Нещодавно керуючий справами УПЦ (МП) митрополит Антоній (Паканич) дав інтерв’ю внутрішньо церковному ресурсу «Центр інформації УПЦ». Матеріал з інтригуючою назвою «В нашому суспільстві наразі немає запиту на релігійну війну» вийшов на сайті Київської митрополії. Через деякий час інтерв’ю передрукували дружні до УПЦ (МП) ресурси. Їх перелік можна побачити в коментарях під самим інтерв’ю. Ми ж вирішили проаналізувати висловлювання митрополита Антонія та розібратися де він був точним, а де ні.
Митрополит Антоній: 1.«Однією з найважливіших проблем для Церкви в цьому питанні є відсутність у так званій УПЦ КП апостольського наступництва»
Маніпуляція. Насправді ж в УПЦ КП апостольське наступництво є, оскільки її очільник патріарх Філарет отримав посвячення ще в РПЦ в середині ХХ століття. Через нього наступниками апостолів стали висвячені ним єпископи та священики. Питання в тому, що це наступництво не визнає Московський патріархат. Більше того, як повідомляє «Православна енциклопедія», видана Російською Православною Церквою, питання апостольського наступництва поза православною церквою є відкритим. В історії є прецеденти, коли священний сан, а отже і апостольське наступництво визнавали за єретиками, тобто тими, хто мав відмінне від загальноприйнятого православними віровчення. Коли ж мова йде про адміністративний поділ, а не віроповчальний, то й критерії відношення менш суворі.
2. «Очільник УПЦ КП, у минулому митрополит Філарет (Денисенко), отримав свій сан в РПЦ. Згодом, за розкольницьку діяльність, за створення паралельної ієрархії і парацерковної структури, якою є УПЦ КП, він був відлучений від Церкви»
Вірно. Митрополита Філарета відлучив від Московського патріархату Архиєрейський собор РПЦ. Хоча й у соборному акті не згадувалося «створення паралельної ієрархії і парацерковної структури».
3. «Проблема українського розколу вже давно вийшла за межі України, і є проблемою для всього Світового Православ’я. Очевидно, що це не означає, що серед Помісних Церков буде висловлено якесь інше відношення до українських розкольників чи інші умови повернення до лона канонічної Церкви, аніж те, про яке говоримо ми»
Видання бажаного за дійсне. Історія православної церкви знає багато прецедентів подолання церковних розділень. Існують різні моделі, де розкольники визнаються легітимними з боку незалежного арбітра –Вселенського патріархату, або ж коли їх визнає церква, від якої вони відокремились. Є випадки коли державна влада втручається у цей процес та приймає відповідне законодавство, що змушує розділенні гілки церкви об’єднатися тощо. В цьому пасажі митрополит протиставив один варіант низці інших, виключивши останні з переліку взагалі можливих. Таким чином владика Антоній представив подолання розділення бажаним для нього методом, замість описання всього арсеналу засобів.
4. «УПЦ КП будує свою ідентичність на протесті, на протиставленні себе РПЦ, УПЦ, іншим Помісним Церквам, і загалом всьому Вселенському Православ’ю»
Маніпуляція. Так, дійсно УПЦ-КП протиставляє себе РПЦ та УПЦ, однак вона постійно наголошує на очікуванні визнання від Світового православ’я. Контакти офіційних представників Київського та Константипольського патріархатів аж ніяк не свідчать про протиставлення один одному. Ба більше, УПЦ-КП, на відміну від РПЦ, цілком і повністю прийняла документи Всеправославного Собору 2016 року на Криті (журнал № 11 Священого Синоду УПЦ-КП від 27.07.2016), що аж ніяк не свідчить про протиставлення себе Вселенському патріархату.
5. «Дня не проходить, щоб в сторону нашої Церкви не був вилитий з їхньої сторони, або зі сторони їхніх симпатиків, якийсь інформаційний бруд»
Неповна правда. Дійсно від окремих представників та деяких віруючих Київського патріархату можна чути негативну інформацію в бік вірян та духовенства УПЦ. Однак владика свідомого опускає факт і зворотніх інформаційних закидів від УПЦ до УПЦ-КП. Безпрецедетного розмаху інформкампанії УПЦ досягли в останні два роки. На постійній основі діють сайти так званої «Спілки православних журналістів» та інтернет-ресурсу «РасколамНєт», які активно займаються розпалюванням міжконфесійної ворожнечі, особливо акцентуючи увагу на Київському патріархаті. Зазначені портали хоча і не є офіційними, однак є симпатиками УПЦ.
6. «Без нашої Церкви вони не отримають ніякого визнання, і навіть Константинополь їм в цьому не допоможе»
Неправда. Владика фактично повторює видавати бажане за дійсне. Адже історія має декілька різних прецедентів, які формують різні моделі об’єднання. Канонічне право православної церкви не має чітко прописаної процедури надання автокефалії, а тому церковні інституції вдаються до використання прецедентів. Отже митрополит Антоній знову представив метод, який йому подобається в якості безальтернативного, безапеляційно відкинувши всі решта моделей.
7.«Не варто їм обманювати ні людей, ані державних мужів, які в цих питаннях не є достеменно компетентними, ані себе самих»
Применшення. Насправді ж, як в парламентському комітеті з питань культури і духовності, так і Міністерстві культури є фахові державні службовці, які є компетентними релігієзнавцями. При останньому навіть сформовано експертну раду з науковців-релігієзнавців.
8. Виходом із ситуації для розкольників митрополит Антоній пропонує «…припинення агресивної риторики по відношенню до Церкви»
Маніпуляція. Владика фактично ототожнює адміністративну структуру УПЦ із Вселенською Церквою, а УПЦ-КП відмовляє в статусі церкви.
9. «В нашому суспільстві сьогодні немає запиту на релігійну війну»
Вірно. Релігійна війна наступає коли прихильники однієї віри відмовляють у праві на існування прихильникам іншої/інших вірувань. В Україні, згідно останнього опитування Центру Разумкова (березень 2017 р.) майже ¾ населення (74,8%) підтримують право на існування будь-якої релігії. Релігійний ексклюзивізм або визнання істинності виключно за власною релігійною традицією характерно для 6% наших громадян.
10. Проблема захоплення або переходу парафій від УПЦ-КП до УПЦ стосується «декількох десятків сіл, головним чином в Західній Україні, не більше».
Вірно. Левова частка конфліктних парафій знаходиться на території південної Волині – півдня Рівненської та півночі Тернопільської областей. В решті регіонів це радше поодинокі випадки. Підтвердженням цього слугує мапа конфліктних парафій.
11.«Відповідно, захоплені храми стоять пустими або напівпустими».
Напівправда. Дійсно трапляються факти, коли до храмів, які змінили юрисдикцію ходить менше людей ніж до змін. Однак є також і свідчення коли парафії збільшували кількість вірян після того, як громада змінювала підпорядкування.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/open_theme/68220/