Невідомі протестанти України: загадки габанської кераміки

19.09.2017 16:08 12

Невідомі протестанти України: загадки габанської кераміки

Володимир Мороз,

науковий співробітник Інституту Історії Церкви УКУ

У 2011 р. році в одному зі старих будинків містечка Ромни на Сумщині знайшли давній глек, який, за висновками керамологів, є зразком «хабанської кераміки» XVIII ст. місцевого виробництва. Подібні речі привертають увагу не тільки дослідників вказаної кераміки, котра займає одне з найзавидніших місць в історії європейського гончарства. Знахідки цих виробів в Україні мають ширше значення, оскільки вони є спадком унікальної протестантської громади; гілки анабаптизму, що отримала назву гуттеритів (Hutterite) або ж габанів (Haban). Знахідка з Ромнів – один із прикладів того, що в історії релігії на українських землях, у тому числі історії протестантизму, криється ще багато потенційних відкриттів. Історія ж габанів представляє собою драму релігійної спільноти тривалістю ось уже майже 500 років та виглядає символічною на тлі ювілею R500 в Україні. Адже у стійкому прагненні вберегти себе пацифісти-габани утікали від переслідувань і пройшли пів-Європи, у тому числі Україну, доки не емігрували зі «старого», але аж ніяк не милосердного до них континенту.

Габанів в нечисленних українських статтях, де вони згадані, часто називають «хабанами», хоча граматично вірніше використовувати літеру і звук «г(h)» за аналогією, приміром, до прізвища фундатора цього релігійного напрямку Якоба Гуттера (Jakob Hutter). Але про фундатора – згодом. Спершу про анабаптистів.

1. Анабаптизм і габани. Якоб Гуттер

Анабаптизм – рух у християнстві, що виник і розвинувся в рамках радикальної Реформації XVI ст. Його назва походить від грецької конструкції «ἀναβαπτισμός», де «ἀνα-» означає «пере-», а «βαπτισμός» – «хрещення». Тому не дивно, що у деяких книгах анабаптистів називають ще «перехрещенцями». Анабаптисти вірують у те, що хрещення є дійсним тільки тоді, коли людина приймає його вільно та свідомо, на основі власної віри у Христа. Тому вони заперечують хрещення дітей, а практикують хрещення дорослих. Для сусідів з-поза меж їхніх громад виглядало, що вони вдруге перехрещують уже хрещених, а для анабаптистів – що їхнє хрещення перше.

У наші дні хрещення у дорослому віці практикують і інші спільноти різного походження, як от п’ятидесятницькі. Проте анабаптистами традиційно називають тільки тих, хто є прямими нащадками анабаптистів XVI ст. Такими є аміші, гуттерити та меноніти, хоча і їх деякі історики «виносять за дужки» первісного автентичного анабаптизму. Попередниками анабаптизму вважають низку середньовічних мислителів та спільнот, як от Петра Хельчицького із Богемії, Братів спільного життя, гуситів, голландських сакраменталістів. Окремі риси, що стали характерними для анабаптизму, були також притаманні спільнотам вальденсів. Загалом анабаптистів переслідували як католики, так і лютерани й кальвіністи.

Серед анабаптистів XVI ст. були як радикальні, котрі вважали за можливе допустити насилля на шляху будівництва Нового Єрусалиму (прикладом є громада Мюнстера, про яку історики багато писали), так і пацифісти – найвідомішими з яких стали меноніти. Спільнота габанів теж постала як пацифістська: на основі принципу непротивлення злу. Її батьком-засновником був Якоб Гуттер.

Невідомі протестанти України: загадки габанської керамікиМайбутній проповідник був німцем. Він народився приблизно у 1500 р. неподалік містечка San Lorenzo di Sebasto у Південному Тіролі, тепер Італія. Вивчився на майстерного ремісника – робив капелюхи. З анабаптизмом Гуттер ознайомився, імовірно, у містечку Клаґенфурт – теперішній столиці федеральної землі Каринтія, що в Австрії. У Каринтії ж він навернувся до цієї релігійної течії.

Гуттеру булло приблизно 27 років, коли у 1527-му австрійський архикнязь Фердинанд І Габсбург постановив, що не буде толерувати спокусливих доктрин та єретичних сект. Відтак почалися переслідування протестантів. Аби врятувати громади Гуттер, уже як успішний проповідник, спільно з декількома співбратами попрямували на розвідку до Моравії у сподіванні знайти там кращі умови для життя. Надії гуттеритів виправдалися і частина спільноти перебралася до нового краю, в якому уже жили анабаптисти, прогнані зі Швейцарії, а також Німеччини та Австрії після поразки селянської війни 1524–1525 рр. Сам Гуттер залишився у Тіролі і дивом врятувався від знищення – ув’язнені владою послідовники не видали місця перебування проповідника навіть на тяжких тортурах. Після цього засновник руху змушений був теж виїхати в Моравію у 1533 р.

Але й на нових місцях тихе життя тривало недовго. Уже у 1535-му Ландтаґ Моравії постановив програти анабаптистів. Якоб Гуттер з дружиною повернулися до Тіролю, де їх арештували. Проповідника відвезли до Інсбруку і закликали прилюдно відректися своїх поглядів, але той відмовився. 25 лютого 1536 р. Гуттера стратили через спалення в Інсбруку – тепер його ім’я носить вулиця у цьому місці. На будинку-символі Інсбрука Goldenes Dachl, перед яким стратили Гуттера, встановили меморіальну дошку. У 2007-му протестанти і католики спільно провели церемонію примирення у тамтешній міськраді. Та це сталося у ХХІ ст. У XVI, після страти Гуттера, жорстокі переслідування тривали. І все ж, його учні продовжували триматися настанов засновника громади, записаних у восьми листах.

Невідомі протестанти України: загадки габанської кераміки

2. Вчення: що вирізняє гуттеритів/габанів

Окрім того, що вчив про хрещення і дорослому віці, Якоб Гуттер був послідовним пацифістом.

«Ми не хочемо нашкодити жодній людині, навіть нашому найгіршому ворогу. Нашим життєвим шляхом є жити у правді та праведності Божій, у мирі та спільноті… Якби весь світ був таким, як ми, то не було б ні воєн, ні несправедливості», – писав він до губернатора Куни фон Кунштадтського.

Абсолютний пацифізм став однією з колон соціального життя гуттеритів/габанів. Загалом громади, засновані Гуттером та під впливом його вчення, за основу свого устрою брали Новий Завіт, а особливо книгу Діянь апостолів, розділи 2, 4 і 5, а також Друге послання до Коринтян. Так, із акценту на цитаті з Дії, 2,44 «Всі віруючі були вкупі й усе мали спільним» постало спільнотне життя гуттериів – вони мешкали і досі мешкають колоніями. У них власність – спільна.

Спосіб життя пояснює також саму назву спільноти. Існує декілька версій з цього приводу. За першою з них, назва походить від назв громад – «Haushaben» (паралельно існував термін «Bruderhof»), які сусіди трансформували у «Haben». Наступна версія виводить назву від кварталу «Haben» у поселенні Velky-Levary (Gross–Schützen) на теренах Словаччини. Але найцікавішою є третя версія. Згідно з нею, «Haban» виводили від «Ha-banim», що на івриті мало означати «Сини», у розумінні «Сини Божі».

Одночасне поєднання усіх названих характеристик із акцентом на спільнотне життя вирізняє гуттеритів/габанів від амішів та менонітів, хоча усіх їх єднає прагнення строго втілювати в своєму житті слова новозавітних текстів. З огляду на буремні події XVI ст. – протистояння часів Реформації, Контрреформації, бродіння в середовищі різних протестантських течій та велику політику різних монарших дворів зрозумілим стає те, що послідовників Гуттера чекала нелегка доля. Так і сталося – переслідування запровадили їх аж в Україну.

3. Габани та їхні ремесла. Кераміка

В часи згаданих гонінь анабаптизм знищили у володіннях Габсбургів, за винятком Тіролю. Але в Моравії громади анабаптистів, у тому числі гуттеритів/габанів, продовжили діяти. Часи імператора Максиміліана ІІ Габсбурга (1564–1576) і період до 1590/1595 рр. навіть назвали «Золотим віком» для габанів. Річ у тому, що громади цих працьовитих та відповідальних ремісників радо приймали шляхтичі у своїх володіннях. Габани сплачували належні податки, упорядковували землю, мирно жили. У громадах гуттеритів розквітали ремесла, особливо гончарське.

Невідомі протестанти України: загадки габанської кераміки

«Серед численних ремесел, якими вони займалися, фаянсове набуло особливої слави. Навіть якщо вони навчилися цього мистецтва у тих італійських майстрів, що протягом 1560–1566 років переселялися у Моравію, то біля 1594 року виробництво тут, у всякому випадку, було вже вкоріненим та високорозвинутим, – читаємо у “Великій ілюстрованій енциклопедії старожитностей”, виданій у 1984 р. у Празі. – Найбільш ранні форми час виявляють вплив Фаенци (місто у регіоні Емілія-Романья, провінції Равенна), у той час як круглі глечики і пінти інспіровані рейнським кам’яним посудом. З 90-х років крім білої стали використовувати світло-синю поливу, а пізніше і темно-синю».

Звісно, що релігійні погляди габанів впливали на оформлення кераміки. За щойно цитованою енциклопедією, у 1612 р. для гончарів чітко визначили правила оформлення фаянсу. Зокрема, не можна було зображувати «нічого живого», тому ремісники обмежувалися тільки квітами – їх зображення помірно розташовували смугами на посуді. Водночас, визначальним чином на габанську кераміку вплинула кераміка італійського Відродження.

Також габани славилися ковальством, теслярством, ткацтвом. Для свого вжитку їхні майстри виготовляли чудові рукописні книги релігійного змісту (їх згодом конфісковували і вивозили до Відня, Естрегому й Будапешту).

У Словаччині, Угорщині, Трансільванії

Утім, мирне життя гуттеритів/габанів, для якого був характерний місійний запал і збільшення їх кількості, закінчилося з поразкою чеських протестантів, отриманою від військ католиків-Габсбургів у битві на Білій Горі. Протестанти, а серед них і габани, змушені були повернутися до Католицької Церкви або виселитися – таке рішення прийняла нова влада. І габани перебралися: частина до Західної Словаччини, а частина – у володіння трансільванського князя-кальвініста Гавриїла (Габора) Бетлена, до яких належав і схід теперішньої Закарпатської області України з містами Мукачево, Берегово і Хуст.

Невідомі протестанти України: загадки габанської кераміки

«Сьогоднішні мешканці з найрізноманітніших за походженням народів будуть появлятися на своїх місцях; це змішування відбулося внаслідок переселення угорців, розбою татар, наїздів поляків і турків, поселення гуситів та майже безперестанних громадянських заворушень», – писав в «Історії карпатських русинів» о. Михайло Лучкай.

Отож, гуситські війни та пов’язані з ними переселення населення зачепили і терени Мукачівської єпархії (за згодою того ж Гавриїла Габора стараннями митрополита Йосифа Велямина Рутського у 1623 р. на мукачівській катедрі був відновлений єпископ Петроній, який стояв біля початків унійних змагань у краї). Та габани, принаймні масово, на теренах, зайнятих русинами-українцями, не поселилися – інформації про це бракує. Утім вартим уваги і гідним подальших досліджень є припущення, що габанська кераміка могла вплинути на становлення знаменитої української косівської кераміки Карпат (щиро дякую мистецтвознавцеві Катерині Липі, яка поділилася цією думкою – авт.)

Шлях частини габанів-вигнанців із Чехії та Моравії пролягав далі у Трансильванію.

«Частина габанів, приблизно дві сотні осіб, які жили у Вадовце біля Нове Место над Вагом, попрямували до Трансильванії у 1621 р. після запрошення трансильванського князя Гавриїла Бетлена. Вони осіли у княжих землях Алвінц(тепер громада Vinţu de Jos/Вінцу де Жос у повіті Альба – прим. авт.) біля Альба Юлія в Румунії, – читаємо на у статті Habans and ceramics сайті, присвяченому габанській кераміці – Інша група габанів, 145 осіб, котрі перебралися з Моравії до Частковце біля Чахтіце, поселилися на землях князя Рацоці в Шароському Потоці(тепер Sárospatak в Угорщині) на його запрошення. Але коли Ракоці відкинули кальвіністську віру і повернулися до католицької Церкви, габани змушені були залишити Шароський Потік. Вони відбули до Альвінц, до їхніх співбратів, та осіли там».

Умільців-габанів запросив до себе Юрій І Ракоці у доволі дивний спосіб: сказав, що коли добровільно не приїдуть, він їх насильно перевезе. Та колонія протестантів у Шароському Потоці над Тисою проіснувала тільки 17 років. Перехід Ракоці до католицтва стався по смерті Юрія ІІ Ракоці та його матері Сузанни Лорантфі у 1660 р., коли спадкоємницею роду стала дружина Юрія ІІ католичка Софія Баторі.

Невідомі протестанти України: загадки габанської кераміки

Частина габанів в часи Контрреформації залишалася і на старих місцях, як от у Карінтії. Також надалі мешкали в Західній Словаччині – габани прийняли католицтво, але у соціальному та економічному відношеннях їх громади зберігали ідентичність до кінця першої чверті ХХ століття і навіть до Другої світової війни, коли таки розчинилися. Що цікаво, у середині XVII ст. двоє габанів відвідали і з 1665 р. у їх кераміці став помітним вплив дельфтського фаянсу – Delftsblauw з його синьо-білими тонами. Уже до початку XVIII ст. габанські майстрі почувалися вільнішими у своїх розписах: на виробах з’явилися птахи, архітектура, кораблі, йдеться у “Великій ілюстрованій енциклопедії старожитностей”.

Сліди габанів і пам’ять про них у Трансільванії також дожили до ХХ ст. У цей же регіон у 1755 р., з Карінтії австійська влада насильно переселила групу протестантів, які вже наступного року знайшли спільну мову з габанами Вінцу де Жос та у 1761 р., як подає дослідниця габанської спадщини Марина Васильєва, утворили громаду у Кройці. У 1767 р. 67 членів цієї спільноти переселилися до Валахії, що в той час була залежною від Османської імперії. І от наступного року почалася російсько-турецька війна.

Під Чернігів та в степи України

«Зібрані у братських громадських домах майно і продукти стали великою спокусою для мародерів. У підсумку, рятуючись від грабежів і насилля, гуттерівці вирішили переселитися на територію Російської імперії», – подає М. Васильєва.

Відповідну угоду гуттерити підписали 4 червня 1770 р. з графом Петром Румянцевим-Задунайським, керівником російських військ. Вельможа обіцяв протестантам, які поселяться у його маєтностях, звільнення від військової повинності – вони ж пацифісти, особисту свободу, свободу підприємництва, тимчасове житло, ліс і гроші на будівництво власних помешкань, трирічний період пільг від податків. Надалі гуттерити мали платити за землю і будинки готівкою – вони не були кріпаками.

Невідомі протестанти України: загадки габанської кераміки

Так габани осіли у селі Вишеньки теперішнього Коропського району на Чернігівщині.

«1 серпня 1770 року у Вишеньки прибуло 67 гуттерівців. Їм надали тимчасове житло, вони почали швидко облаштовуватися і вже 20 липня 1771 року зібралися під спільним дахом у новому домі, де 24 липня відбулася перша проповідь. В 1770-1780-х вони розвинули у Вишеньках активну господарську діяльність. У 1776 році ними був збудований водяний млин у 1778 – великаі мала школи (свого роду інтернати для молодших і старших дітей), у 1779 році – молитовний дім, у 1787 році – вітряний млин», – подає М. Васильєва.

Жили гуттерити Чернігівщини комуною: вироби були власністю громади, як і прибуток від їх продажу. Дітей з 1,5-річного віку виховували не батьки, а «шкільні матері» та «сестри», а громаду очолювали обрані громадою на пожиттєвий термін Старійшини. Також громада обирала «Служителів Слова» – проповідників.

У Вишеньках габани зайнялися ткацтвом, кожум’яцтвом, капелюшництвом, ковальством, виготовленням взуття… 1773 р. гончар Йоганнес Шталь відновив у Вишеньках виробництво габанської полив’яної кераміки та керував ним упродовж 15 років. Цей же фах успадкував його син Йоганнес Шталь-молодший. Що показово, майстрам, за їхнім гончарним статутом, було приписано наслідувати старі взірці. На додачу, самі габани їли не з мальованої кераміки, а скромної, бажано однотонної. Гроші з продажу виробів гончарі мали здавати у громадську касу. Більше того, із вторгованого за посуд вони могли взяти собі частку на їжу тільки після того, як з’їдять те, що дали з дому.

Громада Вишеньок настільки добре стала на ноги, що у 1781–1795 рр. спорядила сім місійних мандрівок до своїх співбратів та колишніх співбратів в Австрійську імперію із закликами приєднатися до неї. І дійсно, у 1781–1790 рр. до громади переїхали ще 63 осіб.

Імовірно, що габани України так і жили б на новому місці, та влада не дотримала обіцянки: у 1783 р. запровадила кріпацтво і габанів теж почали обкладати подушними і поземельними податками. Постала небезпека того, що їх чоловіків насильно відправлятимуть до війська. Габани звернулися до спадкоємця покійного графа Румянцева-Задунайського (помер у 1796 р.) Сергія Румянцева за підтвердженням прав, але той відмовив. Звернення до царя Павла І про зрівняння у правах з менонітами, яким підтвердили звільнення від війська та свободу віросповідання і особисту свободу, теж не дало бажаного результату. Але громада таки знайшла вихід – переїзд на державні землі.

Дозвіл перебратися на нове місце габани Вишеньок отримали 22 травня 1802 р. Починаючи з березня і до 15 червня того ж року всі переїхали у Радичів теперішнього Коропського району Чернігівської області, де теж заснували виробництво своєї знаменитої кераміки. Цієї майстерності у них навчилися і українські гончарі Чернігівщини.

«Започатковані ними традиції формотворення й декорування експлуатувалися до 1920-х років гончарями, уродженцями сусіднього м. Коропа і їхніми нащадками. Зокрема, Мусієм Пузирем (1812–1895), який, працюючи в радичівській майстерні (після 1842 року став її власником), ознайомився з гончарською технологією габанів. Знання й уміння, а разом з ними, значною мірою й габанські традиції, гончар передав синам. Григорій Пузир (1850–1930) лишився жити з батьком на хуторі і гончарував до смерті. Лаврентій Пузир (1845–1917) оселився і продовжив працювати в Новгороді-Сіверському. Близькими до габанських були вироби Никифора Веприка, який також працював у майстерні габанів і перейняв їхні традиції», – подає Марина Васильєва і цитують її дослідники кераміки Анатолій та Олена Щербані.

Саме на вироби Пузирів звернула увагу під час етнографічної експедиції 1926 р. дослідник кераміки Євгенія Спаська – назвала їх «пузирьовським посудом» та співвіднесла його з габанами.

Невідомі протестанти України: загадки габанської кераміки

Та самих протестантів-габанів уже немає на Чернігівщині. У Радичеві на Десні громаду спіткала криза: вона поділилася на дві групи. Одна із них, на чолі з Йоганном Вальднером, прагнула зберегти давнє спільнотне життя, а друга – на чолі з Якобом Вальтером, хотіла відмовитися від цього. Ця остання група відділилася, але вже через рік багато з її членів повернулася назад. Зрештою, у 1842 р. усі гуттерити виїхали з Радичева в Таврійську губернію. Там, на півдні сучасної Запорізької області, у теперішньому Мелітопольському районі, вони заснували село Гуттерталь (Hutthertal) – тепер Кирпичне. Назвали його на честь засновника релігійного руху Якоба Гуттера. У 1844 р. габани мали у Гуттерталі вже 30 будинків, а до 1846-го сплатили всі борги перед державою. Коли ця протестантська громада зміцніла, вихідці з неї заснували село Johannesruh/Йоганнесруе (1853 р.) – тепер Долинське Мелітопольського району. Це село отримало ймення на честь землевласника меноніта Йоганна Корніса (1789–1848), який дуже допоміг габанам одразу по приїзді з Чернігівщини.

Невідомі протестанти України: загадки габанської кераміки

Іншою назвою Йоганнесруе було Neu-Hutterthal. У 1857 р. постало ще одне поселення гуттеритів – Hutterdorf, теперішню назву якої автору цієї розвідки встановити поки не вдалося. До речі, складні умови життя у степах України зблизили гуттеритів та їхніх співбратів за традицією анабаптизму менонітів. Останні вплинули на нащадків габанів, позаяк менонітів було більше і вони раніше обжилися на нових місцях. Подібність і приязність у стосунках між обома гілками анабаптизму сприяла тому, що й гуттеритів зовнішні спостерігачі часто теж відносили до менонітів.

За океан – у новий світ

В останній чверті ХІХ ст. гуттеритів України, як і менонітів, спіткало ще одне випробування, яке спричинило до зникнення їх громад на наших землях. Російська влада знову почала утискати права меншостей, а в 1874 р. запровадила загальну військову повинність. Пацифісти-анабаптисти не могли піти на такий крок і почали виїжджати за кордон. Упродовж 1874–1879 рр. гуттерити емігрували до США. Першою у 1877-му знялася з місця наймолодша комуна Гуттердорф, котра перемістилася до Південної Дакоти. У 1877-му за нею вирушили Гуттерталь і Йоганнесруе. Поселення в Україні перейняли переважно німецькі лютерани.

У США спершу оселилися 400 гуттеритів. Окрім Південної Дакоти вони осідали громадами у Монтані. На цих теренах нащадки творців габанської кераміки Чернігівщини безпечно жили до Першої світової війни. Коли ж вона почалася і гуттерити почали відмовлятися від військової служби, їх почали переслідувати. Двоє братів, Йозеф та Міхаель Гофери, навіть загинули у військовій в’язниці від знущань. Погіршувало становище гуттеритів вочевидь і те, що вони були «німцями», а США воювали з Німеччиною.

Аби врятуватися, 17 із 18 спільнот гуттеритів Дакоти перемістилися до канадських провінцій Альберта, Манітоба та Саскачеван. Тільки після прийняття законів на захист прав тих, хто відмовляється від військової служби з огляду на переконання, базовані на свободі думки, совісті і релігії, частина вкотре-емігрантів повернулися до США. А в канадській Альберті ще до 1973 року діяв акт, який забороняв розширення колоній гуттеритів. У наші дні тільки в обох північноамериканських країнах живуть приблизно 45000 гутерритів. Нові громади цього віровизнання з’явилися в Австралії, Нігерії та Японії. Українська статистика релігійних організацій поки їх не подає.

Невідомі протестанти України: загадки габанської кераміки

Виробів українських спадкоємців габанських гончарів, як подають Анатолій та Олена Щербані, збереглося досить багато. Вони є у фондах музеїв України у Києві, Чернігові, Коропі, Новгороді-Сіверському, Опішному та приватних колекціях. А от власне габанська кераміка – рідкість. Габани – сторінка історії протестантизму в Україні, яка ще може здивувати, якщо в неї добре вчитатися.

Що прочитати:

  1. Большая иллюстрированная энциклопедия древностей. Прага 1984.
  2. Михайло Лучкай. Історія карпатських русинів церковна і світська (давня і нова аж по наш час), т. 2. Ужгород 2000.
  3. Марина Васильева. Черниговские Вишенки как центр постхабанского гончарного производства последней трети XVIII в. // Український керамологічний журнал 4 (2004) 60–74.
  4. Щербань Анатолій, Щербань Олена. Хабани в гончарстві Лівобережної України // Традиційна культура діаспори. Збірка наукових праць. / Матеріали міжнародної наукової конференції «Одеські етнографічні читання». – Одеса: Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, 2012. – С.455-462; Київська старовина. – 2012. – №3 (405). – С. 137–141.
  5. Хабани та їх вплив на українське гончарство
  6. Anabaptizm
  7. Annotated Hutterite Bibliography, An (Monograph)
  8. Bethlen Gábor (1580–1629)
  9. Ceramics
  10. Cornies, Johann (1789–1848)
  11. Crafts of the Hutterian Brethren
  12. Gabriel Bethlen
  13. Haban
  14. Habáner
  15. Habáni
  16. Hanabs and ceramics
  17. Hutter, Jacob (d. 1536) // Global Anabaptist Mennonite Encyclopedia Online
  18. Hutterian Brethren (Hutterische Brüder)
  19. Hutterite
  20. Hutterthal (Zaporizhia Oblast, Ukraine)
  21. Jacob Hutter
  22. Radichev (Chernihiv Oblast, Ukraine)
  23. Russia
  24. Slovakia
  25. Transylvania
  26. Ukraine
  27. Vyshenka (Chernihiv Oblast, Ukraine)
  28. Záhady Toma Wizarda. Habány

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/studios/studies_of_religions/68307/

Следующая новость
Предыдущая новость

Исламский культурный центр открыл в Харькове свою гимназию Полы из ламината – современно, практично и эстетично В Запорожье мусульмане присоединились к тренингу «Женщины — лидеры перемен в местных общинах» Федерация еврейских общин начинает проект передвижных синагог по четырем областям Украины «Несмотря на коварства, создаваемые врагами», на «православном байк-шоу» в Севастополе покажут книги «о связи Чечни с Матерью Россией»

Публикации