«Протестантська етика» Макса Вебера та світові релігії: чи можуть етичні чинники спричиняти соціально-економічні зміни сьогодні

22.07.2019 19:38 0

Світлана Лозниця,

науковий співробітник відділу філософії, етики і естетики Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України,
кандидат філософських наук

Питання можливих соціально-економічних змін є, вочевидь, якщо не чи не найбільш затребуваним, то принаймні важливим чинником для кожної особи. Очевидно, що вирішення цього питання є складним і очевидно, що зміни не можуть відбутися так швидко, як, можливо, би цього бажали громадяни. Важливість змін ми можемо чи не щоразу «зафіксовувати» перед тими чи іншими виборами – з одного боку від політиків, які обіцяють надання тих чи інших «суспільних благ», а іншого боку – електоратом, який, як може здатися, почасти минаючи усі раціональні підмурки, хоче вірити у те, що обіцянки і «добра воля» правителя може спричиняти такі бажані зміни… Слухаючи ті чи інші гасла, не перестає дивувати прозорливість та сьогоденність книги Ґюстава Лебона «Психологія народів і мас», написаної ще у 1895 році, в якій він показав механізм дієвості впливу на людей, що, зокрема, полягає не у істинності та аргументованості положень, які висуває оратор, а в умінні «вгадати» потреби «споживача»: «Натовпом не можна керувати за допомогою правил, ґрунтованих на суто теоретичній справедливості, а потрібно відшукати те, що може справити вплив та захопити його» [8, с. 154]. Сприйнятливість до тих чи інших ідей пов’язана, за його словами, з тим, що «більшість людей, особливо в народних масах, за межами свого фаху не мають майже ні про що виразних і більш-менш чітких понять. Такі люди не в змозі управляти собою, і вожак стає їхнім керівником» [8, с. 236]. Отож навіть ці невеликі фрагменти з книги, написаної ще наприкінці ХІХ століття, та й, власне, ситуація, в яку потрапляє щоразу Україна з часів своєї незалежності є, я би сказала, «сигналом» до того, що потрібно щоразу піддавати сумніву ті чи інші положення. Так, одним із дієвих способів «критичного розуму» є вивчення тих чи інших джерел, хоча би тому, що це є доброю нагодою спробувати не повторювати помилок минулого…

Розмірковуючи над соціально-економічними змінами, видається важливим не минати увагою відому працю Макса Вебера «Протестантська етика і дух капіталізму». Я би сказала, що як «Психологія народів і мас» Ґюстава Лебона мала би бути «настільною книгою» кожної особи, особливо перед виборами, так і «Протестантська етика і дух капіталізму» є важливою книгою для кожного, хто «мріє» про «примноження капіталу». Не тільки для людини, яка вважає себе віруючою, але й навіть для тих, хто позиціонує себе як атеїст, адже ця книга, як на мене, насамперед постулює принцип, за яким має діяти «свідомий громадянин», не очікуючи на те, що для нього усі позитивні зміни будуть здійснені державою чи ще кимось. Певна річ, не у всіх країнах домінує протестантизм, а й отже, не сповідуються саме такі моральні засади, проте книга Макса Вебера може бути важливою як та, що репрезентує принцип взаємозв’язку цінностей, які сповідуються релігією та тими змінами в царині економіки, які можуть відбутися у суспільстві. Отож у моєму невеликому огляді буде здійснена спроба провести ревізію світових релігій на предмет можливої ​​наявності у їхніх етичних концепціях засад, які б спонукали мирян до подібної активної діяльності у світі, як це притаманно протестантизму. Окрім того, буде здійснений огляд теорії «двох капіталізмів», репрезентованої філософом та соціологом Юрієм Давидовим. Метою огляду цих двох підходів є ілюстрація того, що соціально-економічні зміни можливі, але для цього необхідною умовою є, зокрема, трансформація морально-етичних засад кожного із нас.

Розпочинаючи огляд, спершу спробую коротко показати на якій підставі Макс Вебер ґрунтує твердження про зв’язок між етичними цінностями, що сповідуються, у даному разі протестантизмом, та змінами у суспільстві в царині економіки.

Так, одним із аргументів, який наводить дослідник у праці «Протестантська етика і дух капіталізму», є статистичні дані, відповідно до яких, «протестанти […] як панівні чи то як гноблені верстви населення, як більшість населення чи як його меншість – виявляють специфічний нахил до економічного раціоналізму, якого в католиків не було і немає ні в одному, ні в другому випадку» [2, с. 44]. На подальших сторінках свого дослідження, шукаючи причину подібної ситуації, він згадує вчення про обраність до спасіння, що подається у кальвіністському «Вестмінстерському віросповіданні» 1647 року, і цитує уривки догматики цього вчення: «Розділ 3 (Про споконвічне рішення Боже). № 3: «Бог, виявляючи свою велич, своїм рішенням визначив (predestinated) для одних людей вічне життя, натомість інших прирік (foreordained) на вічну смерть» [2, c. 82]. Далі дослідник намагається знайти пояснення, чому подібні твердження, які б, здавалося б, мали би спонукати до появи фаталізму, спричинили соціально-економічні зміни у тогочасному суспільстві. Як йдеться у праці Макса Вебера, існувало два взаємопов’язаних типи повчань про спасіння душі: «В одному випадку віруючий просто зобов’язаний вважати себе обранцем Божим і відкидати будь-які сумніви щодо цього як диявольську спокусу […]. Натомість у другому випадку найкращим способом здобути внутрішню впевненість у спасінні вважається невтомна праця в рамках своєї професії. Вона, і лише вона, розвіює будь-які релігійні сумніви і дає впевненість у своїй обраності для спасіння» [2, с. 90–91]. У цьому контексті Вебер звертає увагу на німецьке слово «Beruf», яке розуміється як «професія як покликання»: «Професія як покликання – це те, що людина повинна приймати як волю Господню, те, чому вона мусить «скоритися» [2, с. 74]. За його словами, безумовно новим у понятті «Beruf» було «розуміння виконання свого обов’язку в рамках світської професії як найвищої мети морального життя людини взагалі. Неминучим наслідком цього стало уявлення про релігійне значення мирської буденної праці та формування відповідного поняття про професію та її роль» [2, с. 70].

Отож можна відзначити, що протестантизм, в особі Лютера, репрезентує принципово інший підхід до розуміння основоположних принципів діяльності людини у світі, постульованих до цього католицизм: «Чернечий спосіб життя, на думку Лютера, не лише нічого не вартий з погляду виправдання перед Богом, а взагалі є проявом егоїстичної байдужості людей, які нехтують своїми мирськими обов’язками. Повсякденну діяльність у межах професії він, навпаки, оцінює як найвищий прояв християнської любові до ближнього» [2, с. 71], – читаємо ми у Макса Вебера. «…Виконання повсякденних мирських обов’язків за будь-яких обставин, – йдеться далі у праці, – це єдиний шлях догодити Богові, що лише це і є воля Божа, а тому всі дозволені професії рівні перед Богом» [2, с. 71].

Втім, у своїй праці Вебер уточнює, що «ми зовсім не схильні захищати безглузде доктринерське твердження, буцімто «капіталістичний дух» […] міг виникнути лише внаслідок впливу певних сторін Реформації чи навіть що капіталізм як економічна системаце результат Реформації. Уже той факт, що низка важливих форм капіталістичного підприємництва, як відомо, значно давніші за саму Реформацію, свідчить про цілковиту безпідставність такого погляду. Ми лише прагнемо встановити те, чи мав місце у процесі якісного формування і кількісної експансії «капіталістичного духу» також і релігійний вплив, наскільки потужним він був та які конкретні аспекти культури, що склалася на капіталістичній основі, можуть бути зумовлені цим впливом [2, с. 78]. Також слід зазначити, що в дослідженні Макса Вебера мова йде про витоки християнської аскези; проблема дотримання етичних принципів у професійній діяльності стосувалося і його сучасників: «Сьогодні дух аскези – хтозна, чи назавжди? – полишив цю мирську оболонку» [2, c. 140], – зазначає автор наприкінці своєї праці.

Отже, резюмуючи деякі з міркувань Макса Вебера, висловлені у його праці, можемо побачити, що хоч немає прямого зв’язку між появою капіталізму та протестантизму, втім можна засвідчити, що відповідальне ставлення до своєї професії та «невтомна праця», яка здійснюється відповідно до моральних переконань, може позитивним чином впливати на соціально-економічні зміни у суспільстві. Беручи до увагу цю ідею, було би доцільно здійснити ревізію інших світових релігій стосовно можливої наявності у їхніх доктринах засад, котрі б спонукали до подібної активної діяльності мирянина у світі.

Досліджуючи це питання, звернімося до іншого концепту Макса Вебера, а саме – культурно-історичних типів чи способів ставлення до «світу», який поділяють та розвивають послідовники Макса Вебера. Цей концепт ґрунтується на ідеї самобутнього розвитку цивілізацій, головною особливістю якого є розвиток суспільства на основі підпорядкування його духовним і моральним принципам відповідних цивілізацій. Так, ґрунтуючись на зіставленні світових релігій, Вебер вважав можливим визначити три типи, три способи ставлення до «світу», що містять відповідну установку, яка зумовлює спрямованість (життє-) діяльності людей, вектор їх соціальної дії. Перший з типів він пов’язує з конфуціанським та даосистським типом релігійно-філософських поглядів, що отримали широке розповсюдження в Китаї. Другий – з індуїстським та буддійським, що розповсюджені в Індії. Третій – з юдаїстським та християнським, що виникли на Близькому Сході та розповсюдились в Європі, а в подальшому і на Американському континенті. Перший із них Вебер визначив як пристосування до світу, другий – як втеча від світу, третій – як опанування світом. У кожному з цих способів ставлення до світу вже міститься, як в зародку, відповідний «образ» і «стиль життя» людей – етично визначена модифікація форми їх існування [Цит. за: 3, c. 241–242].

Розглянемо побіжно деякі з концептів, які містяться у доктринах світових релігій, посилаючись на розвідки тих чи інших авторів.

Так, у православ’ї етичні чинники стосуються передовсім принципу гармонії розуму і серця. Зміна, що може відбутись в людині, досягається шляхом сходження на неї Божественної благодаті. «Царство Боже», зазначається у праці Г. Авцинової, є, радше, особливим духовно-моральним станом людини, який визначається як стан святості, праведності, шлях до якого лежить не через мирську активність, як у більш раціоналістичних конфесіях Заходу, а через моральне самовдосконалення [Див.: 1, c. 234]. Подібне міркування міститься також у дослідженні А. Басса «Господарська етика російського православ’я». «Російське православ’я, яке є синтезом магічних і містичних компонентів […], не створює прямих аналогів протестантської етики і не дає вищих духовних санкцій для активної роботи в світі» [Цит. за: 6, с. 48], – резюмує Н. Зарубіна підхід, що міститься у книзі Басса. «Православ’я, – зазначається далі у праці, – в цілому або індиферентне щодо господарського життя, або відверто його заперечує. Воно не формулює специфічних духовних стимулів до трудової і підприємницької діяльності. Схожий погляд з більш або менш радикальним формулюванням, поділяє багато дослідників православної культури» [Цит. за: 6, с. 48].

Втім, дещо інший підхід до господарської етики, можна побачити у старообрядників. Як зазначається у праці, господарській етиці Російської православної церкви протиставляють старообрядницьку субкультуру, для якої було прикметним трудова і підприємницька традиція. Багато підприємницьких династій, з-поміж яких можна назвати Рябушкіних, Морозових, Солдатенкових, Кокоревих, які відомі не лише своєю економічною діяльністю, а й меценатством, належали до старообрядців [Цит. за: 6, с. 48–49]. Причиною підприємницької активності старовірів, зауважується у дослідженні, постає взаємодопомога та самоуправління всередині общин […], які дотримувались традиційної норми соборності, згуртованому протистоянні державі та офіційній церкві [Цит. за: 6, с. 49]. «Окрім того, – йдеться у праці, – у момент проведення церковної реформи XVII ст. російське суспільство перебувало у стані духовної кризи, позначеної повсюдним очікуванням швидкого «кінця світу». У гнаних розкольників напруга есхатологічних очікувань була надзвичайно високою, вона спонукала підтримувати високий рівень традиційних чеснот, зокрема працелюбства та дбайливості, бажання відзначитись від «никоніан» більш високою моральністю. Російські секти, духобори і особливо молокани, у яких вшанування ікон та ритуал замінювались етикою «добрих справ», зокрема працелюбства як важливого елемента, також показали високий рівень господарської мотивації. М. Вебер відзначав, що вони найбільш близькі до протестантської етики» [Цит. за: 6, с. 49]. Також позначились яскраво виражені есхатологічні очікування, які були прикметними для російського суспільства того часу. Очікування швидкого «кінця світу» спонукала підтримувати їх високий рівень традиційних чеснот, зокрема працелюбства та дбайливості, бажанні відзначитись більш високою моральністю. Подібні російські секти, в яких вшанування ікон та ритуалів замінювались етикою «добрих справ», зокрема працелюбства як важливого елемента, також виявили високий рівень господарської мотивації і були, на думку М. Вебера, найбільш близькими до протестантської етики [Цит. за: 6, с. 49].

Католицизм, як можна дізнатися із «Енциклік», надає позитивного значення праці. Так, в Енцикліці Папи Йоана ХХІІІ «Мир на землі: про встановлення миру між усіма народами в істині, справедливості, любові та свободі», зокрема,звертається увага на зв’язокекономіки та природного права. Як зазначається в «Енцикліці», «якщо звернутися до царини економіки, то очевидно, що природне право дозволяє людині не лише здобувати статки своєю працею, а й вільно цю працю виконувати» [Цит. за: 5, с. 7]. «Гідність людської природи породжує також право на заняття економічною діяльністю співмірно з почуттям відповідальності» [Цит. за: 5, с. 7]. «А відтак слід і про те згадати, що працівникові належить справедливо встановлена винагорода, тобто така, що, в міру доступних можливостей, дозволяє працівникові та його сім’ї спосіб життя, сумісний з людською гідністю» [Див: 5, с. 7].

Показовим прикладом господарської діяльності у східних культурах є рух свадеші, що діяв в Індії кінця ХІХ – початку ХХ століття. Цей рух поставив за мету розвиток національної промисловості як головної передумови незалежності. Під гаслом «самостійне виробництво необхідних товарів» розвинулась кампанія бойкоту імпортних товарів. Рух свадеші сприяв піднесенню національного виробництва, пожвавленню ремесел, виникненню індійських фірм і підприємств […]. Окрім того, цей рух мав на собі знак харизми лідера національно-визвольного руху та духовного оновлення Індії Махатми Ганді, підпорядковувався його ідеї сатьяграхи (нененасильницького опору, освяченого найвищими моральними і духовними цінностями індуїзму) [Див.: 6, c. 52]. Відповідно до ідеалів Ганді, праця є важливим засобом самовдосконалення, і кожна людина повинна працювати не лише для того, щоб забезпечити собі необхідний мінімум фізичного існування, але і для того, щоб мати можливість в праці служити людям та досягати самовдосконалення. Основною формою соціально-економічного розвитку Індії Ганді та його прибічники вважали традиційне патріархальне господарство, що ґрунтується переважно на ручній праці дрібних ремісників та селян [Цит. за: 7, с. 248–249]. Гандизм визнає можливим досягнення своєї головної мети – самовдосконалення людини – тільки при зниженні матеріальних потреб, відмові як від жебракування, так і від матеріальних надлишків, гонитві за надміром в побуті та нарощування виробництва понад задоволення життєвих потреб [Цит. за: 7, с. 245]. Тому для Ганді виявився неприйнятним капіталізм з його розширеним виробництвом та індустріальними технологіями [7, с. 245].

Розглядаючи можливий зв’язок етичних цінностей, що містяться у світових релігіях, та змін у суспільстві, варто звернути особливу увагу на доктрину ісламу, адже у ній досить чітко прописано те, як правовірний мусульманин може здійснювати своє право на працю. У розгляді цього питання, як на мене, доречною є праця «Ісламська етика бізнесу», яку написала Г. Нуруліна. Ця книга, хоч і невелика за обсягом, але, я би сказала, досить чітко окреслює ті чи інші проблемні питання.

Прикметно, що, як можна зрозуміти з дослідження, в доктрині ісламу, провідною тезою є співвіднесення ідеї власного зиску та добробуту суспільства. Ісламські етичні принципи, – зазначає дослідниця, – визначають індивідуальний вибір людини, що ґрунтується не тільки на максимізації власного зиску, але і вигідність для добробуту суспільства. Ісламська економічна система підтримує приватну власність та ринкову конкуренцію, але водночас вимогливо стежить за справедливим розподілом благ. «Від самого початку всі багатства світу належать Аллаху, Який передав їх у тимчасове ефективне користування людині. Тому людина має дбайливо та раціонально ставитися до природних ресурсів, зберігаючи природу для майбутніх поколінь» [9, c. 20–21]. Отож, як йдеться у дослідженні, іслам не забороняє людям здобувати статки і прагне покращувати своє матеріальне положення законним шляхом та прийнятним способом [9, с. 32]. Іслам, – зазначає Г. Нуруліна, – заохочує людину примножувати своє матеріальне надбання, використовуючи його на благо суспільства й одержуючи прибуток. Будучи власником, людина зацікавлена у збільшенні своїх статків, а це, своєю чергою, є фактором зростання виробництва. Проте зростання капіталу є допустимим у межах, що не порушують соціальну стабільність, у формах, які не підважують моральність. Якщо збагачуються декотрі, а бідність та убогість стає участю більшості населення, то це деморалізує все суспільство, викликаючи заздрість, недовіру, інші ганебні почуття та помисли [9, с. 33]. У Корані, – пояснюється у праці, – неодноразово наголошується важливість залучення працездатної людини до виробничої діяльності, спрямованої на благо всього суспільства і кожної людини зокрема. Проте в Корані не тільки обумовлюється обов’язковість трудової діяльності, але й наголошуються фундаментальні принципи правильної та етичної поведінки в бізнесі [Цит. за: 9, с. 43].

Так, принципи ведення етичного бізнесу в моделі ісламської етичної поведінки ґрунтуються на положенні про недопустимість «харам» – заборонених дій та досягнення етичної поведінки через здійснення дозволених та бажаних дій – «халяль», – йдеться далі у праці. Оцінюючи дозволеність та негріховності різних видів бізнесу, сучасне мусульманське правознавство керується двома критеріями. Перший пов’язаний з особою самого підприємця, з тим, наскільки він сам у житті керується приписами Корану та суни. Другий – з тим, наскільки господарське життя перших мусульман і самого Пророка Мухаммеда є взірцем для наслідування в господарській діяльності бізнесмена [Цит. за: 9, с. 42]. Інакше кажучи, будь-яка діяльність буде законною, якщо вона не суперечить Корану і суні. Суперечити вона може лише у тому разі, якщо приносить шкоду одній із сторін, що беруть участь у взаєминах. Це відбувається у таких випадках як лихварство, шахрайство, гра на невизначеності, обман, спекуляція [9, с. 42].

Втім, уточнює Г. Нуруліна, хоча дозволений шаріатом бізнес розглядається як складова частина служіння Богу, релігійні обов’язки ставляться понад усе і вимагають обов’язкового виконання. Тому як настає час молитви віруючий залишає всі свої справи й проблеми й цілковито віддається спілкуванню з Богом […]. Після молитви кожен знову береться за свої обов’язки, і разом з тим, намагаючись отримати милість Аллаха, він шукає якнайкращі шляхи реалізації своїх здібностей [9, c. 56].

Отже, здійснивши ревізію світових релігій та етичних вчень стосовно наявності у їхніх доктринах засад, котрі б сприяли активній діяльності у світі та економічному зростанню, можна побачити, що, як показав Макс Вебер у своїй праці, найбільш прийнятною доктриною, яка сприяє успішній діяльності у світі є протестантизм, більшою мірою, кальвінізм. Втім, якщо спершу послідовники доктрини у світській діяльності керувалися переважно етичними цінностями, то згодом їх стали заміщати утилітарні мотиви. У цьому контексті можна відзначити ще один концепт Вебера, а саме – культурно-історичних типів чи способів ставлення до «світу», яка постає важливою ще й тому, що ідеї, постульовані ідеологами Реформації, не можуть бути прийнятими іншими культурами, оскільки, як відомо, ставлення до мирської активності може різнитися. Як можна припустити, окрім протестантизму, найбільш прийнятною до мирської діяльності постає доктрина ісламу, яка заохочує мирську діяльність і накопичення багатства, якщо це не суперечить приписам Корану і суни. Натомість для православної віри, яка спрямована на внутрішнє вдосконалення, використання принципів протестантської етики видається не зовсім прийнятним.

Ще одним чинником, що обумовили інтерес до праць Макса Вебера, є питання наявності та розрізнення двох типів капіталізму. Так, філософ та соціолог Юрій Давидов, посилаючись на Макса Вебера, звертає увагу на те, що існує не один капіталізм, а принаймні два суттєво відмінних його типи: торгівельно-спекулятивний, чи як його ще називають, лихварсько-авантюрний, та інший – промисловий та високопродуктивний. Перший з них виникав (та продовжує виникати) стихійно, причому в самих різних регіонах земної кулі та в умовах різноманітних культур та цивілізацій, відокремлених від сучасної багатьма століттями і навіть тисячоліттями. Тоді як для виникнення іншого потрібна була ціла морально-релігійна реформація, в процесі якої сформувався цілковито особливий – історично-унікальний – тип «економічної людини». Саме йому і завдячує своїми разючими успіхами сучасний промисловий капіталізм, що виник в XVI-XVII ст. в Європі, щоб потім розповсюдитись усією планетою [Див.: 4, с. 466]. Рушійною силою нового підприємця, – зазначає дослідник, – була не лихварська «пристрасть до золота», а пристрасть до поширення справи […]. Найвищою цінністю, навколо якої склався його етос, була Праця, яка вперше розглядалась в протестантизмі не тільки (і не стільки) як «прокляття» – кара Бога людству за гріх Адама, але і як Покликання, що свідчило про вище призначення людини на землі. Вважаючи свою працю, що здійснювалася в межах конкретної професії […], своїм – божественним – призначенням, протестант глибоко вірив у те, що ця продуктивна, високовиробнича праця, що знаходить своє втілення у все більшій кількості добротних корисних справ, і є справжнім джерелом Багатства. Справжнє, дійсно богоугодне багатство, що свідчить про прихильність до того, хто його виробляє, самого Бога, досяжне, відповідно нового підприємницького етосу, лише шляхом напруженої, систематичної, безперервної і, головне, продуктивної праці, що замінює в свідомості віруючого протестанта […] монастирську «працю молитви». З нього, – наголошує Ю. Давидов, – а не з грошей воно з’являється – всупереч переконанню «підприємця» старого, спекулятивно-авантюрного стилю. Не «гроші з грошей», а багатство з високопродуктивної праці, що втілена в добротних речах, кожна з яких саме своєю добротністю має бути підставою утвердження радикально нового підприємницького принципу: «чесність – краща політика»» [4, с. 466–467], – підсумовує автор.

Резюмуючи своє дослідження Ю. Давидов зауважує, що «в нашій ситуації проблема значима не стільки теоретично, як практично, оскільки пов’язана з веберівською концепцією капіталізму, назначеною вже у «Протестантській етиці». Мова йде про ідею, – продовжує далі дослідник, – яка в наших теперішніх обговореннях артикулюється як теорія «двох капіталізмів», які протилежні як культурно-історично, так і структурно-типологічно» [4, с. 501]. «Веберівське розрізнення двох […] соціально-культурних форм капіталізму, – зазначає дослідник, – відкриває нам перспективу більш артикульованого, принаймні соціологічно, розрізнення протиборчих тенденцій у нинішніх «еволюціях» нашого вітчизняного капіталізму» [4, с. 502].

Отож на завершення можна констатувати: як показують історичні приклади, так, «економічне диво» можливе. Але для цього, щонайменше, нам усім потрібна, кажучи словами протестантів, невтомна праця у межах обраного нами Beruf, що ґрунтується на моральних засадах.

1. Авцинова Г.И. Особенности западного и восточного христианства и их влияние на политические процессы// Социально-политический журнал. – 1996. – № 4. – с. 222–235.

2. Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму/ Пер. з нім. О. Погорілий. – К.: Наш формат, 2018. – 216 с.

3. Гайденко П.П., Давыдов Ю.Н. История и рациональность: Социология М. Вебера и веберовский ренессанс. – М.: Политиздат, 1991. – 367 с.

4. Давыдов Ю.Н. Макс Вебер и современная теоретическая социология: Актуальные проблемы веберовского социологического учения.– М.: Мартис, 1998. – 510 с.

5. Енцикліка Папи Йоана ХХІІІ. Мир на землі: про встановлення миру між усіма народами в істині, справедливості, любові та свободі/ пер. з лат. Р. Паранько. – Львів: Інститут релігії та суспільства Українського католицького університету, Комісія «Справедливість та мир» УГКЦ, 2008. – 54 с.

6. Зарубина Н.Н. Модернизация и хозяйственная культура (концепция М.Вебера и современные теории развития)// Социологические исследования. – 1997. – №4. – с. 46–54.

7. Зарубина Н.Н. Социокультурные факторы хозяйственного развития: М.Вебер и современные теории модернизации. – СПб.: РХГИ, 1998. – 288 с.

8. Лебон Г. Психология народов и мас. – СПб: Макет, 1995.– 316 с.

9. Нурулина Г. Исламская этика бизнеса. – М.: УММА, 2004. – 112 с.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/studios/studies_of_religions/76588/

Следующая новость
Предыдущая новость

Голосовые поздравления с днем рождения по именам Ракетка для бадминтона Переваги теплових насосів Адвентисты доставили в зону АТО более 12 тысяч литров питьевой воды Протестанты реализовали в Славянске социально-евангельский проект «Сильное поколение»

Публикации