Науковці: рівень довіри українців до церкви і духовенства особливо не змінився за весь час незалежності України

31.01.2018 17:06 6

Науковці: рівень довіри українців до церкви і духовенства особливо не змінився за весь час незалежності України

Найбільш цікаві показники узагальнив Олексій Панич, колишній співробітник Донецького національного технічного университету, а зараз — член Українського центру міжнародного ПЕН-клубу, член наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України, провідний науковий співробітник видавництва "Дух і Літера".
"Інститут соціології НАНУ на висоті. Моя повага. Ніколи ще не бачив такої докладної та інформативної картини", — прокоментував він у Фейсбуці звіт соціологів і склав свій авторський огляд з 78 пунктів.

З нього випливає, що за останні роки відбувся "тектонічний зсув суспільної моралі". Для українців дедалі важливішими стають (а) відсутність значного соціального розшарування; (б) демократичний розвиток країни; (в) свобода слова; (г) свобода підприємництва; (д) державна незалежність країни.

"Читаю поширену мною сьогодні соціологію («Українське суспільство: моніторинг соціальних змін, 1992-2016» / Інститут соціології НАНУ) і занотовую дещо з найцікавішого.
1. Найкраще люди оцінювали економічну ситуацію в країні у 2005 і 2008 роках (Ющенко). Економічну ситуацію за Януковича оцінювали краще, ніж за Порошенка, а за Порошенка – краще, ніж за Кучми.
2. Приватизація великих підприємств зараз користується меншою підтримкою, ніж у 1990-ті роки. Після 1998 року проти такої приватизації стабільно виступають від 51 до 67% населення.
3. Приватизацію землі досить масово схвалювали на початку 1990-х (шкода, упустили час!), а після того підтримка суспільством приватизації землі постійно знижується аж до 2016 року. Те саме з ринком землі (купівля/продаж).
4. Відсоток бажаючих зайнятися власним приватним бізнесом практично однаковий у 2004 і 2016 році – близько 20%. (Максимум бажаючих було у 2010 та 2014 – близько 30%). Категорично відкидають ідею зайнятися власним приватним бізнесом постійно близько 30% опитаних.
5. Близько 50% опитаних або не розуміються на ідеологіях, або не підтримують жодну, або не визначилися, яку підтримувати (дані за 2016).
6. Більше 80% населення ніколи не належали і не належать до жодних громадських чи політичних організацій чи рухів.
7. В очах населення, три найвпливовіших соціальних групи в Україні – це, стабільно, «підприємці», «лідери політичних партій» та «мафія, злочинний світ».
8. У 1994 році лише 25% українців вважали, що в Україні немає жодного політичного лідера, здатного ефективно керувати країною. У 2016 році так вважають вже майже 60% (рекорд за всі часи незалежності).
9. Водночас, українці швидко і міцно розчарувалися в багатопартійній системі: за останні 15 років смислу в ній стабільно не бачать 40-50% українців, а бачать в ній смисл менше 30% (несподіваний виняток – 2015 рік, там 35%).
10. 2016 рік – рекорд всіх часів для тези «в Україні нема жодних політичних сил, яким можна довірити владу» (56%).
11. Ющенка як президента оцінюють найвище; на другому місці Янукович; на третьому Порошенко; на останньому Кучма. Наприкінці каденції кожного президента оцінюють помітно гірше, ніж на початку.
12. Єльцина як президента оцінювали вище, ніж Кучму; Путіна і Медведева – вище, ніж Ющенка і Януковича. Лише у 2014-2015 президент Путін поступався в очах українців президенту Порошенко, але у 2016 знов його випередив.
13. А ось бацьку Лукашенко стабільно оцінюють краще ніж будь-кого з чотирьох українських президентів.
14. Американські президенти також стабільно випереджають українських в боротьбі за симпатії українських виборців.
15. При цьому близько 50% українців хочуть бачити президента головою уряду, «як у США».
16. Після 2014 різко впала популярність ідеї союзу України з Росією і Білоруссю (тепер проти близько 60%). Не допомогла навіть відносна привабливість тамтешніх президентів…
17. Вступ України до ЄС найбільше підтримували у 2000 та 2015 – близько 55%.
18. Кількість тих, хто звертався до судів, міліції, прокуратури і отримав допомогу, стабільно в 1,5-2 рази менше, ніж тих, хто звертався, але безрезультатно. Абсолютна більшість (90-95%) до цих органів не звертаються.
19. До адвокатів звертаються так само менше 10%, але зазвичай тут більше задоволених результатом, ніж незадоволених.
20. У свою спроможність опиратися несправедливому рішенню уряду у 2016 році вірять найбільше громадян – цілих 11,6%. Раніше було і того менше.
21. У свою спроможність опиратися несправедливому рішенню місцевої влади знов-таки у 2016 році вірять рекордно багато українців – аж 22%.
22. До 2012 року включно українці масово вірили у те, що зараз на наших очах руйнується світ наших батьків. Від 2014 року масова відповідь – «не знаю, чи це так». (!!)
23. Такий самий різкий злам зі ставленням до фрази «раніше люди почувалися краще, бо кожен знав, як вчинити правильно». До 2013 – масова згода, після 2014 – масове «не знаю».
24. І ще один різкий злам: до 2013 близько третини українців вважали, що інші краще за них розуміють, що правильно, а що ні. Після 2014 так вважають вже більше половини українців. (!!)
25. У «сильного лідера», який може зробити для країни «більше, ніж всі закони та дискусії», українці масово вірили до 2012 та у 2015 році. Масова відмова від цієї віри – 2014 та 2016 роки.
26. До 2012 року українці масово вважали людей загалом дуже недовірливими. Після 2014 українці масово «не знають», чи це так. (!!)
27. Такий самий різкий перехід від масового «так» (до 2012 року) до масового «не знаю» (після 2014 року) – у ставленні до тез «більшість людей спроможна збрехати, щоб просунутися по службі», «більшість людей спроможна піти на нечесний вчинок заради вигоди», «нікому не довіряти найбезпечніше» і «майже кожен може збрехати, щоб уникнути неприємностей». (!!!)
(ОП: Насправді це тектонічний зсув суспільної моралі; стара вже розхитана, але нова ще не усталилася. Наважуся сказати, що це найоптимістичніше, що я почув про українське суспільство за весь час після Майдану).
28. Від 2014 року маємо різкий злам у ставленні до жінок на керівних посадах: у 2012 67% «проти», у 2014 68% «за».
29. Повна недовіра українців співвітчизникам від 1996 досить стабільно зменшується (у 2016 найнижча); переважна (але не повна) довіра – стабільно збільшується (у 2016 найвища). Те саме з довірою сусідам.
30. Рівень довіри церкві та духовенству особливо не змінився від 1994 і до 2016.
31. ЗМІ найбільше довіряли… за часів Януковича (2013). Після Майдану ЗМІ довірять менше, ніж до Майдану.
(ОП: Цікаво, якою мірою це провина ЗМІ, а якою мірою тут радше питання до їхньої аудиторії).
32. Міліції найбільше довіряли за часів… Ющенка. Судам – за часів Ющенка і Кучми.
(ОП: Цікаво, це міліція та суди стали гірші чи інформації про стан в міліції та судах стало більше?)
33. Хай би як мало українці довіряли своєму президенту, своєму уряду вони завжди довіряють менше, а парламенту ще трохи менше.
34. Політичним партіям українці найбільше довіряли за Ющенка (2006), найменше – після Майдану. Цікаво, що та сама динаміка і з довірою до банків.
35. Вченим і волонтерам довіряють більше, ніж президенту, не кажучи вже про уряд чи парламент.
(ОП: ура!!)
36. Але загалом від 1994 до 2016 включно за рівнем довіри на першому місці сім’я та родичі; далі співвітчизники, сусіди, церква, вчені, волонтери і армія; трохи менше благодійні фонди; потім майже на рівних астрологи та ЗМІ; потім різні органи влади.
37. Дискримінацію стосовно українців відзначають більше, ніж дискримінацію стосовно росіян. Після Майдану дискримінацію стосовно українців стали відзначати майже вдвічі більше, ніж до Майдану (!!), але загальні показники все одно відносно невисокі (2014 – 14, 7%, 2016 – 11,9%). Дискримінацію євреїв відзначають ще менше, ніж дискримінацію росіян.
38. Кількість тих, хто спілкується вдома переважно українською, від 1992 до 2016 трохи зросла (36-42%); але зросла і кількість тих, хто спілкується вдома переважно російською (29-32%). Кількість «сімейно двомовних», навпаки, трохи знизилася (32-25%). Але загалом всі три групи досить стабільні.
39. Бажання навчати в школі дітей російської мови неухильно падає, особливо після Майдану. Престиж англійської, навпаки, зростає.
40. Після Майдану маємо найвищу кількість тих, хто «скоріше задоволений» своїм становищем у суспільстві (22-23,4%).
41. Після Майдану різко зросла ідентичність «громадянина України» (від близько 50% до 57-64%).
42. До «середнього класу» себе стабільно відносять від 35 до 38% українців.
43. Українці почуваються дедалі краще пристосованими до суспільних умов (1996 – 12,2%, 2016 – 34,9%).
44. Українці почуваються дедалі здоровішими (1996 – 29,7%, 2016 – 43,8%).
45. В українців, на їхню думку, стало помітно краще з одягом, але не з житлом.
46. В українців стає дедалі більше «сучасних економічних знань» (1996 – 9,7%, 2016 – 22,6%).
47. Українці стають дедалі більше упевненими у своїх силах (1996 – 30,5%, 2016 – 43,4%).
48. В українців стало помітно краще із забезпеченням юридичною допомогою (1996 – 8,1%, 2016 – 19,9%).
49. В українців стало помітно краще із можливістю повноцінно проводити відпустку (1996 – 5,1%, 2016 – 17,3%).
50. В українців стало помітно краще із можливістю купувати найнеобхідніші продукти (1996 – 19,4%, 2016 – 47,9%) і харчуватися за смаком (1996 – 11,8%, 2016 – 27,0%).
51. В українців на третину зросло відчуття достатньої ініціативи і самостійності у розв’язанні життєвих проблем (1996 – 30,4%, 2016 – 45,3%).
52. В українців помітно зросли можливості працювати з повною віддачею (1996 – 26,1%, 2016 – 35,3%; втім, максимум 39,3% тут припадає на… 2008 рік).
53. Найбільше задоволені ситуацією в країні в цілому українці були у 2005 році. Показники 2014-2016 років краще, ніж у 1998-2000, але гірше, ніж у 2005-2013.
(ОП: чітко видно, що немає прямої кореляції між лінійним зростанням особистого добробуту і оцінкою ситуації в країні в цілому).
54. Від 2002 до 2016 року більше ніж вдвічі зросла кількість отримувачів пільг (5,9%-13,9%). За цей же час істотно зменшилася кількість тих, хто потребував допомоги, але не отримав ніякої підтримки (36,2%-21,0%).
55. Змінити місце проживання українці найбільше хотіли у 2013 році (24,4%), найменше у 1994 та 2014 році (близько 16%).
56. Якби українці міняли місце проживання, то виїхати за межі колишнього СРСР вони найбільше бажали у 2013 та 2015 роках (близько 12%). Бажання переїхати до Росії різко впало після Майдану.
57. Кількість тих, хто за жодних обставин ніколи і нікуди не виїде, від 1994 до 2016 року практично не змінилася – близько 50%.
58. Кількість українців, які оцінюють матеріальне становище своєї сім’ї як «середнє» і «злиденне», від 2002 до 2016 трохи зменшилася; «бідне» і «заможне» – трохи зросла.
(ОП: життєві стандарти зростають явно швидше, ніж добробут в абсолютних показниках!)
59. Від 1994 до 2016 майже втричі впала кількість тих, хто зовсім не задоволений своєю роботою (16,1%-5,6%); одночасно на третину зросла кількість тих, хто скоріше задоволений (26,6%-39,4%) чи цілком задоволений (7,1%-11,4%) своєю роботою.
60. Досвід тимчасової роботи за кордоном у 2002 мали члени 10% сімей, у 2016 – 20% сімей.
61. Близько 90% українців жодного разу не виїжджали за кордон у пошуках тимчасової роботи. Ця цифра практично не змінилася від 2005 до 2016 року.
(ОП: незрозуміло, як це сполучається з попереднім пунктом).
62. Кількість тих, хто планує у найближчий рік поїхати за кордон на тимчасові заробітки, зросла у 2013 році (2012-5, 3%, 2013-7,2%) і ще більше після Майдану (2016-10,8%). Не планують цього, відповідно, 94-89%.
(ОП: отже, ніякого різкого «сплеску міграційних настроїв», коли емігрувати буцімто готова мало не третина українців, не було і немає).
63. Українці вважають, що влада, розробляючи програми розвитку України, має найбільше спиратися на рекомендації вітчизняних вчених (близько 35%).
(ОП: yes!!)
64. У 2016 порівняно з 2014 різко зросло незадоволення матеріальними умовами своєї сім’ї («значно погіршилося» – 47% проти 27,6%) та медичним обслуговуванням («значно погіршилося» – 34,5% проти 17,6%).
(ОП: інші дані цього ж опитування не підтверджують, що все справді стало настільки гірше. Отже, або різко зросли очікування, або щось істотно вплинуло на суспільні настрої.)
65. У 2016 порівняно з 2014 також різко зросло незадоволення можливістю вільно висловлювати власні погляди («значно погіршилося» – 19,3% проти 11,2%), наявністю захисту від свавілля влади («значно погіршилося» – 28,1% проти 18,7%), наявністю гарантій зайнятості («значно погіршилося» – 38,3% проти 26,9%) і особистою безпекою в громадських місцях («значно погіршилося» – 29,1% проти 21,9%).
66. Після Майдану українці стали помітно більше пишатися статусом громадянина України.
67. Для українців дедалі важливішими стають (а) відсутність значного соціального розшарування; (б) демократичний розвиток країни; (в) свобода слова; (г) свобода підприємництва; (д) державна незалежність країни.
68. Після Майдану помітно важливішою для українців стала участь у діяльності політичних партій та ГО.
69. Від 2010 до 2016 року в українців, стосовно їхнього особистого майбутнього, побільшало розгубленості, тривоги та страху, поменшало надії та упевненості (найменше їх було у 2013), але… не поменшало оптимізму!
70. А от стосовно майбутнього України, від 2005 до 2016, оптимізму поменшало, як і надії; тривога і страх зросли; але поменшало і… байдужості. Цікаво, що найбільше байдужості до майбутнього України було у 2012-2013 роках, тобто за часів Януковича; у 2015 байдужості різко поменшало, а у 2016 ще поменшало.
71. Українці незмінно вважають, що для досягнення високого соціального положення у нашій країні найважливіше мати «впливових родичів». Але на другому місці у 2009 році було «походження з сім’ї з високим соціальним становищем», а у 2016 – «високий інтелект, здібності». Ще цікавіше, що на третє місце у 2016 році вирвалося… «хороше здоров’я». Вага «уміння іноді обходити закон» після Майдану дещо зменшилася, а вага чесності та принциповості дещо зросла. Різко зросла роль знання іноземних мов. А от роль «заможних батьків» (не плутати з «впливовими родичами») помітно впала.
72. А от щодо країн Заходу українці вірять, що там для досягнення високого соціального положення найважливіше мати хорошу освіту і високий інтелект.
73. Від зміни влади у 2014 році вважають особисто себе у виграші 5-10% українців, у програші – близько 45% українців.
(ОП: цікаво порівняти це зі значним збільшенням після Майдану позитивного ставлення до статусу громадянина України).
74. Від 2015 до 2016 помітно зросла підозра, що люди, які зараз при владі, не турбуються ні про що крім власного благополуччя (43,9%-58,8%).
75. На Донбасі, на думку українців, українські силові структури воюють насамперед з російськими найманцями, підтриманими Росією (36%) та місцевим ополченням, яке фінансується, озброюється і керується з Росії (16-18%).
76. За відокремлення від «ДНР і ЛНР» виступають менше 15% українців. «Право на часткову незалежність» і «особливий статус» за ними готові визнати близько 20% українців. Кількість прибічників бойових дій та блокади зменшується, кількість тих, кому «важко відповісти», помітно збільшується.
77. Найбільше об’єднують всіх українців «віра в краще майбутнє», «невдоволеність владою», «спільні труднощі життя» і «відчуття втрати нормального життя». Лише після Майдану різко зросла об’єднавча роль «патріотичних почуттів громадянина України».
78. Стосовно демократії: українці загалом вірять у демократію як таку, але не дуже вірять, що від демократії буде користь особисто їм".

Фото suspol.vntu.edu.ua

Источник

Следующая новость
Предыдущая новость

Папа Франциск передав особисту пожертву на побудову собору УГКЦ у Харкові Экскурсия по Санкт-Петербургу. Старейшие храмы Питера. Огромный выбор чехлов для Xiaomi Redmi Note 4 и не только Реабилитационный центр в Киеве На Тернопільщині православні громади поділили церковний будинок

Публикации