На чолі УГКЦ. Фрагмент біографії Праведника Народів Світу бл. свщмч. Климентія Шептицького за 1945 рік

18.07.2019 18:40 0

На чолі УГКЦ. Фрагмент біографії Праведника Народів Світу бл. свщмч. Климентія Шептицького за 1945 рік

Іван Матковський

"Фотографії старого Львова", 17 липня 2019

У 1945 році була створена «Ініціятивна група із возз’єднання Греко-Католицької Церкви з Православною Церквою», із осідком у Львові. Одразу після арешту Митрополита Йосифа адміністратором Львівської архиєпархії призначили Гавриїла Костельника. В помічники йому було дано представника зі Станілавівщини — пароха с. Копичинці та гусятинського декана о. Антонія Пельвецького. Оскільки єпископів станіславівських Хомишина й Лятишевського було арештовано, то «рішенням» групи від 1 травня 1945 р. о. Пельвецького було «призначено» «адміністратором Станіславської єпархії».

Дещо пізніше явився ще один «член ініціативної групи» — Михайло Мельник, парох с. Нижанковичі й генеральний вікарій у Дрогобицькій області, тобто представник Перемиської єпархії. У червні 1945 року «Ініціативна група» звернулася до духовенства греко-католицької Церкви із закликом про об’єднання з православними. 30 червня того року нарком держбезпеки УРСР Сєрґєй Савченко писав спецповідомлення наркому держбезпеки СРСР Меркулову та секретарю ЦК КП (б) України Микиті Хрущову про реагування уніатського духовенства на опубліковане звернення, в якому була передана реакція о. Климентія на дії Гавриїла Костельника.

«Цими діями, — як було заявлено під час зустрічі, організованої о. Климентієм, — Костельник поставив себе поза духовенством католицької церкви. Згідно із правилами, що існують у церкві, він механічно відлучається від церкви й віднині ні один священик не може з ним співпрацювати».

Праведник Народів Світу бл. свщмч. Климентій Шептицький на сходах собору святого Юра у Львові

Архимандрит Шептицький, прочитавши повідомлення, заявив: «Справа тепер стала на офіційну й тверду основу. Після цього почнеться в нашій Церкві рішучий і великий розкол. За Костельником іде одружене духовенство, щоби спасти свої сім’ї. Усе менше й менше стає серед священиків людей, спосібних на мучеництво за віру. Більшість керується, виходячи із ситуації.

Я думаю, що уряд не піде на повну ліквідацію греко-католицької Церкви. Радянському уряду з політичних і міжнародних міркувань це не зовсім вигідно. Напевно, зараз встановлять греко-католицькій Церкві обмеження, щоби на випадок якихось непорозумінь заявити про дійсну свободу віросповідання в Радянському Союзі та що ніхто насильно Церкву не ліквідовував, а її частина в результаті розколу пішла у православ’я. Друга ж частина, ті, які не бажатимуть відійти до православ’я, продовжуватимуть існувати.

Якщо ж влада піде шляхом рішучої ліквідації нашої Церкви, то я думаю, що вона все ж дасть можливість священикам, які не захочуть перейти у православ’я, свободу праці на громадській службі й не буде насильно їх заставляти відректися від своєї віри…

На чолі УГКЦ. Фрагмент біографії Праведника Народів Світу бл. свщмч. Климентія Шептицького за 1945 рік

Освячення води на площі Ринок у Львові 19 січня 1946 р. У другому ряду священиків — лідер розкольників УГКЦ о. Гавриїл Костельник

Костельнику слід було починати звернення так: милістю НКДБ, із благословення пана Даниленка, ми, відступник від віри — Гавриїл Костельник і т. д….».

[Ліквідація УГКЦ (1939–1946). Документи радянських органів державної безпеки. / [Упоряд. Сергійчук М.]. — К., 2006. — Т. І. — С. 834–836].

Незгодні з діями Костельника священики об’єднуються навколо о. Климентія і в кінці червня 1945 року підписуються під спільним листом до В’ячеслава Молотова, заявляючи про свій протест проти нищення Церкви та вимагаючи звільнення єпископів з-під арешту. Першим на листі підписався його ініціатор о. Климентій, а з ним — 61 греко-католицький священик. Слід зазначити, що це був уже другий лист. Попередній, із вимогою звільнення єпископату з арешту, було написано самим о. Климентієм, в якому він звернувся до владних структур. Текст колективного листа до Молотова публікуємо:

«Внаслідок заарештування цілого Епископату Гр.[еко]-кат.[олицької] Церкви в Західній Україні, як також і цілого ряду інших священиків, та через заборону виконувати управу нашою Церквою кому-небудь із греко-католицького духовенства, наша Церква опинилася в дуже анормальному положенні.

Це положення ускладнилося ще більше через те, що виникла «Ініціятивна Група з возз’єднання греко-католицької Церкви з православною Церквою» з осідком у Львові.

На чолі УГКЦ. Фрагмент біографії Праведника Народів Світу бл. свщмч. Климентія Шептицького за 1945 рік

Один із лідерів, які у 1946 році розкололи УГКЦ т.зв. єпископ Михайло Мельник

Ця група, яку очолюють о. д-р. Г[авриїл]. Костельник (Львів), о. д-р. Михайло Мельник (Дрогобич — Перемиш[ль]ськаЕпархія) та о. Антін Пельвецький (Станиславів) видала відозву «До Всечесного греко-католицького духовенства в Західних областях України» з датою 28 травня 1945 р. з підписами вищенаведених священиків.

Тому, що відозва ця містить у собі багато фальшу та перекручень історичних, загальновідомих фактів, ми — греко-католицьке духовенство — не будемо відповідати на цю відозву. Ми хочемо тільки в цьому письмі з’ясувати Урядові СРСР своє ставлення до влади та висловити свої просьби. Зазначуємо, що ми стоїмо і хочемо дальше стояти на платформі патріотизму до УРСР та всього Радянського Союзу та совісно сповняти всі свої обов’язки відносно Держави. Не хочемо вмішуватися до т. зв. політики, а тільки всеціло віддатися праці для спасіння душ людських та своїх. Думаємо, що така праця все приносить велику користь не лише Церкві, але й Державі.

Ставлення наше до акції о. Костельника є вповні негативне. Його акцію осуджуємо як шкідливу, суто нецерковну та як противну проголошеній Христом правді: «І буде одно стадо й один пастир». Тому ясним є, що ми не можемо йти за голосом, який закликає до відступства від віри. У такій ситуації, яка тепер витворилася, легко може дійти до релігійної боротьби, яка все, як знаємо в історії, приносила не лише Церкві, але й Державі тільки шкоди.

На чолі УГКЦ. Фрагмент біографії Праведника Народів Світу бл. свщмч. Климентія Шептицького за 1945 рік

Копія з останнього відомого нам оригіналу листа, написаного архимандритом Климентієм до рідного брата Станіслава 1 листопада 1945 року

Тому просимо, щоби Уряд звільнив нам Епископат з Митрополитом на чолі, а доти, поки не наступить це звільнення, дав нам можність упорядкувати справи, зв’язані з нашою греко-католицькою Церквою.

У такому разі Церквою до часу звільнення Митрополита й єпископів рядив би церковно-правний орган, згідно з приписами нашої Церкви, та управляв би цілою Львівською Галицькою митрополією. Ми віримо, що Уряд прийме наше прохання та піде нам назустріч, бо ж Сталінська Конституція виразно гарантує всім горожанам, отже й нам, свободу совісти та віроісповідання.

Ми знаємо, в ім’я яких високих ідеалів була роблена революція 1917 р. та віримо, що ці ідеали свободи живуть ще й нині та що вони розвиваються й поширюються по цілому світі.

Не віримо в те, щоби Уряд хотів нас переслідувати за нашу віру й усю дотеперішню акцію «навертання на православ’я» уважаємо як непорозуміння, як певного рода ділання на свою руку менших чи більших урядовців. Тому, в ім’я справедливости, в обличчю світлої побіди Радянського Союзу, просимо о полишення нам, нашому народові в Західній Україні тої свободи в церковних справах, якою ми користувалися сотки літ та до якої на основі радянських законів маємо повне право.

[Цит. за: Боцюрків Б., Українська Греко-Католицька Церква і Радянська держава (1939-1950)… — С. 114–115]

Усе ж о. Климентій мав надію, що радянська влада не піде на відкрите знищення греко-католицької Церкви, а священики не підтримають акцію Костельника. Про це свідчить його висловлювання, занотоване більшовицькою агентурою в донесенні від 31 липня 1945 року: «о. Г. Костельник став добрим радянським патріотом, але із-за того патріотизму наші люди за ним не підуть».

[Ліквідація УГКЦ (1939–1946). Документи радянських органів державної безпеки. / [Упоряд. Сергійчук М.]. — К., 2006. — Т.ІІ. — С. 71]

Відповіддю на такий сміливий виступ було відкриття кримінальної справи проти 11-и найбільш активних греко-католицьких священиків. Як можна здогадатися, ключовою особою цієї справи під кодовою назвою «Ватиканці» був власне Архимандрит студитів, який «залишається вірним арештованому єпископату, намагався скерувати у Москву лист із проханням звільнити єпископів з арешту, висловлював у документі свої антирадянські погляди. Крім того, написав другий лист на адресу заступника голови Совнаркому СРСР В. М. Молотова, в якому категорично заперечує визнання Ініціативної групи… Останнім часом вищеназвані особи намагаються зірвати возз’єднання уніатської церкви з православною… Справу намічаємо у найближчий час до оперативної ліквідації» (тут же. — С. 59).

Усі наступні місяці о. Климентій вів серед греко-католицького духовенства роботу, спрямовану на утримання священиків в єдності з Апостольским Престолом. Із цією метою він також об’їжджав монастирі та деканати. За агентурним донесенням, у кінці вересня о. Климентій повернувся з Унівської Лаври та заявив священикам, що незабаром Митрополит вийде з арешту. У цей час, як писали агенти НКВС у повідомленнях, о. Климентій та о. Котів і Кладочний були єдиними мешканцями Святоюрського комплексу, оскільки всіх інших виселили, а приміщення віддали під гуртожиток Політехнічного інституту. Архимандрит Шептицький продовжував в Соборі Святого Юра відправляти Святу Літургію, згадуючи в молитвах Святого Отця та Митрополита Йосифа (тут же. — С. 262–263).

Про поїздки о. Климентія у монастирі із закликом не піддаватися на більшовицькі провокації й не переходити у православ’я дізнаємось із доповідної записки на ім’я народного комісара державної безпеки УРСР генерал-лейтенанта Савченка від 25 жовтня 1945 року. Ефект цієї роботи був непередбачуваним і несподіваним: «…Після поїздки Климентія Шептицького в Унівський монастир ордена «Студитів», у Перемишлянський район Львівської області, монахи активізували пропаганду проти возз’єднання церков, компрометують і переслідують священників, які виявили бажання приєднатися до православної церкви» (тут же. — С. 311).

У першу річницю смерті Митрополита Андрея о. Климентій пише родині листа до Корчини в Польщі: йому вдається вислати через кур’єра в Перемишлі.

Львів, 01.11.1945 р.
Станіславові Шептицькому — Корчина

МИР
Мої найдорожчі!
Ані знаку життя від Вас, упродовж усього року я не отримав і не знаю нічого, що з Вами діється. Маю надію в Бога, що все у Вас добре. Я кілька разів до Вас писав і надсилав, за нагоди, до Перемишля, аби звідти вислати поштою. Я тут лишився сам. Саме сьогодні річниця смерті Митрополита, власне, повертаюся зі Святої Літургії, відправленої біля Його гробниці (в Св. Юра), заміненої на каплицю. Днями виїжджаю до Унева, оскільки влада не хоче, щоби я перебував у Львові далі. Найсердечніше Вас усіх від душі й серця вітаю й обнімаю. До побачення, але де й коли? Мабуть, що, швидше за все, на тому світі. Хай Г. Бог і Найсвятіша Діва Марія мають Вас усіх у Своїй опіці.

Щиро Ваш о. Климент

Кваплюся, бо зараз іде нагода.

На чолі УГКЦ. Фрагмент біографії Праведника Народів Світу бл. свщмч. Климентія Шептицького за 1945 рік

Праведник Народів Світу бл. свщмч. Климентій Шептицький на сходах собору святого Юра. Рисунок невідомого автора з фондів врятованого в часи Голокосту братами Шептицькими Курта Левіна

Згадка про переїзд до Унева була пов’язана з тим, що Гавриїл Костельник заявив куратору від НКВС у розмові про підготовку до проведення майбутнього псевдо-Собору, що він не може призначити у Соборі Святого Юра священика до тієї пори, доки там о. Климентій та інші. Ця розмова відбулася 25 жовтня 1944 року. Костельник поставив вимогу виселити о. Климентія в Унів, у Лавру, Архимандритом якої він є.

[Ліквідація УГКЦ (1939–1946). Документи радянських органів державної безпеки. / [упоряд. Сергійчук М.]. — К., 2006. — Т.ІІ. — С. 329–330]

Це вже було чергове прохання про виселення о. Климентія зі Святоюрської гори, оскільки подібну інформацію знаходимо і в інших доповідних записках на ім’я керівництва органів державної безпеки УРСР (див.: тут же. — С. 354).

Вказівка насильно виселити Архимандрита Шептицького із Святоюрської гори надійшла до Львова у «Плані скликання «общегаліцкаго» собора греко-католицької церкви для кінцевого возз’єднання її з російською православною церквою», затвердженому 18 грудня 1945 року народним комісаром Державної безпеки УСРС генерал-лейтенантом Савченком. Пункт «17» документа наказував «виселити звідси в Унівський монастир архимандрита Климентія Шептицького та його оточення. Очистивши приміщення св. Юра від небажаних елементів, організувати гуртожиток для делегатів, забезпечивши їх харчуванням» (див.: тут же. — С. 447).

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/religious_digest/76552/

Следующая новость
Предыдущая новость

Бесплатный сайт Igra Slot - игровой ассортимент, с которым можно познакомиться в бесплатном формате Обезболивающие средства Goochie Сыграйте на онлайн игральных автоматах на сайте онлайн казино Slots-Doc-com Такси «Лекс» в Киеве – заказывайте в интернете Печать наклеек по хорошей цене

Публикации