ПЕРВОРОДНИЙ ГРІХ ТА БЛАГОДАТЬ

15.03.2018 21:36 6

ПЕРВОРОДНИЙ ГРІХ ТА БЛАГОДАТЬ

Первородний гріх: походження терміну і його значення

Поняття «первородний гріх» етимологічно виводиться з біблійної історії про гріх перших людей (див. Бут 3), коли вони не послухали Божого наказу, ставши таким чином «першими грішниками», і ця властивість перших людей передається з покоління на покоління всім їхнім потомкам. Цей гріх не є свідомим і добровільним, а отже – особистим для людини, вона вже в ньому народжується, як каже псалмопівець: «Я ж у беззаконні народився, й у гріху зачала мене моя мати» (Пс 51, 7). Отже, «первородний гріх» – це скоріше стан, аніж гріх у його класичному розумінні, і цей стан став певною характерною цехою кожної людини. Називати «первородний гріх» гріхом можна лише в аналогічному сенсі.

Те, що наслідки першого гріха перших людей, описаного в Книзі Буття, передаються іншим людям і спричиняють їхню смерть, говорять інші місця Святого Письма, на приклад у Книзі Сираха автор пише: «Від жінки гріх почався – з-за неї й усі вмираємо» (Сир 25, 24), чи у Книзі Мудрості: «А через заздрість диявола смерть увійшла у світ, скуштують її ті, що йому належать» (Мудр 2, 24).

Особливо Апостол Павло розвинув вчення про «першого Адама», який згрішив своїм непослухом: «Тим то як через одного чоловіка ввійшов у світ гріх, і з гріхом смерть, і таким чином смерть перейшла на всіх людей, бо всі згрішили» (Рим 5, 12), і потім «другого Адама», який дарував всім нам відкуплення від цього гріха: «Бо як через непослух одного чоловіка багато людей стали грішниками, так через послух одного багато людей стане праведними» (Рим 5, 19). До речі, у латинському перекладі маємо не «бо всі згрішили», лише «в якому (тобто, в Адамі) всі згрішили». Це значно вплинуло на розвиток доктрини про «первородний гріх». З Послань Апостола Павла видно, що Апостол не розвиває тут вчення про «первородний гріх», який є причиною смерті, лише говорить, що «всі згрішили», тому що отой перший гріх Адама, тобто смерть згідно з Павлом є наслідком людських особистих гріхів.

Перший раз про «первородний гріх» у Церкві почали задумуватися десь в ІІІ столітті, коли велися дискусії про Хрещення дітей, а отже і про те, що саме «омиває» в них це Таїнство, якщо особистих гріхів вони ще не вчинили? Святий Августин (+430), а також Східні Отці того часу роздумовували над станом людини в раю і над втратою цього стану. Сталося це через непослух, тобто гріх, який був названий «первородним», і цей стан, тобто втрата благодаті і віддалення від Бога, а також ослаблення людської природи, стає притаманним всім людям. Іншими словами, як говорив Августин, вина Адама перейшла на ціле людство, яке від нього походить. Крім тілесної смерті, карою за цей гріх є також пекло після смерті, пожадання, втрата свободи до чинення добра, інтелектуальні обмеження. Це вчення Августина було затверджено на Синоді в Карфагені 418 року.

Середньовічні богослови, на приклад Тома Аквінський, не говорили про вину потомків Адама, як про фактичний стан, лише що людині «бракує справедливості первородного стану». Іншими словами, людина приходить на цей світ вже у такому стані, тобто народжується без «благодаті освячуючої». Пізніше, у XVI столітті, Тридентський Собор видав цілий Декрет про первородний гріх, між іншим, протиставляючись вченню Мартіна Лютера, який, ідучи за Августином, суть «первородного гріха» вбачав у пожаданні. Собор вчив, що первородний гріх – це втрата Адамом для себе і своїх потомків первісних святості та справедливості, і що цей гріх перейшов на всіх людей не через наслідування, але через зачаття, тобто навіть немовлята вже його мають. Вину первородного гріха очищає Таїнство Хрещення, проте не зникає пожадання, яке хоч і не є гріхом, проте схиляє людину до гріха. Крім того, не зникають наслідки первородного гріха, а саме хвороби, смертельність чи схильність до гріха.

Сучасне вчення про первородний гріх та деякі питання з цим пов’язані

Катехизм Католицької Церкви так говорить про первородний гріх: «У розповіді про гріхопадіння (Бут 3) вжито образну мову, але сказано про первісну подію, яка мала місце на початку історії людини (Пор. II Ватиканський Собор, Паст. конст. «Gaudium et spes», 13, § 1.). Об’явлення дає нам певність віри, що вся історія людства позначена первородною провиною, якої добровільно допустилися наші прародичі (Пор. Тридентський Собор: DS 1513; Пій ХП, Енц. «Humani generis»; DS 3897; Павло VI, Промова II липня 1966 р.)», ККЦ 390.

Варто також додати, що згідно вчення Католицької Церкви, Ісус Христос ніколи не мав первородного гріха, а його Матір, Марія, була збережена від цього гріха в моменті зачаття, звідси її прихід у світ називається «Непорочним Зачаттям». Проте, як Ісуса, так і Його Матері – з огляду на приналежність до людського роду – наслідки первородного гріха також стосувалися, такі як хвороби, страждання чи смерть.

Питання, які залишаються актуальними на сьогодні у зв’язку з проблематикою «первородного гріха», це питання про можливість «колективної відповідальності», а також про непропорційну кару, тобто пекло, за цю відповідальність, що чинить з образу Бога дещо жорстокого і караючого, а не Бога-Любов. З другого боку, якщо Христос є Відкупителем людини, і в Таїнстві Хрещення людина приймає плоди цього Відкуплення, то виникає питання чи це Відкуплення лише від особистих, свідомих і добровільних гріхів, чи також ще від чогось. Якщо лише від особистих, тоді виходило б, що діти, які ще не вчинили таких особистих гріхів, не потребують Відкуплення.

Також сьогодні все частіше говориться, що коли мова про біблійний образ «Адама», то це образ «первісних людей», а не когось конкретного та одного. Тим більше, що наука ставить супротив такому вченню, твердячи, що смерть генетично запрограмована в кожній людській істоті, і крім того, людина еволюційно походить не від якоїсь однієї пра-пари, лише зародження людства відбувалося в декількох місцях незалежно одне від одного.

Вчення про походження всіх людей від однієї людської пари називається «моногенізмом». Ціллю цього вчення з точки зору теології є довести єдність людського роду, а тому і спільна участь всіх у первородному грісі стає більш зрозумілою. Також участь в єдиному спасінні, яке дарував людському роду Єдиний Спаситель, цей «моногенізм» мав би пояснити. Однак, як вже було видно вище, справи біологічні чи еволюційні не повинні бути предметом теології, а отже належить будувати вчення про «первородний гріх» не стільки на природничих науках, скільки на богословському розумінні даної проблематики. Навіть без біологічного моногенізму залишається богословський факт, що всі люди походять від єдиного Бога, всі поєднані спільною людською природою, яку свого часу прийняв Бог через Втілення, всі теж у якийсь таємничий спосіб беруть участь в первородному грісі: всі люди від початку свого існування в якийсь спосіб «винні», чи як говориться «люди не є ангелами». Первородний гріх, а особливо його наслідки, став чимсь «природнім» для людей, проте не таке було первісне призначення людини і не такою повинна була бути «людська природа».

У всякому разі, вчення про первородний гріх домагається подальшого доопрацювання. Варто теж ще раз підкреслити, що подібно як Відкуплення цілого людського роду однією Боголюдиною є таємницею, особливо спосіб переходу цього відкуплення на людей, так само і таємницею є гріховний стан людей та спосіб переходу цього з прабатьків на весь людський рід.

Гріх і Божа благодать, або Про наслідки первородного гріха і Божий спосіб зарадити їм

Чому людина грішить? Чи інакше кажучи – чому хтось вибирає свідомо і добровільно зло? Подібно до існування зла, так само і існування гріха є певного роду «таємницею». Якщо ми сотворені, щоб добровільно любити Бога, то це теоретично дає підстави добровільного вибору, щоб Бога не любити. Це таємниця людської свободи, таємниця людського «ні» Богу та Його волі. Людина однак не тому грішить, що вона погана по своїй природі, але тому, що ця природа стала ослаблена так званим «первородним гріхом» і стала схильна до гріховності. Тому потребує Божої допомоги, щоб не грішити, Божої благодаті, перш за все – Таїнств Церкви, які відроджують грішну людину, що кається, і привертають їй Боже дитинство.

Отже, лише Бог може допомогти людині позбавитися гріха, відродитися і перш за все – вибачити вчинений гріх. Це вибачення – дар Божої благодаті та милосердя. Це – Боже виправдання, яке заслужив нам на хресті Ісус Христос, взявши на себе наші гріхи, визволивши нас від них. Кожний, хто щиро кається і навертається, приймає цей дар Христа і дійсно стає «новим створінням», преображається, відроджується. «Felix culpa», тобто «щаслива провина» називав колись св. Августин первородний гріх і додавав: «тому, що ти удостоїлася мати такого потужного Відкупителя».

Таїнство Хрещення очищає людину від первородного гріха раз і назавжди, Таїнство Сповіді очищає від особистих гріхів. За посередництвом цих Таїнств людина отримує освячуючу благодать, зодягається у Христа і живе життям у Христі. З цією освячуючою благодаттю нерозривно пов’язані богословські чесноти, а саме віри, надії та любові. Звичайно, ця благодать є даром Святого Духа, який однаково нескінченний і однаково безцінний, проте так як його дія в конкретній людині також залежить від відкритості даної людини на благодать і на дію Духа, а також від міри любові-відповіді на цю благодать, можна сказати, що в кожній людині ця благодать є у такій мірі, в якій дана людина любить Бога і ближніх. Тим не менше, людина отримує виправдання та «первісну справедливість», знову стає «храмом Святого Духа» та стає спадкоємницею заслуженого Христом спасіння.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/70447/

Следующая новость
Предыдущая новость

Популярные молодёжные бренды: принт на одежде Streetwear Выбираем оборудование для салона красоты Чудотворная икона в помощь от пагубной зависимости Спільний проект УПЦ КП і ресторану "Остання Барикада" — 7 тисяч порцій їжі знедоленим Стартовал 72-часовой молитвенный марафон Украинского межцерковного совета

Публикации