Православна еквілібристика: чи похитнеться баланс у Православній Церкві Чеських земель і Словаччини через українське питання

25.11.2019 18:55 0

Православна еквілібристика: чи похитнеться баланс у Православній Церкві Чеських земель і Словаччини через українське питання

Ілля Бей

Цими днями відбувається невеликий скандал, викликаний різноголоссям в одній з найменших помісних Церков – Православній Церкві в Чеських землях і Словаччині. Йдеться про те, що один з її єпископів співслужив з ПЦУ, решта продовжує утримувати контакти з РПЦвУ, тоді як її Синод, за свідченням самого Митрополита Ростислава, обрав політику невтручання.

Єдине рішення (№ 1 від 12 червня 2018 г.), прийняте Синодом ПЦЧЗС з українського питання, наступне:

"Священний Синод Православної Церкви в Чеських землях і Словаччині, беручи до уваги нинішні події в Україні, вважає неприпустимим, щоб в демократичному суспільстві держава втручалася у внутрішнє життя окремих церковних спільнот. Наданню автокефалії будь-якій місцевій церковній спільноті повинен передувати всеправославний консенсус".

Політична неспроможність рішення Синоду

Згадаймо історичний контекст. Верховна Рада України у 2016 р (245 голосів "за") і Президент України навесні 2018 року вже звернулися до Вселенського Патріарха з проханням надати автокефалію Церкви в Україні. Там, де місцеві ради виявилися небайдужими до церковного питання, теж були прийняті подібні звернення (наприклад, звернення Волинської обласної ради). Демократично обрані депутати відображають думку їх більшості виборців – на цьому принципі і базується демократія. За звернення до Патріарха Варфоломія проголосувало більше половини народних депутатів, а це значить, що вони висловили думку більшості виборців. Те ж стосується і звернення Президента Порошенка, який користувався такою підтримкою, що виграв вибори в одному турі. Як демократично обраний національний лідер, він також висловлював думку більшості.

Слід пам'ятати, що представники законодавчої влади і глава держави спиралися не лише на думку власних виборців, серед яких, зрозуміло, не тільки православні, а й на дві одностайні заяви єпископату УПЦ (1991 і 1992 рр.), в котрих також містилося прохання надати Українській церкви автокефалію. Тому вважати заяву Верховної Ради і Президента втручанням у внутрішнє життя Церкви – значить не цілком розуміти, як працює демократія.

Цікаво, що в самій Словаччині, де було прийнято зазначене рішення Синоду ПЦЧЗС, духовенство отримує зарплату від держави, а архиєреї при свяченнях нових священників повинні "вибивати" у державних органів нові вакансії і зарплати під них. Хіба це не втручання держорганів у внутрішнє життя Церкви?

Очевидно, що в цьому випадку Синод ПЦЧЗС вжив московський пропагандистський штамп, не цілком усвідомлюючи, наскільки непослідовно виглядає його позиція.

Цікаво, як би Синод ПЦЧСЗ оцінив участь Патріарха Кирила (Гундяєва) у розширеному засіданні колегії Міністерства оборони РФ? Не кажучи вже про втручання Росії у внутрішнє життя громад Свідків Єгови (хоча для когось вони і не Церква).

Недосяжна мрія

Однак і остання теза про всеправославний консенсус викликає не менше запитань.

З одного боку, при наданні будь-якої автокефалії про всеправославний консенсус ніколи й згадки не було. Церква-Мати своїм власним рішенням наділяла нову помісну Церкву самостійністю, не цікавлячись думкою інших помісних Церков. Кого запитувала Москва, надаючи автокефалію тій же ПЦЧЗС, або Грузинської та Польської Церквам? Заради справедливості відзначимо, що перед тим, як дати їм свободу, Москва їх спочатку неканонічно поглинула.

З іншого боку, неможливість всеправославного консенсусу вже показав Великий і Святий Собор Православної Церкви на Криті в 2016 р, який проігнорували якраз ті, за чиїми методичками написано вказане рішення Синоду ПЦЧЗС. Причому саме на Криті РПЦ могла обговорити такий механізм надання автокефалії, який задовольнив би всі сторони. Однак Москва цим шансом не скористалася.

Тепер же, вимагаючи устами деяких своїх спікерів скликання нового всеправославного собору, Москва хоче відкласти визнання ПЦУ в довгий ящик.

Співслужіння без благословення?

Однак ж перейдемо до подій недавнім: а саме, візиту єпископа Шумперкського Ісаї до Києва і співслужіння з митрополитом Київським Епіфанієм.

Про цей візит був завчасно повідомлений Митрополит Чеських земель і Словаччини, архиєпископ Пряшівський Ростислав, що останній сам підтверджує в "гібридно" опублікованому листі. Однак єпископ Ісая не став чекати того, чого не може бути, а саме всеправославного консенсусу. Він вважав, що необхідною і достатньою для надання автокефалії Церкви України є воля Церкви-Матері, якою для Київської митрополії є Константинопольська Церква, адже саме суверенної волею Церкви-Матері – Константинопольської – надавалася автокефалія і власній Церкві владики Ісаї – ПЦЧЗЧ. Не визнати автокефалію ПЦУ для нього означає не визнавати автокефалію ПЦЧЗС.

Більше того, після Об'єднавчого собору і надання Томосу Церкві України ситуація, описувана згаданим рішенням Синоду ПЦЧЗС, радикально змінилася: єдиною канонічною Церквою України з точки зору Церкви-Матері для ПЦЧСЗ і ПЦУ є тільки і виключно ПЦУ. А митрополит РПЦвУ Онуфрій, проігнорувавши Об'єднавчий собор, втратив право називатися митрополитом Київським, як його про це попереджав Патріарх Варфоломій: "ми повідомляємо Вам, що після виборів Предстоятеля Української Церкви органом, котрий складатиметься з кліриків та мирян, Ви не зможете еклезіологічно та канонічно носити титул Митрополита Київського, котрий, Ви все одно носите зараз у порушення описаних умов офіційних документів 1686 року".

Православна еквілібристика: чи похитнеться баланс у Православній Церкві Чеських земель і Словаччини через українське питання

Однак же, незважаючи на зміну канонічного положення РПЦвУ, ряд архиєреїв ПЦЧЗС продовжують служити з представниками цієї структури, яка втратила канонічний статус, хоча, за словами Митрополита Ростислава, члени Синоду "підписали рішення про нашу стриману позицію до того часу".

Будь-які санкції, про які попереджає Митрополит Ростислав, будуть накладені на єпископа Ісаю за фактом тільки через те, що він насмілився співслужити з єрархією, яку Церква-Мати їх власної ПЦЧЗС вважає канонічною. Якщо ж мова йде про послух рішенням Синоду, то санкціям підлягають рівно з тієї самої причини й ті, хто співслужить з РПЦвУ: "за нестриману позицію".

Якщо владику Ісаю заборонять в служінні, буде порушено хиткий баланс сил в цій маленькій помісній Церкві, що може стати причиною нового розколу.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/comments/77934/

Следующая новость
Предыдущая новость

Глава РПЦЗ путешествует по Крыму, который считает российским Все, что вам нужно для рукоделия Київська митрополія УПЦ провела зустріч з рідними українських військових, які перебувають у полоні Получение американской визы для украинцев быстро и безопасно Какова польза от автономной GSM сигнализации?

Публикации