Нотр-Дам, який об’єднує і розділяє

01.05.2019 23:29 0

Нотр-Дам, який об’єднує і розділяє

Ґі Сорман

"Збруч", 27 квітня 2019

Зреферувала Галина Грабовська

Ніхто не зміг би передбачити всесвітнє переживання, породжене пожежею в паризькому соборі. Французи, зазвичай такі розділені і не надто релігійні, раптом об’єдналися в одному спільному горі. З усього світу нам надходили кондоленції і вирази співчуття, наче всі французи втратили когось близького, ми отримали значні суми на реконструкцію собору. Так само, як не можна було передбачити це переживання, не легко його й пояснити, бо в ньому поєднується минуще з неминущим. Бачити в огні одну з найстаріших перлин західного мистецтва є жахливим і заворожливим видовищем, що й прояснює це всесвітнє переживання. Нотр-Дам належить до священної спадщини, що її людство має у спільній власності: всі бачили Нотр-Дам – наяву чи його зображення, відвідали його чи мають намір це зробити. Особистий спогад: за день до народження нашого першого сина ми з моєю дружиною слухали там опівнічну месу. І ця будівля є не просто камінням, вона також заряджена вірою, історією, літературою і музикою. Мало пам’яток у світі, хіба що Базиліка святого Петра в Римі чи храми Ангкора, так заряджені віками, історією і пристрастю.

Окрім видовища трагедії в епоху соціальних мереж, ми відкрили (чи заново відкрили), що Нотр-Дам є втіленням нації у французькій душі. Ми не були в цьому певні. Аби собор проявив себе як національний символ, виявилось необхідним, щоб він не зруйнувався, але принаймні відчув загрозу своєму існуванню. Це багато що значить. В епоху глобалізації, подорожей та індивідуалізму поняття нації має радше емоційне, ніж раціональне значення. Отож, Нотр-Дам належить до символічної спадщини французьких громадян, є частиною їхньої ідентичності та їхніх коренів. Цього ми також не знали чи вже не знали; і зробила це цілком очевидним втрата, ризик чогось позбутися. Якщо дозволите мені біологічну метафору: ми не знаємо, що маємо серце, доки воно нормально б’ється, і відкриваємо для себе його необхідну функцію тоді, коли воно підводить.

Хіба не є ще дивовижнішим, що ця національна ідентичність втілилася в соборі, коли нація є світською і лише 3% французів, як вони кажуть, є релігійними? Насправді, ми заново відкриваємо те, що нам повторюють багато істориків і соціологів, хоча й в абстрактний спосіб: Франція за своєю суттю є католицькою. Більше католицькою, ніж християнською. Цим я хочу сказати, що французи були і залишаються сформовані матеріальними і духовними формами католицизму, радше обрядами, ніж вірою, і його мирською і духовною ієрархією. Навіть нині найменший християнин з французів продовжує дотримуватися обрядів хрещення, шлюбу і похорону; для цього й служать досі церкви і їхній змарнілий клір.

Нотр-Дам, який є мінеральною теологією, Deo gratias з тесаного каменю, є досконалим представленням того, що означає бути споконвіку французом. Якщо наше пояснення обґрунтоване, воно також проясняє певну французьку складність в момент великих міграцій. Новий француз, який нещодавно приїхав з Африки чи Азії, дуже часто мусульманин чи буддист, не має історичного, кровного чи культурного зв’язку з Нотр-Дамом. Йому чи їй важко стати по-справжньому французами; або вони стають ними в інший спосіб, і Нотр-Дам буде радше однойменним романом Віктора Гюго, ніж внутрішньою пристрастю. Порівняймо зі Сполученими Штатами: стати американцем вимагає попросту прийняти конституцію, живий текст, до щоденного застосування. Щоб стати американцем, не треба ні охоплювати, ні засвоювати американську історію; натомість щоб бути французом, справжнім французом – попри те, що вже не треба визнавати галів своїми предками, як цього раніше навчали маленьких колонізованих африканців, – і далі потрібно безумовно визнавати Нотр-Дам близьким родичем. Родичем, якому вже вісім сторіч. Вік має значення; цей собор є Францією, бо має вік Франції, а це багато говорить про нашу країну, яка спонтанно визнає сама себе в своєму минулому і майстерності своїх безіменних ремісників, ніж в своєму ненаписаному майбутньому. З одного боку, охоплений полум’ям Нотр-Дам є нашою вічною тожсамістю, що горить, і через це наше національне майбутнє здається залежним від випадку, і не обов’язково національне, а європейське, радше технічним, ніж сентиментальним. Виявляється, що деякі занадто консервативні аналітики і політики прочитують в емоції моменту більше, ніж це необхідно, прозираючи таку собі ностальгійну національну відбудову. Та по суті ця пожежа проводить ментальний кордон між минулим, без сумніву, занадто ідеалізованим, і холодним і роботизованим майбутнім. Це національне викривлення між минулим/пристрастю і раціональним майбутнім вже є очевидним в дискусії стосовно відбудови собору. Президент Макрон запевняє, що вона завершиться за 5 років, визнаючи таким чином центральний, національний, характер собору. Але якщо вона буде здійснена за 5 років, кажуть нам будівельники, відбудова не буде відбудовою. Нові матеріали, метал чи цемент, замінять старі дубові крокви; У Нотр-Дамі буде повно нових детекторів диму та інших сучасних артефактів. Давні і Сучасні вже розв’язують битву. Чи триватиме національна єдність лише доти, доки триває пожежа? Їй на зміну прийде національна битва. Але хіба сваритися, навіть якщо причиною сварки є лиш матеріал для реконструкції каркасу, не означає бути справжнім французом?

Переклад за джерелом: Guy Sorman. Notre Dame que une y separa. ABC, 22.04. 2019

Автор - французький науковець, колумніст, інтелектуал в галузях економіки і філософії

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/75638/

Следующая новость
Предыдущая новость

Кредит онлайн на карту мгновенно Автооптика по заводским ценам Вчимо англійську швидко та ефективно Казино Вулкан 777 приглашает геймеров протестировать новые автоматы Лактацид – как применять гель для интимной гигиены - советы от Filzor.ru

Публикации