Московська пропаганда проти Томосу: розбір 10 ключових тез

11.01.2019 5:11 3

Московська пропаганда проти Томосу: розбір 10 ключових тез

Ілля Бей

"Cerkvarium", 09 січня 2018

У Московському патріархаті вже придумали безліч «аргументів» чому Томос «не такий». Доводимо неспроможність таких міркувань

1) ПЦУ не матиме права створювати закордонні єпархії та парафії.

Україна за кількістю православних парафій займає перше місце у світі. Вона з усіх боків оточена державами, на території яких діють інші помісні церкви. А в Угорщині вже створені єпархії Константинопольського, Московського та Сербського патріархатів. Православній Церкві України нікуди розширюватися географічно, а тому їй доведеться активно займатися внутрішньою місією.

2) Підконтрольна територія ПЦУ обмежується тільки Україною.

Насправді ця теза – переказ першої. Однак, поглянемо на Грамоту 1589 р., якою проголошувалося московське патріаршество. У ній вказується обмежена територія нової церкви, більше того – з вичерпним списком єпархій:

«И соборне уложили быти в Великом Росийском царствии в преимянитых и богоспасаемых градех четырем митрополитом: в великом государстве Новгородцком, в царствующих градех в Казани и в Асторахани, в великом княжение града Ростова, близ царствующаго града Москвы на Крутицах.

Да шесть архиепископов: великого княжения на Вологде, в великом княжение в Суздале, в великом княжение Низовские земли в Нижнем Новегороде, в великом княжение в Смоленску, в великом княжение на Резани, в великом княжение во Твери.

Да восмь епископов: в государстве града Пскова, в великом княжение во Ржеве Володимерове, на Великом Устюге, в великом княженье на Белеозере, в великом княженье <...> [1], во княженье удельном на Коломне, в Севере во Брянску и в Чернигове, в княженье удельном в Дмитрове.

[1] Назву єпархії в оригіналі пропущено».

Над всією рештою території Русі Москва визнавала (страшно сказати) юрисдикцію Вселенського Престолу, патріарх якого, власне, цю грамоту і підписав.

Таким чином, настільки ж справедливим буде твердження, що територія МП обмежується перерахованими чотирма митрополіями, шістьма архієпископствами і вісьмома єпархіями. Разом 17 правлячих архієреїв, але не більше.

3) Всі існуючі єпархії та парафії в інших країнах (раніше «УПЦ-КП» і «УАПЦ») відтепер підкоряються Константинополю.

Знову-таки, цей пункт – переказ першого. Українська діаспора в Америці вже перебуває у складі Константинопольського патріархату, а ось доля Російського екзархату колишнього Київського патріархату – тепер уже канонічної структури Вселенського Престолу на території Росії – вельми цікава.

4) Константинополь буде вищою інстанцією у вирішенні спорів всередині ПЦУ.

Константинополь є таким для всіх помісних Церков. Стародавні патріархати і Кіпрська церква визнали першість Константинополя і його арбітраж ще у візантійські часи. У польському (1924), албанському (1937), болгарському (1945), грузинському (1990) і чехословацькому (1998) Томосах ця норма прописана експліцитно. Більше того, у Статуті Православної Церкви у Чеських Землях і Словаччині передбачається, що до церковних судів цієї церкви входять представники Константинополя, тобто її автокефалія ще вужча. Проте, її визнає і Москва.

5) Статут ПЦУ повинен відповідати положенням Томосу.

Така ж норма присутня у Статуті Православної Церкви у Чеських Землях і Словаччині. Оскільки Томос – основний документ, то і похідний від нього Статут повинен йому відповідати. Як закони будь-якої держави повинні відповідати її конституції.

І тут слід було б задуматися, чому до Статуту РПЦ не імплементовано Томос про автокефалію РПЦ від Вселенського Престолу?

6) Автокефальна церква України, згідно Томосу, визнає своєю главою Константинопольський престол.

Але ці слова, вирвані з контексту:

«Автокефальна Церква України визнає главою Святіший Апостольський і Патріарший Вселенський Престол, як і інші Патріархи і Предстоятелі, і має разом з іншими канонічними обов'язками і відповідальності, перш за все для збереження нашої Православної Віри неушкодженою і канонічної єдності і спілкування з Вселенським Патріархатом та іншими помісними Православними Церквами».

Т. е. Київський Предстоятель визнає Константинополь главою рівно настільки ж, наскільки його визнають Олександрія, Антіохія, Єрусалим, Москва, Бухарест...

Отримуючи від Константинополя автокефалію, Москва визнавала його верховенство?

7) ПЦУ зобов’язана брати участь у всіх нарадах, які проводяться під егідою Вселенського патріархату і на яких розглядаються важливі питання церковного життя.

Тут пропагандисти збрехали. Відповідний пункт звучить так:

«Православна Церква України, через свого Першого канонічного місцеблюстителя Київського Престолу, зобов’язана брати участь у відношенні важливих канонічних, догматичних і інших питаннях у міжправославних нарадах, які збираються час від часу, за священним звичаєм, давно усталеним Отцями».

Т. е. Мова йде тільки про міжправославні наради, які тому і міжправославні, що на них збираються представники різних православних церков. Більш того, неучасть у внутрішніх соборах Вселенського Патріархату – ще одна ознака автокефалії.

8) ПЦУ буде отримувати миро від Константинополя для прояву духовної єдності з Фанаром.

У такому ж становищі знаходиться ще як мінімум п’ять помісних Церкви, у тому числі Єрусалимський патріархат. Вони від цього перестають бути автокефальними?

9) Для вирішення важливих питань канонічного, догматичного, церковного характеру голові ПЦУ слід звертатися до патріарха Константинополя.

Така норма теж є у Томосах Албанської православної церкви і Православної Церкви у Чеських Землях і Словаччині. Втім, вона виникає з того, що інші предстоятелі визнають його першим серед рівних. І тут мова йде про привілеї першості, яким володіє очільник Константинопольської церкви.

10) У Томосі заявлені права Константинополя на екзархат (!) і ставропігії в Україні.

Це просто дотримання старою традиції. Митрополит Київський Петро Могила був у той же час екзархом Константинополя, що не заважало йому бути Київським митрополитом. І як константинопольський екзарх його було канонізовано Московським патріархатом. А в статусі ставропігії була і Києво-Печерська Лавра. Причому як від Константинополя (з 1592 по 1688 рік), так і від Москви (1688-1786). Ще подібний статус був у низки православних братств.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/74244/

Следующая новость
Предыдущая новость

Впливовий український політик, прихожанин і меценат УПЦ, підтримав бажання президента прискорити автокефалію Обезболивающие средства Goochie Интернет-магазин автозапчастей фав Услуги страхования для выезда Автооптика по заводским ценам

Публикации