«Ми за примирення – але не ціною зради правді», - Синод УПЦ КП про діалог з РПЦ

13.12.2017 19:05 9

Священний Синод УПЦ КП оприлюднив Звернення до пастви і українського народу у справі діалогу з РПЦ. Єрархи Київського Патріархату заявляють, що вони готові до перемовин з Російською Православною Церквою. Проте вести діалог вони готові лише про відновлення спілкування у молитві та Євхаристії, про визнання Російською Церквою автокефалії Київського Патріархату.

«Якщо ж під будь-якими приводами чи з будь-якими обіцянками у Москві знову, як і раніше, наполягатимуть, щоби наша Церква підпорядкувалася Російській Церкві, увійшла до її складу, визнала б над собою владу Московського Патріарха – то про це діалогу ми не ведемо і вести ніколи не будемо», - заявляють в УПЦ КП.

Нижче подаємо текст Звернення Священного Синоду УПЦ КП:

Дорогі брати і сестри, шановні співгромадяни!

Священний Синод Української Православної Церкви Київського Патріархату звертається до вас із роз’ясненням позиції нашої Церкви у справі діалогу з Російською Православною Церквою.

Вам відомо, що понад 25 років остання не визнавала Київський Патріархат не лише Помісною Церквою, але і взагалі Церквою, робила все для того, щоби знищити Київський Патріархат та зосередити у своїх руках всю церковну владу над православними в Україні. Однак в останні місяці з’явилися ознаки того, що позиція Московського Патріархату може змінитися і що керівництво цієї Церкви хоче знайти шлях до подолання ворожнечі та до примирення.

Як ми, будучи християнами, повинні поставитися до цього? «Петро підійшов до [Ісуса] і сказав: Господи, скільки разів прощати брату моєму, який згрішить проти мене? Чи до семи разів? Ісус говорить йому: не кажу тобі – до семи, але до сімдесяти разів по сім» (Мф. 18:21-22). Щоразу у молитві Господній ми звертаємося до Небесного Отця: «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим» (Мф. 6:11).

Тож якщо ті, хто ворогували проти нас, виявили ознаки бажання знайти примирення, ми, поклавши надію на Бога, повинні відповісти їм готовністю примиритися.

Адже апостол Павло навчає нас: «Любов нехай буде нелицемірна; ненавидьте зло, прихиляйтеся до добра; будьте братолюбні один до одного з ніжністю; випереджайте один одного шанобливістю.

Благословляйте гонителів ваших; благословляйте, а не проклинайте. Радуйтеся з тими, хто радується, i плачте з тими, хто плаче. Будьте однодумні між собою; не звеличуйте себе, а наслідуйте смиренних; не будьте зарозумілі; нікому не відплачуйте злом за зло, але дбайте про добро перед усіма людьми.

Якщо можливо i залежить від вас, перебувайте в мирі з усіма людьми.

Не мстіться за себе, улюблені, а дайте місце гніву Божому. Бо написано: “Мені відомщення, Я віддам”, – говорить Господь.

Отже, якщо ворог твій голодний, нагодуй його; якщо хоче напитися, дай напитися йому; бо, роблячи це, ти збереш йому на голову палаюче вугілля. Не бувай переможений злом, а перемагай зло добром» (Рим. 12: 9-10, 14-21).

Тож ми, пам’ятаючи настанови Божі, повинні бути готовими до примирення і дбати про досягнення миру, адже «блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мф. 5:9).

Маємо бути готовими примиритися з братами і сестрами у православній вірі – але не примиритися з неправдою чи ціною відступлення від правди.

В чому ж полягає правда, від якої ми не можемо відступити і з Божою допомогою не відступимо? Правда полягає в тому, що існує український народ і Українська держава як окремий народ і незалежна держава.

А канони (34 Апостольське правило, 17 правило Четвертого і 38 правило Шостого Вселенських соборів), пастирська доцільність та церковно-історична традиція велять, щоби у народу, серед якого значна кількість віруючих є православними християнами, який має власну державність та всі інші церковні можливості для утворення та життя автокефальної (тобто адміністративно незалежної від інших церковних центрів) Помісної Православної Церкви – була така Церква.

Тому коли у 1991 р. Україна відновила свою державну незалежність – і Українська Православна Церква соборно і одностайно підтримала необхідність бути автокефальною.

Однак Московський Патріархат, як і Російська держава, і тоді, і тепер не хочуть визнавати український народ – окремим народом, а не частиною російського. Так само і Українську державу вони вважають не державою, а «тимчасовим явищем». І саме на цій підставі дотепер Московський Патріархат відмовляється визнавати автокефалію нашої Помісної Української Православної Церкви – Київського Патріархату.

Бо визнавши автокефалію, Російська Церква і держава (а вони тісно пов’язані зараз, як це було і у минулі століття) цим самим визнають, що українці – окрема нація, а Україна – справді держава. І визнавши це – не матимуть внутрішнього спонукання до подальшої агресії, в тому числі військової, проти України. Адже цю агресію вони здійснюють доти, доки мають сподівання знову повернути нас у рабство, від якого Україна у 1991 р. звільнилася. Визнавши, що ця імперська мрія нездійсненна – вони припинять і агресію.

Ми, Патріарх і єпископат, духовенство і всі вірні Київського Патріархату, знаємо, що наша Церква – істинна Православна Церква, частина Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви. Ми твердо переконані та утверджені на багатьох прикладах, що в нашій Церкві так само, які і в усій Повноті Православ’я, діє Дух Святий, що звершувані в Київському Патріархаті Таїнства – дійсні та дієві, що наша ієрархія та духовенство справді мають апостольське преємство та через істинне рукоположення мають дар Святого Духа для звершення священнодій.

І для того, щоби це знати і бути в цьому твердо переконаними – нам не потрібно звертатися до когось із запитаннями, за підтвердженням чи визнанням. Тобто від інших Помісних Церков, в тому числі Російської, ми не шукаємо і не прагнемо того, щоб вони нас своїм визнанням ніби «запевнили», що ми є істинна Церква. Ми прагнемо і бажаємо того, щоби вони для себе впевнилися і переконалися в істинності Київського Патріархату. А відтак – припинилося б розділення Православ’я в Україні, залишилася би у минулому ворожнеча Московського Патріархату проти Київського, відновилося б спілкування у молитві та Євхаристії. Все це означало би і відкинення тих ідеологічних підстав, тих спонукань політики насадження «руского міра», які привели до нинішньої відкритої збройної агресії Росії проти України. Це відкрило би двері для миру.

Чи прагнемо ми миру? Так! Але миру справедливого, миру не у неволі чи підпорядкуванні Москві, а миру, заснованого на справжній повазі Росії до України та до прав українського народу. В тому числі до права на власну автокефальну, Помісну Церкву.

Заради досягнення такої мети Патріарх і Священний Синод погоджуються вести діалог з Російською Православною Церквою.

Про що ми готові та бажаємо вести діалог? Про припинення ворожнечі між православними, про відновлення спілкування у молитві та Євхаристії, про визнання Російською Церквою автокефалії Київського Патріархату. Бо успіх такого діалогу принесе благо і для Церкви, і для всієї України.

Якщо ж під будь-якими приводами чи з будь-якими обіцянками у Москві знову, як і раніше, наполягатимуть, щоби наша Церква підпорядкувалася Російській Церкві, увійшла до її складу, визнала б над собою владу Московського Патріарха – то про це діалогу ми не ведемо і вести ніколи не будемо.

Бо ми за мир – але не у рабстві. За примирення – але не ціною зради правді. За діалог – але лише заради утвердження істини, а не щоби догодити бажанням людським.

Якщо Російська Церква готова до такого діалогу і примирення – ми відкриті. Якщо ні – ми знаємо, що зробили все можливе, щоби виявити любов до ворогів та простягнути руку. А все неможливе для людей – нехай звершить Господь у відомий Йому час і відомим Йому чином.

І ми віримо, що Господь поставить всіх інших у такі умови, що за своїм бажанням чи без нього, але вони раніше чи пізніше визнають автокефалію УПЦ КП та увійдуть з нами у євхаристійне спілкування. Нам же, усій повноті Київського Патріархату, незалежно від успіху чи неуспіху нинішньої спроби діалогу, слід як і дотепер зберігати внутрішню єдність, розбудовувати і утверджувати Церкву, служити Богу і українському народу, наближаючи час перемоги правди.

І нехай Господь Ісус Христос та всі Святі допомагають нам у цьому!

Закликаємо на вас і весь український народ Боже благословення.

У Києві,

13 грудня 2017 р.

ФІЛАРЕТ, Патріарх Київський і всієї Руси-України

ЕПІФАНІЙ, Митрополит Переяславський і Білоцерківський

ДИМИТРІЙ, Митрополит Львівський і Сокальський

ІОАСАФ, Митрополит Білгородський і Обоянський

ІОАН, Митрополит Черкаський і Чигиринський

СЕРГІЙ, Архієпископ Донецький і Маріупольський

ІЛАРІОН, Архієпископ Рівненський і Острозький

ЄВСТРАТІЙ, Архієпископ Чернігівський і Ніжинський

АГАПІТ, Архієпископ Вишгородський

МИХАЇЛ, Архієпископ Вінницький і Брацлавський

ЮЛІАН, Єпископ Коломийський і Косівський

МИТРОФАН, Єпископ Харківський і Богодухівський

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/all_news/confessional/orthodox_relations/69370/

Следующая новость
Предыдущая новость

Покупая товар, вы поддерживаете православную культуру На сайте Луганского университета УПЦ висит благодарность за "огромный вклад в дело победы нашей армии над ненавистной хунтой" Быстрая доставка вкусной еды на дом Качественный пенопласт от производителя Эко-матрасы ортопедические из сена своими руками

Публикации