічну хворобу. Вже виходячи з крамниці вирішую купити щось друзям. За три 50-грамові баночки «Священного масла» віддаю 15 гривень. Розумію, це звичайна соняшникова олія, але, мабуть, освячена. Загалом, забуваючи про мораль, дію не по-православному і вкотре грішу: залишаю в крамниці третину грошей, які маю з собою. Що це, як не марнославство?

Відразу біля книжкового магазину розміщений величезний стенд, на якому намальоване дерево християнської церкви. Стовбур – єдина свята соборна апостольська православна церква. Від неї маленькими гілочками розростаються римо-католицька церква, лютерани, штунди, мормони, адвентисти і греко-католики. Останніми з вірного шляху на їх думку вбік почали рости парафіяни Української православної церкви Київського Патріархату. Її главу, патріарха Філарета, ще у 1997 році УПЦ (МП) піддала анафемі і назвала відступником православної церкви.

Гріх 8. Хтивість

Намагаюся поговорити про стан УПЦ (МП) загалом і Почаївської Лаври зокрема зі священиками. Усі без винятку ставляться до мене з підозрою, говорять мало, а коли дізнаються, що я журналіст, взагалі розвертаються і йдуть. Прочани переважно теж небагатослівні. За весь час не бачу жодної усміхненої людини. Більшість людей одягнені бідно, між собою розмовляють пошепки, постійно перебираючи вервечку в руках. Всередині двох храмів тривають будівельні та реставраційні роботи. Процесом керують священики в рясах. З території Лаври відкривається чудовий вигляд на місто.

Від головного входу в Лавру за 10 метрів вниз помічаю пам’ятник борцям за волю і незалежність України. Тут зображені Тарас Шевченко, Іван Мазепа (який теж підданий анафемі УПЦ МП), Євген Коновалець, Симон Петлюра, Степан Бандера і Роман Шухевич. Запитую у жінки, що проходить поруч, як на маленькому клаптику землі вживаються російськомовні прочани й такий меморіал.

— Нам місцевим все одно на них, як і їм на цей пам’ятник, напевно. Лавра дає змогу заробити людям. Будують готельні комплекси, багато магазинів, аптек. На великі свята сюди з’їжджаються тисячі вірян. Вони місцевим не заважають, моляться там собі тихенько.

Навколо люди зайняті буденними проблемами: двоє чоловіків розвантажують воду та соки поблизу магазину, молодий хлопець ремонтує свій мопед, а пенсіонери сидять на лавці в парку і розпивають пиво. У порівнянні зі зовнішнім виглядом прочанок на території Лаври, дівчата і жінки в місті виглядають аж надто розкуто. На каблуках і в спідницях вони на якусь секунду викликають в мене грішні думки. Відганяю їх і рухаюся далі.

За декілька метрів від монумента – звичайний газетний кіоск. На видному місці можна помітити й журнали, які б точно не схвалили отці з Лаври. І взагалі цікаво, чи має попит така преса серед православних прочан.

До Тернополя повертаюся з пересадкою в Кременці. Поки не стемніло, вирішую погортати куплену книжку «На каком языке молиться»? Ось декілька моментів:

- «Еще 400 лет назад святой афонский подвижник и затворник Иван Вишенский (родом с Галиции), поддерживая своих православных земляков в борьбе против унии писал: Дьявол крепко ненавидит славянский язык…больше всего старается его уничтожить». Тобто молімося виключно старослов’янською і російською, адже “нам постійно загрожує небезпека”.

- «В Острожской Славянской Библии точно сохранены летосчисление – 5508 лет от сотворения мира до Рождества Христова». Шах і мат, Стівене Гокінг! Ваша «Коротка історія часу» банальна вигадка і явно не матиме успіхів серед прочан.

- «В каждом храме каждый русский, белорус, украинец слышит ту же самую, понятную речь». Дуже подібно до того, що говорить патріарх Кирилл і Володимир Путін.

Загалом працівникам Служби Безпеки України було б не зайвим час від часу навідуватися до Почаївської Лаври і знайомитися з тим, яку літературу випускають у місцевій друкарні.

Дорогою додому, склавши докупи всі гріхи, які я накопичив впродовж дня, раптом згадую чи не єдину фразу, яку пам’ятаю з Нового Заповіту: «Стережіться, щоб хто не спокусив вас, бо багато прийде під іменем Моїм».

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/68956/

Следующая новость
Предыдущая новость

Єпископ УПЦ вибачився за поведінку священика, який зневажив пам'ять воїна АТО УАПЦ продала монастир за 382 тисячі гривень На Прикарпатті селяни звинувачують священика УПЦ КП у крадіжці 700 тис. грн Лучшая мужская обувь на любой случай Все, что вам нужно для рукоделия

Публикации