Нариси з історії українського протестантизму. Ч.6.

26.09.2017 16:47 12

Нариси з історії українського протестантизму. Ч.6.

Віктор ЗАСЛАВСЬКИЙ

Продовження. Частини 1, 2, 3, 4 і 5

Частина 6. Церква і СРСР: угода з дияволом

Буремне ХХ століття принесло Україні Першу Світову війну, Визвольні змагання, більшовицьку революцію, нову окупацію і тоталітарний режим. Все це не могло не відбитись на долі українських протестантів і не зумовити те якими вони стали в наші дні.

Свобода і гоніння

Коли Україну поглинула Радянська Росія, відносини баптистів і п’ятидесятників з радянською владою склались досить незвично. З одного боку, комуністи ніколи не приховували свого ставлення до християнства і церков – хоч баптистських, хоч п’ятидесятницьких, хоч православних. Недарма коли Маяковський писав свої агітки, він не забував жодну з існуючих тоді конфесій:

У хитрого бога лазеек много
Нахально и прямо гнусавит из храма,
С иконы глядится Христос сладколицый,
В присказках и пословицах Господь славословится
Хоть замок повесь на церковные туши,
хоть все иконы из храма выставь –
вранье про Бога в уши и в души
Пролезет от сладкоголосых баптистов

З іншої сторони, хоча Православну Церкву влада не припиняла переслідувати з самого початку, протестантів вона маже не чіпала – навіть навпаки, давала можливість проповідувати, недарма протягом 20-х років загальна кількість протестантів в СРСР виросла до двох чи за деякими даними навіть чотирьох мільйонів. Баптисти у 1923 році на Всесвітній Раді Баптистів хвалились, що можуть вільно проповідувати і навіть відкривати біблійні школи. Такими самими привілеями користувався і лідер євангельських християн Іван Проханов, який закликав послідовників бути лояльними до радянської влади і не ухилятись від військової служби. Менонітам, звиклим до життя в ізольованих спільнотах, було трохи тяжче, але врешті-решт майже усім дозволили виїхати за кордон. Не ображала влада й Івана Воронаєва: він вільно їздив по країні і справно отримував гроші з Америки. На усіх фотографіях тієї доби видно, що жилось йому непогано: випещене обличчя, доглянуті козацькі вуса, дорогі костюми.

Взагалі, у 20-ті роки комуністи немовби забули, що вони комуністи і досить лояльно ставились і до приватних підприємців з землеробами, і до національного питання, зокрема, в Україні. Але це була лише ілюзія. Приватне підприємство і ситі селяни комуністам були потрібні щоб витягти країну з голоду, який самі викликали, українізація – щоби привернути на свій бік колишніх петлюрівських діячів, таких як Скрипник чи Остап Вишня, а вільні протестанти були потрібні виключно в якості тимчасових – щоб за завітами Цезаря «розділяй і володарюй» — легше було знищити релігію. І все це змінилось, коли у 1928 році генеральний секретар ЦК Йосиф Сталін остаточно підкорив собі весь державний апарат, став фактичним правителем Радянського Союзу і почав репресії проти інакодумців, примусову колективізацію і боротьбу з релігією.

Нариси з історії українського протестантизму. Ч.6.

8 квітня 1929 року був виданий закон, який забороняв будь-яку релігійну діяльність, крім відправи богослужінь. Посилилась робота товариства войовничих безбожників. Почалось закриття церков і молитовних будинків. Розігнані були союзи баптистів і п’ятидесятників, союз Євангельських християн продовжував існувати, майже усі його членів було арештовано. Ліквідовувались християнські комуни, а їхніх членів було репресовано в ході колективізації. Арештів і ув’язнень зазнала і переважна більшість лідерів баптистів, євангельських християн, п’ятидесятників, адвентистів, менонітів. Іван Воронаєв загинув в таборах ГУЛАГу. Цікаво що Іван Степанович Проханов дивом уникнув цих переслідувань – адже ще у 1928 році вкотре поїхав на Захід збирати гроші на видання книжок і проповідь, а дізнавшись що в Радянському союзі почались репресії, вирішив, що на батьківщину, де в нього не було дітей і родини, йому краще не вертатись. Помер він у Німеччину у 1935 році. До останнього дня він проповідував, закликав молитись за рідну землю і вірив, що переслідування не зломлять дух віруючих. Місце його зайняв Яків Іванович Жидков – син того самого Івана Жидкова, який стільки проповідував у ХІХ столітті і чиїм названим батьком був сам книгоноша Яків Деляков. Наскільки відомо, пізніше і його відправили на заслання – щоправда, ненадовго.

Нариси з історії українського протестантизму. Ч.6.

Незвичний союз

Систематичні переслідування продовжувались до 1939 року, коли почалась Друга Світова війна і радянська влада вирішила привернути протестантів на свій бік – так само, як і православних. Була припинена робота товариства войовничих безбожників. Є звістки, що у 1940 році представник від Москви їздив до щойно окупованих Західної України і Білорусії і закликав місцевих баптистських і п’ятидесятницьких пасторів вступати в Російський Євангельський Союз. Щоправда, ініціатива ця не мала успіху – головним чином тому що ніхто з пасторів не знав що це за союз, хто стоїть на його чолі і якого милого їм треба туди вступати. В Кремлі зрозуміли помилку і випустили на волю Якова Жидкова, знаного і через власні заслуги, і через зв'язок з Прохановим, Деляковим та іншими знатними євангелістами. Під керівництвом Жидкова союз євангельських християн знов почав повноцінно працювати.

Нариси з історії українського протестантизму. Ч.6.

А потім була війна, під час якої багато протестантів служили в Радянській армії, і рядовими, і офіцерами, отримали чимало нагород. Яків Жидков втратив на війні трьох синів. Протестанти збирали гроші на санітарні літаки, на допомогу знедоленим і сиротам. Усі церковні лідери, які були на волі, закликали своїх вірних захищати батьківщину. У свою чергу радянська влада призупинила гоніння проти віруючих, і навіть дозволила відновити повноцінну церковну єрархію і православним, і євангельським християнам. Православні провели вибори патріарха, а баптисти пристали до євангельських християн і заснували всесоюзну ради євангельських християн-баптистів, скорочено – ВСЄХБ.

З приводу несподіваної прихильності Кремля до віруючих дотепно жартували в листках, що їх підпільно видавали партизани УПА:

Сталін молиться, сповідається,
патріархом він зробитися збирається.
Не моліться душогубу, Бог образиться,
Гітлер здохне в Фатерлянді,Сталін сказиться!

До речі, про УПА. В післявоєнні роки, коли на Західній Україні упівці діяли активно, більшість протестантських церков їхню діяльність офіційно не схвалювало, але це не заважало рядовим п’ятидесятникам ані допомагати повстанцям, ані вступати до їхніх лав. А ось в селі Сулимів на Жовківщині біля Львова, за спогадами Михайла Паночка, голови союзу ХВЄ, після розвалу СРСР, один з повстанців закликав товаришів по зброї розвішати місцевих п’ятидесятників на вербах на березі річки. Але товариші по зброї не дуже прихильно ставились до його закликів, а потім виявилось що цей ненависник п’ятидесятників працює на КДБ, то ж він був вбитий, а п’ятидесятницька спільнота залишилась у безпеці.

Під контролем влади

Так чи інакше, повстанські гумористи були праві: прийняття такого дарунку з рук Сталіна, не могло принести віруючим нічого доброго. Особливо протестантам – адже союз євангельських християн був єдиним дозволеним протестантським об’єднанням. Тобто, легально існувати могли лише церкви цього об'єднання, і об'єднання це знаходилось під пильним наглядом Ради у справах релігійних культів (СДРК). Проте протестанти вірили що офіційна реєстрація дасть їм хоч якусь можливість спокійно збиратись для молитви, проповідувати, будувати нові молитовні будинки. Отже, в серпні 44 року до євангельських християн-баптистів долучились спочатку п’ятидесятники, при чому і з воронаєвського союзу, і з союзу ХВЄ на Західній Україні, і розрізнені спільноти на Закарпатті. Пізніше у ВСЄХБ вступили адвентисти, меноніти та багато інших груп. Думала пристати до них і Закарпатська Реформатська Церква, але, звісно, баптисти не могли примиритись з хрещенням немовлят, а реформати – відмовитись від нього. То ж, вони залишились самі по собі, пережили усі негаразди і моляться в своїх красивих готичних храмах на просторах Закарпаття.

Спочатку цей союз нерушимий виглядав цілком пристойно – Жидков і радянські чиновники мило розшаркувались один перед одним, голова СДРК подарував Жидкову на день народження антикварний годинник, а в офіційному журналі ВСЄХБ «Братський вісник» баптистські акули пера писали як зле було за царя і як добре за радянської влади. Але цей медовий місяць досить швидко закінчився. Безкоштовний сир буває лише у мишоловці. Радянська влада дарувала протестантам шматок свободи виключно для того, щоб легше було їх тримати під постійним наглядом і вказувати що робити. Як наслідок, лідери ВСЄХБ стали водночас безвільними виконавцями наказів СДРК і інформаторами КДБ.

В союзі була запроваджена сувора вертикаль влади. Рада у справах релігійних культів диктувала свою волю керівникам союзу, а ті наказували церквам впроваджувати її в життя за допомогою старших пресвітерів, кожен з яких відповідав за якийсь конкретний регіон. За авторитарний стиль керування серед віруючих цих старших пресвітерів части називали страшними пресвітерами.

Щоб зрозуміти наскільки церкви ВСЄХБ були залякані владою і нашпиговані КДБшною агентурою, варто пригадати, що коли Катерина Воронаєва вийшла з ГУЛАГу на волю і повернулась до Одеси, вона часто ходила на богослужіння одеської церкви, куди входили і баптисти, і пятидесятники, і усі знали хто вона є така, але ніхто з знайомих не наважився надати їй притулок, і навіть підійти поговорити з багатостраждальною жінкою не в усіх вистачало сміливості.

З іншого боку, коли до союзу євангельських християн-баптистів приставали інші конфесії, вийшло так, що до однієї церкви змушені були ходити баптисти, адвентисти, п’ятидесятники і ще багато хто. Хоча усі вони сповідували різні богословські догмати і звикли зовсім до різних стилів богослужіння, усі вони мали коритись загальним правилам – а правила ці встановлювали баптисти, якими знов-таки керували з Кремля.

Звісно, не кожен міг пережити таке перетворення церкви на концтабір. 16-17 березня 1948 року в місті Дніпродзержинськ (сучасне Кам’янське) був проведений таємний з’їзд п’ятидесятників, члени якого, проповідники і зміщені баптистами з своїх посад пресвітери, за якими стояло чимало послідовників, ставили собі за мету подати до ВСЄХБ і СДРК прохання дозволити п’ятидесятникам створити власний церковний союз. На наступний день після цього з’їзду почались арешти його учасників. Усі вони, а також дніпродзержинці, які надавали їм притулок, були засуджені на 5 або 10 років ув’язнення.

Нариси з історії українського протестантизму. Ч.6.

У 1960 році, коли Хрущов розпочав нову антирелігійну кампанію, ВСЄХБ під тиском влади прийняв так звані Нове Положення і Інструктивний лист, згідно з якими віруючим заборонялось водити до церкви дітей і хрестити людей молодше 30 років. Чимало пасторів було обурено і вийшли з ВСЄХБ, створивши т.зв. Ініціативну групу на чолі з Г. Вінсом, Г. Крючковим та Г. Прокоф’євим. Так виникли «нереєстровані» баптисти та п’ятидесятники, яких переслідувала радянська влада і проти яких виступав офіційний баптистський союз. «Нереєстровані» збирались по хатах або в лісі за містом, їх заарештовували, били, звільняли з роботи, з них знущались на усіх рівнях суспільного життя. Переслідування ці продовжувались до самого падіння СРСР.

  1. Франчук В. Просила Россия дождя у Господа: В 3-х т. – К.: Світанкова зоря, 2001. – Т. І., 2002. – Т.ІІ. – 376 с., Т.ІІІ. – 1005 с.
  2. Любащенко В. Історія протестантизму в Україні: Курс лекцій. – Львів: Видавнича спілка «Просвіта», 1995. – 350 с
  3. Гаркавенко Ф. П’ятидесятники та їх віра. – К.: Політвидав України, 1966. – 80 с.
  4. Глуховский В.С. Краткая история христиан евангельской веры. – К.: Основа, 2006. – 528 с.
  5. Головащенко С. И. История евангельско-баптиского движения в Украине: Материалы и документы. - Одесса: Богомыслие, 1998. - 277 c.
  6. Граждан В.Д. Вероучение и мораль пятидесятников. – М.: Мысль, 1989. – 64 с.
  7. Ефимов И. Современное харизматическое движение сектантства (исторический очерк, критический разбор вероучения, положение в настоящее время). – М.: [Б.и.], 1995. – 319 с.
  8. История Евангельских христиан-баптистов в СССР. – М.: ВСЕХБ,1989. – 408 с.
  9. Історія релігії в Україні. У 10 т. / Ред. кол. А. Колодний та ін. – Т.10: Релігія і церква років незалежності / За ред. А. Колодного. – Київ-Дрогобич: Коло, 2003. – 613 с.
  10. Калинюк Т. Християни віри євангельської на Волині: Історичний нарис. – Каліфорнія, США, 1994. – 210 с.
  11. Любащенко В.І. Протестантизм в Україні: ґенеза, структура, місце в соціокультурних процесах: Дис. д-ра. філос. наук: 09.00.11. – К., 1998 – 424 с.
  12. Мельник В.І. П’ятидесятництво: нові тенденції. – К.: Знання УРСР, 1988. – 48 с.
  13. Мельник В.І. Сучасне п’ятидесятництво: на шляху до церкви // Проблеми релігії і атеїзму, 1991, №27. – С.57–63.
  14. Назаркіна О. Протестантські конфесії України в 90-ті рр. ХХ ст.: баптистські та п’ятидесятницькі течії: Дис. канд. іст. наук: 07.00.01. – Донецьк, 2003. – 202 с.
  15. Савински С. Н. История ЕХБ в Украине, России, Беларуси. В 2-х т.
  16. Санников С. В. Двадцать веков христианства. - Т. 2. Первое тысячелетие. – СПб., 2002. – 667 с.
  17. Слободяник В. Очерки по истории пятидесятничества. – К.: Изд-во Ирпенской богословской семинарии, 2000. – 312 с.
  18. Смольчук Ф. Из Америки в СССР и обратно. – К.: Феникс, 2006. – 144 с. – на рус. языке.
  19. Советское государство и Евангельские церкви Сибири в 1920 – 1941 гг. Документы и материалы. / Под ред. Савин А. И. – Новосибирск: Посох, 2004. – 426 с.
  20. Титаренко В.В. Християнський харизматизм як релігійне явище: Дис. … канд. філос. наук: 09.00.11. – К., 2003. – 181 с.
  21. Каретникова М (сост.). Альманах по истории русского Баптизма.Санкт-Петербург: Библия для всех, 1999.
  22. Альманах по истории русского Баптизма. Выпуск 2. Санкт-Петербург: Библия для всех, 2000.
  23. Альманах по истории русского Баптизма. Выпуск 3. Санкт-Петербург: Библия для всех, 2004.
  24. Митрохин Л. Баптизм: история и современность. Санкт-Петербург: Русский Государственный гуманитарный институт, 1997.
  25. Савин А (сост.). Советское государство и евангельские церкви Сибири в 1920-1941 гг. — Новосибирск: Посох, 2004.
  26. Решетников Ю., Санников С. Огляд истории Евангельско-баптистского братства в Украине. Одесса: Богомыслие, 2000.
  27. Усач Н., Трофименко В. Водимые Духом Святым. Винница: Слово Христианина, 2003.
  28. Автор не указан. История Евангельских христиан-баптистов в СССР. Москва: Всесоюзный Совет Евангельских Христиан-Баптистов, 1989.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/studios/studies_of_religions/68385/

Следующая новость
Предыдущая новость

Шаринг на территории Украины, России и Европы Католики Чорткова знайшли покровительку Європи на горищі місцевого храму Промышленные фильтры обратного осмоса УПЦ долучилась до свята річниці створення Національної поліції Митрополит Онуфрій відвідав Православну спартакіаду з греко-римської боротьби

Публикации