Президент УКУ пояснив, як Україні стати – країною Гідності

16.12.2017 14:13 6

Президент УКУ пояснив, як Україні стати – країною Гідності

Єпископ УГКЦ та президент Українського католицького університету Борис (Ґудзяк переконаний),, що сьогодні Україна потребує динамічного реформування, а не революційних поривів. Про це він сказав в інтерв’ю «Українській правді».

Україна переживає непрості часи. Щоденні політичні протистояння, боротьба за владу, корупція та війна призводять до зростання зневіри в суспільстві. Тому зараз нам як ніколи потрібно творити довіру та шукати згоди, вважає єпископ Української Греко-Католицької Церкви Борис (Ґудзяк).

На запитання, чи вдалося Україні стати країною Гідності після Революцією Гідності, владика Борис відповів:

«Не шукаймо однозначних і таких вимірювальних відповідей на це таїнство, яке почалося чотири роки тому. Чи ви можете, не замислюючись, назвати країну Гідності? Зміни – це процес. Тривалий і болісний. І ніхто не обіцяє, що незворотній.

Під час Майдану в різних виступах на телебаченні, зі сцени, у текстах я пробував заохочувати людей до великої терпеливості. Те, що було у 2013 році, драматичні події, які відбулися у лютому 2014 року, і все, що триває опісля, це поодинокі, часом славні, часом болісні етапи та процеси.

Назвіть мене непроінформаваним оптимістом, однак я вірю, що ми крокуємо вперед. Часом робимо два кроки вперед з кроком назад. Часом ідемо надто повільно та збиваємося на манівці. Часом ідемо не за тими провідниками.

Але облишити спадщину раба, позбутися ран тоталітаризму це довгий процес. Пам’ятаєте про 40 років народу Ізраїля в пустелі? Хіба треба аж стільки часу, щоб пройти від Єгипту до Палестини? Долаємо не кілометри, а змінюємо самих себе, вичавлюємо з себе рабів.

У молодшому віці я думав, що ці процеси можна зробити швидше. Адже навколо багато реклами, де кажуть, що все буде дуже добре і дуже швидко. Як Nescafe – кип’яток, порошок і задоволення.

У суспільних трансформаціях, у трансформаціях людини застосовувати такі підходи непросто. Тим паче, коли треба міняти ціле суспільство глибоко травмоване колоніалізмом і геноцидальною історією.

Я вважаю, що є багато позитивних зрушень. Пам'ять часом підводить, ми забуваємо, з чого ми виходимо.

Я часто заради експерименту питаю в молодих студентів, хто такий Володимир Щербицький, і вони не можуть відповісти. А це ж людина, яка керувала Україною майже 20 років! Сьогодні він на смітнику історії. Але це не означає, що його вплив, вплив тоталітарного колоніального минулого, не є на підсвідомості.

Страх, який увійшов у нашу ДНК, через те, що система нищила народ, лишає в нас велике підозріння до всіх систем, скепсис та недовіру до інституцій. І творити довіру, зцілювати рани, які завдав у травматичний спосіб тоталітаризм, можна лише великою, терпеливою, многогранною любов’ю, увагою до ближнього. Слуханням.

Ми знаємо, як травмована чимось у дитинстві людина тяжко виходить з цієї травми. А суспільство – це є сукупність людей. І це є чудо, що український народ вижив. 18% жителів української землі вбито під час Другої світової війни. Від 12 до 15 мільйонів людей загинуло неприродньою смертю між 1914 і 1955 роками.

У Харкові в середині 80-х не було жодної української школи. Від 1917 по 1937 рік, за 20 перших років комунізму, Православна Церква була знищена на 90-95%. Греко-Католицька Церква з 1946 до 1989 року була цілком нелегальною.

Різні аспекти нашої культури та традиції заперечувалися і плюндрувалися. Ми не могли навіть оплакувати свої втрати. Ми щойно тепер як народ усвідомлюємо, що таке Голодомор, і які його наслідки.

Називаю всі ці відомі факти, щоб краще проілюструвати, наскільки складним було наше минуле, зараз є непрості процеси, але ми рухаємося. Думаю, що ми вже не повернемося до неволі. Це паломництво від страху до гідності, ми платимо за нього високу ціну, але воно того коштує.

Є певні втрати по дорозі. Зараз мене найбільше хвилює демографічне питання. Адже багато людей виїжджає з України. Деякі дослідження вказують, що в Україні лишилося приблизно 37 мільйонів. Не суттєва точна цифра, але те, що багато людей виїхало, є незаперечним.

Для нас є великий виклик як у добі збільшеного глобального індивідуалізму нам триматися разом і взаємно підтримувати себе на тривалій і нелегкій мандрівці від страху до гідності? Як собирати наших у розсіянні сущих – як фізично, так і ментально?

І це для мене зараз – найбільший виклик».

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/all_news/community/religion_and_society/69401/

Следующая новость
Предыдущая новость

Американский сорт кофе Magnum: для истинных ценителей На Тернопільщині православні громади поділили церковний будинок Законное изготовление штампов и печатей в Украине Самая вкусная пицца в Киеве с доставкой Кардинал Леонардо Сандрі: «Любов до правди не дозволяє нам прийняти мовчання щодо ситуації в Україні»

Публикации