«Ми молимося за патріарха Кирила...»

05.09.2019 19:40 3

«Ми молимося за патріарха Кирила...»

Сюзанна Бобкова

"Високий замок", 9 серпня 2019

У колишньому цеху заводу «Кінескоп» зводять храм Московського патріархату

Інтер’єр храму Святої Трійці УПЦ

«У Львові, на вул. Антоновича, 100, на місці цеху колишнього заводу „Кінескоп“, цього тижня розпочалося активне будівництво церкви УПЦ Московського патріархату. На вході немає жодної вивіски». Такий пост на своїй сторінці у фейсбуці розмістила Оксана Кормило. Вона додала також фото, на якому священник оглядає будову. Поруч працюють майстри… Журналіст «ВЗ» пішла за вказаною адресою, щоб дізнатися, яка релігійна громада зареєстрована тут.

Місце будови розташоване неподалік нашої редакції. Піднімаюся вулицею Антоновича. Запитую жіночку у світ­лій хустці, яка йде назустріч, де знаходиться церква? «Якраз йду з церкви, — каже. — Побачите металеві палі… Над две­рима — ікона Пресвятої трійці. Там є перший поверх храму. Зараз будується другий».

«Ми молимося за патріарха Кирила...»

Це вхід до церкви у колишньому заводському цеху.

Користуючись нагодою, цікавлюся у співрозмовниці: чи це церква Московського патріархату? «Офіційна назва: «Українська православна церква», — відповідає жіночка. Видно, що вона має проблеми зі здоров’ям. Йде на милицях. — Це її журналісти на­зивають «московською», але у документах цього не зазначено. «А табличка там є?» — допитуюсь. «Я не бачила», — відповідає роз­гублено.

Натомість на моє зауваження, що церква підпорядковується Росії, жінка реагує миттєво: «У нас духовний зв’язок з патріар­хом Кирилом. Ми один за одного молимося. Політика — не наша справа. Ми з Богом… Глава нашої церкви — Господь, Ісус Хрис­тос. Все». «А куди йдуть ті пожертви, які ви робите?» — запитую. «Усе залишається у нас. Ми нікому нічого не віддаємо».

Біля приватної медичної клініки помічаю будівництво. З вулиці видніються величезні металеві палі. Чесно кажучи, вони вже до­бряче поіржавіли… Через паркан проглядається баня каплички…

«Ми молимося за патріарха Кирила...»

Баню каплички видно з вулиці Антоновича.

Заходжу у двір. Зустрічаю чоловіка, який показує вхід у церкву. Ще раз уточнюю, чи це церква Московського патріархату? «Тут був заводський цех. Потім його купила наша парафіянка. Так, це церква Московського патріархату», — підтверджує.

Коли заходжу всередину, бачу усюди ікони… Стіни розпису­ють двоє майстрів. Відчуття змішані, коли знаєш, що це примі­щення колишнього заводу…

«А чому цех заводу у церк­ву перетворили? Колись на цьо­му місці була церква?» — запитую жінку, яка розписує стелю. «Це треба батюшку питати… Не за­вжди легко знайти землю чи міс­це, щоб побудувати нову церкву. Треба, щоб землю виділили. А так приміщення продається, ти купу­єш, і воно вже твоє, ти можеш все, що хочеш, там зробити».

Зізнаюся щиро: «Я ще такого не бачила!». «У Львові все, що хо­чеш, є. Навіть монастир — у квар­тирі», — каже з усмішкою жінка.

«Одна парафіянка мені ска­зала, що молиться у цій церкві за Кирила», — кажу цій жіночці, яка теж є вірянкою цієї церкви. «Наша церква незалежна від Ро­сії, — береться пояснювати мені моя співрозмовниця. — Вона має лише євхаристичний, моли­товний зв’язок, — такий, як між всім православ’ям. Вона не має залежності якоїсь світської, фі­нансової».

«Ви маєте називатися Росій­ською православною церквою», — кажу. «Чому ви так вважаєте? Я — українка і живу на території України. І нікуди звідси не їду. Чому я маю так називатися? Ми маємо зв’язок з африканською церквою, японською…».

Далі жіночка заглиблюється в історичні факти… А на моє за­уваження, що українська церк­ва не повинна мати жодних зв’язків з країною-агресором, відповідає так: «А вас не бенте­жить, що є зв’язок, наприклад, японської церкви з російською церквою?». «Ви перебуваєте в Україні і молитися за Кирила» , — не відступаю. «Так, я молюся за патріарха Кирила. І не тільки я. Ви в курсі, що за Кирила мо­литься ваш Епіфаній?» (пред­стоятель Православної церк­ви України Епіфаній випоминає Кирила серед інших православ­них патріархів, а не молиться за нього. — Авт.).

Далі жінка помічає, що нашу розмову я записую на телефон. Коли представляюся журналіс­том, спілкуватися зі мною від­мовляється.

Відтак підходжу до чоловіка, який щойно зайшов до церкви. Представляюся. Він каже, що у нього донька вчилася на журна­лістиці, від спілкування не від­мовляється. «А чому ви не нази­ваєтеся Російська православна церква?» — питаю. «Чесно скажу вам, це моя точка зору, це було б правильно. Але священне на­чальство вважає по-іншому. Я парафіянин. Я корюся думці священника».

Дізнаюся, що священник вже поїхав. Чоловік телефо­нує до нього і передає мені слу­хавку. Однак отець Володимир від спілкування відмовляється. Каже, що мусить спочатку отри­мати погодження на розмову від свого керівництва. Крім того, не дозволяє також й іншим зі мною розмовляти… Чоловік, з яким я щойно розмовляла, просить мене вимкнути телефон.

Коли виходжу з території «Кі­нескопу» (зараз тут багато різ­них фірм), охоронець розпо­відає, що до тієї церкви йдуть переважно старші жінки. «Роз­мовляють російською. Хто їм тут дозволив бути?!» — знизує пле­чима чоловік.

Журналіст «ВЗ» дізналася, що у листопаді 2003 року це примі­щення колишнього «Кінескопу» купила парафіянка цього хра­му. Все тому, що Львівська місь­ка рада довго не надавала їм зе­мельної ділянки. Отже, вдалися до доволі хитрого кроку… Однак релігійна громада Української православної церкви пара­фії Святої Трійці зареєстрова­на за… приватною домашньою адресою у Галицькому районі.

Начальник відділу релігій та національностей ЛОДА Тарас Гринчишин каже: «Прийняті 20 грудня 2018 року зміни до Закону „Про свободу совісті та релігійні організації“ (ст. 12) зобов’язують таку релігійну громаду відобра­зити у її назві належність до ре­лігійної організації за межами України. Тобто у цьому випадку до Руської чи Російської право­славної церкви. Або Московсько­го патріархату. Однак досі звер­нень щодо перейменування від від цієї релігійної громади УПЦ до облдержадміністрації не над­ходило».

Довідка «ВЗ»

У Львові до Московського патріархату належать храм Святого Георгія на вул. Короленка, храм Святого Володи­мира на Сихові та парафія Святої Трійці на вул. Антоновича, 100. Крім того, за домашньою адресою є жіночий монастир Московського патріархату у районі вулиці Зеленої.

Фото авторки

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/kaleido_digest/77064/

Следующая новость
Предыдущая новость

Лечебно-оздоровительный отдых в Royal Geneva Hotel Один из популярных игровых порталов с видеослотами Где взять справку от гинеколога? Уверенность в каждом шаге вместе с Киндер мода Приобретение купели для крещения

Публикации